Субота
03 груд., 2022
    

Ukrainian English Polish

Чугайстр – лісовий сторож, карпатська снігова людина

Рейтинг 4.4 з 5. Голосів: 8

chugaystr-khto-vin

Про волохатого лісового велета Чугайстра (Діда, Гая, Ночника) відомо небагато. Чугайстр - охоронець лісів, захисник пастухів і лісорубів. Чатує на лісових Дів (бісиць, опириць, нявок, блудниць), які відволікають горян, заманюють їх у свої нетрі і гублять. Згадується як міфічних персонаж у творіх класиків української літератури - Михайла Коцюбинського та Лесі Українки. Хтось ототожнює Чугайства з Лісовиком, хтось називає Лісовим Паном, який танцює і співає, подібно давньоримському Фавну, а хтось вважає самим Арідником - верховним повелителем гір і тварин.

Який він Чугайстр? За гуцульськими легендами, Чугайстр - білошерстий або чорний велет, може мати від двох до семи метрів зросту, або ж "такий високий, як смерека і схожий на ведмедя", однак не завмирає і не впадає у зимову сплячку, не боїться холоду, має довгу бороду, сині очі, спить, звившись у клубок десь в хащах, або в сухому листі чи хмизі. 

Походження назви "чугайстр" дослідники пов'язують з архаїзмом "чуга" - так називають верхній одяг в лемків і гуцулів, який має вигляд великої косматої шкури з довгою вовною. Село Космач на Гуцульщині, до речі, може походити саме від цієї назви.

За оповідями, Чугайстр як і "йєті" надзвичайно спритний, "може випередити кобилу, причому на двох ногах". Не дивно, що деякі етнографи пов'язували його з покровителем вітрів у слов'ян - Стрибогом, про що свідчить й сам індоєвропейський корінь "стр" (stru), котрий позначає рух. Цей корінь часто трапляється в гідронімах України: Дністер, Істр, Стрий, Стривігор. Також дане буквосполучення вживається в назвах річок Стрижень, Стрипа, Струга, Струмок, Остер, Бистриця, Простир, Стривники, Стронавка, Стриня та ін. 

Образ Чугайстра цілком збігається з легендарними мітами про "снігову людину". В Гімалаях його називають - "йєті", на Північному Кавказі — "алмасти", в Сибірі - "мічений", в Індії - "ракшасі". У 1921 році про існування "косматого велета" світу повідомив Говард-Бері, відомий альпініст, який очолював експедицію на Еверест. За його даними він зафіксував розміри стопи загадкової істоти, що начебто становили 37 сантиметрів у довжину й 16 сантиметрів у ширину, зріст - приблизно 220 сантиметрів.

Ходять чутки про "снігову людину" і в Карпатах, причому давно. Як розповідає старожилка села Довгополе Верховинського району Івано-Франківської області Анна Михайлюк., її батьку пощасливилось бачити Чугайства під час лісорозробок під полониною Луковиця (Гринявські гори). Лісоруби, ховаючись від грози, натрапили на дивну хижу-зимівку, з якої курився дим. Аби не випробовувати свою долю під небезпечними блискавицями, лісоруби вирішили підійти і зайти до хатини. Як тільки наблизились до притулка, звідти вийшла величезна волохата істота, яка усім своїм виглядом нагадувала того, про кого в горах найбільше велося, кого боялися і розповідали. Лісоруби одразу ж впізнали - Чугайстр,  й кинулися тікати. 

Пастухи на полонині, коли варили їжу, то обов'язково залишали трохи й Чугайстрові свого кулеша чи баноша на сволоці. Вірили, що він зуміє звідти здійняти, бо високий. Коли ж увечері, повернувшись до колиби, їжі не заставали - раділи, можна було спокійно спати, приходив Чугайстр, а отже, в тому місці нічого поганого уже не було..

На Бойківщині дещо призабулося ім'я Чугайстра. Тут його називають просто - Дідо. Саме Дідо в одній із карпатських оповідок рятує хлопця від повітрулі й виводить його із лісових нетрів: "Пішов хлопець по гриби і єго ніч застала. Ну і він рішив розложити ватру і до ранку переночувати. Тут дето коло дванадцятої години появився вітер, і перед його очима прокотився клубок. Подивився назад і побачив іззаду себе Діда. Дід спитав у нього щось незрозуміле і побіг далі за тим клубком. Через кілька хвилин вертається Дід. Хлопець замітив, що то була повітруля у Діда в руках. І Дід її надів на рожен, над ватрою спік, з'їв і попросив тютюну. Хлопець єму дав закурити. Дід єго почав розпитувати, що і як він попав у той ліс. Говорить: "Тобі ще пощастило, що я тебе побачив, а то б ти до ранку не дожив. Була б тебе повітруля заманила в ліси. А тепер збирайся, я тебе виведу на дорогу". Він за тим Дідом пішов і очутився недалеко від хати".  

На початку 70-х з Києва на Гуцульщину вирушила велика експедиція фольклористів, яку очолював видатний український фольклорист Олександр Дей. На околицях Космача, а пізніше й інших гуцульських сіл, фольклористи записали цікаві оповіді про людей-велетнів, яких на Гуцульщині називають чугайстрами. Багато хто бачив фільм Олега Бійми 1986 року «Карпатські джерела». У цій стрічці старожили Космача захоплено розповідають, згадуючи молодість, як вони працювали лісорубами, мешкали в колибі і до них приходила серед ночі міфічна істота.

Про чугайстрів на Гуцульщині також згадується в оповіданні Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». У цьому творі письменник описує реалістичну зустріч чугайстра з людиною: «Сухі гіллячки розсунулись тихо, і з лісу вийшов якийсь чоловік. Він був без одежі. М’яке темне волосся покривало все його тіло, оточало круглі і добрі очі, заклинилось на бороді і звисало на грудях. Він склав на великий живіт зарослі вовною руки і підійшов до Івана. Тоді Іван зразу його впізнав»…

Лісові чугайстри – це людиноподібні істоти, яких за переказами було багато у лісах Гуцульщини в 1728-1918 роках. Їх зникнення спостерігається в період закінчення Першої світової війни. З покоління в покоління у гуцулів передавались розповіді старожителів про цих загадкових істот. Одну з цих історій розповідала старенька жителька села Довгополе Верховинського району Івано-Франківської області Анна Михайлюк. Її батько – Юрій, в юнацькі роки працював кальманом (помічник лісорубів). У той час Гуцульщина була густо вкрита непрохідними лісами, але влада проводила вирубки лісу на невеликих площах. Керували експлуатацією деревини євреї, які володіли значними капіталами і вкладали їх у лісорозробки. Одного дня Юрій перебував на лісорозробках під полониною Луковиці. Там він став очевидцем пригоди, про яку пізніше часто розповідав своїй дочці. Лісоруби натрапили на щось, що було схоже на хатинку. В ній не було ні дверей, ні вікон. Однак, із хатинки виднівся дим, а з середини житла чулися якісь звуки. Лісоруби не наближались до житла через дивний страх, який їх окутав. Через деякий час почався сильний дощ, почало гриміти. Один із лісорубів все-таки запропонував зайти до хатини, аби не мокнути та не сидіти під небезпечними блискавками. Вони спробували наблизитись до хатини, але їм назустріч вийшла величезна волохата людина, яка усім своїм виглядом нагадувала ту істоту, якої гуцули найбільше боялися, про яку ходило стільки перказів та легенд. Лісоруби одразу ж впізнали чугайстра та кинулися тікати.

Чимало повідомлень про зустріч зі сніговою людиною надходить із села Космач Івано-Франківської області. Одна із них трапилася 1994 року. На присілку Медвежому, в урочищі Томчучино, невідому істоту зустрів молодий чоловік Василь. Наближалась друга година ночі, але зоряне небо світило так, що було видно, як удень. Гуцул наблизився до лісу і раптом почув за собою кроки. Згодом кроки почали ставати гучнішими, чудовисько наближалося. Василь почав бігти і коли вдалося відбігти на кількасот метрів, він сховався за деревами. Згодом він побачив істоту, що була значно вища за людину, з довгою шиєю і невеликою головою.

«У мене стало волосся дибки. Я не знав, що маю робити, – згадував чоловік. – Думка була одна: втікати. Я побіг корчами вниз. Перебіг соляне джерело і став добігати до каплички в Медвежому. Забіг до каплички, впав на коліна і почав молитися. Ззаду чувся сильний рев, здавалось, валилось каміння з гір в потоки. Чудовисько вже далі за мною не бігло, певно, воно має свою територію…». Пізніше подібна історія трапилась із молодим хлопцем, який вів коня з пасовиська до свого будинку. На одній ділянці тварина не захотіла йти далі, хлопець не одразу зрозумів що сталося, аж поки не побачив перед собою снігову людину. Втім, вона за ним не побігла, а сама розвернулася і втекла.

Цікавий випадок розповідає і інший житель українського високогір’я – Петро: «Коли мені було приблизно 12 років, ми з хлопцями на ніч гонили пасти коней у ліс. Розпалили вогонь, нанесли хмизу, по черзі дивимось за кіньми. Сидимо біля вогнища — гріємось. Раптом коні чогось стривожилися. А через хвилину із кущів вийшло воно, повністю волохате. Ми дуже налякались. Воно підійшло до нас, взяло Бабія на руки (він був найменший), а потім опустило його на землю і пішло в ліс».

Бачили снігову людину і в лісах Львівщини. Зустріч сталась в Мостиському районі цієї області: «Ще мій дід розповідав, як бачив у 1926 році на польсько-українському кордоні величезну істоту схожу на мавпу, біля села Краковець. Тіло істоти було покрите чорною шерстю», – згадує львів’янин Роман Мельник.

«У тому, що снігова людина ще існує в Карпатах немає жодного сумніву. Що нам відомо про неї? Чугайстер – це величезна лісова людина, покрита густою шерстю. Ця істота навчилася чудово і непомітно жити у дикому середовищі, вона знаходить спільну мову з іншими тваринами. Любить грітися у вогня, який залишають після себе пастухи та лісоруби. Так, це все легенди, але є і задокументовані свідчення зустрічей людей з невідомими істотами» – розповідає сільський голова с.Космач, журналіст та фольклорист Дмитро Пожоджук.

Переконаний у існування снігової людини і відомий закарпатський письменник-містик Юрій Чорі, який записав від людей чимало історій про їх зустрічі з лісовим гуком – саме так на Міжгірщині називають "снігову людину". Пізніше деякі з цих розповідей письменник опублікував у своїй книзі «Не без лукавого».

 

Використана література:

  1. Дмитро Пожоджук. "Снігова людина в Карпатах"/ "Вісті з України" (№22, 5.06.1997)
  2. Віктор Тар. "Снігова людина й досі живе в снігових куточках Карпат?"/ "Час Закарпаття"
  3. Вікторія Дегтяр. "Украинский йети"/ "Мир увлечений" (блок "Невероятное"), №8(1), 2001
  4. Ігор Меліка. "Карпатський слід снігової людини"

© Портал SPADOK.ORG.UA


Підписатись на електронну розсилку нових матеріалів: