Ракове́цький за́мок — пам'ятка архітектури національного значення, фортифікаційна споруда XVII століття. Розташований у селі Раковець Городенківського району Івано-Франківської області.
Замок тут побудував Домінік Войцех Бієневський, галицький підчаший, в середині XVII ст, вже по закінченню національно-визвольної війни. Будівництво завершене було в 1660 р. Вхід до фортеці був через двоповерхову браму з напівкруглими склепіннями, до якої через виритий рів був перекинутий міст. В західній частині замку були житлові приміщення, а на північному сході розміщувалась каплиця. Посередині східної замкової стіни височіла 6-кутна башта з глибокими пивницями. Від неї до донжона вела аркова галерея.
У 1657 році замок (на той час ще недобудований) витримав облогу козаків. Через десятиліття, у 1667-му, твердиню (також безуспішно) намагались штурмувати татари. Проте туркам двічі (у 1672 та 1676 роках) вдавалося її захопити і зруйнувати. Поляки її відбили. Після відбудови Раковецький і сусідній Чернелицький замки[а] стали важливими форпостами Речі Посполитої у війнах короля Яна ІІІ Собєського проти турків, зокрема у волоських походах 1685—1691 років.
Наприкінці XVII століття там, де містився Раковецький замок, була переправа через Дністер, а в замку зберігалися запаси провіанту й амуніції. Саме тому цей важливий воєнно-стратегічний об'єкт ставав місцем військових сутичок.
В XVIII ст. замок втратив своє оборонне значення і слугував за житло. Під час боротьби барських конфедератів в 1769 році фортецю спалили російські війська. Замок більше не відновлювали. 1840 року власник Раковця Дверницький організував на території замку поташеву фабрику, але й вона невдовзі згоріла. Наприкінці того ж століття власником руїн став Шмуль Баран. З часом місцеві жителі розібрали рештки оборонних мурів для власних будівельних потреб. За окремими свідченнями ще в 60-х рр. ХХ ст. були великі фрагменти оборонних мурів навколо збереженої східної башти. Образ із замкової каплиці зберігався у сільській церкві до Першої світової війни.
Замок мав форму неправильного чотирикутника з вежами на кутах. В'їзна брама була у північній вежі, яка мала два поверхи. По центру східної стіни була розміщена висока (на п'ять поверхів) вежа з бійницями. Вхід до підвалів був збоку від неї. Житлове приміщення прилягало до західної вежі. На другому поверсі були вікна. На 2017 рік збереглися лише невеликий фрагмент північно-західного муру і вежа у східному кутку.
О.Чоловський відзначає наявність на надбрамній башті слідів звідного мосту, величезних пивниць біля шестикутної вежі, а також природного джерела на замковому подвір'ї. Не виключено, що саме джерело (воно й тепер є в північному куточку замкового двору) стало вирішальним чинником у виборі місця для замку, а вигоди, пов'язані з постачанням питної води, переважили вади, що їх мав майданчик. Захищати ділянку, над якою височів крутосхил, було важко: з горішньої тераси обстрілювався весь замковий двір. Це значно послаблювало оборонні якості споруди. І хоч Б.Ґеркен зауважує, що теоретик артилерійської справи Дієго Уффано обґрунтовує переваги, пов'язані з розміщенням гармат нижче від об'єктів обстрілу, нам здається, що ця обставина щонайменше вплинула на вибір місця для замку.
Своєрідна й не менш архаїчна типологія стрільниць Раковецького замку. Стрільниці шестикутної вежі розміщені за дуже рідкісною системою, що давала змогу воякові, майже не змінюючи місця, вести обстріл у різних напрямках. В інтер'єрі вежі стрільниці в межах одного бойового ярусу розміщувалися двома рівнолеглими рядами, один над одним, але з невеликим зміщенням квадратових отворів (розміром близько 0,35 х 0,35 м). У товщі мурів канали стрільниць відхилялися по горизонталі й вертикалі, дістаючи напрямки залежно від своїх секторів обстрілу. Назовні стрільниці виходили як квадратовими (близько 0,2 х 0,2 м), так і щілиноподібними (0,15 х 0,4 м) отворами. Можна стверджувати, що таке вирішення - це давній прототип багатоканальних стрільниць зі схрещеними каналами й спільною камерою, які з'явилися на початку XVI століття. Особливістю стрільниць долішнього ярусу був різкий ухил каналів догори - для обстрілу крутосхилу.
Орест Мацюк писав, що ще в 60-х рр. ХХ ст. були навколо збереженої східної башти великі фрагменти оборонних мурів, та моторні аборигени розібрали навіть фундаменти. Зберігся лише невеликий фрагмент північно-західного муру. Біля башти є ще вхід до величезної пивниці.
Трохи далі, на схилі, на старому цвинтарі стоїть ну дуже скромна римо-католицька капличка-усипальня, зведена місцевою власницею Теклею Боровською Дверницькою для свого чоловіка Михайла Дверницького та його брата Механдра Дверницького 29 листопада 1835 р.
- Культурно-історичний, просвітницький портал "Спадщина Предків"
