Омелян Йосипович Пріцак (1919-2006) - видатний український історик, член Наукового товариства імені Шевченка, професор Гарвардського Університету, іноземний член Національної Академії Наук України, фундатор Міжнародної асоціації україністів, засновник, перший директор (1991—1998) та почесний директор Інституту сходознавства ім. А. Кримського НАН України.
Наукова спадщина видатного українського вченого зі світовим ім’ям Омеляна Пріцака, поза сумнівом, є винятковим феноменом. Його ґрунтовні праці та розвідки базувалися насамперед на виявленні, дослідженні та інтерпретації різноманітних джерел. Джерелознавча складова була суттєвим елементом його історіософії.
Особливо хочеться окреслити роль і місце джерел у творчій спадщині Пріцака на прикладі одного з монументальніших досліджень академіка – багатомової монографії «Походження Русі», на жаль, так і не завершеної автором. Друком вийшло всього два томи, причому перший – англійською та українською мовами, другий – лише українською. Вони повністю побудовані на скандинавських джерелах, які з погляду їхнього значення для історії ранньосередньовічної Русі до того комплексно не досліджувалися.
Перший том було цілком присвячено аналізові складових давньоскандинавської інтелектуальної творчості: поетичним міфам, поезії скальдів, рунічним написам, тогочасній історичній та географічній літературі, хронікам та літописам. У передмові до українського видання праці академік чітко сформулював своє credo: він розглядав проблему походження Русі «на базі цілісного аналізу усіх відносних джерел, без огляду на мову, якою вони написані». Своєю працею вчений довів можливість виокремлення надзвичайно змістовних відомостей з «Едди», «Беовульфа», «Відсіт», «Битви під Фіннсбургом» та інших ранньосередньовічних поетичних текстів.
У праці «Походження Русі» він уважно проаналізував вживання окремих визначальних термінів та словосполук у різних мовах і на різних територіях. Наприклад, Пріцак здійснив блискуче опрацювання історичної практики використання терміна «Ros, Rus, Ruzz» та ін. у грецьких, латиномовних, давньогерманських, староскандинавських писемних пам’ятках ІХ–XIIІ ст. З цього можна зробити однозначний висновок: учений уважав саму мову пам’яток не менш важливим джерелом, ніж тексти історичних хронік.
На жаль, світ так і не побачили два заплановані наступні томи, присвячені східним, ісламським (т. 3) та візантійським, латинським і руським джерелам (т. 4), а також два завершальні томи, названі самим Пріцаком аналітичними. Вони мали слугувати підсумком титанічної праці з опрацювання повного універсуму джерел з історії походження Русі.
Омелян Пріцак - Походження Русі. Том 1: Стародавні скандинавські джерела (крім ісландських саґ) [pdf]
Омелян Пріцак - Походження Русі. Том 2: Стародавні скандинавські саґи і Стара Скандинавія [pdf]
