П'ятниця
09 груд., 2022
    

Ukrainian English Polish

Володимир Січинський (1894-1962). Підбірка книг.

Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 1

Володимир Січинський - збірка книг

Володимир Січинський (1894-1962) - відомий дослідник культурної спадщини України, архітектор, графік, мистецтвознавець, культуролог, краєзнавець, публіцист, громадський діяч. Поглиблено досліджував і популяризував праісторію України.


Народився Володимир Юхимович Січинський 24 червня 1894 року у місті Кам'янець-Подільський в сім'ї відомого краєзнавця протоієрея Юхима Січинського (Сіцінського).

У 1905-1912 рр. навчався у кам'янецькому технічному середньому училищі (закінчив із золотою медаллю) та одночасно відвідував курси місцевої художньо-промислової школи, де отримав знання з малювання та мистецтвознавства. Разом з батьком влаштовував експедиції до різних куточків Поділля. Стає членом товариства "Просвіта". Слухає лекції з історії України, історії світового та українського мистецтва у Кам'янець-Подільському університеті. Стає редактором тижневика «Життя Поділля». Приймає активну участь в громадському і політичному житті України, виконуючи різні дипломатичні місії.

З 1923 по 1945 рр. перебуває на еміграції, мешкає у Празі (лектор і доцент Українського Педагогічного Інституту, у 1934–1942 роках голова Українського товариства прихильників книги в Празі, з 1940 р. — професор Українського Вільного Університету) та навчається у Празькому Університеті (1923—1926), пізніше — в Німеччині і з 1949 у Нью-Йорку.  Починається його активна наукова, дослідницька творчість.

У праці "Крим. Історичний нарис" (1954) автор здійснює короткий екскурс у давню історію Криму, коли там ще проживали скіфські племена роксолани і алани, а згодом готи та інші племена, описує відносини Київської староукраїнської держави з Кримом, аж до початку монгольської навали і російської окупації 1786 року, коли у селян було відібрано землю і роздано московським "дворянам", а місцеві татари переслідувалися та винищувалися. В.Січинський пише:

"При обсаджуванні Криму московськими частинами війська, було оброблено таку руїну усіх міст і всіх пам'яток архітектури та мистецтва, які перевищують погроми усіх кочовиків разом взятих, що переходили через Крим. Відношення російської адміністрації до духовних цінностей місцевого населення перевищувало найбільше дикунство".   

У 1946 році друкується видання "Чужинці про Україну". Книгa мiстить безліч цікавих описів Укpаiни чужоземцями вiд найдавніших часiв дo сepeдини ХlХ ст. Автор цитує джерела арабських мандрівників та середньовічних хроніків. Чимало yвaги приділяється походженню тих чи інших назв і племен. Багато цікавих відомостей подається пpo Русь, 3апopiзьку Ciч, пеpioд Богдана Xмёльницькoгo, гeтьмaна Мазепи. Привoдяться цiкaвi данi пpo пoбут i eтнoгpафiю yкpaiнськoгo наpoдy.

Праця "Назва України" видана в Аугсбуругу у 1948 році була спробою автора проаналізувати усі давні назви України та докопатися до їх витоків і походження. Січинський чочинає з доби скіфів, коли вся територія сучасної України називалася "Скіфією" (Скитією) та "Сарматією". Пізніше склалася назва "Роксоланія" (Roxolania), яка стала об'єднанням скіфо-сарматських племен Північного Причорномор'я.

roxolania-sichynskyi

Щодо іншої назви українських земель - "Русь", то автор пише так: "Русь - назва нашої землі, старо-української державности" і відзначає, що походження цієї назви досі не з'ясоване. Він повністю відкидає версію "норманістів", називаючи її "кабінетною" і звертає увагу на альтернативні версії, наприклад зв'язок із західноєвропейськими назвами "Ругія" та "Рутенія", а також звертає увагу на маловивчену версію від "роксолани", де "рокс" - білий, і може тлумачитися як "русь", а "алани" - племена скіфо-сарматського походження. Тобто, "роксолани" - означає "білі алани". На думку В.Січинського, ще Михайло Грушевський довів, що назва "Русь" побутувала у південній Україні в VIII ст, тоді як "норманісти" датують прихід варягів-русів 862 роком, і то на підставі Нестора та легенди про "Рюрика, Синеуса та Трувора". Думку про походження від "роксоланів", а також відомості про Ругію автор розкриває у своїй статті "Роксоляна", що вийшла в журналі "Визвольний шлях" (№1/1957).

Важливою є книга "Тризуб і прапор України". Вона стала підсумком дев'ятнадцятилітньої праці автора. Тривалий час заборонялася і все-таки вийшла у повному обсязі в 1953 році у м. Вінніпег (США). У ній В.Січинський пише:

"Національний знак чи герб витворюється протягом віків і входить у свідомість народу як певна традиція, що має зв'язок із національним, державним життям та почуттям єдності цілого народу. Знак наочним способом символізує походження, розвиток, ментальність, а також культурне спрямування і геополітику народу. Коли цей знак державний, то він також символізує суверенність, силу, право, гідність держави... Найстаршим гербом на території України, що мав значення державного знака, був так званий тризуб, відомий і дуже поширений у Х-ХІІІ століттях.". 

sichynskyi-znaky-posudu-staroknyazhoi-doby

Цікавою з огляду на вивчення дерев'яної архітектури України є гарно проілюстрована робота "Деревяні дзвіниці і церкви Галицької України XVI-XIX ст" (1925). Праця містить дослідження багатьох давніх деревяних церков Галичини, численні ексізи, план-схеми веж, дзвіниць. Описані елементи зовнішнього та внутрішнього інтер'єру церковиць.

Виходили друком також інші культурологічні та історичні праці "Історичні пісні українського народу" (1908), "Українська хата в околицях Львова" (1924), "Ротонди на Україні" (1929)"Вежа і дім Корнятка у Львові" (1932), "Місто Холм" (1941), "Українська порцеляна" (1952), "Україна і середземноморський простір" (1951) тощо.

Як архітектор, В.Січинський шукав органічного зв'язку між новими засобами будівництва й українськими стилями минулого, особливо княжої доби і бароко. За його проектами побудовані церкви: мурована в Михайлівцях (1933–1934; наближена до старих чернігівських храмів), дерев'яна в с. Комарниках (1937) — обидві на Пряшівщині, у Виппені біля Нью-Йорку (1949), в Порто-Уніон у Бразилії (1951), православний собор у Монреалі (Канада, кінець 1950-х pp.) та ін.

Січинський — творець низки оригінальних надгробків, у яких використовував народні форми багатораменних хрестів. Як книжковий графік оформив понад 70 власних і чужих видань. Систематично вивчав і опрацьовував різні ділянки українського мистецтва та художнього промислу.

Помер Володимир Січинський 25 червня 1962 року у місті Патерсон (штат Нью-Джерсі, США). Похований на українському православному цвинтарі святого Андрія у Саут-Баунд-Брук, штат Нью-Джерсі.

В. Січинський. Історія українського мистецтва у 2-х томах (1956)

sichynskyi-istoriya-ukr-mystectva

Скачати Том 1

Скачати Том 2

В. Січинський. Чужинці про Україну (1946)

chuzhynci-pro-ukrainu

Скачати книгу

В. Січинський. Назва України (1948)

rsz nazva-ukrainy-sichynskyi

Скачати книгу

В. Січинський. Тризуб і прапор України (1948)

sichynskyi-tryzub-i-prapor1

Скачати книгу

В. Січинський. Крим. Історичний напис (1954)

krym-istorychnyi-narys-sichynskjyi

Скачати книгу

В. Січинський. Крим. Історичні пісні українського народу (1908)

istorychni-pisni-ukr-narodu

Скачати книгу

В. Січинський. Деревяні дзвіниці і церкви Галицької України (1925)

derevyani-dzvinyci-i-cerkvy-sichynskyi

Скачати книгу

В. Січинський. Пам'ятки української архітектури (1952)

pamyatky-ukr-arhitektury

Скачати книгу

В. Січинський. Архітектура старокнязівської доби (1926)

arhitektura-staroknyazivskoi-doby

Скачати книгу

В. Січинський. Українська порцеляна (1952)

porcelyana-sich

Скачати книгу

В. Січинський. Етруський дім і гуцульський оседок (1930)

guc-osedok-knyga

Скачати книгу

В. Січинський. Місто Холм (1941)

misto-holm-ua

Скачати книгу

В. Січинський. Українська хата в околицях Львова (1924)

ukr-hata-v-okolyciah-lvova

Скачати книгу

В. Січинський. Іван Мазепа. Людина і меценат (1951)

mazepa-ludyna-mecenat

Скачати книгу


Підпишіться та поділіться публікацією у соцмережах: