Наталія Полонська-Василенко (1884-1973) - видатний історик, біограф, археограф, документаліст. Дослідниця української козаччини. Представниця старої школи істориків професора В. Б. Антоновича. Входила до Київського товариства старожитностей і мистецтв, Наукового товариства імені Шевченка, академік Української Вільної Академії наук та Міжнародної Академії наук у Парижі. Входить до переліку найзнаковіших жінок в історії України.
Біографічні відомості
Народилася у місті Харкові в родині здрібнілих дворян Меньшових. Батько її був військовим і великим любителем історичної науки. Мати була пов'язана з давніми родами Слобожанщини. З раннього дитинства Наталія захоплювалася співами, танцями, цікавилась літературою та історією. Початкову освіту їй дали батьки. В дитячих роках переїздить до Києва. У 1897 році розпочала навчання у 5-му класі Києво-Фундуклеївської гімназії, де показувала високі знання майже з усіх предметів. Після закінчення гімназії у 1901 отримала срібну медаль і атестат вчительки.
Тривалий час штудіювала історію, відвідувала різноманітні курси, її наставником був М.В. Довнар-Запольський. З того моменту, розпочалася її археологічна діяльність. Улітку 1909-1910 взяла участь в розкопках під керівництвом Хведора Вовка у давній Білгородці, що під Києвом.
З 1908 року вона почала слухати лекції з руських старожитностей.
У 1911 році пише працю "Матриархат в сказаниях об амазонках", яка була оцінена на відмінно.
Учителювала у різноманітних чоловічих та жіночих гімназіях.
Її особливістю було те, що вона постійно увесь вільний час проводила в збираннях історичного матеріалу й наполегливих дослідженнях. У 1913 році випускає археологічний атлас. Загалом, Полонська відстоювала досить сміливі й прогресивні ідеї на той час. Вже тоді у вузьких закритих колах йшла мова, що Росія вступила в "петровську епоху" на тлі відсталої і малонаселеної країни (Моксель), де ключову роль зіграли вихідці з України. Вона також першою виділила Київську Русь як окремий період давньоукраїнської державності, незалежний від Московії.
Невдовзі Н.Полонська закінчила Університет св. Володимира, де отримала диплом першого ступеня. Ще більше захопилась роботою. Познайомилась з відомим істориком Дмитром Яворницьким. Її часто запрошували у сусідні країни, але вона відмовлялася покидати Київ і Україну, присвячуючи кожну хвилинку свого часу вивченню багатовікової історії.
У 1923 році вона побралась з відомим українським громадським і політичним діячем - академіком М.П. Василенком. Під його впливом, ще більше закохалася у все українське. Опанувала українську мову, пройшла курси українознавства. Вона потихеньку віддалялася від вивчення Московської Русі і Новгородщини й переключилася на Запорізьку Січ та Козаччину. Можливо, цьому сприяв арешт чоловіка за його проукраїнські погляди.
Після смерті чоловіка у 1935 році матеріальне становище Наталії Полонської погіршується. Моральний стан теж. Однак продовжувала невтомно досліджувати спадщину України, передруковувала на машинці праці А.Кримського, працювала бібліографом в Інституті економіки АН УРСР та старшим науковим співробітником в Інституті історії.
1940 року Н.Полонська блискуче захистила докторську дисертацію. Далі почалося бурхливе творче життя - її запрошують на різні конференції, її цитують закордонні спеціалісти, вона пише ще більше праць. Але в душі існував певний страх - більше 120 істориків були репресовані большевицькою владою.
Під час війни працювала директором Археологічного інституту, займалась інвентаризацією пам'яток старовини, упорядкуванням картотеки, розробкою магістральних напрямів досліджень. На жаль, їй не вдалось врятувати від німецьких окупантів іститутський архів. Наталія Полонська виїхала спочатку у Львів, потім Чехословаччину, де почала викладати історію в Українському Вільному Університеті. На жаль, там довго не затрималась і разом з іншими колегами та діячами культури змушена була переїхати в Німеччину, сильно сумуючи за рідною Батьківщиною.
Наприкінці 1947 року Н.Полонська-Василенко увійшла до складу редакційної колегії "Енциклопедії Українознавства" і стала членом відновлення Наукового Товариства ім. Т.Шевченка та Української Вільної Академії (УВАН).
Головною працею її життя стала двотомна "Історія України". Перший том виданий у 1972 році, другий - вже після її смерті у 1976 році. Цю працю справедливо можна вважати "must have" для будь-кого, хто цікавиться й бажає розбиратися в українській історії. На жаль, багато-кому вона невідома. А даний посібник є одним з найякісніших з погляду об'єктивности, конкретности і аргументованости викладу національної історії України.
Померла Наталія Полонська-Василенко 8 червня 1973 року в Дорнштадті (земля Баден-Вюртемберг, Німеччина).
Н.Полонська-Василенко. Історія України у 2-х томах (1972, 1976)
Н.Полонська-Василенко. Запоріжжя XVII та його спадщина у 2-х томах (1965, 1967)
Н.Полонська-Василенко. Дві концепції історії України і Росії (1964)
Н.Полонська-Василенко. Видатні жінки України (1969)
