Мене завжди дуже цікавило, чим може бути, що означає Трипільська Берегиня намальована на писанці? І от сьогодні я уважно передивилася у Інтернеті фото археологічних знахідок минулих років і зовсім недавні з метою знайти розгадку.
Цей малюнок вперше був відкритий археологами, які досліджували Кам'яну Могилу і Трипільську цивілізацію, й він також пізніше зустрічається на численних українських писанках, зокрема Східного Полісся. Вважають, що це стилізована фігура жінки з піднятими вгору руками, яку ще називають Великою Богинею або Берегинею (також, в язичницькій традиції - Макоша, в християнській - Оранта, Богородиця), проте я дійшла висновку, що цей малюнок також може бути схематичним зображенням печі з двома піддувалами та двома закрученими коменами. Трипільці насправді дуже любили закодовувати у свої символи і предмети не однозначний, подвійний зміст. Дуальність сенсу дуже характерна для Трипільської цивілізації. Отже, оскільки така піч давала тепло, допомагала готувати їжу та зберігала у собі вогонь - то була справжньою Берегинею людського життя, джерелом і захисницею домашнього вогнища!
Піч у трипільців була водночас і місцем приготування їжі, і жертовником. Біля неї проводили усі хатні обряди. Сам будинок являвся цілим Всесвітом, центром якого була піч, що символізувала - небесне, божествене, космічне вогнище.
На думку, що Трипільська Берегиня на писанці це саме піч мене наштовхнула нижня частина малюнка Берегині з писанки, яка аж ніяк не схожа на ноги жіночих трипільських статуеток.
До того ж жінки на статуетках мали тонку талію та довгу шию, були дуже граціозними.
Ноги ж Берегині з писанки один до одно схожі на ніжки Трипільських глиняних хаток, які теж були оберегами. Якщо взяти до уваги той факт, що будівлі у трипільців були двоповерхові з напівкруглими дахами, то вона дуже добре вписується у цю архітектуру.
До того ж існує малюнок схожий на Берегиню з писанки, але без ніжок:
Серед глиняних скульптур храмів є одна, у якої зі стін стирчать труби із зігнутими у низ кінцями. На мою думку, це і були піддувала печей захищені таким чином від попаданя в них дощу і снігу. Як видно з схематичного малюнку, піддувала більш пологі, а комени розташовані більш вужче та більш стрімко. Вони були дуже гарячими і не повинні були торкатися дерев'яного напівкруглого даху, а лише проходити вздовж нього максимально відаючи тепло.
Не виключено, що глиняні випалені моделі храмів мали практичне призначення. В них могли закладати розжарені вугляки та обігрівати ними приміщення. Після того, як вугляки вигоряли, попіл вигрібали та змітали з широкої зручної для цього полички перед отвором. Можливо кімнати мали дерев'яну підлогу, тому такі храми-пічки були на ніжках, окрім того, така конструкція добре прогрівала повітря всією своєю поверхнею.
Можливо другий поверх був курним, а теплий дим виходив через невеликі отвори у верхній частині будівель, оскільки на глиняних моделях храмів немає димарів. Хоча, зовнішніми димарями для невеличких грубок могли слугувати труби навколо храмів з надітими на них зверху перевернутими горщиками дірявими з боків для захисту від опадів, що сприймаються нами, як їх дерев'яні основи.
Але у печі з писанки комени мали серповидну форму, то по ідеї, сажа повинна була затримувалася у них і зсипатись у низ і не закопчувати приміщення. Хто знає, можливо у них закладалася хитра система фільтрів.
Як видно з малюнку, піч складалася із трьох камер. Нижня для попелу, у середній горів вогонь, а верхню прикриту короною використовували для приготування їжі.
При перегляді фото трипільського посуду, я звернула увагу, що на них багато посуду з конічним дном та двома на два боки округлими виступами або виступами по колу. Такий посуд якраз вписується у верхню камеру схематично зображеної печі, конусовидну знизу. Виступами посуд міг чіплятися за виступи з заглибленнями у верхній частині стінок печі для того щоб тепло обгортало його з усіх боків або виступами по колу, так щоб тепло нагрівало посуд тільки знизу.
Є посуд з конічним дном та вузькими шийками, саме такий могли використовувати для приготування чаю. А широкий набір дірявих ваз слугував підставками для букетів із сухих трав з яких і заварювали ці цілющі чиї.
До речі, діряві вози могли використовувати і як підставки для столових приборів та інструментів для приготування їжі, які вже тоді використовували трипільці - в них вони добре просихали після миття.
Але повернемося до печі. Комени та піддувала могли складатись із секццій з випалених глиняних трубок, які вкладали одна у одну на сиру глину. Можливо поперечки на малюнку не просто декор. Якщо піч була розбірною, то це могло давати можливість легко іі чистити та добувати з неї дьоготь для коліс та сажу і смоли, що утворюватися у процесі іі експлуатації, для створення фарб. Особливість печі, яка може легко збиратись і розбиратись, може пояснювати практичну відсутність деталей у покинутих селещах. Вона була Берегинею їхнього життя. Іі розбирали та забирали з собою у мандри, щоб скласти на новому місці. А з часом печі розгубилися, як так і Трипільці серед інших народів.... Лишилась тільки згадка на писанках, як молитва до Бога зберегти на Землі їхні печі та життя.
Усе це лише мої здогади, але погодьтесь, що вони не такі вже і безпідставні.
Трипільці не були звичайними мрійниками, які сподівалися лише на Бога, а були і прагматиками. Вони вміли будувати багатоповерхові будинки, робити гарний випалений розмальований глиняний посуд, виготовляти тканину, були досвідченими хліборобами, вчилися виплавляти мідні вироби та багато іншого вивченого нами та ще ні...
Автор: Ганна, м.Житомир
- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"