П'ятниця
20 трав., 2022
   

Ukrainian English Polish

Глобальний катаклізм очима трипільців

Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 1

globalnyi-kataklizm-ochyma-trypiltsiv

Будь-яка розвинута система світогляду, в тому числі й давня, мала вигляд циклічної системи. Її початок відповідав творенню, а кінець - мітичному кінцю світу. Такі системи склалися в ході формування сучасної структури людства (стабільна сім'я, рід, плем'я, соціальна нерівність, мовні родини, завершення біологічного розвитку на рівні великих рас) і сучасного природно-кліматичного режиму планети. Це відповідає епосі протонеоліту (для відсталих народів - епосі неоліту).

Трипільське населення мідного віку існувало вже в третьому, пізньому періоді епохи неоліту. А отже, воно мало пережити три (ранній, середній, пізній) періоди епохи. І соціально-економічні та екологічні кризи, що вибухали на зламах цих періодів. Такі грандіозні події повинні були відбитися в спогадах, що передавалися з уст в уста - від покоління до покоління.

Пращури трипільців мали пережити особливо жорстоку катастрофу. Йдеться про час переходу від епохи мезоліту до епохи протонеоліту, або від пребореалу до бореалу. Тоді й утворився справжній голоцен - післяльодовикова доба.

Впав рівень ґрунтових вод. Холодний степ став теплим. Хвойний ліс до північних широт України змінився листяним або мішаним. Зникли холодолюбні тварини.

Можливо, дещо слабшою була криза на зламі епох протонеоліту і неоліту, в часи переходу від бореального до атлантичного клімату.

Де б ці прапращури не перебували - чи на теренах України, Молдови та Румунії (культура Трипілля-Кукутені), чи то на Балканському Подунав'ї (культури Гумельниця, Вінча, Караново) - вони витримали справжній катаклізм. Адже саме внаслідок цього катаклізму понизився рівень ґрунтових вод. Почав утворюватися гумус. А Чорне море (Понтійське озеро, або Pontus Euxinus), яке до того було озером, з'єдналося з протокою Боспор із Середземним морем. Вода зайняла значні райони суші, надто в Північно-Західному Причорномор'ї.

rsz trypilla-karta-cucucteni

Другої за силою зміни в суспільстві й екології наші предки зазнали на зламі середнього і пізнього періодів епохи неоліту, а також мідного віку. Не будемо зупинятися на змінах в суспільстві - вони загальновідомі. Наголосимо на тому, що з початку мідного віку природно-кліматична ситуація також стала багато в чому новою.

Зокрема, існування Трипілля відповідало іншій кліматичній фазі - атлантику. Її початок, очевидно, збігся з істотними зрушеннями в усій Сонячній системі. Це сталося на початку нового (наступного з початку бореалу і протонеоліту) циклу - 2660-річного серіалу затемнень сонця на Весняне Рівнодення.

Таким чином, можна твердити: населення Трипілля мало вже усвідомлювати періодичність глобальних криз і катаклізмів як моментів загибелі старої та творення нової ситуації в природі, в суспільстві. Воно не могло не бачити, що ці кризи та катаклізми пов'язані зі змінами у Всесвіті. З особливими астрономічними явищами. Тому частину сюжетів, відбитих у пам'ятках Трипілля, можна пояснити ідеєю глобального катаклізму.

kryza-trypilska-lultura

За уявленнями древніх індоєвропейців та шумерів, відомо кілька основних аспектів цієї теми. Зупинимося на деяких із них.

У давнину вірили, що кінець світу настає тоді, коли сонце або місяць потрапляють у пащу звірині. Галли вважали, що це відбудеться тоді, коли зуби вовка вчепляться в місяць. Згідно зі скандинавською "Еддою", в годину кінця світу один вовк ковтне сонце (прим. ред - вовк Фенрір), а інший - схопить зубами місяць.

Загалом, у цьому контексті вовки у індоєвропейських народів згадуються в різних варіантах. Українці називають їх хортами. У скандинавських сагах пащу вовка мала навіть Гела - персоніфікація пекла.

horty-trypilska-keramika

hort-semargl-trypillya-pole

ohoronci-poliv-horty

hvostati-tvaryny-trypillya

Досить часто замість вовка фігурують змії. Саме останні ковтали сонце, місяць, зорі в слов'янській і германській мітології.

Змієм виявився і диявол, який хотів знищити світ у "Біблії". Про це йдеться в "Апокаліпсисі": "І з'явилась інша ознака на небі - ось мій змій червоноогняний, великий, що мав сім голів та десять рогів, а на його головах сім вінців. Його хвіст змів третині зір із неба додолу. І змій стояв перед породіллям, щоб з'їсти дитину її, коли вона вродить... І дитину вродила вона чоловічої статі, що всі народи має пасти залізним жезлом. І дитина її була взята до Бога, і до престолу Його. А жінка втекла на пустиню, де вона мала місце, від Бога для неї вготоване, щоб там годувати її тисяча двісті шістдесят днів. І сталася на небі війна: Михаїл та його Анголи вчинили зі змієм війну. І змій воював та його анголи, та не втрималися, вже не знайшлося їм місця на небі. І скинутий був один змій великий, вуж стародавній, що зветься дияволом і сатаною, що зводить всесвіт, і скинений був він додолу, а з ним і його анголи були скинені" (Об'явлення св. Івана Богослова, 12, 3-7).

Стародавні індійці ототожнювали землю та вівтар (моделі Всесвіту) зі шкурою, яку збирають наприкінці світу: "...Молитву, приємну велеславному Варуні, який розбив землю, щоб розстелити для сонця, як жрець, - шкуру [жертовної тварини]" (Рігведа, V, 85, 1), "Високо догогри проштовхнув він (Віруна) небозвід. Двояко [створив] світило й розстелив землю (Рігведа, VII, 86, 1), "Ось ці три землі. Адже з них наша земля вища. З їхньої шкури я Схопив лікувальний засіб" (Атхарваведа, VI, 21, 1), "Що в тебе шкура, о ти, з сотнею віддана, Що шерстини, о неушкоджена.. Хай буде вівтарем шкура, Жертовною соломою шерстини, що в тебе" (Атхарваведа, X, 9, 2, 24), "Коли люди згорнуть простір, наче шкуру, Тоді й без розпізнання бога настане кінець їхньому стражданню" (Шветашветара упанішада, VI, 20), "Адже Рудра, який володіє цими світами завдяки силам владарювання єдиний - [мудреці] не тримаються другого. Він стоїть перед людьми, створивши всі світи, він, пастир, згортає [їх] у кінці часу" (Шветашветара упанішада, III, 2).

Повернімося до "Біблії", яка має значно глибші корені, ніж здається й наповнена давньошумерськими міфами. У кінці світу з небесного (космічного) древа, як плоди та листя, спадуть зорі. У змієподібному сувої неба або під ним збиратимуться хижі птахи та гадюки. Простягнуться шнур спустошення та шнур знищення: "І на небо попадали зорі небесні, як фігове дерево ронить свої недозрілі плоди, коли потрясе сильний вітер... І небо сховалося, згорнувшись, немов той сувій пергаменту, і кожна гора, і кожен острів порушилися із своїх місць..." (Об'явлення св. Івана Богослова, 12, 13-14), "І небесні світила позникають, як сувій книжковий, буде звите, і всі його зорі попадають, як спадає оте виноградне листя й як спадає з фіговиці плід недозрілий. І посядуть його пелікан та їжак, і перебуватимуть у ньому сова та ворона, і над ним Він розтягне мірильного шнура спустошення та виска знищення... Там кублитися буде скакуча гадюка й складатиме яйця, і висиджуватиме та вигріватиме яйця свої... Там яструби будуть збиратись один до одного.." (Книга пророка Ісаї, 34, 4, 11, 15).

krytska-zhrycia-zmiyaКрито-мінойська богиня змій, картина Джона Дункана за мотивами фресок з Кноського палацу. Ілюстрація взята з книги Дональда Маккензі «Міфи Криту та доеллінської Європи»

Але, напевне, найважливішою місією кінця світу було наступне його відродження в новій, вищій якості. Особливо виразно цю рису втілено в мотиві священного шлюбу. Обряд виконували представники вищої знаті - цар та цариця, які уособлювали пару верховних божеств, або цар та жриця верховного бога, яка персоніфікувала божественну дружину.

На рівні космічної абстракції йшлося про Відродження Всесвіту, а отже - про єдність природи і суспільства. В обряді шлюбна пара водночас уособлювала - Сонце та Місяць.

Із священним шлюбом пов'язані міти про численні подружні зв'язки верховних божеств, які виступали в образах не лише людей, а й тварин, птахів, небесних тіл. Яскравим прикладом цієї суті є міти про одруження Зевста, Аполона, подібних їм божеств, які женилися у вигляді змія, дракона, бика тощо.

Народжуване внаслідок священного шлюбу дитя символізувало вже новий світ.

Трипільська посудина з РжищеваФрагмент посудини з зображенням антропоморфної постаті всередині зернини, у с. Ржищев, IV – III тис. р. до н.е.

Надзвичайно цікавою стає поведінка батька дитини. Він, уособлюючи старий світ, прагне зберегти немовля. Згадаймо, скажімо, бога Крона. Той пробує відібрати у богині Реї спільних дітей (у тому числі й Зевса), щоб поглинути їх і не дати утвердити епоху нової генерації. Згодом сам Зевс намагається з'їсти свого сина Аполона. Бо знає: новонароджений несе свою добу, в якій батько втратить владу.

Отже, гіпотетично повний міт про священний шлюб можна уявити так. Божества одружуються на зламі епох у передчутті скорого глобального катаклізму. Вони мають на меті народити дитину, що стане символом майбутньої епохи. Завдання матері - привести її на світ. Завдання батька, відповідального за збереження існуючого життя і Всесвіту, - знешкодити немовля. Причому, таким способом, щоб усе одно новонароджений зміг пізніше відродитися й діяти, можливо, в новій якості - проковтнути, кинути до в'язниці тощо. Ця пожертва повинна щесзнути (іноді надовго) заради своєї майбутньої появи. З часом дитина виростає і починає боротьбу проти власного батька. Скидає його з трону, утверджує інший космічний порядок - порядок чергової історичної епохи. По її закінченні ситуація повторюється, та вже із сином нового володаря.

trypillya-vidrodhzennya

Подібний сюжет має історія творення світу Мардуком. Праматір Тіамат намагаючись спільно зі своїм чоловіком Кингу боротися проти власних дітей. На деякий час вона досягла мети. Проте останній її син Мардук усе ж таки вступив до бою і, перемігши Тіамат та Кінгу, утвердив новий світ.

Усі ці міфічні сюжети знаходять своє відображення і в численних трипільських мотивах, які досі зберігає кераміка. Так, наприклад, вуж та змія чи не найчастіше зустрічаються в орнаментиці Трипільської культури. Насамперед, це різноманітні спіралевидні тіла зміїв-драконів (причому часто поряд з різними космічними символами):

trypillian-culture-vuzhi-sonce

vuzhi-trypillya200

zmij-na-keramici-trypillya

tripolskaya-keramika-ochi-zmij

trypillya-vuzhi-injan

Зустрічаються також пташині (іноді виразно совині, яструбині, воронячі) морди, утворені цими ж спіральними композиціями, де кола чи овали стають очима птахів. Мітичні тварини із собачими (вовчими) пащами, небесні летючі собаки - Семаргли, охоронці полів:

sobaka-kit-trypillya-kultura

zoomorfna-plastyka-trpiltsiv

trypillya-modeli-hramu10

Нерідко зображення супроводжуються вертикальними лініями, смугами. Відомі різноманітні мотиви, пов'язані із сонцем, коли воно спускається, мандрує у різні світи, зокрема підземний, символізуючи наче затемнення. Різноманітні антропоморфні постаті, обвиті зміями:

cucuteni07

purusha-trypillya-kataklizm

sonce-solar-znak-trypillya

sonce-trypillya200

- За матеріалом: Микола Чмихов, доктор історії, професор, археолог. Журнал "Індоєвропа", 1996 р.

Використані джерела:

  1. Наталія Бурдо - Сакральний світ Трипільської цивілізаціі (2005)
  2. Фільм "Трипілля. Тисяча років самотності".

Поділитись статею у соцмережах:


Підписатись на електронну розсилку нових матеріалів:

blog comments powered by Disqus