П'ятниця
29 трав., 2020
завантаження...

Віктор Петров - Епоха Трипілля (1949)

Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 2

Віктор Петров про Трипілля

Пропонуємо вашій увазі фрагмент з книги "Походження українського народу" (1947) українського видатного етнографа та мовознавця, вченого-універсала, професора Віктора Платоновича Петрова (1894 - 1969). Пильної уваги вчений надає питанню походження українського народу, зокрема епосі Трипілля. Автор подає систематизовані, академічні, грунтовні знання, які знадобляться як новачкам, які цікавляться Трипіллям, так і сучасним дослідникам-професіоналам. 

Форма селищ

Як показали розкопки, властивою особливістю селища трипільських часів було те, що житла в тому селищі були розташовані по колу. За однією з версій, в центрі стояла велика рогата худоба, таким чином була захищена зі всіх боків від диких тварин. За іншою - у центрі, на майдані проводились збори громад. Отже, середина селища становила вільну, незабудовану площу. Етнографічні дані вказують, що такий спосіб побудови селищ, з житлами, розташованими по колу і майданом в середині, є характерний для скотарських неолітичних народів. Він трапляється ще й нині в південноафриканських народів, де селище є разом з тим і загоном для худоби (селище-загін; селокрааль).
 
trypilske-poselennya-z-mydanom

Житла

Житла були великі; вони були більші щодо своїх розмірів за розміри хати сучасного українського селянина. Трипільці мешкали в великих і просторих хатах. Вони мали 4-5 м в ширину і 15-20 м в дожину.

trypilski-zhytla
 
Сучасна, новітня селянська хата це, схематизуючи, піч з добудованим до печі простором, що охоплює піл (місце для спання), який прилягає до печі, та стіл, поставлений на площі, яка витворюється, відповідаючи, з одного боку, довжині місця, відданого для полу, а з другого місця перед піччю, де порається й порядкує господиня. Ця хата однопокоєва або двопокоєва, розподілена сіньми. Що ж до хати трипільських часів, то вона багатопокоєва. Вона має чотири покої (кімнати-камери), відокремлені один від одного деревяними перегородками; в кожному покої була піч або груба з колопічними підвищеннями (лежанками) як місцями для спання. Іноді в покої бувало дві печі.
 
tripolye92
 
Трипільську хату будовано з брусів, поставлених сторч і обмазаних ззовні і зсередини грубим шаром глини. На півдні, на Уманщині (в Володимирівні), де бракувало дерева, хату будовано, як і нині, в т. зв. саманний спосіб, отже з вальків глини з найменшою кількістю витраченого на побудову хати дерева. Модельки трипільських хат, знайдені під час розкопок, вказують, що хати розмальовувалися як ззовні, так і зсередини. Цей звичай, як відомо, зберігся й до наших часів. Але слід визнати, що 5 тисяч років тому, в III тисячолітті перед Різдвом, трипільці малювали свої хати естетично досконаліше й далеко барвистіше. Ефектний різнокольоровий розпис золотавого відтінку з жовто-брунатних, червонуватих, рожево-чорних смуг справляє враження буйної й нестримної фантазії, тріюмфи барв, що з них милувалася жінка, розмальовуючи хату, як це засвідчує моделька, знайдена в Володимирівці (на Уманщині). Узори розписів хат, зібрані на Уманщині за наших часів, вказують на високу досконалість смаку, але немає сумніву, що розквіту ця ділянка народнього мистецтва досягла вже за трипільських часів. Тепер мистецтво стало приватнішим, інтимнішим. За «трипілля» воно було далеко всеосяжнішим, більше декоративним, розрахованим на більші площі й дальші відстані. Воно було тоді більш театральним, більш сценічним, не осібно-родинним, а, так би мовити, загальнообовязковим, всенародним.
 

Родинний лад

Зіставляючи структуру і розміри трипільського житла й сучасної селянської хати, неважко зауважити, що характер родини й родинного ладу за часів трипілля й за наших часів був відмінний. Сучасна хата розрахована на окрему невелику родину: батько, мати, діти; хата, звичайно, не поділяється; як зазначено, вона у нас однопокоєва. Багатопокоєвість трипільського житла, його поділ ї на кілька покоїв, більший його розмір за новітню селянську хату, усе це вказує, що трипільська хата була призначена для більшої родини, ніж «вузька» родина наших часів.

rodovyi-lad-trypilstsiv
 
Немає сумніву, в трипільському житлі жили родичі, кревняки, але для кожної малої родини виділялась окрема камера, окремий покій. Трипільці жили в більших житлах, але на окрему родину припадала житлова площа менша, ніж нею користується родина сучасного селянина. Кожна окрема вузька родина становить за наших часів ізольовану, самодостатню родинну й господарчу одиницю; цього не було за трипільських часів. За часів трипілля «вузька» родина вже виділялась зі складу роду; вона мешкає осібно, готує їжу і їсть теж осібно; але разом з тим вона співмешкає й співгосподарює. Процес господарчо-родинного віддиференціювання окремої вузької родини за трипільських часів почався, але він ще не є завершений. Родинний лад трипільців з цього погляду становить переходовий ступінь між материнсько-родовим устроєм та батьківсько-родовим.
 
reypilskyi-ustriy

Господарчий лад

Україна трипільських часів - суцільно хліборобська країна. В домішці до глиняних вальків ми знаходимо стало полову, цілі зерна, зернову луску. Хліборобство не було додатковою галуззю в системі господарства того часу, воно становило основу трипільського господарства, було його провідною ділянкою.
trpiltsi-hliboroby
З хліборобством було сполучене скотарство. Скотарство було великохудобним. Віл і корова визначали склад стада. Кістки коня не виявлені за часів трипілля. Віл, а не кінь є типовим для часів трипілля.
Бик, віл - символ Трипілля
 
Відсутність повіток при окремих житлах для худоби, спосіб побудови селища в суцільно повязаному взаємосполученому колі жител, те що ціле селище було одночасно загоном, здається, вказує, що худоба була тим часом спільною власністю цілої громади й стадо було громадським стадом. Продукти поділялися між окремими родинами, але стадо було спільногромадським; не виключено, розуміється, що в межах спільного стада окремі родинні групи, повязані ближчим кровним звязком, співжиттям і співпрацею в окремому житлі, могли мати в громадському стаді їм приналежне поголівя, продуктами якого вони осібно користувалися, але, сумніву немає, громада на даному етапі ще панувала над окремішністю родинних груп.
 

Село і місто

Села були відкриті. їх будовано на відкритих місцях, без того, щоб топографічно їх пристосовувано до рельєфу місцевости, який давав би природні умови для захисту. Життя було осіло-хліборобське й мирне. Трипільці при виборі місця для своїх селищ не потребували ізолюватись від околишнього простору, оселюватись на відрубних горбах, відокремлюватись ровами й валами. Вони потребували захистити свої стада од нападів звірів, чим і був зумовлений спосіб побудови селищ, але про щось більше вони не дбали. Вони могли мешкати по березі ріки зовсім невеликими оселями, очевидячки, без того, щоб це становило для них якусь небезпеку. Якщо припустити, що в кожному житлі селища, розкопаного на Коломищині під Трипіллям, мешкало 1015 осіб, то в 30-х житлах сього селища повинно жити 300-500 людей. Такі, очевидячки, були середні розміри селищ трипільських часів. Були, однак, менші, але були й більші. В Володимирівці на р. Синюсі, що впадає в Бог, виявлено більше ніж тисячу жител. Якщо на ті часи, то можна цілком певно твердити, що на даному етапі село вже починало переростати в місто.
 

Що вяже Трипілля з сучасністю?

Ми й трипілля. Хліборобство, скотарство, топографія селищ, спосіб будови жител, розпис хат і печей, виразні й визначні господарчі й народномистецькі спільноспадкові традиції... Україна часів трипілля була суцільно хліборобською й суцільно заселеною країною з великими стадами великої рогатої худоби, з численним і густим населенням, з високорозвиненим орнаментально-декоративним мистецтвом. Це була вже на даному етапі країна одночасно сільська й міська, з широкими культурними звязками з Наддунавям, Закавказзям, Середземноморям (передмікенська культура Греччини), Малоазійськими країнами, Месопотамією і, можливо, навіть Єгиптом. Україна не становила в цей архаїчний період якоїсь замкненої в собі, ізольованої од цілого культурного світу країни. Навпаки, вона входила в загальне коло тодішнього культурного світу, що в ньому панівне місце належало країнам Месопотамії й Єгиптові, країна, що виразно тяжіла на південь і південний схід, відповідно до тодішніх центрів світової культури. Ці центри тоді, як сказано, були на півдні й південному сході. Тут початкові, вихідні первні культури України за 5 тисяч років до нашого часу. І проф. Щербаківський мав рацію, підкреслюючи в своїй згаданій вище книзі звязки українського трипілля з Месопотамією. Месопотамія так само не знала коня, а вола, як і трипілля. «Культура на волах, стодола, ярмо», визначає проф. В. Щербаківський провідні риси, що вяжуть етнографічну культуру українського народу з традиціями трипілля. Це, безперечно, так, але слід відзначити й відміни: хліборобство з безтяглового стало орним; худоба змінила тип: віл трипільських часів, бос прімігеніус, вимер; житло з багатокамерного стало однопокоєвим, родина з великої стала вузькою. Збереглась, затримана від часів трипілля, народномистецька традиція розпису хат, але спосіб розпису змінив свій характер. Отже, повинна бути ясність: пятитисячолітній звязок з трипіллям не був і не є звязком «китайського» типу, незмінністю сталого перебування; він здійснювався в змінах і через зміни, через катастрофи й кризи. Цей звязок підпорядковано законам зміни епох. Історія України перейшла через кілька епох. Тим-то поняття епохи як структурної цілости є однією з вирішальних, напрямних засад в наших сучасних історіософічних концепціях і студіях.
 
golova bika na arfe-638x324

 
Голова бика із Ура, Шумер

Етнічно-антропологічний тип трипільської людности

Усе вище сказане і взяте в культурно-історичному аспекті дозволяє нам, нарешті, перейти до основного питання нашої теми, до питання про антропологічний тип трипільської людности, про етнічну приналежність населення України за трипільських часів. І, відповідно до того, накреслити постановку проблеми про можливість спадкових етногенетичпих звязків між населенням України за трипільських часів і сучасним її населенням. Інакше кажучи, ми шукатимемо відповіді на питання: чи були трипільці генетично нашими предками?..
 
Проф. В. Щербаківський зробив спробу знайти й подати пряме розвязання цієї проблеми. В своїй книзі він висунув твердження, що найдавніше населення України за неоліту, саме трипільська людність, антропологічно репрезентувала передньоазійський тип.
«Це, зазначав проф. В. Щербаківський, могли бути тільки круглоголовці передньоазійського типу (яфетити), які принесли цілу цю хліборобську культуру з Передньої Азії» (стор. 39). «Передньоазійська круглоголова раса залишила найбільше останків своєї культури на території України в сточищу Дунаю й на північ од Чорного моря... На Україні рештки її культури можна бачити від Карпат аж до Кавказу; а особливо багато на Буковині, в Галицькім Поділлю й далі на схід аж до Дніпра» (там-таки, стор. 25).
В темній невиразності минулого цим твердженням накреслювалося дещо певне, але вся справа полягала в тому, що твердження це висунене було як висновок гіпотетичний з історично-культурної картини неолітичної доби, як вона малювалася передісторикові за сукупністю всіх наявних даних. До висуненої ним антропологічно-етнічної тези проф. В. Щербаківський дійшов бічними шляхами, як історик культури, для якого український народ є хліборобський народ, що в своїх господарчих формах зберігає прадавню традицію хліборобської культури бика (вола), як вона склалася свого часу в культурних центрах Месопотамії.
 
З цього боку на сьогодні ми знаходимося дещо в кращому становищі щодо джерел. Щоправда, взагалі, на значний антропологічний матеріял не доводиться сподіватися. Річ у тому, що, як про це згадує й проф. В. Щербаківський, «тілопальний похорон нищив скелет, а через це не лишав нам матеріялу, на підставі якого можна було б антропологічно встановити соматичний вигляд раси, належної до цієї культури». Але тут в пригоді нам можуть стати трипільські статуетки.

22093
 
Довгий час трималася думка в дослідників, що культовий, абетрактно-умовний, так би мовити метафізичний характер цих статуеток. Однак розкопки в Сушківці, Володимирівці і т. д. дали нам статуетки, реалістичний характер яких не може бути заперечений. Портретна правдивість, антропологічна реалістичність статуеток якнайвиразніше кидається в вічі.

pic T R Trypilian culture figurine torso
antropology-trypollian

До того ж починає призбируватись і антропологічний матеріал. На одному з жител на Коломищині, розкопуваному Мих. Макаревичем, трапилася знахідка чолової частини черепа, скошена форма якого цілком відповідала антропологічному типу, відтвореному в статуетках. Проф. В. Міллер, який розкопав кістякові поховання в неолітичному могильникові біля Ігрені на р. Самарі (поблизу Дніпропетровського), в свою чергу, ствердив подібність виявленого ним антропологічного матеріалу й статуеток. Опублікована в одній з статей проф. Грозного, фахівця в питанні про хеттів (хетітів), світлина камяної плити з зображенням хетітів не лишає й найменшого сумніву про близькість етнічного типу хітітів й трипільців.
 
Отже, проф. В. Щербаківський мав цілковиту рацію, вказуючи на спорідненість між трипільцями й хетітами. Для хетітів властиве також скошене чоло, вигнутий вірлячий ніс, продовгасте витягнене обличчя, як і для трипільців. Отже, на сьогодні питання про етнічну приналежність трипільців, про антропологічне визначення їх соматичного типу може вважатись в основному розвязаним: трипільці належать до т. зв. «передньоазійського» антропологічного типу. Вони є представники арменоїдного (баскоїдного) типу, як звичайно характеризується в антропологічній науці в цілому неолітичне населення Європи й Середземноморя.
 
Trip-cultur-tit
 
Ми підійшли таким чином до основного питання в якому генетичному звязку стоїть етнічно українська людність до трипільської, яка заселювала лісостеп правобережної України 5 тисяч років тому? Проф. Щербаківський відповідає на це питання позитивно. «Англійський вчений Геддон справедливо каже, що антропологічна мапа Європи з часів неолітичної доби дуже мало змінилася. І ми вправі вважати і твердити, що ми є та були автохтонами на своїй землі не від VI віку по Різдві Христовім, тільки ж від неоліту, тобто не менше 5000 літ». Відомий археолог В. В. Хвойка в своїй книзі «Древнейшие обитатели среднего Приднепровья» (1910) так само вів пряму лінію од трипільців до нинішніх українців. З його твердженнями не можна не рахуватися. З усіх археологів, які копали досі на Україні, він володів найбільшим археологічним досвідом. Однак тут треба виразно відокремити лінію культурно-історичних традицій і етнічних звязків. Немає сумнівів, уже в трипільський період Україна набуває певної суми характеристичних ознак, що лишаються властивою приналежністю за наших часів етнографічної культури українського народу як народу хліборобського. Від трипільських часів і до наших часів протягом 5 тисяч років існує на Україні хліборобство, й хлібороб плекає в своєму господарстві волів і мережить ярмо. В тих самих кліматичних і ландшафтних умовах, на берегах тих самих річок і на просторах тих самих плато, на масній чорноземлі, шляхом між золотавими ланами пшениці простують воли. Сивий дим здіймається вгору з хат, обмазаних глиною й розписаних смугами кольорових барв. Як і за часів трипілля, так і досі жінка підмазує глиною долівку, розписує фарбами хату й піч. І при вході в хату висить зображення вічного дерева, в теперішній деформації: квітца в вазоні, мотив вишиванок, що сходить в своєму прототипі до трипілля, коли його позначали малюнком на прясельцях.

tripiltsi-antropologiya
 
Уже за неоліту сформувалася в Україні сума певних елементів матеріяльної культури, що входить і досі як складова частина до змісту етнографічної культури українського народу, але все ж таки за своїм антропологічним типом українці не є трипільці, і тут не може бути поставлений знак рівности. Як в мовному відношенні український народ говорить однією з індоєвропейських мов, а не однією з передіндоєвропейських, яфетидичною абощо, так і антропологічно український народ не може бути ототожнений з народами, що справді є прямими нащадками неолітичної людности Європи. Для українського антропологічного типу не є властиві ні різко скошене чоло, ні вірляче вигнутий ніс. Прямий, а не вигнутий. Обличчя продовгасте, а не витягнене. Цим всім сказаним ми хочемо ствердити, що ми не повинні ототожнювати народи, які є нині, за наших часів, прямими нащадками неолітичного населення Європи, і народи, які прямими нащадками людности неолітичної Європи не є. Між неолітичною Європою, між її народами й культурами й нами, українським народом, лежить кілька епох, що заступили одна одну. Етнографічна культура українського народу не лишилася тотожною собі від часів неоліту.
 
Отже, коли ми кажемо, що ми є автохтонами на нашій землі, що ми живемо на ній не від VI ст. по Різдві, а ще від неоліту, від III тисячоліття перед Різдвом, ми повинні, кажучи це, зважити, що між нами й людністю неолітичної України лежить кілька перейдених нашими предками епох, кілька етапів етнічних деформацій, ступнів розвитку, оформлюваного в проявах різних, часто протилежних тенденцій розвитку і одночасно пережитих криз. В грозах і бурях знищень, в бурхливих змінах і зламах творився український народ, що став таким, яким ми його знаємо нині.
 
- Віктор Петров, дослідник українського етногенезу, 
"Походження українського народу" (1947)
- Культурно-істричний портал "Спадщина Предків"

Не забудьте поділитись статею у соцмережах:


Теги:     трипільці      антропологія      етногенез      культура      традиція

загрузка...

Прокоментувати:

blog comments powered by Disqus

Опитування

Якого Ви віросповідання?
 
завантаження...

загрузка...