Коротка історіографія питання етнічної приналежності представників Трипільської культури дає таку картину. Ще в 90-х роках XIX століття видатний археолог Вікентій Хвойка висловив таку думку: жителі трипільських поселень, які він відкрив, були найдавнішими слов'янами. Він дійшов висновку, що батьківщиною слов'янського племені була Середня Наддніпрянщина. Як докази, археолог висунув осілий землеробський спосіб життя, антропологічні ознаки та збіг територій розселення - трипільців і слов'ян.
Але на погляд археолога П. Третьякова, "є серйозні підстави вважати, що головні предки - найдавніші протослов'яни - знаходяться не серед трипільців, як думав Хвойка, а в середовищі інших, північніших землеробських племен, які жили у IV й III тис. до н.е. в лісових районах між Середнім Дніпром та Одером. Що ж до нижньодунайських та трипільських племен, то, на думку ряду археологів, у них слід вбачати предків тракійської групи племен, які відрізнялися від слов'ян, але яку слов'яни в значній частині асимілювали".
Концепцію етнічної приналежності трипільців докладніше розглядає археолог Тетяна Пассек. За її класифікацією, трипільців визнавали і протослов'янами (В. Хвойка), і тракофракійцями (Р. Штерн та інші), і кельтами (К. Шухардт), і нарешті, тохарійцями (О. Менгін та ін.). Із зібраного в розвідці Пассек матеріалу наведемо таке: "Ще наприкінці XIX ст., незабаром після появи робіт В.В.Хвойки, [...] М.Ф. Біляшівський в одній із своїх рецензій з приводу розкопок у Трипіллі вважав висновок Хвойки про національність творців трипільської культури неправильним. На думку М.Ф. Біляшівського, "культура проникла з півдня через Егейське та Мармурове моря з берегів Малої Азії або через Середземне море з Фінікії або Єгипту, і в розмальованій кераміці відчувається вплив Сходу".
На східному походженні трипільської культури наполягали й О. Спицин та В. Городцов. Високорозвинена культура (Київських майданчиків), гадає Спицин, східна, а саме - малоазійська.
Декілька висловлювань про етнічну приналежність трипільців знаходимо і в авторів радянського періоду. 1921 року академік М. Марр зробив коротке зауваження "Етруски з півдня Кавказу, - пише М.Я. Марр, - з меж басейну Ванського озера, зробивши етап у Лідії, рухаються Середземним морем Апенінського півострова, а їхні родичі з Північного Кавказу лазги і pelasg'и/leleg'и - північним шляхом, Чорним море, або понад північним його берегом впливають до меж Балканського півострова."
Через три роки проблеми торкнувся О. Соболевський у своїх "Русько-скитських етюдах": "Якщо ми бачитимемо в предках кімерів та пов'язаним із ними (на нашу думку) скитів-еланів і особливо гелонів-еланів - давніх пелазгів, ми багато що зрозуміємо в оповіданнямх Геродота і Страбона". Дещо раніше знаходимо у Соболевського і таке місце: "Коли визнати скитів-елінів нащадками ранніх грецьких колоністів, які помішалися з кімерами на їхніх наддністрянських та наддніпрянських теренах, - то в представниках трипільської культури можна побачити Геродотових кімерів". Обидва висловлювання Соболевського мають умовний характер. На нашу ж думку, трипільців слід визнати швидше давніми пелазгами (принаймні частково) - предками кімерів, аніж самими кімерами. Таке припущення краще узгоджується з хронологією.
З новіших зарубіжних авторів відзначу П. Кречляра (1938, 1943). У статті "Про догрецькі шари мов та народів" він виділяє такі: 1) анатолійський; 2) дунайський, або пелазго-етруський; 3) грецький; 4) венетський та 5) ілірійський, котрий слід різко відмежовувати від венетського. Вчений вважає, що "головні ознаки ілірійської мови - три словотворчі суфікси власних імен - об'єднують догрецьку мову з етруською і як в Італії, так і в Греції повинні бути віднесені до одного й того самого мовного шару; тож і на території ілірійської мови слід припускати субтрат, споріднений з етруською мовою". П. Кречляр об'єднує етруську, тіреньку, пелазгійську й ретійську мови в одну "рето-тіренську галузь протоіндоєвропейської мови". У давнішій роботі він називає пелазгами найстаріше в Елладі грецьке плем'я.
Спробуємо звести це все докупи. Мусимо констатувати, що сучасні дослідники не визнають трипільців за протослов'ян. Дійсно підстав для сумнівів щодо висновку Хвойки вистачає. Наприклад, окремі рисунки та буквенні знаки на плитах Кам'яної Могили можна прийняти за шумерські написи, котрі явно нагадують писемність Дворіччя і Середземномор'я. І у цьому контексті можна говорити про трипільсько-шумерський зв'язок. Ключем до розкриття теми, гадаю, мають послужити саме пелазги, зокрема найретельнішим чином варто зібрати та розглянути відомості про них у Північному Причорномор'ї, зокрема їх міграція в сторону Криту. Також, мабуть, варто розрізняти пелазгів двох типів - протопелазгів (населенців материкової України) та елліно-пелазгів греко-римської епохи.
Трипільці вели розвинене мотижне землеробство, займалися скотарством, знали металургію міді. Високого рівня досягло у них гончарство, виробництво кераміки, стилізованої різноманітними спірально-меандровими орнаментами, знаками та ритуально-побутовими сюжетами. Загалом, відомо понад 15 типів форм трипільського посуду, а також ліплена кераміка, антропо- та зооморфні статуетки, модельки жител. Практично у кожному дворі була своя керамічна майстерня.
Деякі дослідники припускають, що трипільці робили перші спроби в опануванні письма. Інші зазначають, що в значно ранніших періодах, наприклад культурі Вінча письмо вже було та являло собою рунічне письмо, а отже трипільці знали його. Ще однією особливістю трипільців було будування величезних прото-міст, гігантських (на той час) мегаполісів - Небелівка, Майданецьке, Таллянки, Доброводи та ін. Усі вони за формою нагадували сонце з центральним майданом по середині. Часто біля цих майданів були храмові комплекси, де збиралися люди у великих кількостях. Цікавими є також конструкція жител трипільців - зустрічаються дво- і триповерхові житла, що іноді нагадує "гуртожитки". Трипільці після того як полишали території та покидали свої оселі - ритуально спалювали їх.
Деякі топоніми і гідроніми зберегли певне трипільське (праслов'янське) походження та дають можливість науковцям спробувати реконструювати трипільську мову. Наприклад: поселення Трипілля, Верем'я, Халеп'я, Витачів та інші мають цікаву кореневу основу. Про це дуже багато у своїх книжках написав санскритолог Степан Наливайко.
На сьогоднішній день не існує одностайної думки про походження трипільців. Як і майже 100 років тому, їх частенько трактують по своєму та виокремлюють до різних груп, то заперечуючи, то навпаки доводячи їх слов'янськість, чи європеоїдність. Найбільш популярною серед сучасних науковців версією є те, що предки трипільців - були вихідцями з Балканського півострова. Однак, досі поза увагою залишається зв'язок трипільців з пелазгами, які як вже писалося, на нашу думку, є ключем до розгадки.
- За матеріалами Миколи Суслопарова,
журнал "Індоєвропа" (1996 рік)
Використана література:
- П.Н. Третьяков. Восточнославянские племена (1953)
- В.В. Хвойка. Каменный век Среднего Преднепровья (1899)
- Т.С. Пассек. К вопросу о древнейшем населениии Днепровско-Днестровського бассейна (1947)
- Н.Я. Марр. К вопросу о происхождении племенных названия "этруски" и "пеласги" (1921)
- А.И. Соболевский. Русско-скифские этюды (1924)
- М.Я. Рудинский. Каменная Могила: Предварительное сообщение о раскопках (1951)
- В.М. Даниленко. Про наскельні зображення Кам'яної Могили (1950)
