Субота
27 лист., 2021
     

24 гірські річки Українських Карпат

Рейтинг 4.5 з 5. Голосів: 10

24-girskyh-richok-ukrainskyh-karpat

Тиса

tisza-river

Тиса (угор. Tisza; нім. Theiß; словац. Tisa, нім. Theiss) — річка, найбільша ліва притока Дунаю (басейн Чорного моря). Тече в межах України (Закарпатська область), Угорщини і Сербії, частково по кордону між Україною та Румунією і Угорщиною, a також по кордону між Словаччиною та Угорщиною. Бере початок з джерел на висоті 1400 м, серед північних відногів масиву Свидівець (біля перевалу Околе). Тече спочатку на схід і південниий схід, нижче смт Ясіні — на південь та південний захід. На північно-східній околиці міста Рахова зливається з Білою Тисою, даючи початок Тисі.Довжина — 966 км (у межах України — 201 км). Площа басейну — 157 тис. км² (у межах України — 11,3 тис. км²). Утворюється злиттям Чорної Тиси і Білої Тиси за 4 км вище міста Рахова. Гідрологічні пости: біля Рахова (з 1949), Ділового (з 1913), Великого Бичкова (з 1945), Тячева (з 1942), Хуста (з 1946), Вилка (з 1886), Чопа (з 1950).

Уперше згадується як Pathisus (Потисся) Плінієм Старшим у І ст. н. е. Як фіксується “Етимологічному словнику топонімів України”, гідронім не має загальноприйнятої етимології. Припущення відомого ономаста В. А. Никонова про зв'язок його найпершої фіксації Pathisus із санскритським pathas “вода” привабливе з семантичного погляду, але генетично безпідставне, оскільки античне Pathisus є префіксально-суфіксальним хоронімом (назва власних теренів, що мають певні межі: невеликий простір – авт.) у значенні Потисся, утвореним від гідроніма Thisa, який не має кореня path- “вода”. Існує також версія про походження назви річки від ботанічного "Тис" – “хвойне вічнозелене дерево або чагарник із твердою бурувато-червоною деревиною”. Певні підстави є пов'язувати гідронім Тиса з праслов'янським Hisn- / Hesn- “тиснути, тісний”, His- / Hais- “плавити; танути; зникати”, що відбите в географічному терміні Hesnina – “ущелина, тіснина, яр, безодня, русло ріки, тісна долина”, українське сутісок – “дуже вузька, тісна вулиця, тісний прохід”. Реконструйована мотиваційна ознака “тісна ущелина, вузьке русло, тісний прохід тощо” актуальна для гірських річок, тому концентрація відповідних гідронімів у Закарпатті може розглядатися як додатковий позамовний аргумент на користь такої етимології.

У межах України Тису використовують для водопостачання, рибництва, рекреації. На честь річки Тиси названий астероїд 13121, що був відкритий 7 лютого 1994 року.

Біла Тиса

bila-tysa-river

Біла Тиса - гірська річка у Рахівському районів Закарпаття, ліва притока Чорної Тиси, Довжина - 28 км, S (площа) - 489 км2. Утворюється злиттям Стоговця і Банзатула на пд. зх. схилах Чорногірського хребта. На всьому протязі ріка відділяє Чорногору від Рахівського масиву. Широкі річища, пороги і бистрини. Похил - 10 м/км. Живлення - змішане з переважанням дощового. Замерзає рідко. На окремих ділянках річище укріплене. Біла Тиса протікає через такі села: Говерла, Луги, Бребоя, Богдан, Видричка, Розтоки.

Чорна Тиса

chorna-tysa2

Чорна Тиса - річка в Українських Карпатах, у межах Рахівського району Закарпатської області. Права притока Тиси (басейн Дунаю). Довжина 49 км. Площа водозбірного басейну 315 км². Похил річки 16 м/км. Долина V-подібна, завширшки 20—600 м. Заплава виражена лише на окремих ділянках, завширшки 20—200 м. Річище слабозвивисте, кам'янисте, завширшки 10—25 м (найбільше 40 м біля смт Ясіні), подекуди розгалужене, є багато порогів. Використовується на водопостачання, водний (сплавний) туризм, рекреація. Береги річки на окремих ділянках укріплені. Інколи бувають руйнівні повені. Стаття про ріку Чорна Тису на Закарпатті>>

Черемош

cheremosh

Чéремош (пол. Czeremosz, рум. Ceremuș) — річка в Українських Карпатах, на Буковині і на Гуцульщині. Права, найбільша притока Пруту (басейн Дунаю). Довжина 80 км, площа водозбірного басейну 2 650 км². Загальний перепад висот 280 м. Похил річки 3,3 м/км. Утворюється злиттям Чорного Черемошу (87 км, сточище — 856 км²) і Білого Черемошу (80 км, сточище — 606 км²) біля села Устеріки. Тече на межі Івано-Франківської області (Верховинський, Косівський, Снятинський райони) та Чернівецької області (Путильський, Вижницький, Кіцманський райони). Черемош впадає до Пруту біля селища Неполоківці.

Назва "Черемош" ймовірно виникла від апелятива "черемха", що вказував на прибережну рослинність. У різних регіонах України зустрічаються подібні топоніми з основою назви відповідного дерева — Черемошна, Черемошник, Черемошний, Черемхова, Черемховий, Черемхувата.

У різних джерелах у різні часи річка згадується під різними іменами: «Городокъ на Черемоші» (XIV століття), «на Черемоши» (1424), «miedzi Prutem a Czeremossą» (1564), Чиримуш (1623), Черемуш (1753), Czeremusch, Czeramos (1774), Czeremosch (1783), Черемуш, Черемош, Черемша, Черемушул (1908), Czirimussum (1872).

Білий Черемош

bilyi-cheremosh

Білий Черемош - протікає на межі Івано-Франківської та Чернівецької областей. Правий витік Черемошу. Д - 51 км, S - 632 км2. Долина звивиста, ущелиноподібна. Ш - 8-120 м, подекуди - 350 м. Долина з дуже стрімкими схилами, вкритими хвойними лісами, лише ближче до гирла з'являються невеликі розширення долини, де розміщені села.Річище помірно звивисте, з пересічною шириною 15—25 м, найбільша — 44 м. Є пороги (висота падіння до 1,6 м) та бистрини з дуже швидкою течією. Для водного режиму характерні весняні паводки під час танення в горах снігів. Швидко піднімається вода і влітку під час короткочасних злив. Живлення мішане, з переважанням снігового та дощового. Льодостав утворюється наприкінці грудня — на початку січня, скресає у березні. Гідрологічний пост біля с. Яблуниці.

Білий Черемош утворюється на північний захід від села Сарати, у місці злиття двох витоків: лівого Перкалаб (найпівденніша річка Українських Карпат) та правого Сарати. Численні потічки, з яких утворюється річка Перкалаб, розташовані на південно-східних схилах масиву Гриняви і західних схилах хребта Чорний Діл, з обривистими скелями, печерами у вапняках та унікальним рослинним світом (найвища точка — гора Чорний Діл, 1 493 м). Головні витоки Перкалабу розташовані на території Румунії в горах Мармароського масиву. Річка Сарата бере початок на південних схилах хребта Томнатикул (Томнатик), що у Яловичорських горах. Білий Черемош тече переважно на північ вузькою долиною, яка є природною межею між Галичиною і Буковиною. Гирло розташоване біля села Устеріки, в межах Верховинсько-Путильського низькогір'я.

Річка довгий час була державним кордоном між Річчю Посполитою і Молдовою (Османська імперія). З 1919 року по 1939 рр. — кордоном між Польщею та Румунією. Колись на річці були водорегулювальні споруди — клявзи, гамованки, греблі й ін. Вони накопичували воду в невеликих водосховищах, щоб використовувати її для сплаву лісу. Ця система діяла увесь рік, за винятком деяких зимових місяців. Нині залишилися лише спомини про екзотичну трудову професію гірської річки у пам'яті, віршах і піснях про відважних плотогонів — бокорашів. У серпні 1979 року Черемошем пройшов останній пліт карпатського лісу. Нині водорегулювальні споруди розібрані, і Білий Черемош увійшов у своє звичне річище, яке влітку міліє, а навесні і під час злив наповнене і бурхливе.

Чорний Черемош

chornyy-cheremosh

Чорний Черемош - гірська річка в Українських Карпатах (на Гуцульщині), що протікає в межах Верховинського району Івано-Франківської області. Лівий витік Черемошу (разом з Білим Черемошем дають початок Черемошу). Належить до басейну Дунаю. Довжина 87 км, площа водозбірного басейну 856 км². Похил річки 14,0 м/км. Долина V-подібна, подекуди ущелиноподібна, завширшки 100—200, до 950 м (у межах Верховинсько-Путильського низькогір'я). Вузька мальовнича долина зі стрімкими схилами, вкритими густими лісами. На окремих ділянках у нижній течії трапляються тераси, є навіть невелика заплава завширшки 50—60 м; біля смт Верховини до 300—500 м. На річці чимало перекатів і порогів різної складності. Береги на значному протязі укріплені. Використовується на водопостачання, водний (сплавний) туризм, рекреацію.

Типово гірська річка. Живлення мішане з переважанням дощового і снігового. Льодові явища з кінця грудня до початку січня, скресає у 2-й половині березня; льодостав нестійкий. Річище помірно звивисте, завширшки 20—30 м (найбільша — 45 м); під час межені 15—20 м. Пороги з падінням води 0,5—1,6 м. Глибина коливається 0,2—0,4 м у верхів'ях, до 1 м у нижній течії. Середня швидкість течії 0,8—1,2 м/с. При максимально високих рівнях води ширина річища збільшується до 50—80 м, а швидкість до 5—6 м/с. Середньорічна витрата води за багаторічний період у гирлі становить 18 м³/с. Екстремальна кількість витрати води коливається від 1 м³/с під час межені до 1 100 м³/с під час паводків. Гідрологічний пост біля смт Верховина працює з 1958 року.

Чорний Черемош бере початок на південному сході від села Буркут, на північно-східних схилах Чивчинських гір, які є частиною Мармароського масиву Українських Карпат. У верхів'ях має північно-західний та північний напрямок, а після гирла Дземброні повертає на схід. Річка є природною межею кількох гірських масивів Українських Карпат. У верхній течії вона відмежовує Чивчинські гори від Гринявських гір, у середній течії — Чорногору від Гринівських гір. Пониззя річки розташоване у Верховинсько-Путильському низькогір'ї; тут вона відмежовує Покутсько-Буковинські Карпати від Гринявських гір. 

Населені пункти над річкою від витоків до гирла: Буркут, Явірник, Зелене, Топільче, Красник, Ільці, смт Верховина, Криворівня, Верхній Ясенів, Рівня, Устеріки.

Чорний Черемош приймає багато приток. Найбільші: Шибений, Дземброня, Бистрець, Ільця, Бережниця (ліві); Людовець, Гнилець, Змянки, Петрин, Хараль, Жаб'ївська, Річка (праві). Витоки річок Шибений, Дземброня, Бистрець та Ільця розташовані на схилах Чорногори, де сніг може лежати навіть до кінця червня, а влітку випадає багато дощів. Тому від гирла Дземброні річка Чорний Черемош сплавна усе літо.

Прут

prut-river

Прут (античні назви — грец. Pyretos, Пората, Пюрет) - річка в південно-східній Європі. Ліва притока Дунаю (басейн Чорного моря). Бере початок з джерела на схилі Говерли, впадає в Дунай біля села Джурджулешти (Молдова). Пригирлова частина басейну сильно заболочена. Довжина 967 км (на території України — 272 км), площа басейну — 27,5 тис. км². Середні витрати води біля міста Леова — 69,2 м³/с. Похил річки змінюється від 100 м/км (біля витоку) до 0,05 м/км (біля гирла). У верхів'ях (до Делятина) має гірський характер, зі стрімким правим берегом, місцями поперечний профіль русла має вигляд урвища. Біля міста Яремче є водоспад Пробій. Весняні повені, літні дощові паводки, підвищений зимовий стік (внаслідок відлиг і дощів). Льодостав з січня—лютого до початку березня.

У другому томі болгарських літописів Імана «Джагфар таріхи» (1680) річка Прут згадується під назвою Бурат. А в трактаті Константина Порфірогенета «Про управління імперією» згадується: річка Брут або Бурат — сучасний Прут.

Верхня течія в Україні (Івано-Франківська та Чернівецька області) нижня — на кордоні Молдови з Румунією. Витоки розташовані на карпатському масиві Чорногора, біля гори Говерли. Річка спочатку тече переважно на північ, після (у межах міста Яремче) повертає на північний схід, ближче до Коломиї — на південний схід. Досягнувши кордону між Молдовою та Румунією, повертає ще більше на південний схід, а згодом — на південь. Впадає в Дунай за 3 км на захід від міста Рені (Одеська область).

Прут судноплавний від міста Леово (Молдова). На Пруті — водосховище Костешти-Стинка та ГЕС (частково в межах Румунії). Снятинська ГЕС — єдина гідроелектростанція на Пруті в межах України (див. Малі ГЕС України).

У 12 столітті в басейні Пруту існували галицько-руські міста  Малий Галич (нинішній Галац). У 13 сторіччі по Пруту лежала земля берладників, а при впадінні Бахлуя в Прут на стародавніх мапах значиться місто Бради або Бруди (згодом Цецора). В кінці 14 століття на Пруті існувало місто Романів Торг (нині Роман). У слов'яно-молдовському літописі від 1470 року згадується перемога воєводи Штефана Великого над татарами біля Липника (у верхів'ях річки Чугура). На мапах 16 століття в басейні Пруту відмічено декілька молдавських міст — Прут, Хролов (пізніше Хирлеу), Бради (пізніше Цецора), Бахлуй та інші; на річці Лопушна — Нуш, Лопушна і Ласти, Луканья (нині Леово), Щелеч (пізніше село Хотешти), Видвиця або Видяча (пізніше Вадуца) на річці Ларзі. У 1513 році через Прут перейшли татари, в 1518 році — перекопський султан Албул, військо якого було розбите і частиною потоплено в Пруті зі Чугуре Стефаном IV (Штефаніца). У 1581 році сюди знов увірвалися перекопські татари. У 1563 році через Прут перейшов з козаками князь Дмитро Вишневецький, в 1594 році — Северин Наливайко і Лобода, в 1621 році — султан Осман II, котрий зазнав поразки під Хотином. У 1653 році на берегах Пруту в битві з армією Молдови був смертельно поранений син Богдана Хмельницького Тиміш Хмельницький. У 1711 році відбувся прутський похід Петра І проти турків. Невигідна для Росії Прутська угода, яку вимушений був укласти Петро І з турками 23 липня 1711 року, після того, як його армія опинилася оточена біля селища Гуш. У поході 1787 року Потьомкин заснував у Слободзеї центральний пункт чорноморського війська. В 1791 році він помер поблизу Яс.

За Бухарестською угодою 16 травня 1812 року річка Прут стала межею російської Бессарабії. Згідно з Паризьким трактатом 1856 року пониззя Пруту відійшли до Молдавії, але в 1878 році (за Берлінським трактатом) відійшли до Росії. У 1917 й 1918 річка була кордоном УНР з Румунією. В 1918—1944 роках річка належала до Румунії. Після 1944 кордон відновився за станом на 1917 рік з приєднанням північної Буковини до УРСР.

Стрий

rika-stryy

Стрий - річка в межах Сколівського, Турківського, Дрогобицького, Стрийського та Жидачівського районів Львівської області, одна з найбільших правих приток Дністра. Починається кількома струмками на схилах г. Станеш (1150 м) у Верховинських Карпатах. Д - 232 км, S - 3060 км2, П - 3,2 м/км. Стрий перетинає різні морфо - тектонічні структури, тому він часто змінює напрям, утворюючи круті, глибоко врізані меандри. Долина вузька (0,3—0,5 км) і глибока (до 250 м). Круті схили її вкриті густим лісом. У верхів'ї має гірський характер. Нижче гирла Опору Стрий виривається на простори передгірної рівнини і утворює тут широке (до 200 м) русло і широку (до 5 - 6 км) долину. Живлення дощове і снігове. Річка Стрий має паводковий режим.

У Карпатах річка має гірський характер і вузьку долину, по берегах ростуть хвойні та мішані ліси; у Передкарпатті річка носить частково рівнинний характер. Заплава в середній і нижній течії двобічна, у пониззі подекуди заболочена. Живлення дощове та снігове. Для річки характерні весняна повінь та літньо-осінні паводки (іноді взимку). Середня витрата води за 17 км від гирла — 45,2 м³/сек, максимальна — 890 м³/сек. Льодостав переважно з кінця листопада до середини березня.

Стрий бере початок в Українських Карпатах, між північно-західними схилами г. Явірник, що на Верховинському Вододільному хребті, та південно-східною частиною хребта Бердо. Тече спершу на захід, далі — на північ, північний схід, схід та південний схід, у середній і нижній течії — переважно на північний схід, у пригирловій ділянці — на схід. Впадає у Дністер за 10 км на схід від Жидачева поблизу моста на автодорозі М12. Найбільша притока — Опір.

Щодо назви річки існує така легенда: «Жили колись два потоки, два брати під горою Явірник. Старший був поміркований, розважливий, а молодший запальний, загонистий. Ніколи не думав, що завтра буде, аби лиш нині йому було добре. Якось вирішили брати помандрувати десь далеко, подивитися, який то світ там, на долах. Домовились вийти наступного дня на світанку. Старший каже: „Лягаймо, брате, спати, бо завтра вдосвіта треба вставати. Дорога далека, місця не знані“. А молодший йому: „Ти лягай собі, а я ще погуляю, подивлюся з гори, як сонечко йтиме на ніч спочивати“. І побіг, аж вітер за ним знявся. Спати ліг пізно, на тій горі, де сонце проводжав. Так міцно заснув, що й не чув, коли старший прокинувся. Той кликав його, шукав, а потім сяйнув йому здогад, що молодший, певно, сам пішов у мандри, не чекаючи його. Тоді й старший брат рушив у путь, вибираючи зручні місця, рівні долини поміж горами, загнув півколо аж попід Турку, далі завернув на Кропивник, Довге, Корчин… А тим часом молодший прокинувся, коли сонце було високо в небі, — а старшого брата нема. Зірвався і помчав навздогін просто через гори, нетрі та скелі, шумить, піниться. Ледве наздогнав старшого там, де він мав уже вибиратися на широку рівну долину. Вперся йому в правий бік, ухопився рукою, бо далі вже сам не мав сили йти. А звалися ті брати Стрий і Опір. Старший, спокійний — Стрий, а молодший, швидкий і бурхливий,— Опір. Брати Стрий та Опір мали родича, який називався Дністер. То вони до нього і поплили. А потім уже всі троє — аж туди, де збиралися води майже з усієї України,— до Чорного моря. Люди полюбили розважливого старшого брата, побудували над ним місто, і то не маленьке, — Стрий».

Опір

rika-opir

Опір - гірська річка в Україні, в межах Сколівського району Львівської області. Права притока р. Стрий (басейн Дністра). Довжина 58 км. Площа сточища 843 км². Середній похил річки 10,4 м/км. Долина V-подібна, в нижній течії завширшки 150-300 м. Заплава двобічна, іноді однобічна, завширшки від 30-80 до 425 м. Береги круті, зрідка заболочені. Річище кам'янисте, завширшки від 10-30 до 80 м, завглибшки від 0,2 до 1,2 м. Дно, як правило, вистелене галькою карпатських пісковиків. Використовується для водопостачання населених пунктів й зрошення сільськогосподарських земель. Останнім часом річка стала популярною серед туристів, які займаються рафтингом. Весною по річці можна сплавлятися з смт. Славське, а влітку, коли менше води, з міста Сколе.

Опір бере початок на східному схилі гори Великий Явірник (Вододільний хребет), на південь від села Опорець. Тече між горами Сколівських Бескидів переважно на північний схід та північ. Впадає в р. Стрий між смт. Верхнє Синьовидне та селом Межиброди.У річку впадає 8 невеликих річок і 31 потічок загальною довжиною 94,3 км, площею 21,9 га. Праві: Кам'янка, Чудилів, Павлів, Гребеновець, Зелем'янка, Цигла, Рожанка, Славка, Хоминський, Писарівна, Опорець. Ліві: Закути, Лавочанка, Дубрівка, Орява, Яхистів, Головчанка, Ровина.Над річкою розташовані (від витоків до гирла): Опорець, Лавочне, Тернавка, смт. Славське, Тухля, Гребенів, місто Сколе, Дубина, смт. Верхнє Синьовидне.

Сукіль

rika-sukil

Сукіль (Брязка) - річка в Україні, тече у межах Долинського району Івано-Франківської області та Стрийського району Львівської області. Ліва притока Свічі (сточище Дністра). Довжина 67 км, площа басейну 276 км². Ширина річки 5—12 м, глибина — до 1,5 м. Швидкість течії від 50—60 м/хв до 30—50 м/хв. Похил річки 15 м/км. Береги невисокі, обривисті. Річище звивисте, у верхів'ї порожисте, трапляються водоспади; у пониззі дуже розгалужене, багато островів. Має паводковий режим, розливається під час сильних опадів. Замерзає наприкінці грудня — на початку січня, скресає до середини березня. Льодостав нестійкий. Від витоків до міста Болехова Сукіль — типово гірська річка. Нижче Болехова має рівнинний характер. Сукіль бере початок з джерел в Українських Карпатах на схилах хребта Зелем'янка, що у Сколівських Бескидах. Тече переважно на північний схід. Впадає до Свічі біля південної околиці села Подорожнього. Річка протікає через села: Сукіль, Козаківка, Буковець, Поляниця, Тисів, Лисовичі, Задеревач і Великі Дідушичі, а також місто Болехів.

Існує легенда, за якою назва річки має тюркське походження та утворюється з двох коренів: «Су» — вода, «Кіль» — іде на нас. У нижній околиці села Поляниця на річці є мальовничий Поляницький водоспад. Тут Сукіль спадає кількома широкими каскадами (перекатами) — свого роду сходами. На відстані 4 км від водоспаду розташовані знамениті Скелі Довбуша.

Теребля

tereblya-rika

Теребля - річка в Україні, в межах Міжгірського, Хустського і Тячівського районів Закарпатської області, права притока Тиси (басейн Дунаю). Довжина 91 км. Площа водозбірного басейну 750 км². Похил річки 9,3 м/км. Долина V-подібна, завширшки від 10 до 850 м. У верхів'ї і середній течії перетинає Ґорґани (Внутрішні Ґорґани) і протікає глибокою (до 350 м) долиною. Нижче за течією долина трапецієподібна, завширшки до 3,5 км, виходить на Верхньотисинську улоговину. Заплава завширшки до 60 м. Річище звивисте, порожисте у верхів'ї і середній течії, завширшки 15—20 м. Весняна повінь і паводки протягом року. У басейні річки є мінеральні джерела, зокрема поблизу села Тереблі. У річку має стік озеро Синевир.

Теребля бере початок у місці злиття потоків Розтока і Слобода, в межах гірського масиву Внутрішні Ґорґани. Тече з півночі на південь, у пониззі на південний захід. Впадає до Тиси біля південної околиці смт Буштино. Використовується на водопостачання, рибництва, потреби гідроенергетики. На річці створене Вільшанське водосховище. Частина води з водосховища тунелем завдовжки 3,6 км через хребет Бовцарський верх подається в річку Ріка, на якій збудовано Теребле-Ріцьку гідроелектростанцію. Колись у верхів'ї Тереблі були споруджені руслові водосховища. Над річкою розташовані такі села та селища (від витоків до гирла): Синевирська Поляна, Синевир, Негровець, Колочава, Мерешор, Вільшани, Забрідь, Становець, Драгово, Чумальово, Кричово, Колодне, Дулово, Угля, Теребля, Вонігове, Руське Поле, Буштино.

За легендою назва ріки походить від прізвища родини Теребел, які поселилися на березі річки і утворили поселення - село Тереблю. На думку закарпатського дослідника Ярослава Ороса, назви села та річок: Терешул, Тересва й Теребля походять від одного кореня «тер», що, можливо, означає – терти, розтирати, стрімко текти.

Тересва

teresva-rika

Тересва - річка в Україні, в межах Тячівського району Закарпатської області. Права притока Тиси (басейн Дунаю).Довжина 56 км, площа басейну 1225 км². Долина до смт Дубового переважно V-подібна (завширшки 100–400 м), на окремих ділянках ущелиноподібна (завширшки 30—40 м), нижче — ящикоподібна, завширшки від 0,5 км до 2 км. Заплава часто асиметрична, переривчаста (ширина змінюється від 50—200 м до 1,5 км), у пониззі зливається з заплавою Тиси. Річище звивисте, дуже розгалужене, порожисте, є водоспади (у верхній течії). Ширина річища від 10—20 м до 90 м. Похил річки 6,1 м/км. Живлення мішане з переважанням дощового; характерні паводки протягом року, інколи дуже руйнівні. Береги на окремих ділянках укріплені. Колись Тересва була сплавна, нині інколи використовується для водного туризму.

Тересва утворюється злиттям Мокрянки і Брустурянки поблизу смт Усть-Чорна. Тече на південь і південний захід. Верхня частина басейну Тересви лежить серед південних схилів Ґорґан і західної частини Свидівця. Нижче річка перетинає Полонинський хребет, у пониззі виходить на Верхньотисинську улоговину. Впадає до Тиси біля південно-західної околиці смт Тересви.

У минулому вздовж усієї Тересви була прокладена вузькоколійна залізниця Тересва — Усть-Чорна. Вона йшла від смт Тересви до смт Усть-Чорна і далі розгалужувалась у долини дрібних приток верхів'їв Тересви. Використовувалась залізниця для перевезення деревини до станції Тересва для подальшого перевезення на деревообробні підприємства. Залізницею теж курсував пасажирський поїзд. Вузькоколійка в кількох місцях перетинала річку Тересву. Після однієї руйнівної повені повністю вийшов з ладу залізничний міст у с. Нересниці. Після цього залізницю вже не відновлювали, а майже всі рейки демонтували.

Свіча

svicha-river

Свіча - річка на заході України, в Івано-Франківській та Львівській областях. Права притока Дністра (басейн Чорного моря). Довжина річки 107 км, площа басейну 1493 км². Похил річки 8,3 м/км. Річка стає повноводною у весняний та літній періоди за наявності опадів.

Свіча спершу тече серед гір масиву Ґорґани, де має гірський характер, далі — на Передкарпатті. Бере початок на північних схилах центрального вододілу Східних Карпат і протікає через центральну та зовнішню зони Українських Карпат, а також внутрішню і зовнішню зони Передкарпатського прогину. За характером течії, формою річкової долини і складом алювію Свіча ділиться на дві частини — гірську і рівнинну: гірська Свіча має вузьке русло (5—10 м), швидку течію, порожисті уступи та кам'янисті перекати. Глибина русла непостійна — від 0,5 до 2 м.; рівнинна Свіча починається північніше села Княжолуки, має стриману течію, швидкість якої не перевищує 30—50 м/хв, з незначними перекатами на окремих ділянках. Ширина річки 10—30 м, глибина 0,5—2,5 м. Правий берег річки крутий, обривистий; лівий — пологий, низький.

Свіча впадає у Дністер на південний схід від смт Журавно. Притоки: Синя Магура, Ільниця, Мізунька, Витвиця, Лужанка, Сукіль, Нічич, Крехівка (ліві); Саджава, Лущава, Тур'янка, Дубравка (праві). Більшість з них починаються на північних схилах Українських Карпат та протікають територією Долинського району Івано-Франківської області.

У Долинському районі річка з 1993 р. включена до ландшафтного заказника «Ріка Свіча з притокою Мізункою».

Серет

seret

Серет (рум. Siret; угор. Szeret; лат. Hierasus) — річка в Україні (Чернівецька область) та Румунії. Ліва притока Дунаю (басейн Чорного моря). Довжина 706 км (за іншими даними — 740 км), площа басейну 44835 км² (в Україні — 2,07 тис. км²). У верхній частині тече територією України (110 км), далі — Румунії (596 км). У гірській частині (в Україні) долина V-подібна, завширшки від 0,3 до 2,5 км (біля с-ща Берегомет); у передгір'ї долина трапецієподібна, симетрична, завширшки до 3,5–5,5 км. Похил річки 4,4 м/км.

Русло Серету помірно звивисте, ширина у межень 7–10 та глибина 0,2–0,7 м. Є багато островів. Швидкість течії коливається від 1,5 до 2–3 м/с. Повені навесні, влітку — дощові паводки. У цей час ширина русла збільшується до 200 м, глибина до 2–3 м, швидкість течії до 2–3 м/с. Живлення — снігове і дощове; льодостав — із грудня до березня. Несе значну кількість наносів — близько 12 млн тонн за рік. Береги складають шари гальки, глини, суглинків та піску. Береги на значному протязі укріплені. У басейні Серету — ГЕС (переважно на річці Бистриця), сплав лісу. Нижче гирла річки Бирлад Серет судноплавний для невеликих кораблів. Неподалік від гирла, на Дунаї, — порт Галац (Румунія).

Серет бере початок у межах Пік Магура, Покутсько-Буковинських Карпат (частина Українських Карпат), біля села Долішній Шепіт (утворюється від злиття потоків Бурсуки і Лустун). Тече спершу на північ, далі поступово повертає на північний схід, схід і південний схід. Перетинає українсько-румунський кордон на південний схід від села Новий Вовчинець. На території Румунії спершу тече на південний схід, в середній течії — на південь, у пониззі — знову на південний схід. Впадає до Дунаю при південні околиці міста Галац. На території України — Малий Серет, Міхідря, Лукавчик; на території Румунії — Сучава, Молдова, Бистриця.

Боржава

richka-borzhavka

Боржава (Боржавка) - гірська річка в Україні, протікає в межах Свалявського, Іршавського, Виноградівського та Берегівського районів Закарпатської області. Права притока Тиси (басейн Дунаю). Д - 106 км, S - 1360 км2. Бере початок з джерел з-під г. Стій (Полонина Боржава). Верхня течія має гірський характер. Долина V - подібна, Ш - 40 -900 м. Річище дуже звивисте, подекуди укріплене, є острови. Ш річки - від 0,6 м до 50 м. П - 13 м/км. Витрата води від 10 до 293 м3/c. Каламутність - 50-500 г/м3. Замерзає. Є дамби.

В угорських текстах топонім згадується з 1200 року. Назву річки утворено за допомогою суфікса -аvа індоєвропейського походження в атрибутивному значенні “та, що має ознаку, виражену твірним словом” від діалекту боржій “швидше”, що з борзий “швидкий, або від основи борз- приєднанням йотованого варіанта суф. -java-. Порівняєте закарпатське боржава “спритна, моторна жінка”.

Ріка

rika-river

Ріка – річка в Українських Карпатах, у Міжгірському і Хустському районах Закарпатської області. Права притока Тиси (басейн Дунаю). Довжина 92 км, площа басейну 1240 км². Долина V-подібна, ширина по дну від 40 до 500 м; у передгірних районах — трапецієподібна, завширшки до 4—5 км. Заплава у верхній і середній течії завширшки від 40 до 100 м; біля села Липча розширюється до 500 м і більше, у пониззі розчленована старицями і протоками. Річище звивисте, розгалужене; нижче села Торунь є пороги; багато островів. Ширина річки переважно 20—50 м, найбільша — понад 100 м. Похил річки 10 м/км. Живлення мішане. Льодовий режим нестійкий; з початку грудня спостерігаються забереги та осінній льодохід, в окремі роки льодоставу не буває. На багатьох ділянках здійснено укріплення берегів.

Витоками Ріки є Присліп і Торунька (Торуньчик), які починаються з джерел на південно-західних схилах Верховинського хребта. Ріка тече спершу переважно на південь, у пониззі — на південний захід. Впадає до Тиси біля західної околиці міста Хуста.

Гідрологічні пости біля с. Верхній Бистрий (з 1954 р), смт Міжгір'я (з 1946 р), с. Нижній Бистрий (з 1956 р), м. Хуста (з 1946 р). На Ріці: смт Міжгір'я, місто Хуст і чимало сіл.

Використовується для водопостачання. Також діє Теребле-Ріцька ГЕС. Є численні бази відпочинку, поширений водний туризм.

Іршава

irshavka-river

Іршава (інша назва – Іршавка) – річка у межах Іршавського району Закарпатської області. Права притока Боржави (басейн Тиси). Довжина річки 48 км, площа басейну 346 км². Бере початок на західних схилах гори Бужори, що у гірському масиві Великий Діл, на північний схід від села Локіть. Основні притоки: Кривуля, Собатин (праві); Абранка, Чорна, Ільничка, Синявка (ліві).

Назву пов'язують зі словацько-західноукраїнським jelsa – “вільха”. Як відзначається у “Етимологічному словнику топонів України”, така етимологія досить приваблива із семантичного та словотвірного поглядів, але непереконлива з фонетичного. Імовірно, гідронім Іршава виник за допомогою суфіксу -ав(а) від тієї самої основи, що й назва річки Ірша – від старонімецького irch, irhf ereh, erich, давньонімецькою irah – “козел”. Порівняйте український діалектизм – ирха “вичинена овеча чи козяча шкіра” за ознакою “місцевість, узбережжя річки, насичене козами, козлами”.  Тобто за ознакою “місцевість, насичена відповідними тваринами або рослинами”.

У верхів'ях річки розташована гідрологічна пам'ятка природи – “Чорне Багно”. У Іршави, є одна цікава особливість – спочатку річка тече на захід, тоді поступово повертає на південь і південний схід, а потім знову поступово на захід, утворюючи велетенську літеру S.

Люта

luta-river

Люта (інша назва - Лютянка) - річка в Українських Карпатах, у межах Великоберезнянського та Перечинського районів Закарпатської області. Ліва притока Ужа (басейн Дунаю). Довжина 47 км, площа басейну 219 км². Долина V-подібна, завширшки 30—60 м, на окремих ділянках розширяється до 250—300 м. Пересічна ширина заплави 20—30 м. Річище звивисте, порожисте, до села Люти нерозгалужене, нижче є невеликі острови. Похил річки 18 м/км. Річка бере початок на південний схід від села Люта, на схилах гори Гостра Гора, що в північно-західній частині Полонинського хребта. Впадає до Ужа в селі Дубриничі. Протікає через села: Люта, Чорноголова, Дубриничі.

Лютянка — дуже «покручена» річка. Спочатку вона тече на північний захід, при західній частині села Люта повертає на південний захід, трохи згодом під прямим кутом знову повертає на північний захід, далі знову під прямим кутом — майже на південь, тоді поступово на південний захід, захід і знову на південний захід. Перед впадінням до Ужа робить ще кілька прямокутних зиґзаґів. На північний схід від села Чорноголова на річці розташований цікавий туристичний об'єкт — «Блакитна лагуна».

Бистриця Солотвинська

bystrycia-solotvynska

Бистриця Солотвинська (пол. Bystrzyca Sołotwińska) — річка в Україні, в межах Богородчанського і Тисменицького районів Івано-Франківській області. Довжина 84 км, площа водозбору 795 км², загальне падіння 1158 м, середній похил річки 14,2 м/км. Річкова мережа розвинута добре (майже 0,9 км на км²). Долина слабозвивиста, на перших 5 км є вузькою ущелиною з дном завширшки 3—15 м, з високими, майже прямовисними схилами. Від села Пороги долина V-подібна, завширшки 0,1—0,5 км, з дуже розчленованими крутими і дуже крутими схилами, нижче значно розширюється (1—3 км), стає трапецієподібна, з помірно крутими і пологими схилами заввишки 5—10 м; біля селища Солотвина досягає 2 км. У межах Бистрицької улоговини долина дуже широка, її лівий берег високий, крутий, порізаний ярами і численними невеликими долинами — лівими притоками річки. Схили переважно покриті лісом. Правий берег, навпаки, більш пологий і невисокий, майже суцільно розораний і заселений. Заплава двостороння, що часто чергується по берегах, її ширина від 50 м до 1,7 км, переважно низька (0,5—1,3 м), суха, лугова, здебільшого розорана, місцями поросла лісом, вербовими і вільховими чагарниками, складена піщано-гальковими і гальково-каменистими ґрунтами.

Русло звивисте, до села Гута нерозгалужене, стійке, нижче дуже розгалужене, покрите галечником і легко деформується. На перших 5 км русло є ступінчастим водостоком з численними водоспадами заввишки 0,5—1,5 м, з нахилом поверхні 107 ‰. Нижче багато перекатів, осередків, пляжів. Ширина русла від 1,2—3 м (у верхів'ї) до 12—40 м (у середній) і до 100—250 м (у нижній течії). Глибина місцями 1,0—1,5 м, переважно 0,5—0,7 м, дуже рідко до 3 м. Швидкість течії 0,5—3 м/с. Дно нерівне, до села Гути кам'янисте, часто скелясте, нижче — гальково-кам'янисте, гальково-піщане. Береги, заввишки 0,5—2 м, місцями до 3 м, круті, прямовисні, в пониззі пологі, суглинисті, місцями скелясті, задерновані, місцями залісені, нестійкі, порослі травою, вербовими, лозовими та вільховими чагарниками, на окремих ділянках відкриті. Живлення мішане, переважає дощове. Річний хід рівні характеризується паводковим режимом. Вода прозора, без запаху й присмаку, придатна для пиття. В Івано-Франківську забруднюється стоками підприємств.

Бистриця Солотвинська бере початок з джерел при підніжжі гір Малої Сивулі і Бистрика, неподалік від урвища Пекло, в найвищій частині Ґорґан, на висоті 1390 м. Тече переважно на північний схід майже паралельно до Бистриці Надвірнянської. Бистриця Солотвинська зливається з Бистрицею Надвірнянською при південній частині Вовчинецького пагорба (біля села Вовчинець). Тут вони утворюють єдину Бистрицю, яка через 17 км впадає у Дністер (на висоті 232 м). Недалеко (на південь) від злиття двох Бистриць лежить місто Івано-Франківськ.

Бистриця Надвірнянська

bystrycia-nadvirnyanska

Бистриця Надвірнянська (інша назва — Бистриця Чорна) — річка в Україні, в межах Надвірнянського і Тисменицького районів Івано-Франківської області. Разом з Бистрицею Солотвинською утворює Бистрицю — одну з приток Дністра (басейн Чорного моря). Довжина річки 94 км, площа водозбірного басейну 1580 км², густота річкової мережі 1,2 км². Похил річки від 10 до 4 м/км. Найвищим за розташуванням є населений пункт Бистриця. Долина річки симетрична, береги високі, круті. Майже до села Пасічної долина річки розширюється і біля міста Надвірної сягає 3 км. Від Надвірної до злиття її з Бистрицею Солотвинською (при підніжжі Вовчинецького пагорба, що біля села Вовчинця) річка протікає у широкій долині. Русло розтікається на густу мережу рукавів. Швидкість течії значна і коливається від 2 м/с (у горах) до 0,7 м/с. Річка характерна надто нестійким режимом, частими паводками. Модуль стоку коливається від 12—14 л/с (у горах) до 10 л/с.

Бистриця Надвірнянська бере початок на північному схилі гори Чорна Клева (масив Ґорґани), на висоті близько 1280 м. Тече переважно на північний схід і лише за кілька кілометрів від свого гирла повертає на північний захід. Над Бистрицею Надвірнянською розташовані міста: Надвірна та Івано-Франківськ (східні околиці), а також чимало сіл. Пляж Івано-Франківська вздовж Бистриці дуже добре облаштований. Тут є достатньо смітників, лавочок, біотуалетів та роздягалень[1]. Це одне з найулюбленіших місць відпочинку місцевих жителів.

У 2019 році аналіз антропогенних впливів, кількісного та якісного стану вод встановлено, що найчистішою річкою в басейні Дністра є Бистриця Надвірнянська, оскільки за півріччя в ній не виявлено жодної сполуки з переліку пріоритетних забруднюючих речовин.

У 2020 році під час повені на Івано-Франківщині обоє Бистриць - Солотвинська і Надвірнянська перелилися через дамбу і натворили чимало лиха.

Бистриця Тисменицька

bystrtya-tysmenytska

Бистриця Тисменицька (Підбузька) - річка в Україні, в межах Самбірського та Дрогобицького районів Львівської області. Права притока Дністра (басейн Чорного моря). Бере початок у східній частині Верхньодністровських Бескидів (Українські Карпати), з джерел біля села Бистриця. Тече спочатку переважно на північ, у середній і нижній течії — на північний схід.

Довжина 73 км, площа водозбірного басейну 1 160 км²[4]. Похил річки 5,3 м/км. Долина переважно трапецієподібна. Заплава завширшки 100—300 м, багато стариць. Річище звивисте, завширшки 10—50 м, глибина від 0,5—1,5 м до 2,5 м; є обмілини. Нижче від с. Городище розширюється, стає коритоподібною, із заплавою 100–300 м. завширшки. Пересічна витрата води біля с. Велика Озимина — 2,15 м³/с, мінералізація води 200–300 мг/л.

Річка замерзає наприкінці грудня, скресає на початку березня. Живлення річки переважно дощове, водний режим нестійкий, характерні весняні повені та дощові паводки. На річці споруджено Новошицька ГЕС, 4 греблі та ряд ставків. Використовується також для технічних потреб, рибництва та рекреації, у долині річки розвивається зелений туризм.

Найбільші притоки: Опака, Ступнянка, Тисмениця (праві); Черхавка (ліва). На річці розташоване 17 населених пунктів, серед яких смт Підбуж та два газогони, через що її екологічний стан незадовільний. Води річки характеризуються гідрокарбонатно-хлоридним натрієво-кальцієвим чи хлоридно-гідрокарбонатним натрієво-кальцієвим складом, на формування хімічного складу яких впливає техногенний чинник.

Пиня

rika-pynya

Пиня – річка, що знаходиться в Українських Карпатах. Протікає через Свалявський район Закарпатської області. Пиня є правою притокою відомої закарпатської річки Латориця. Загальна довжина річки Пиня складає всього 24 кілометри. Площа водозабірного басейну – 209 км².

Пиня – типова гірська річка з кам’янистим дном та перекатами. Бере початок поблизу відомого курортного села Поляна і протікає, в основному, на південь повз села Солочин та Голубине. Впадає у Латорицю поблизу міста Свалява.

Латориця

latorycia-rika

Латориця - гірська річка, що протікає в Україні (по території  чотирьох районів Закарпатської області – Воловецького, Свалявського, Мукачівського  та Ужгородського та Словаччині, ліва притока річки  Бодрог (в Словаччині). Вона бере початок на південно–західних схилах Водороздільного хребта під  полониною «Козакова» що на схід від  села Латірка Воловецького району. Д - 191 км, S - 7680 тис. км2 (в Україні - відповідно 144 і 2900). П - від 80 (при верхів'ї) до 0,2 м/км (в Закарпатській низовині). Своєрідний характер її розташування зумовлює часте перетинання з транспортними артеріями, зокрема на під'їздах до Закарпатської низовини.

Басейн  р. Латориці у верхній течії розміщений на відрогах Східних Карпат  на  схилах Верховинського  і Полонинського  хребтів, в середній течії річку розділяють хребти Маковиця і Верхній Діл, а нижня частина водозбору  (нижче м. Мукачево)  знаходиться на Закарпатській низовині.

Латориця – справжній магніт для рибалок, це одна з найпопулярніших закарпатський річок для риболовлі. Секрет в тому, що у її водах ловляться майже всі види риб, які тільки можна знайти у межах України. Опинившись на Латориці, ви можете піймати на гачок щуку, коропа, карася, ляща, судака, налима, окуня, плотву і навіть форель. Гадаєте це все? Як пощастить, на ваш обідній стіл потрапить голавль, харіус, усач, підлящ, подуст, марена, йорж або рябець. І не забувайте про «короля вод» – дунайського лосося! Ця риба – справжній суперприз для затятого рибалки. На кордоні Свалявського та Воловецького районів Латорицю навіть зариблюють лососем кілька разів на рік. Риболовля на Латориці настільки популярна, що влітку 2015 року у Мукачеві влаштовували фестиваль риболовлі та рибної юшки – захід мав на меті об’єднати любителів порибалити.

Основними притоками річки Латориця в межах районів є річки Жденіївка, Пиня, Вича, Свалявка, Бистриця, Синявка (Матекова), Коропець, Визниця, Стара та потічки Бескід, Славка, Башта, Лазок, Володянка, Зіброва, Вільховий, Сусківський, Берестівський, канал Високобережний і ще понад 20 гірських потічків.

Різні погляди на походження гідроніма Латориця проаналізував доктор філологічних наук В. П. Шульгач, який пояснює назву як архаїчний слов'янізм, що виник за допомогою суфіксу-іса від топооснови Латор-, Лотор-,  Лотр-, або від відповідного апелятива з основою праслов'янського lotiti, latiti, leteti – “летіти; швидко, стрімко рухатися (про воду); гнати, переслідувати”. Порівняйте румунські топоніми Łotrul, Łotritta, Łatorifa, географічні назви Латара, Латера (суч. Lattes) на території Франції,  що є романо-кельто-слов'янськими паралелями з можливими індоєвропейськими витоками. На думку Генадія Казакевича, дослідника кельтів в Україні, гідронім Латориця (вперше зафіксований у 1248 р.) може бути пов'язаний з кельтським lato - ‘воїн'. Дана основа є поширеною серед кельтських топонімів Європи, наприклад гідронім Lattara в Іспанії, етноніми Latobici / Latovici у Паннонії на Дунаї.

Уж

richka-uzh

Уж (угор. Ung, словац. Uh) - річка на Закарпатті (в межах Великоберезнянського, Перечинського, Ужгородського районів) та у східній Словаччині. Ліва притока Лаборцю (басейн Дунаю). Довжина 133 км, площа басейну 2 750 км² (в межах України 107 км і 2010 км²). Річка Уж бере початок у горах на північному заході Закарпаття, на південних схилах Верховинського Вододільного хребта, неподалік від Ужоцького перевалу. Там на висоті 970 м два потічки Уж та Ужок зливаються в єдину річку. Впадає в річку Лаборець на території Словаччини біля Драгньова. Найбільші притоки – праві: Уг, Уличка, Убля, Кам'яниця, Сирий Потік; ліві: Великий, Люта, Тур'я.

Гідронім є семантичним утвореннями від давньоруського Ѹжь “вид змії, мотузка” або праслов'янського Qžь, що сягає індоєвропейського an-g- “гнути, кривити; гак. Різниця між закарпатською та поліською назвами полягає в тому, що перша тривалий час зберігала неслов'янську форму Ung, яка згодом дала слов'янське Uh і, очевидно, за допомогою гідронімічного суфіксу -уь перетворилася в Užь, що узгоджується з жіночим родом номенклатурного імені річка, а після ствердіння -ž- набула сучасного звучання.

- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"


Не забудьте поділитись статею у соцмережах та вподобати нашу сторінку:



blog comments powered by Disqus