Скелі Довбуша або Бубнище, як їх ще називають в народі - одне із найбільш захоплюючих природно-історичних місць Прикарпаття. Являє собою унікальний скельний комплекс-заповідник. Щороку це місце сили - обитель відпочинку туристів, скелелазів та дослідників спадщини предків. У даній розвідці ми спробуємо зазирнути в минувшину цього місця та коротенько схарактеризуємо скельні групи всього Бубнищанського массиву.
Бубнище - пам'ятка історії та природи, скельно-печерний комплекс, розташований в буковому лісі на висоті 668 метрів в урочищі Соколовому між селами Бубнище та Поляниця, Івано-Франківської області, за 11 кілометрів від районного центру Болехів. Друга назва цих скель - "Скелі Довбуша" - походить від опришків під проводом Олекси Довбуша, які за легендами колись переховувалися у цих скелях. Скелі утворилися 70 мільйонів років тому, на дні океану Тетіс та являють собою останці Ямненського пісковика. Бубнинські скелі вражають масивністю та чудернацькими формами, являють собою округлі кам'яні бовди заввишки 90м, які лабіринтами та хитросплетіннями простягаються серед буково-смерекового лісу майже на 1 км.
Вруби, пази, східці і петрогліфи на скелях свідчать, що вони почали активно застосовуватись ще у давні часи. Побутує версія, ніби-то, скелі служили святилищем-палеобсерваторією для древніх племен, а в давньоруський час - як помешкання та оборонна сторожова вежа X століття, що пережила татаро-монгольські навали і проіснувала до XVI століття. Після запровадження християнства тут осіли монахи-скитники.
За підсумками багаторічних досліджень Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника (протягом 2006–2015 рр.), скельно-печерний комплекс «Скелі Довбуша» в с. Бубнище Долинського району Івано-Франківщини уперше постає як унікальна сакральна пам’ятка загальнонаціонального і європейського значення епохи неоліту – енеоліту. До сакрального комплексу входить ціла система скель, печер, ущелин, гротів, джерел.
Основний скельний масив Бубнища складається з 200 метрової площадки оточеної ровом і земляним валом. Тут можна побачити чимало солярних знаків та антропонімічних петрогліфів на скелях - у вигляді долонь, личин, кам'яних фігур. Печерні приміщення мають правильну геометричну форму, рівні стіни і досить чисту обробку.
Основний скельний комплекс Бубнинського заповідника. Під час дослідження Миколою Кугутяком було виявлено стародавній скельний храмовий комплекс з унікальними трьохметровими барельєфами тварин, жертовниками і т.д.
Наскельний петрогліф у вигляді голови лева. Туристам завжди показують "Голову лева" праворуч від другої ущелини. Дійсно схоже. Цю оптичну ілюзію створила природа, але не без допомоги людей. Лев був тотемом наших предків, досі використовується на гербах міст та сіл України.
Стіни всіх печер носять сліди обробки металевими знаряддями.
Арка, ймовірно, давньоруського періоду, коли скелі забудовувались.
}Камінь "Каблук Довбуша". Довбуш міг тут побувати у жовтні 1774 р., коли йшов походом на Турку і Дрогобич.
Загадковий бубнинський ідол "Сфінкс".
Жертовники на основному скельному масиві.
Печери основного скельного комплексу Бубнища
➊ Перша печера зліва має розміри 6,5 на 4 на 2 м. По обом боках від входу там є своєрідні "ліжка", витесані на висоті в 45 см, завширшки в 80 см. Вхід високий - 160 см. Над ним видовбана широка ніша до метра глибиною, а нижче - карниз. Дехто вважає, що колись тут стояла двоповерхова споруда, дах якої спирався на цей карниз.
➋ Між першою і другою печерами - вузька ущелина - "холодильник". В ущелині є ніші, призьби, пази.
➌ Друга печера більша за першу: висота до 2,5 м. Одна з стін її - штучна кладка. Народ називає печеру "конюшнею". Поруч залишки фундаментів прибудови, яка начебто ще існувала у XVIII ст. На одній зі стін - сліди охри, можливо був якийсь розпис.
➍ Третя печера дещо нижча, на думку одних - тут була комора, інші - чомусь вважають стійлом для овець і кіз. У цій печері неймовірна атмосфера та акустика. Особисто нам сподобалось тут медитувати.
➎ Невелика сідловина між двома каменями має назву "колиска Довбуша".
Інші скельні групи Бубнинського заповідника
З пiвнiчного боку, на пiдступах до основного масиву стоїть самотня скеля – Одинець. Справдi, сам-один цей 30-метровий камiнь стримить iз землi, нiби вартова вежа. На думку археолога Михайла Рожка, в часи Київської Русі або Галицько-Волинського князівства камінь міг слугувати сторожевою сигнальною вежею і мав дерев'яну забудову. Так сигналізували про небезпеку, запалюючи хмиз на горі. А дим від вонгнища високо піднімався та сповіщав про прихід ворога.
Про Одинець побутує в народi легенда. Кажуть, буцiмто саме бiля пiдніжжя цiєї скелi Довбуш заховав скарби, до яких можна дiстатися, зрушивши камiнь, який обертається довкола своєї осi. А якщо прикласти до Одинця вухо, то можна чути, як той камiнь крутиться пiд горою, нiби в очiкуваннi нового героя, який має таку ж силу, як Довбуш, що мiг його повернути.
Окрім Одинця в навколишньому лісі можна зустріти багато окремих скель-веж. Ці скелі мають почасти досить чудернацькі назви такі як «Корчма при дорозі», «Поцілунок собаки-барабаки», «Шлях самурая», «Лялька», «Майн Кампф», «Кошерний секс», «Тюльпан», «Вітряк», «Зрада Батьківщини», «Привіт свинособаки», «Політ над гніздом зозулі», «За сисяри», «Валіза космосу», «Чугайстер», «Стакер», «Веселий Роджер», «Четвертак» та багато інших доволі чудернацьких назв, які ці скелі отримали від мандрівників і передаються із уст в уста.
Дослідження Бубнища Іваном Вагилевичем
У 1830-их роках Іван Вагилевич, один з членів славної Руської трійці, здійснив ряд мандрівок до скель поблизу Урича, Бубнищ, Розгірча та Верхнього Синевидська, і відкрив там низку наскельних зображень, серед них — висічені на камені написи невідомою мовою.Яків Головацький, сподвижник і близький друг Вагилевича, так писав про його знахідку:
"Між тим, відправився Вагилевич у Карпати для відкриття якихось доісторичних пам'яток зодчества і рунічних написів. Відкриття старослов'янських рунічних написів було постійним бажанням Вагилевича, яке завжди хвилювало його душу і наводило на фантастичні мрії. Чуючи розповіді про печери в скелях Карпатських гір, Вагилевич давно мріяв про відкриття пам'яток давнього язичеського культу, тобто язичеських ідолів, капищ або жертовників, і написів, що на них знаходилися. Читання подорожей по Сходу та Індії, постійні заняття і роздуми про рунічні і клиновидні написи підстьогували його запальну уяву. Але в нашому студентському гуртку ми не вдовільнялись теоретичними розмірковуваннями, а вимагали, щоби арґументація була підтверджена фактами. І. Вагилевич, щоби позбутися насмішок друзів, в один прекрасний ранок вибрався в дорогу на дослідження своїх любимих старожитностей. Неділі через дві Вагилевич вернув до Львова повний радості від того, що відкрив у скелях доісторичні пам'ятки, а на їх стінах стародавні рунічні написи. Він показував всім копії багатьох знайдених ним написів, до прочитання яких не могли віднайти ключа, так як його знаки не підходили до жодних до цих пір відомих письмен, і з захопленням оповідав про свої відкриття. Одні повірили, інші не довіряли. Ті розповіді зацікавили усіх літераторів у Львові. Вагилевич писав про свої знахідки до Шафарика, який також багато чекав від тих відкриттів" .
Як дістатися до скель?
З міста Стрий, Львівської області їхати автівкою до Моршину, звідти до міста Болехів, Івано-Франківської області. Загальна відстань десь 20-25 км. Від Болехова повернути на село Поляниця і їхали ще 10 км. Так Ви дістанетесь до підніжжя гори Соколової на якій розташовані скелі. До самого заповідника веде туристична дорога вгору 600 метрів.
© Портал SPADOK.ORG.UA
