П'ятниця
09 груд., 2022
    

Ukrainian English Polish
♦ Етнографія ♦ Українські Карпати » ♦ Гуцульщина

Стара гуцулка Чукутиха: історія одного фото

Рейтинг 4.3 з 5. Голосів: 6

Історія фото гуцулки з люлькою

Легендарне фото "Стара гуцулка з люлькою", яке облетіло увесь світ, було зроблено у 1926 році. Автор - Микола Іванович Сеньковський, фотограф-документаліст, родом з Полтавщини. Зображена на ньому - Марія Кречунєк на прізвисько "Чукутиха", видатна гуцульська співачка, виконавиця традиційних пісень. На фотографії їй рівно 90 років. Сталося так, що в той час він жив і працював у Жаб'ю. Сеньковський сфотографував цю красиву літню леді в святковому вбранні з люлькою й назвав свою етнографічну фотороботу: «Стара Гуцулка» (Stara Huculka). Пізніше у тих чи інших виданнях фотографія публікувалася під різними назвами: "Стара гуцулка з люлькою", "Чукутиха з люлькою", "Столітня гуцулка".

Стара гуцулка з люлькою

Народилася Марія Кречунєк у 1836 році в селі Верхній Ясенів, неподалік Жаб'є (Верховина) в родині Василя Кречунєка та Євдохи Костюк. 10 листопада 1867 року вийшла заміж за Йосипа Полєка (1830—1917), якого всі кликали Чукут — замкнений у собі, відлюдькуватий, скритний. У їхній родині було п’ятеро дітей: Юрій (1852 р. н.), Євдоха (1867 р. н.), Іван (1870 р. н.), Миколай (1875—1910) і Олена (1881—1923). Одружилася в 31 рік (по тим міркам досить пізно) й прожила з чоловіком до самої його смерті (помер в 50 років). Як розповідають краєзнавці і старожили, гуцулка була розумна, зваблива, талановита. До неї йшли люди за порадою. Була надзчайною модницею, любила прикрашати себе різними декоративними речами, квітами. Але найбільший її талант - пісня. Марія заробляла на життя, співаючи пісні на весіллях. Як пишуть, могла три дні співати на весіллі, ні разу не повторюючись. Досі серед верховинців побутує вислів: "А шо ти так си розспівала єк Чукутиха?", "А шо ти так си вибралася єк Чукутиха?".

Фото Марії Кречунєк
49ec4940014381c2
Марія Кречунєк-Чукутиха в перемітці

А я собі заспіваю, выт типер до рано,
Єк си будем розходити, шо би нам ни банно.
(Гуцульська співанка).

Загалом, відомо три фото гуцулки Чукутихи, котрі ввійшли до унікальної етнографічної спадщини Миколи Сеньковського під загальною назвою «Гуцульські типи»:

  1. Чукутиха з люлькою.
  2. Чукутиха в перемітці
  3. Чукутиха з палицею

Чукутиха з палицею
3f530fc0f2d15fef
Марія Кречунєк-Чукутиха з палицею

Дослідники під час численних українознавчих експедицій населеними пунктами Верховинщини, перевіряли усі відомі перекази про Чукутихи, щоб вийти на слід родини Марії Кречунєк. Знаходили сучасні сім’ї верховинців з місцевою назвою «Чукути» в Красноїллі і Головах, але ніхто із них не підтверджував належність до цієї талановитої гуцулки. Протягом тривалого часу вони зустрічалися з багатьма старожилами Верховинщини, які особисто знали і бачили Чукутиху: Антін Ясельський (Верховина), Олексій Венгрин (Синиці), Настуня Кошелюк (Верховина), Іван Рокіщук (Верхній Ясенів), Михайло Ничай (Верхній Ясенів), Олексій Данилюк (Черетів), Марія Зітинюк (Ільці), Василь Гуцинюк (Красноїлля), Іван Федінчук (Голови), Михайло Зузяк (Красник) та багато інших. Саме вони допомогли у пошуках достовірних даних про Чукутиху.

stolitnya-guculka

У роботах відомого дослідника Гуцульщини Михайла Ломацького, який тривалий час працював вчителем у Головах, а потім жив в еміграції у Німеччині та написав десятки цінних етнографічних книг, дослідники знайшли записи гуцульських співанок, які співали на весіллю дві гуцулки: «Чукутиха из Жєб’я та Пруниха из Оборотного». На справжній слід Чукутихи, дослідник Іван Зеленчук випадково натрапив весною 2012 року, коли проводив україно­знавчу експедицію «Гуцульська родина Фоки Шумеєвого», підготовленої на основі згаданої книги Станіслава Вінценза «На високій полонині. Правда старовіку». Спочатку дослідники довідались, що велика господарська садиба Фоки Шумеєвого знаходилась у селі Верхній Ясенів на присілках Печіще та Голиці. Для дослідження життя і діяльності гуцульського народного мудреця Фоки Шумеєвого важливим стало те, що на присілку Печіще проживав його спадкоємець, пан Микола Ватуйчак (1930 р.н.). Пан Микола на запитання про Чукутиху порекомендував звернутися до старших за нього сусідів: Івана Максим’юка (1923 р. н.) і Дмитра Кумлика (1920 р. н.). Обидва старожили розповіли, що вони дітьми багато разів бачили стару Чукутиху, яка жила в їхньому селі: «Коли ми малими хлопцями просили Чукутиху: «Молодичко, ану заспівайте нам шош файне», то вона із радістю співала нам усєкі співанки, а коли ми спеціально казали: «Бабочко, ану заспівайте нам шош файне», то вона не хотіла нічого співати і сердилася на нас за таке звертання».

історія України

Добре пам’ятає Чукутиху пан Дмитро Кумлик. Але найбільш детально про Марію Кречунєк  (Чукутиху) дослідники довідалися від пана Володимира Новаківського (1924 р. н.), який жив у селі Верхній Ясенів біля церкви. Саме він розповів, що Чукутиха дійсно жила в їхньому селі, у садибі Підгорєків (Паламаревих), а її нащадки зараз проживають в сусідніх селах - Рівня і Устеріки. 

У селі Ясенів Горішній, в будинку № 47, залишилась жити наймолодша дочка Чукутихи - Олена Полєк. Вона двічі виходила заміж.  Перший раз вона вийшла заміж 1906 року за Никифора Котюка-Курилюка (1883-1912) із села Устеріки. Із першим чоловіком у них було два сини: Василь Курилюк (1908-1957) і Юрій, що помер маленьким 1910 року. Коли перший чоловік Никифор Курилюк помер, то вдова Єлена, 1913 року, вдруге виходить заміж за Дмитра Підгорєка (1885-1945) із Ясенова Горішнього. Із другим чоловіком вони мали 3 дочки: Марію (1914-1928), Анну, що померла маленькою 1919 року і Василину (1923-2008). За наймолодшу дочку Василину потрібно додатково сказати, що вона народилась 11 жовтня 1923 року і через 11 днів залишилась сиротою, без матері. Сталося так, що її мати Єлена Підгорєк 22 жовтня 1923 року померла після важких пологів. Таким чином маленька Василина залишилась сиротою із татом Дмитром і своєю бабусею Марією Кречунєк (Чукутихою). Пізніше вдівець Дмитро Підгорєк вруге одружується – на вдові Насті Микитчук (1889 р. н.) із Красноїлля. Пані Настя стала не просто мачухою, а другою турботливою мамою для маленької Василини. З часом Василина Підгорєк виросла, вийшла заміж і також народила дітей. Один із її синів пан Микола Максимюк (1959 р. н.) зараз живе у сусідньому селі Рівня і є правнуком Чукутихи.

Відомо, що онук Марії Кречунєк (Чукутихи) – Василь Никифорович Курилюк (1908-1957) жив і помер в Устеріках на присілку Зелена Єма. А його син Василь Курилюк, 1936 р. н., зараз проживає у Високопольському районі Херсонської області і є ще одним правнуком Чукутихи. Саме від пана Василя Курилюка дослідники по телефону довідались про інших нащадків Чукутихи.

Прожила Марія Кречунєк (Чукутиха) майже 100 років і померла у 1936 році у віці 99 років. Похована на цвинтарі біля церкви, недалеко від місця, де вона жила, на старому кладовищі у Верхньому Ясенові. Її похорони добре пам’ятає місцевий старожил пан Дмитро Кумлик.

Могила Марії Кречунєк

У селі Рівня, в садибі, у якій проживала внучка Чукутихи – Василина Максим’юк (Підгорєк) (1923-2008), проживає правнук Марії Чукутихи – Микола Максим’юк, 1959 р. н., із сім’єю. Пан Микола показав кольорову фотографію своєї мами – Василини Максим’юк. Перш за все вразила зовнішня подібність внучки Василини до своєї бабусі Марії. Дуже приємно було бачити, що й пан Микола подібний до своєї знаменитої прабабусі, крім того, він має неабиякі мистецькі здібності, є керівником відомого Народного ансамблю дримбарів «Струни Черемоша» у Верхньому Ясенові.

Сам фотограф Микола Сеньковський в роки Першої світової був військовим фотографом. У Жаб'ї Микола Сеньковський одружується з місцевою вчителькою Євгенією Поліщук. Пані Євгенія була родом з Тернопільщини, закінчила Коломийську учительську семінарію і організовувала у Верховині першу українську школу. У 1924 році у Косові, а пізніше в Коломиї Сеньковський відкриває фотомайстерню та магазин радіо- та фототехніки. Друкує поштівки із власними світлинами і продовжує фотографувати. У 1930 році Микола Сеньковський бере участь у Першій виставці української фотографії у Львові. Там було представлено шість світлин фотографа: «Гуцулка», «Зимовий краєвид», «Весілля», «Гуцульська церква», «Школа», «Трембітають». 1931 року у сім'ї Миколи та Євгенії народжується син Юрій. Того ж року робота фотографа «Стара гуцулка» була відзначена премією «Гран-прі» на Міжнародній європейській фотовиставці в Парижі. У вересні 1939 року, після оголошення Німеччиною війни Польщі, Микола Сеньковський перетинає польсько-румунський кордон разом з польськими військовими офіцерами. 

Микола Сеньковський - портрет

Відомості про життєвий шлях фотографа уриваються 1939 роком. Є версія, що тоді Миколу було ув'язнено більшовиками, але ймовірніше, як пам'ятає син Юрій, фотограф покинув територію Польщі на автівці разом з польськими офіцерами. Дата смерті Миколи Сеньковського невідома. Можливо, він помер під час Другої світової війни. Опосередкованими даними про долю фотографа є декілька фактів, про які згадує Юрій Сеньковський: під час війни його тітка отримала продуктову посилку від Червоного хреста в Лондоні, відправлену невідомим, а вже у новітні часи довелось зустріти літню жінку, яка стверджувала, що познайомилася з його батьком в Англії, де той помер і похований на одному з лондонських кладовищ. Дружина фотографа, пані Сеньковська, залишилась в Україні, вступила до лав українського націоналістичного підпілля, 1945 року була заарештована радянською владою, але змогла вирватись і продовжувала підпільну роботу уже у Львові. Під час перетину румунського кордону її знову схопили, а в 1947-му розстріляли.

Використані джерела:

  1. Літературно-мистецький журнал "Гуцули і Гуцульщина".
  2. Youtube: Музей Марії Кречунєк у Верховині
  3. Вікіпедія: Стаття про Миколу Сеньковського.

© Портал SPADOK.ORG.UA


Підпишіться та поділіться публікацією у соцмережах: