Витина́нка (від українського слова «витинати», тобто «вирізувати», «вивертати») — це вид українського народного декоративного мистецтва, що включає сюжетні та орнаментальні прикраси, ажурно або силуетно витяті ножицями або вирізані ножем з білого й кольорового паперу. Їх використовували для прикрашання стін, вікон, полиць, груб, коминів, печей. Орнамент традиційних витинанок здебільшого геометричний і рослинний, трапляються також антропо- та зооморфні фігурки, зображення предметів побуту, архітектури тощо. Папір при витинанні складали вдвоє, вчетверо, увосьмеро, що дозволяло створити сталі структури, композиції.
В Україні спершу витинали на шкірі й тканині. Відомий всім кептар і донині, крім рясної вишивки, щедро обшивається різними вирізаними зі шкіри деталями. На Полтавщині до середини ХХ століття верхній жіночий одяг-юпка декорувався аплікаціями з оксамиту або іншої тканини. Часто це були зображення дерева життя, симетричних стилізованих галузок, декоративних елементів.
Автор: Тарас Крамаренко.
Перші паперові витинанки з'являються в Україні у ХVІІ-ХVІІІ століттях. Це були підкладки для печаток, так звані "кустодії". Коли в середині ХІХ століття папір стає досить дешевим, прикраса-витинанка надовго входить у побут міщан та селян. Її можна було бачити у хатах на вікнах, стінах, сволоках, на печі. Іноді вона замінювала собою настінні малюнки. Витинанка стала популярною прикрасою українського житла.
Авторка витинанки: Е.Левадська
Найбільш поширеними витинанки були на Поділлі, Подніпров'ї та Прикарпатті. На Подніпров'ї вони часто доповнювали хатні розписи. Для Поділля властиві два типи розташування витинанок на стінах — шпалерний і килимовий. На Прикарпатті їх наліплювали поздовжніми стрічками попід стелею, по сволоку, навколо вікон. Витинанки побутували у поєднанні зі шкіряними прикрасами, настінними розписами, вишивками, збагачуючи свої форми й орнаментальні мотиви. Сучасні витинанки перестали бути лише селянськими виробами та хатніми прикрасами. У 20—30-ті роки їх використовували для оздоблення клубів, читалень, стіннівок і плакатів. З 60-х років витинанки експонуються на виставках, їх застосовують для оформлення поліграфічної продукції.
Автор: О. Харченко "Краю мій, білосиній".
Традиційна витинанка містить сюжет: за нею можна було прочитати, що відбувається в селі, хто народився, де весілля, які були свята. Нескладні для опанування прийоми витинання й недорогий матеріал дали чудові зразки прорізного паперового декору, в якому втілені вічні символи природи, колективний досвід пізнання світу, багатство фантазії.
Автор: І.Мазурок-Покиданец, "Міські гойдалки".
Кожний знак, а саме так треба розуміти узагальнені мотиви паперового декору, відповідав прагматичному захисту житла, людей, тварин, усього життєдайного середовища. Не випадково значна частина геометричних знаків пов’язана з солярною символікою. «Дерево життя», «птахи», «коні», узагальнені жіночі постаті — успадковані з язичницької міфології слов’ян. Народ здавна вірив у їхню здатність відвертати лихо, приносити добро.
Автор: М.Любас. "Весільна"
На свята українці виготовляли особливі витинанки: у вигляді сніжинок-зірочок, хреста, у вигляді барвінку чи постатей ангелів. Витинанка-хрест була оберегом, її чіпляли на сволок, де висіла дитяча колиска. Особливо поширеним в українській хаті було оздоблення божників та мисників. У вигляді серветок з ажурно вирізаними краями вони прикрашали полиці буфетів та тумбочок, служили замість фіранок на вікнах навіть у містах у важкі для держави часи, особливо після війни. На простінках між вікнами в українській хаті висіли витинанки з зображенням "дерева життя" – символа родини, роду.
Авторка: С. Урбанська.
За способом виконання розрізняють накладні й складені витинанки. Найпоширеніший зразок накладної витинанки – “сонечко”: на розеткову одинарну накладали центрично близькі за формою, але щораз менші барвисті кружальця, зірочки. Складені витинанки – твори значних розмірів, орнаменти й зображення яких гармонійно поєднані з окремих елементів в єдине ціле. На Прикарпатті й Поділлі в другій пол. ХІХ ст. з маленьких витинанок укладали на стінах стрічки. Так само на Подніпров’ї (с. Петриківка) майстри спочатку витинали “гілочки”, “квіти”, “листочки”, “пташки”, “фігурки”, а тоді розташовували їх на площині стіни або картону у вигляді мальовничих “букетів”, “вазонів”, “килимків”. Аналогічно працювали польські майстри ловіцького осередку, створюючи барвисті “виклиянки”.
Автор: Микола Теліженко
Витинання з паперу ножицями – найпоширеніша техніка, що давала змогу майстрам досягти плавності ліній, вишуканості контурів і силуету, великої ажурності. Кінчиками ножиць вони витинали по краях “зубчики”, “торочки”, “вужики”, а широким розворотом боків робили розмашисті нарізи, вправно повертаючи і покручуючи в руках відповідно складний аркуш паперу.
Автор витинанки: В. Корчинський.
На початку 80-х років XX ст. над витинанками працювали Дмитро Мимрик з с. Великий Говилів Тернопільської області, Софія Приймак з с. Петриківка Дніпропетровської області, Любов Процик зі Львова, Людмила Лузгіна із Запоріжжя, Галина міль з Києва та ін. Група самобутніх майстрів займалася витинанням у селах Тлумацького району Івано-Франківської області. Найвідоміші провідні майстри української витинанки: Сергій Танадайчук, Тарас Крамаренко, Микола Теліженко, Дмитро Власійчук, Андрій Пушкарьов.
Автор витинанки: Тарас Крамаренко.
Паперові витинанки придатні й в умовах сучасного міста. Вони застосовуються як новорічні прикраси вітрин і вікон. До техніки витинання і мотивів народних візерунків все частіше звертаються сучасні художники.
Авторка витинанки: З.Косицька
До речі, заняття витинанкою, як і вишиванням, заспокоює нерви, тренує моторику рук, вчить образно мислити – своєрідна арт-терапія.
Цікаво, що у 2012 році українцями був створений сайт "Українська витинанка", де міститься чимало корисної та цікавої інформації про цей вид мистецтва.
Витинанки Тараса Крамаренка.
- Культурно-історичний, просвітницький портал "Спадщина Предків"
