СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Головна Українське козацтво Характерники Характерники - хранителі козацького роду

Характерники - хранителі козацького роду

e-mail Друк
Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 1

kharakzhurnalmagijaСеред запорізького козацтва існувало таємниче, овіяне легендами явище - характерництво. Навіть у наш час в українському селі десь та й почуєш: "З ним не заводься. Він характерник... " Але зараз такі слова давно вже стали рідкістю. Як говориться - "перевелася земля наша ..." Втім, я поспішила з таким визначенням. Як у старовину, так і зараз характерники ніколи не афішують про свої здібності. Їм це не потрібно. Вони завжди відчувають людину, яка потребує їхньої допомоги. Вони самі вирішували і, мабуть, вирішують зараз, до кого поспішити на допомогу.

Хто такі козаки-характерники?

Розповідь про Характерника - це, як правило, захоплююче і динамічне фентезі, яке ґрунтується на українській історії та міфології, котре має займати гідне місце серед легенд світу. Світ характерника - це дивний і загадковий світ, де переплітаються історичні реалії і вигадка, де співіснують характерники (козаки, які мали надприродні здібності - проходили крізь стіни, перетворювалися на звірів, уміли чути і бачити на великій відстані і т.д.) і демони, відьми, вовкулаки, русалки, - одним словом, Україна реальна і міфічна.

Що ми сьогодні знаємо про характерників. Відомо, що їх ще в народі називали галдовниками, химородниками. Різниця в назвах залежала від напрямків діяльності характерника, а також від його майстерності, рівня його підготовки. І, хоча існує думка, що серед характерників не було жінок, насправді - це не зовсім так. За часів Київської Русі жінок-характерниць називали терміном "поляниця". Відомо, що в охороні Великого князя київського Святослава Хороброго були тілоохоронцями ці загадкові жінки-амазонки, характерниці-"поляниці". У військовому мистецтві вони ні в чому не поступалися чоловікам, зате вміли багато такого, що було недоступно звичайному воїну-русичу.

Характерниками були козаки, які, за сучасним визначенням, володіли екстрасенсорними і паранормальними здібностями: телепатією, яснобаченням, здатністю до гіпнотичного впливу. Існує чимало легенд про те, що козаки-характерники володіли до того ж і здатністю до подорожей у Наві, тобто - до подорожей в потойбічному світі.

Як ставали характерниками?

За переказами, козаків-характерників готували з дитячого віку. Мабуть, досвідчені характерники могли розрізняти з пелюшок юне дарування. Хлопчик на довгі роки ставав джурою (служкою) такого козака-характерника. Але слово "служка" не передає точного значення обов'язків такого хлопчика. Хлопчик поруч з учителем осягав премудрості древніх знань. Учитель передавав учневі ті знання, якими він сам був навчений своїм учителем. Процес навчання розтягувався на багато років і був системою психофізичної підготовки, яка включала в себе магічні ритуали, а також обов'язкове навчання військовому мистецтву.

Які ж функції належало виконувати козакам-характерникам у війську? Насамперед, і, що дуже важливо, вони були, радниками козацької старшини, біда тільки в тому, що козацька старшина, будучи за природою своєю, свавільною - не дуже часто прислухалася до мудрих порад характерників. Найбільш часто квзаки-характерники виступали в ролі знахарів, виконуючи функції як швидкої допомоги на полі бою, так і наступного лікарського супроводу, оскільки в козацьких загонах, в більшості своїй, лікарів, як таких не було. Характерники були неперевершеними бійцями, розвідниками. Спеціально навчені козаки в часи запорізького козацтва становили загони пластунів, свого роду спецназ того часу, традиції якого збереглися і після депортації запорожців на Кубань. Навіть звичайний козак - «це не тільки гопак», а людина вільна по духу, до того ж озброєний. Підкорятися випадковим людям було не в його правилах. Але й виставляти себе на сміх козаку не личило. Виходячи з козацького досвіду, він знав, що не виправдати довіри, якщо на нього покладаються, означало вірну загибель. А якщо мова йшла про козаків-характерників - вимоги завжди були значно жорсткіші. У першу чергу від його побратимів-характерників. Літописи, а також билинний епос із глибини століть яскраво свідчать, що вірування, нині зване язичницьким, пронизує все життя наших предків у всіх соціальних прошарках. До наших днів збереглися відомості про волхвів і волхвинь, відунів, віщунів і вещунок, відьмаків і відьом (від слова "відати"), чародіїв та чарівниць, знахарів і знахарок, ворожбитів і ворожок, зільників і зільниць, громників і громовиць ... Зараз навіть складно розділити їх всіх по рангах.

e tanybDI8c

Кшатрії чи брахмани?

Відомо тільки, що волхви стояли найближче до жерців, які постійно служили вівтарям Богів, підтримуючи вічний вогонь і охороняючи святині нашого народу. Швидше за все, козаки-характерники і ведуть свій родовід від жерців-волхвів, які стояли на сторожі рідних святинь. Але тут доречно поставити запитання - хто ж все таки характерники: вони жерці (браміни-волхви) чи воїни-кшатрії? Враховуючи індоарійське походження слов'ян, поділ ще в недалекому минулому населення України на касти (стани), можна було б стверджувати, що і характерник повинен належати до однієї і тільки однієї касти (стану). Але з того, що нам на сьогодні відомо про характерників, ми знаємо, що характерники володіли не тільки чудовим знанням магічних ритуалів, практичним застосуванням прийомів магічного впливу на противника, але й ще осягаючи ази характерництва, він проходив чудову школу бойових мистецтв, міг досконало володіти багатьма видами зброї, в силу чого його можна з повним правом зараховувати до стану воїнів-кшатріїв. На мій погляд, в піднятому мною питанні ще належить сказати своє вагоме слово як українським, так і російським етнографам, враховуючи поширення запорізького козацтва після депортації з Січі на землі Кубані та інші терени, які сьогодні входять до складу Росії. А де ступала нога запорожця, там завжди поруч йшов і його ангел-охоронець - козак-характерник.

Характерник не міг померти, не передавши свій Дар Відання (знання) хоча б одному наступникові. Так ці знання і збереглися до наших днів.

Вважається, що звичайні люди використовують свої здібності (потенційні) тільки на три, всього на три відсотки... Зовсім інша справа з характерниками. Їм, наприклад, не важко було "замовити" хорошу погоду на необхідний день. Але їм під силу, якщо образно висловитися, не те, що хмари розігнати - гори можуть звернути! Характерники постійно, з допомогою вчителя, удосконалювалися у своїх здібностях, розвивали їх у собі. Вони жили (і живуть) в єднанні з Природою, вшановували древніх богів Сонця, Води і Землі - Ярила, Перуна, Ладу, пробуджували, розвивали свій Дух, розкривали природні здібності, вчилися розуміти світ і користуватися його силою - на величезних відстанях бачити і відчували, передбачали негаразди і діяли на їх попередження. На Сході такі люди отримували титул Бодхісаттва. В Україні - Крір - володар всього живого, характерник. Цікавою є думка дослідників, звідки ж прийшло в Україну це "мистецтво життя людей знання"? Виявляється, з України, щоб повернутися сюди ж. З часів аріїв поширювалося на Схід і Захід, через Месопотамію, Єгипет, Грецію, Рим, Візантію, повертаючись через мистецтво волхвів і царських скіфів. А потім через характерників Запорізької Січі - до нашого часу. На Січі козаки-характерники не тільки володіли надприродними здібностями, але й бойовими мистецтвами. На сьогоднішній день відомі "Гопак", "Прав", "Спас", "Триглав". Особливо варто нагадати, що саме слово «Хара» - це одне з багатьох імен Великої Матері Богині, культ якої існував в українців, починаючи ще з часів неоліту, а в часи запорізького козацтва він трансформувався в культ Покрови Божої Матері. Характерник уособлював в собі ідеали честі і слави, суспільної моралі...

aeDWKZcpODU

 Відомі характерники

Характерниками були такі відомі представники нашої історії, як князь Всеслав Полоцький, князь Віщий Олег, козацькі полководці Северин (Семерій) Наливайко, Петро Сагайдачний, Іван Богун, Максим Кривоніс, Іван Сірко, Іван Золотаренко, Семен Палій, Максим Залізняк та багато інших. Існує легенда, що кошовий Війська Запорозького Низового Іван Сірко заповідав по своїй смерті відрубати і засушити його праву руку і завжди брати її з собою в козацькі походи. Перемога гарантована. Нова легенда стверджує, що і в наш час цю руку шукають «зацікавлені кола»... З військових подвигів характерників в давні часи відомі їхні атаки на війська Перського царя Дарія, який мав необережність вторгнутися в наші землі зі своїм величезним військом. П'ятірки оголених по пояс воїнів, стоячи на конях, прорубували проходи крізь тісні ряди персів, розгорталися, прорубувалися знову, скакали в степ, а перси не могли з ними нічого зробити. Це був один із прийомів тиску на ворога, його деморалізації. Серед звичайних запорожців тривав такий кураж і в часи вогнепальної зброї, що несло невиправдані жертви. Існували індивідуальні практики характерників по навіюванню противнику потрібного собі уявлення: ставати невидимими, незрозумілими ворогові. Існує думка, що занепад характерництва був ще одним з чинників занепаду і самого козацтва. До тих пір, поки сильним залишалося характерництво, сильним залишалося і козацтво, бо, за сучасним уявленням, у козаків був надзвичайно сильний зв'язок з потужним егрегором (психофізичним полем), який створювався протягом багатьох тисячоліть нашим народом. Через втрату зв'язку зі своїм егрегором, через вплив чужої, не властивої нашому народу духовності, була втрачена підтримка рідних Богів з сумними наслідками, які з цього випливають. Вважається, що володарями і хранителями знань у Стародавньому світі були волхви, жерці. З прийняттям християнства на Русі почалося масове винищення жерців-волхвів, і вони змушені були піти в підпілля, створивши фактично таємний орден, який проіснував протягом усіх наступних поколінь, часто-густо приймаючи личину або козаків-характерників, або магів-окультистів, або народних цілителів, чаклунів, мольфарів, ворожбитів, віщунів, астрологів, зрештою сьогодні - екстрасенсів, сенситивів. Останні три тисячі років інтелектуальний розвиток нашого народу було ускладнено. Наші землі з усіх боків розривали полчища завойовників, перетворивши в підсумку нашу країну в колонію. Створився і успішно процвітає до сьогоднішнього дня так званий «синдром заробітчанства». З наших земель успішно викачувались і продовжують викачуватися не тільки матеріальні, але й духовні ресурси методом «витоку мізків», методом «вимивання мізків» в інші країни, купуючи їх комфортом, можливостями застосування нашого інтелекту. Кращі інтелектуальні сили і сьогодні залишають країну. Здійснюється політика державного психовампірізму.

Втім, втішним моментом до вищесказаного може служити той факт, що багато видатних людей Еллади й Риму були праукраїнцями - етрусками, пелазгами. Наші землі завжди були перенаселені і звідси постійно било невичерпне джерело міграційних хвиль в результаті чого багато дітей нашої землі несли науку не тільки фізичної тяги до праці, а й науку духовного здоров'я в інші країни і починали займати провідні ролі в державних, наукових, духовних справах США, Європи, Росії, Австралії і навіть Південної Америки.

Світогляд й звичай характерника

Повертаючись до теми козака-характерника, необхідно відзначити, що йому завжди був притаманний західний тип мислення - тобто, вільне спілкування із загальним ментальним планом Планети Земля через всі рівні Інформаційних полів. Іншими словами - осяяння. Ми повинні констатувати, що козаки-характерники були причетні до древньої прарелігії наших предків і присвячені в таємні знання про людину та її приховані можливості, про природу і космос. Вони запозичили все це від винищених волхвів.

Про справжніх характерників і за їхнього життя, і після їх відходу ходили різноманітні чутки та легенди. Їх надлюдські здібності дивували навіть бувалих козаків. Прості люди називали їх чарівниками, а попи твердили, що в них вселився біс. Характерники на Січі складали козацьку старшину. Вони були чимось на зразок оберігачів козацької культури, посвячували в козаки, зберігали давні традиції волхвів.

І хоча в той час формально Січ була християнізована, дух там витав з часів більш древніх. Залишалося поклоніння багатовіковому дубу, під яким збиралися запорожці. Характерники, як ніхто інший, знали людські недоліки, серед яких вони виділяли чотири: схильність робити помилки, схильність до обману, недосконалість почуттів, схильність до ілюзій, внаслідок чого ми сприймаємо наше матеріальне тіло за своє "я". Наші сучасники багато знають про Рим та Візантію. Навколо цих держав був штучно створений ореол величі. Левова частка в такому положенні по праву належить церкві. Щоб возвеличити віру Христову і представити світові язичницький світ в сірих барвах примітивізму, робилося все можливе для знищення літописної спадщини як нашого, так і інших європейських народів. Ми ж маємо досить бідну відображену на папері історію. У середовищі волхвів-характерників було багато видатних творчих особистостей. Саме їм ми повинні дякувати за збереження частини нашої історії в билинно-пісенній творчості. Історичні думи і балади сприяли збереженню в народі пам'яті про своє походження. Так передавали наступним поколінням духовний досвід своїх предків - через обряди, звичаї, перекази, казки, пісні тощо. Відлуння давнього світогляду предків потрібно шукати, в першу чергу, у фольклорі нашого народу

Козаки-характерники були обраними воїнами, елітою війська. За звичаєм, навчалися в храмах Світовида і Перуна. Маючи надприродні здібності, могли керувати психікою, тобто впадати в такий психічний стан, який давав можливість робити неймовірні речі. Наприклад, наводити різну ману на ляхів та інших ворогів. Мана. Що це? Це коли в реальному житті люди починають бачити нереальні образи. Наприклад, в історії були зафіксовані такі випадки. Наприклад, женуться ляхи і ніде сховатися, тоді козаки-характерники ставлять серед поля списи по колу і зусиллям волі і духу входять в особливий психоенергетичний стан, коли їх намір стає дійсністю. І ляхи бачать серед поля дубовий гай... Зупиняються і повертаються назад. Це і є Мана. Такі ірраціональні речі не раз рятували козаків від ворогів. Кажуть, після таких зусиль козаки могли три доби поспіль спати, таким чином відновлюючи сили. Хочу сказати, що маг і філософ Піфагор (якого ми згадуємо, коли приходить на розум відомий вислів: «Піфагорові штани на всі сторони рівні» був сином пелазгійки, котра служила в храмі Дельфійського оракула, іншими словами, Піфагора можна в якійсь мірі вважати нашим характерником. Відомо, що Піфогор міг творити чудеса, подібні чудесам Ісуса Христа. Нагадаю випадок, який стався у Піфагора з рибалками. Якось проходячи повз рибалок пригнічених порожніми мережами, Піфагор зауважив їм, що якщо вони закинуть мережі знову, вони (мережі) будуть повні риби. Ті, природно, не повірили йому. Тоді Піфагор запропонував рибалкам поспорити: Їх мережі будуть повні, якщо риболовлі поклянутся викинути назад у море виловлену рибу. Рибалки пішли на суперечку. На цей раз всі мережі рвалися від риби. Але рибу довелося повернути морю назад...

kazak4232323232323

Козак-характерник завжди відрізнявся дивакуватим, упертим характером, був «з родзинкою», захопленим чимось незвичайним (тими ж пошуками скарбів). "Характерниками" в старовину іменували козаків-запорожців, що жили в диких незвіданих краях за дніпровськими порогами. З ними пов'язано безліч таємничих і чудесних історій. Серед них є чимало й таких, в яких йдеться про скарби. Козаки-характерники самі ховали їх (недарма одна з плавневих річок у них називалася Скарбною), самі і вміли знаходити скарби, заховані іншими. Знаходили по вогням, що раптом спалахували перед ними на узбіччях доріг, по туманних клубах над курганами, по зірках, що падали в чорні яри, і ще по безлічі інших прикмет. Козаки-характерники багато вміли: і клади знаходити, і рани заговорювати, і мертвих на ноги ставити, і ядра полами жупанів ловити на льоту, і сухими з води виходити, і в мить ока переноситися з одного краю степу в інший. "Запорожці були лицарями і великими характерниками, - згадували про козаків жителі придніпровських сіл. - Куля їх не брала; на Дніпрі, бувало, простелили повсть і йдуть. Катерина хотіла підвести їх під свою владу, а вони не захотіли. Щоб показати силу, кинули повсть на морі, взяли землю в чоботи, горілки в баклаги - і вирушили до Туреччини. Пливуть собі та співають".

Легенди про характерників

Багато легенд і переказів побутувало в народі про окремих козаків-характерників. Про них чубаті діди розповідали жваво, з подробицями (характерними!), ніби йшлося про їхніх близьких родичів: "На Великому Лузі ще при запорожцях жив химородник Фесько. Його дуже боялися і слухалися козаки. Ось, бувало, лежить чоловік, а він ріже чорну редьку. Як тільки пустить редька білий сік - людині стане погано, як сік почорніє - людина помирає. Він тоді начаклує, що редька вбере в себе сік чорний, а пустить білий - і людина оживає... Серед характерників були ті, які жили більше ста років на світі. Парадоксальний факт: незважаючи на те, що на Січ не допускалися жінки, вони зустрічалися серед військових магів-характерників. У виявленому нещодавно похованні з восьми характерників були дві жінки. Відомо, як козак-характерник Іван Богун провів вночі військо через польський табір і жодна собака не загавкала. Щоб себе захистити, козаки захищали свій табір списами, і противник, приймаючи їх за зарості очерету, проходив мимо. Характерники виготовляли «крики»: брали очерети, занурювали їх у воду і віск, потім кричали на них. Віск запам'ятовував крик. Такі очерети розкидали по степу. Наступаючи на них, ворожий кінь кричав, і козак на вахті чув його.

kharaktern55555555

У козацькій медицині характерниками широко використовувалося лікування землею. Землю загортали в павутину, і вона миттєво зупиняла кровотечу. Але в цьому лікуванні теж були свої секрети. Самолікування загрожує зараженням крові. У колишні часи Дике Поле Січі було під енергетичним захистом порогів Дніпра. Вода, проходячи через пороги, несла потужну енергетику, вона очищала козаків. Тепер ці місця запиті Каховським водосховищем, там стоїть Запорізька атомна електростанція, на Нікопольщині відкритим способом видобуваються марганцеві руди. Земля козацтва перетворилася на зону екологічного лиха. Козацькі медики застосовували фіто- і ароматерапію. Козаки курили лікарські трави в колисках. Наприклад, полин допомагав заспокоїти нерви, покращував гостроту зору. Коли випадала роса, козаки лежали на галявинах, де росли трави. Лікували «водою-залізницею»: брали іржаве залізо, розжарювали його на багатті і опускали у воду. Так виходила вода, яку пили від анемії. Застосовувалося лікування камінням, на них настоювали трави. Використовували і такий рецепт: змішували горілку з порохом і обробляли рани. У козака-характерника завжди з собою були підкова і люлька. Він знав, як розслабляти і качати м'язи за допомогою підкови. «Щоб вилікувати пораненого, його спочатку звільняли від душ убитих».

Збираючи по крупицях відомості про козаків-характерників, ми розчищаємо замулені джерела душі українського народу...

Теги:     козаки-характерники      галдовники      химородники      цілителі      знахарі      запорожці      козаки      поляниці      богатирі      воїни      кріри      джура      кшатрії
AddThis Social Bookmark Button

Залишити відгук:

blog comments powered by Disqus
 

Підписатись 
на публікації проекту: