Францішек Казимірович де Мезер народився у м. Барановці в 1830 році на Волині. Франц Де Мезер вперше прибув до Києва у 1852 році. Його батьки займалися виробництвом фарфору. Причому, бізнес був успішним - посуд, кахель, каміни від Мезерів були відомі на всю Європу.
Сам Франц здобув художню освіту у Відні. В Києві спочатку працював вчителем малювання в Інституті шляхетних панночок. У 1865 році відкрив своє фотоательє. Мав почесне звання "Фотограф його імператорського двору." В центрі уваги фотографа було переважно місто Київ та його мешканці.
Він дуже любив Київ і тому знімав його багато та скрупульозно. Знімав і взимку, і влітку. Ходив з асистентом, який носив величезну камеру та касети до неї. Фотограф підіймався на київські пагорби, блукав берегами Дніпра. Його добре знали у місті. Особливо візники, без них не обходився жоден вуличний кадр. Вони юрмилися перед об'єктивом, і Франц кричав їм, щоб ті завмерли.
Мезер знімав в основному портрети киян та краєвиди міста. Клієнти могли обрати світлини двох розмірів: візитні (6*10) та кабінетні (11*16). Можна було замовити розкішні фотоальбоми з шкіряною обкладинкою (24x32), а також придбати подарункові видання. Історики кажуть, що два покоління киян пройшло через його ательє. Мав звання фотографа університета св. Володимира.
Однак, щоби фотографувати необхідний був дозвіл поліції. Одного разу де Мезера навіть відвели до околиць за те, що знімав залишки мурів. Фотограф думав, що це просто гарний пустир, а жандарми подумали, що де Мезер – турецький шпигун чи польський диверсант. Тільки відгриміло польське повстання. Для зйомок видів міста теж необхідно було отримати дозвіл, а також мати і спеціальний допуск для фотографування високопосадовців на церемоніях, парадах та інших масових заходах. Деякі фотографи забували про це і потрапляли до в'язниці, а майно їх конфісковували.
Він не пропускав жодної міжнародної виставки, отримував різноманітні призи та нагороди. Усі свої регалії він використав у рекламних цілях й незабаром став одним із найбагатших киян. Навіть збудував собі величезний чотириповерховий будинок на Хрещатику. Для оформлення головного фасада вони запросили італійців. Замовлення виконувала фірма Себастіяно Куртоло та Домініко Перріні. Згодом будинок продали київському купцю Михайлу Лучинському, який отримував неабиякий прибуток з оренди приміщень на першому поверсі під магазини. Нерухомість на Хрещатику вже тоді була золотою жилою. Згодом будинком заволодів бізнесмен Дегтярьов. Після його смерті у 1898 році, згідно заповіту, “дім-де-Мезера” став власністю міста. На жаль, у 1941 році будинок був знищений, залишилась лише зовнішня стіна. Зараз там знаходиться кінотеатр “Дружба”.
Де Мезер знав та фотографував усю київську еліту, це допомагало йому заробляти порядні гроші. Він був членом літературно-артистичного суспільства. Дружив із Лесею Українкою, Левом Шестовим, Миколою Бердяєвим...
1918 року радянський уряд оголосив фотоапарати з аксесуарами предметами розкоші, що підлягають конфіскації. Вилучення зазнавали також і всі негативи, а було їх близько двох мільйонів. До де Мезера прийшли чекісти... Це був удар, якого старий фотограф, який у 1915 році відзначив 50-річний ювілей своєї фірми, витримати не зміг і захворів. Він ще взяв участь у створенні першого фотографічного інституту, надавши під його аудиторії свої студії. А 1922 року у де Мезера стався інфаркт і він помер. Більшість його негативів знищені. А ось чудовий альбом видів Києва дивом зберігся.
© Портал SPADOK.ORG.UA
