Вівторок
26 трав., 2020
завантаження...

Історія київської річки Либідь

Рейтинг 3.7 з 5. Голосів: 3

Історія ріки Либідь у Києві

Либідь — річка, права притока Дніпра на території Києва. Довжина — 17,1 км. Площа басейну — 67,8 км². Річка Либідь згадується в літописах під 968 роком, коли літописець зазначає, що «не бяше лзѣ коня напоити на Лыбеди».

За однією з легенд, річка Либідь утворилась від сліз сестри засновників Києва – Кия, Щека та Хорива – Либіді. Перекази говорять, що княжна була дуже вибагливою до наречених: висміювала залицяльників, які до неї сваталися, і відсилала їх назад. Згодом, коли ті перестали приходити до неї засумувала. Невдовзі вона збудувала дім на горі і жила там на самоті, проливаючи сльози. Гору, де стояв її будинок, стали називати Дівич-горою, а річку, що утворилася з її сліз - Либіддю.

Про роль річки Либідь у виникненні міста Києва у II томі «Становление Руси» (М., 1996.- С. 224) Д. Іловайський пише:

«Майже навпроти гирла Десни, між улоговинами двох річок Либеді та Почайни, високий пра­вий берег Дніпра круто впира­ється в його русло. Глибокі яру­ги та видолинки, колись прориті водяними потоками, проріза­ли цей піщано-глинистий берег в різних напрямках і утворили ті знамениті гори, на яких розкинувся ста­родавній Київ з його передмістями..,».

У добу Київської Русі та середньовіччя Либідь була повноводною та судноплавною. Річка Либідь була тим місцем, до якого часто сходились війська. Так, 1151 року тут відбулася битва між князем Києва Ізяславом Мстиславовичем та Юрієм Долгоруким, яка закінчилася перемогою київського князя. У 1686 році на Либіді налічувалося 7 млинів, що належали переважним чином монастирям.

Історики-археологи Закревський, Каргер, Толочко, Мовчан, Івакін повідомляють що на берегах річки Либідь було два поселення - Предславине і Шелвове. Крім них на берегах, були і поодинокі хутірці, про що свідчать одинокі знахідки стародавніх пред­метів різних часів вздовж схилів та долини ріки. Останніми роками археологами знайдено по­селення в районі правого берега Либеді. біля за­лізничної станції Протасів Яр (Археологические исследования Києва 1973-1983 гг - К.: Наук, думка, 1935.-С. 121), але. на жаль, літописи про нього не згадують нічого. Тому невідома і назва цього посе­лення.

 

Річка Либідь на карті
gyrlo-lybidi
Гирла Либіді на картахГирло Либіді на картах-верстовках

Однією з приток Либеді є легендарна Бусівка - невеличка річечка, що впадає в Либідь в її гирлі. У книзі Олександра Знойка «Міфи Київської землі та події стародавні» (К.: Молодь, 1939.-С. 283-289) є припущення, що тут існувало поселення. Можливо, поселення Бусівка існувало ще до Кия, - важко щось говорити, бо археологічно воно ще не знайдене. Але академік Б. О. Рибаков припускає, що можливо, це поселення назване на честь леґендарного слов­'янського князя Буса.

Про князя IV століття Буса (або Божа), що пот­рапив у полон до ґотів і був ними розіп'ятий, є згад­ка історика VI століття Йордана в його книзі «Про походження ґетів та їхні діяння. Ґетика» (173). Борис Рибаков писав: «В одній билині оплакувалась заги­бель семидесяти слов'янських старійшин, забитих разом з Бусом» (Киевская Русь и русские княжества XII - XIII вв.- М.: Наука, 1982.-159). Нині Бусівка виті­кає з території Ботанічного саду; в порівнянні з ін­шими, її струмок зберігся добре. Поруч з нею знахо­диться Бусова гора. Зосередьмо далі увагу на поді­ях, що відбувалися на берегах річки.

Річка Либідь у давнину
Село Деміївка - Нижня Либідь з альбому Де ля Фліза, 1840-і рр. Як поселення Деміївка виникла у період з кінця 18 ст .— по 1830-і рр. Більш давньою назвою для позначення цієї території є "Либідська земля", що належала Михайлівському Золотоверхому монастирю. Згідно із монастирськими хроніками маєтність одержана від княгині Ірини, право на володіння підтверджене у 1576 році князем Костянтином Острозьким. У 1817 році фігурує поселення Верхня (Вища) Либідь, що належала Києво-Печерській Лаврі, дещо згодом — як два поселення: Верхня Либідь і Нижня (Нижча) Либідь. Сучасна назва вперше зафіксована у 1840 році істориком та етнографом Де ля Флізом як поселення Нижня Либідь -Деміївка. Тоді тут налічувалося  10 хат та 54 мешканці.

Якщо Київські гори і Дніпро були оборонним ру­бежем Києва зі сходу, річка Глибочиця - з півночі, то річка Либідь захищала місто з півдня і заходу. Про це вказує П. Толочко в своїй праці «історична то­пографія стародавнього Києва» (К.: Наук, думка, 1972.- 40): «Природний рубіж є також і з боку поля. Це річка Либідь, що протікає з північного заходу на південний схід на відстані 3- 4 км від Дніпра. Тепер це невеликий струмок, а в минулому Либідь була ширшою і повноводнішою. Літописні згадки про ли­бідські броди говорять про те, що річка з її заболо­ченою заплавою була природною межею київської височини. Для Києва Х-ХІІІ століть вона правила за своєрідну першу лінію оборони». Ці слова підтвер­джуються літописними даними. Так в «Повісті мину­лих літ» під 968 роком читаємо: «Прийшли печеніги вперше на Руську землю. А Святослав був [тоді] в Переяславці, і заперлася Ольга з онуками своїми - Ярополком, і Олегом, і Володимиром - у городі Киє­ві І обступили печеніги город силою великою, - незчисленне множество [стояло їх] довкола города, - і не можна було вийти з города. ні вісті послати..., ні коня напоїти: на Либеді - печеніги» (Літопис Руський.- К.: Дніпро, 1989- 38-39).

В часи феодальних міжусобиць ріка була ве­ликою перешкодою. В 1135 році: «... Ольговичі з по­ловцями перейшли місяця грудня у 29 день. І стали вони,., навколо [городів] Красна і Василева, і до Біл города, і аж до самого Києва, і по [річці] Желяні, і до Вишгорода, і до Деревлян, і через [ріку] Либідь пе­рестрілювалися». А під 1146 роком в літописі гово­риться, як під час міжкнязівської війни «берендичі, переїхавши через [ріку] Либідь, захопили Ігорів обоз перед Золотими воротами...». (ЛР.- С. 189, 200).

Під 1151 роком, де йдеться знову про міжкнязівську битву, знаходимо

«І перестрілювалися ж во­ни до вечора через Либідь, а інші переїхали. Ті і на оболоні билися супроти...» (ЛР.- С. 245).

Стара карта Києва
Мапа північно-західної частини Києва, 1903 р.

Таким чином, річка не підпускала ворогів до стін міста і, як природний рубіж, мала величезне стра­тегічне значення для Києва.

По річці, де русло було достатньо широким і глибоким, ходили човни. Через річку будувалися мости, греблі; у середній течії існувало декілька бро­дів П. Толочко в книзі «Древний Києв» говорить, що в той час найбільш відомою переправою через Либідь був Язин перехід (К.: Наук, думка, 1983,- С. 90). А на думку М. Закревського, навпроти Золотих воріт знаходилась гребля, по якій проходив ще й міст. На лугах річки випасалися різні стада худоби. Отже, річка з притоками, крім оборонного, мала і господарське значення

В річці водилося багато різної риби, а заболо­чені береги були багаті на дичину, що зумовлювало добре мисливство та рибальство.

План міста Києва з усіма його землями
План міста Києва з усіма його землями, 1902 р.

Схили Либеді були густо порослі лісом. Одна із прилибідських місцевостей має назву Звіринець. Вона знаходиться на лівому березі річки біля Видубицької гори, де київські князі полювали на різних звірів В літописах неодноразово згадується «ліс і бір великий» довкола Києва.

Струмки (притоки Либеді) Клов та Хрещатик протікали біля самого міста, тому були густо засе­леними. Так, на Хрещатик виходили Лядські ворота, а вздовж його берега, імовірно, проходив шлях. Струмок починався з Козиного болота та озера, де нині Майдан Незалежності та площа І. Франка.

На початку 1850-х років імператор Микола І хотів провести «правильний канал по Либіді до Дніпра по стороні Жилянської вулиці». Такий проект мав на думці перетворити Київ на подобу Амстердаму, але розпочата Кримська війна і смерть імператора перервали будівництво. У липні 1891 до Київської міської думи було внесено план каналу, який давав можливість пасажирського і торгівельного сполучення до Дніпра. Проте, Перша світова війна, а згодом і революція, не дала можливості втілити цей задум у реальність.

lybid-rika

У радянський період заболочені ділянки Либіді стали розсадниками малярії. Це змусило владу почати в 1936 році спорудження Либідського колектора, який відразу було оголошено головним міським колектором. Почалися роботи з поглиблення і розширення русла для боротьби з розливами, споруджувалися перекриття річки для зручності "містян і підприємств". Колись славне життя річки завершилося забрудненим колектором, а каламутні води залишків Либеді й дотепер чекають на реалізацію проекту очищення від промислових стоків.

«Я думаю, що влада нічого не робить для річки», – говорить експерт Національного екологічного центру України Віктор Мельничук. Твердження еколога промовисто підтримують сайти державних структур, на яких майже немає інформації про жодну з найбільших річок столиці.

Гідрографія річки

Старовинні карти, розташування колекторів дощової каналізації, аналіз рельєфу місцевості дає підстави вважати, що Либідь бере початок в районі перетину вулиць Світлогорської та Радищева (координати цього місця — 50°26′47″ пн. ш. 30°24′38″ сх. д.). Тут річка приймає притоку з вулиці Каблукова. На перших кілометрах своєї довжини Либідь протікає в підземному колекторі: спочатку під бульваром Вацлава Гавела, далі під проспектом Любомира Гузара, вулицями Миколи Голего та Нижньоключовою. На цій підземній ділянці приймає кілька приток. Одна з них має назву «Відрадний». Ця річка бере початок у парку «Відрадний», в якому створено видовжений ставок. Поряд з ним встановлено кам'яну брилу, на якій висічено, що тут бере початок один із витоків Либеді. Біля Залізничної вулиці поблизу колишньої фабрики «Лагода» Либідь уперше з'являється на поверхні.

Ріка Либідь

Далі Либідь тече переважно у бетонному руслі. За кілька метрів від місця появи Либеді на денній поверхні у неї впадає річка Вершинка. Цю річку показано і підписано ще на карті (плані) полковника Ушакова 1695 р. Зрідку Вершинку помилково називають Либіддю і навіть так підписують на картах. Нижче за течією Либідь приймає ще доволі багато приток: Шулявку, струмки Піщаний і Кадетська Гай. Під Повітрофлотським шляхопроводом Либідь ненадовго ховається під землю. Опинившись на денній поверхні, річка з лівого боку приймає одну з найбільших свої приток — Скоморох. Потім у Либідь почергово впадають струмки і річки: Афанасівський, Ботанічний (Паньківський), Мокра, Батиїв, Клов, Протасів Яр, Ямка, Совка і Горіхуватка (Оріхуватка). З цих річок лише Совка і Горіхуватка значну частину шляху протікають денною поверхнею.

Береги річки Либідь у Києві

Уздовж Саперно-Слобідської вулиці Либідь близько 2 км знову протікає у колекторі (цю ділянку Либеді було заховано під землю лише у 1980-х роках). На денну поверхню Либідь виходить неподалік Лисої гори. Тут збереглася єдина ділянка, де річка тече у природному руслі. Біля Столичного шосе русло знову стає бетонним.

Ріка Либідь - вхід в колектор

Либідь впадає у Дніпро нижче Південного мосту, а точніше — біля ТЕЦ-5.

Основні притоки річки: Скоморох, Совка, Буслівка, Відрадний, Шулявка (Шулявиця), Кадетський Гай, Клов, Ямка, Протасів Яр.

Карта приток ріки ЛибідьКарта приток р. Либідь. Автор - Олександр Михайлик.

Факти про річку Либідь

  • Майже по всій довжині Либеді її русло спрямлено, закріплено бетоном, тобто, каналізовано. Бетонний короб каналу, споруджений для захисту від затоплення прилеглої території, має висоту стінок 2-3 метри, ширину — 4-10 м. По дну цього каналу прокладено вужчий жолоб глибиною 0,8 метра і шириною від 1,2 метра у верхів'ї до 3,5 метрів біля гирла річки. Ця вузька частина забезпечує проходження меженного стоку, певною мірою її можна вважати руслом. Дно широкого каналу виконує функції заплави, яка затоплюється при паводках.
  • Швидкість течії Либеді досить значна — від 0,5 м/с у межень, до 2 м/с і більше під час паводків. Під час паводків рівень води може підніматися більш як на 2 м.
  • Здавна Либідь використовували як джерело енергії: на ній стояли водяні млини. Як відзначав краєзнавець Д. П. де ля Фліз у 1854 році — на Либеді в районі села Нижня Либідь-Деміївка є гребля.
  • Про якість води річки у середині ХІХ ст. можна судити з такого факту. У 1857 році було збудовано локальну систему водопостачання для Київського Володимирського кадетського корпусу (зараз будівля Міністерства оборони України на Повітрофлотському проспекті) із забором води із загати (ставка) на Либеді і подачею паровими насосами у баки на території кадетського корпусу.
  • У басейні Либеді ще до кінця XIX століття знаходилися великі ставки — Шулявський, Паньківський, Печерський, Совки, Голосіївський. Шулявський (Кадетський) ставок проіснував до початку 1930-х років.
  • На єдиній ділянці річки, яку не каналізовано (в пониззі), рішенням Київської міської ради № 96/256 від 24.10.2002 р. було створено комплексну пам'ятку природи місцевого значення «Природне русло р. Либідь», площею 0,3 га.
  • Легенди й перекази про Київ і Либідь досліджує видатний український іс­торик Михайло Брайчевський в книзі «Коли і як виник Київ». В ній автор відвів цілий розділ аналізу переказів і билин про річку Либідь, де докладно розглядає билини не тільки руські, а й ін­ших народів, що мали політичні чи економічні від­носини з Києвом у ті часи, - західнослов'янські, скандинавські, вірменські, германські та ін.
  • Існує рекреаційний проект відродження річки Либідь. Дивитися тут.

pryrodne-ruslo-lybid

- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"


Не забудьте поділитись статею у соцмережах:


Теги:     історія      краєзнавство      гідрологія      давній київ

загрузка...

Прокоментувати:

blog comments powered by Disqus

Опитування

Якого Ви віросповідання?
 
завантаження...

загрузка...