Біла Хорватія

Одним із найбільш ранніх державних утворень на території сучасної України була держава західних горян (білих хорватів – жителів гір) - Біла Хорватія. Охоплювала вона території Західної України (Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська, Закарпатська та Чернівецька області), Чехії, Північної Румунії, Словаччини, Південної Польщі та Північної Угорщини.

В передгір’ях Карпат між Сяном та Збручем, між самими Карпатами і Волинню розкинулась територія, що тепер носить назву Галичина. Бурхлива історія та специфічний етнічний ґрунт витворили з її народу специфічний субетнос, з специфічним менталітетом, релігією, мовою, культурою. Та специфіка галичан неодноразово була предметом іронії самих галичан, а також і предметом насмішок, а то і ненависті з боку інших. І ким тільки не проголошували галичан – заблудшою частиною московитів, частиною польського народу, потомками готів, слав’янізованими кельтами чи навіть румунами. Не перестають давати спокою галичанам і по сьогоднішній день.

Напевно не потребує обгрунтування актуальність дослідження проблем історії України докиївського періоду, зокрема племінних князівств, які існували за межами Подністров’я і у Х ст. ввійшли до складу Київської Русі. Чи не найбільше дискусій та спекуляцій тривало і триває далі навколо ХОРВАТІВ. В українськiй та росiйськiй iсторичнiй лiтературi досi поширене етнiчне означення прикарпатських племен VIII-X ст. як БIЛИХ ХОРВАТIВ. Це непорозумiння викликане неправильною iнтерпретацiєю фрагментiв з трактату Костянтина Багрянородного “Про управлiння iмперiєю” ще вченими кiнця ХIХ - початку ХХ ст. З того часу хорватські, сербські, чеські та угорські вчені зробили певнi кроки, які у нас залишилися непоміченими. Сьогоднi ще залишаються прихильники локалiзацiї Бiлої Хорватiї у Карiнтiї, але бiльшiсть дослiдникiв локалiзують її бiля витокiв Одри, Нейси та Білої Ельстер, де ще у XIV ст. iснували автономнi хорватськi райони та збереглася хорватська топонiмiка.

Біля міста Миколаєва на Львівщині є територія, що вже кілька десятків років інтриґує істориків. Тут розкинулися залишки Стільського городища – колись великого міста слов’янських часів. Торік городище отримало визнання – на його території створили заповідник. Але директор новоствореного заповідника й багаторічний дослідник Стільського Орест Корчинський б’є на сполох – замість докладати всіх зусиль до збереження, пам’ятку починають забудовувати.