Тшинецька культура - археологічна культура середнього періоду бронзового віку, яка виникла на основі культур шнурової та гребенчатої кераміки, поширена в середній смузі Польщі (від річки Варти на заході), Білорусі і в Україні (від Бугу на заході, до Десни на сході і від Прип'яті на півночі до півдня Волині, частково в Прикарпатті). Є материнською для Лужицької культури (лужичани).
Назва походить від села Тшинця (Trzciniec) на Люблінщині. Тшинецька культура є прикладом того як індоєвропейські - готські і скіфо-сарматські племена поступово переходили від кочівницького скотарського до осілого землеробського господарства й таким чином поступово ставали слов'янами. Можливо, саме завядки такому перевтіленню цих народів історикам досі важко визначити точний час і місце де, коли і як вперше з'явились слов'яни на історичній карті.
Тшинецька, комарівська та сосницька культури. Автор: Hxseek (Hxseek) Last edited by en:User:No such user — The Indo-European Languages, A G Ramat, P Ramat. Taylor & Francis, 1998. ISBN 041506449X. Archaeological cultures (labeled in white): From Trzciniec — Komarow — Sosnica. A Culture Cycle from the Early and Middle Bronze Age. Jan Dobrowski. Archaeologia Polonia. XVI, 1975, CC BY 3.0,
Основні заняття представників Тшинецької культури: хліборобство, скотарство, полювання, рибальство.
Житла: землянки і наземні споруди.
Поховання: могили з обрядами трупоспалення і трупопокладення, також колективні поховання.
Знахідки: численні керамічні вироби (серед іншого посуд з рожевуватою підлискованою поверхнею, здебільшого оздоблений), крем'яні серпи, шкребки, наконечники стріл, вироби з кістки і бронзи.
Періодизація: Тшинецька культура існувала з 16-го до середини 12 ст. до н.е.
Класифікація: Поділяється на Західнотщинецьку культуру на території Польщі і Східнотщинецьку культуру на території України. Східнотщинецька культура виділена С. Березанською. Поширена в північній лісовій смузі Правобережної України і на Лівобережжі - в межиріччі Дніпра і Десни. Представлена переважно поселеннями. Виділяють чотири локальні групи:
- Рівненську
- Прип'ятську
- Київську
- Сосницьку
Поселення невеликі, житла заглиблені в землю, покрівля двосхила. Долівка інколи вимощувалась глиняними вальками. Поховання різні: ґрунтові й підкурганні, з обрядом тілопокладання і тілоспалення. Знаряддя праці і предмети побуту представлені ліпним посудом: тюльпаноподібні горщики, черпаки, миски, друшляки, прикрашеним валиками, заглибленими лініями, заштрихованими трикутниками; крем'яними виробами (клиноподібними сокирами, серпами, наконечниками списів і стріл), кам'яними сокирами з отвором, кістяними речами. Бронзові вироби представлені ножами, кинджалами, прикрасами (браслети, перстені, різноманітні шпильки).
Значну роль відігравали різні ремесла, культурний обмін з сусідніми племенами. В соціальному житті панували родопатріархальні відносини, виділялась багатша верхівка.
В духовній культурі домінували: культ Предків, Огнепоклонництво, різні форми прикладного мистецтва. Так, С. Березанська на березі Дніпра, на захід від Чернігова, розкопала селище поблизу хутора Пустинна. Там вона виявила 19 великих напівземлянок з наземними коморами і двома святилищами. Одне з них кругле з 4 ямами всередині і довгим ровиках, заповненим обпаленими зернотерками, їх нарахували понад 120. Це було культове дійство. Крім них тут знайшли посудину з відбитками зерен і кам'яним серпом.
На території Польщі Тшинецька культура сформувалась на основі традицій культур лійчастого посуду та шнурової кераміки, на території України - різних груп культури шнурової кераміки, а також пізнього Трипілля. Племена Тшинецької культури, на думку лінгвістів та археологів, лягли в основу праслов'янської людності між Віслою і Дніпром.
Поширена Тшинецька культура на Поліссі, Волині та Поділлі, Київщині, Сіверщині, частково - у Наддніпрянщині. На південному сході межує зі зрубною культурою, на південному заході - з комарівською та Ноуа. Значний масив пам'яток знаходиться на території Польщі та Білорусі. На заході відбувалися постійні тривалі контакти з населенням Північної та Південно-Східної Європи. Ці зовнішні впливи відбилися на характері тшинецької культури, що дозволяє виділяти її окремі локальні варіанти та групи. Отже, на території України представлені найбільш східні пам'ятки, звідси походить суто умовна назва "Східнотшинецька культура". Проблемним залишається питання про зв'язок із пам'ятками сосницького типу басейну Верхнього Дніпра та комарівськими, які тяжіють до Наддністрянщини. Вони мають із тшинецькими багато спільних рис. Ось чому деякі дослідники залучають їх до однієї культурно-історичної спільності - тшинецько-комарівської або тшинецько-комарівсько-сосницької. Перші пам'ятки на території України досліджувались у 50-60-ті роки минулого століття на Київщині та правобережному Поліссі. Саме тоді С.С.Березанська довела близькість отриманих матеріалів до тшинецької культури, яка на той час вже була відома у Польщі. На сьогодні найбільш повно досліджені поселення. Вони розташовані на невисоких берегах річок та у їх заплавах, на дюнних узвишшях. Укріплених поселень досі не виявлено, що контрастує із західними територіями, де тшинецькі матеріали фіксують на городищі Безкупін (Польща). С.С. Березанська майже повністю дослідила поселення Пустинка у Чернігівській обл. На ньому розкопано чи встановлено місцезнаходження близько двадцяти будівель, які були розташовані смугою вздовж берега озера, перпендикулярно до води. Житла являли собою землянки та напівземлянки площею до 50-70 кв. м, їх стіни, найімовірніше, мали дерев'яну обшивку. Двоскатний дах був закріплений на дерев'яних стовпах, від яких у підлозі по периметру жител збереглися невеликі ямки. Біля стін деяких жител виявлено невеликі земляні підвищення, які слугували для встановлення лежаків. Деякі будівлі, можливо, були спорудами культового призначення. Одне з них на поселенні Пустинка було ледь заглиблене, мало округлу форму діаметром 8 м, по всьому периметру були встановлені дерев'яні стовпи, які підтримували конусоподібний очеретяний дах. На підлозі у центральній частині було коритоподібне заглиблення з канавкою, заповненою уламками кам'яних зернотерок.
Поховальний обряд є дуже різноманітним: ґрунтові могильники, кургани, зустрічаються могили біля жител, поселень. Ще більше розмаїття поховальних звичаїв відомо на території Польщі, де наявні одиночні поховання, поховання у курганах та ґрунтових могильниках, на поверхні, а також різні їх комбінації. За обсягом виконаних робіт, наявністю кам'яних склепів з кількома похованими та значною кількістю різноманітних речей деякі тшинецькі поховання з території Польщі порівнюють із "князівськими" похованнями попередньої доби Центральної Європи (наприклад, із Леубингену, Тюрингія).
На території України найбільш багате поховання відкрито в кургані біля с.Івання у Рівненській області. Тут в одній частині ями, яка мала дерев'яне перекриття, були перепалені кістки людини (чоловіка?), крем'яне вістря стріли, бронзовий кинджал, горщик та золота сережка; в іншій, відгородженій частині цієї ями, - залишки ще одного небіжчика з бронзовим браслетом та глиняними горщиками. Ще одне поховання з ознаками часткового трупоспалення та багаття, на якому були розташовані скелети людей у зібганому стані, - під насипом того ж кургану. Отже, тут досліджене поховання людини, яка посідала певне значне місце, а інші небіжчики (можливо, жінки) могли належати до однієї з нею родини. Останнім часом великий ґрунтовий могильник досліджує С.Д.Лисенко біля с. Малополовецьке на Київщині. Тут отримано дуже своєрідні поховання, які містять як тшинецьку кераміку, так і зрубну. У зоні безпосереднього контакту тшинецької культури з Ноуа, у Правобережному Наддністров'ї, на Волині та Західному Поділлі, у похованнях також трапляється посуд обох культур. У Войцехівському могильнику на р. Случ поруч із типовими тшинецькими горщиками знайдено дворучну чашу культури Ноуа, тут троє похованих були покладені у зібганому стані, орієнтовані головами в різних напрямках. Біля м. Нетішин (Хмельниччина) на р.Горинь невеликі курганоподібні підвищення були утворенні за рахунок навмисного складування культурного шару, який до того відкладався на місці окремих наземних жител, тобто таким саме способом, який призводив до утворення так званих зольників.
Особливий інтерес становлять знахідки разом із Тшинецькою керамікою чаш з ручками, горщиків із наліпними валиками, а також мисок і горщиків із наскрізними проколами під вінцями. В цілому, явище, коли у похованнях чи на поселеннях зустрічається посуд кількох різних культур, є доволі типовим для доби бронзи, особливо для суміжних територій окремих культур. У цих випадках відображаються тісні стосунки різноетнічних груп населення. Глиняний посуд відрізняє домішка обпаленого граніту, жовтий або червоний колір поверхні, що є наслідком обпалення під високим температурним режимом. Також на поверхні зустрічається "ангоб" - обмазування посуду додатковим шаром рідкої глини. Основні типи посуду - горщики з високими відігнутими назовні краями вінець (їх називають "тюльпаноподібні"), чаші та миски. Вони орнаментовані широкими вдавленими лінями, овалами, трикутниками, округлими втисненими, відбитками мотузки, що намотана на коротку паличку ("колючий дріт").
Типовими лише для тшинецької культури вважаються глиняні прясельця з кількома виступами ("рогаті"). Іноді вони прикрашалися складним орнаментом, в якому деякі дослідники вбачають зодіакальну символіку.
Невеликі дископодібні вироби з наскрізними отворами в центрі та по краях вважаються світильниками. Кам'яні знаряддя представлені серпами з кременю, вістрями списів та стріл, сокирами. Бронзові вироби, переважно, отримувалися від сусідніх племен, які були більш обізнані у металовиробництві. Утім, ливарні майстерні відомі й на тшинецькій території. У Київській області, біля с. Зазим'є, знайдено кам'яну ливарну форму. Вона призначалася для лиття кельтів та доліт на зразок тих, що були розповсюджені й поза тшинецьким ареалом. Можливо, власниками цих форм були майстри з півдня чи сходу. Типово тшинецькими були браслети із закрученими у спіраль кінцями, фібули тощо.
Основою господарства було скотарство, бо ділянок для рільництва у Поліссі й на той час було вкрай мало. Найсприятливіші умови існували для розведення великої рогатої худоби та свиней. Нестачу у продуктах землеробства міг компенсувати торговий обмін із сусідами – в першу чергу, племенами Верхньої та Середньої Наддністрянщини та Подніпров'я. З'ясовуючи походження Тшинецької культури на території України, дослідники звертають увагу на її місцеве підґрунтя, яке складали такі культури попереднього часу як середньодніпровська, городоцько-здовбицька, стжижовська, що їх відносять до т. зв. пізньошнурового горизонту доби середньої бронзи Центральної та Східної Європи. Відповідні пост-шнурові культури були поширені й на території Польщі. Наявність близького культурного підґрунтя, можливо, мала і комарівська культура. Отже, не є випадковими спільні риси для пам'яток по всьому ареалові Тшинецько-комарівської культурно-історичної спільності. Традиційно її пов'язують із праслов'янським етносом.
За висновками антропологів (на жаль, їх наразі обмаль), люди, які були поховані у Тшинецьких похованнях на Десні, належали до європеоїдного типу. Їх черепи значно відрізняються від тих, що відомі у синхронній Тшинецькій зрубній культурі та в населення більш східних та північно-східних територій. Зважаючи на певні типи речей, можна стверджувати, що ця спільнота існувала вже, принаймні, в першій третіині ІІ тис. до н.е., приблизно з XVIII-XVII ст. до н.е., а може й раніше. Культура закінчила своє існування десь наприкінці XIII ст. до н.е. внаслідок занепаду сталої загальної системи зв'язків того часу. Але певна частина тшинецького населення не зникла - вона увійшла до Білогрудівської культури початку перехідного періоду від доби пізньої бронзи до раннього залізного віку.
В поселенні Пустинна було знайдено близько десяти глиняних ложкоподібних виробів довжиною до 12 см, деякі з порожнистим виступом на протилежному кінці для закріплення дерев'яної ручки-держака. Зовнішньо вони нагадують ллячки, тобто спеціальні пристосування для розлиття розплавленого металу у ливарні форми. Але на знахідках із Пустинки немає жодних слідів металу. Це залишає відкритим питання про їх призначення. Можливо, вони використовувались для приготування якоїсь їжі, коли була потреба перемішати чи додати певну кількість інгредієнтів в окріп. Ливарна форма із Зазим'я. Знайдена у 1963 р. під час розкопок поселення Тшинецької культури у Броварському р-ні Київської обл. Виготовлена із талькового сланцю. Негативи виробів вирізані по всіх чотирьох сторонах бруска. У формі відливались пласкі тесла, кельти, овальні бляхи, прути. Такі вироби пов'язують із т. зв. лобойківським осередком металообробки. Він виник унаслідок взаємодій та обміну виробничим досвідом і металом між майстрами сабатинівської та зрубної культур, які обслуговували також населення Тшинецької культури.
- Культурно-історичний, просвітницький портал "Спадщина Предків"
