Вівторок
27 вер., 2022
    

Ukrainian English Polish

Історія Почаївської лаври: від давнини до сьогодення

Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 1

pochaivska-lavra-istoriya

Публікуємо нарізку матеріалів про Почаївську лавру, почерпнутих з сайту "Радіо Свобода". Цей один з найбільших релігійних комплексів України приховує чимало таємниць, які, на нашу думку, слабо висвітлені історичними колами. Сьогодні довкола лаври особливий інтерес. Й не дивно, тому що по факту Почаївська Успенська лавра вже давно і до сьогоднішнього дня перебуває в "оренді" Української православної церкви Московського патріархату. Мало хто знає, що у XVIII столітті ця обитель була чи не найголовнішим осередком українського культурного руху, тут проживали отці василіани і саме тут з’явилися чи не перші стародруки розмовною українською мовою.


Почаївський монастир у греко-католицький період

Взагалі історія Почаївського монастиря не є простою. Змінював він і конфесійну приналежність, був і осередком чорносотенного руху на Волині, і місцем, де йшла активна боротьба за українізацію Православної церкви.

Про це можна довго говорити. Шкода, але на сьогодні не маємо відносно об’єктивної й об’ємної книги про історію цієї обителі. Бо та література, яку можете придбати в Почаївській лаврі або біля неї, є вкрай тенденційною, де чимало «білих плям». І чи не найбільше таких «плям» стосується саме XVIII століття, коли монастир належав греко-католикам, отцям василіанам. Саме про одну з таких «білих плям» хотілось би сказати кілька слів.

Почаївська лавра на старих світлинах

Греко-католицький період в історії Почаївського монастиря припав на 1713–1832 роки. Саме тоді ця обитель виділилася серед численних монастирів Волині, стала знаною не лише на заході, а й загалом в Україні, місцем масового паломництва віруючих.

У 20-40 роках XVIII століття тут були побудовані двоповерхові корпуси келій із трапезною. А в 1771–1791 роках споруджений головний храм монастиря – Успенський собор, будівництво якого фінансував магнат Микола Потоцький, що став ченцем Почаївського монастиря.

Почаївська ікона Богородиці

8 вересня 1773 року була коронована ікона Почаївської Божої Матері, яку Римський папа Климент XIV визнав чудотворною. Тоді ця святиня стала добре відомою в Україні.

Із 1730 року в Почаївському монастирі почала працювати друкарня василіан. За підрахунками дослідників, у період із 1734-го по 1800 рік, коли вона діяла найбільш активно, тут було надруковано 394 найменувань книг церковнослов’янською, українською, польською та латинською мовами.

2dc88aac-3b1c-4c01-849e-3bb9823e9c08 w1023 r0 s

Почаївські василіани друкували книги розмовною українською мовою

Книги Почаївської друкарні поширювалися в усій Україні, навіть за її межами. Звісно, значну частину цих видань становила літургійна література, друкована церковнослов’янською мовою. Це – Біблія, Євангелія, Апостол, Служебник, Тріодь, МолитословТребникОктоїх тощо.

Поряд із цим у Почаївському монастирі друкувалася різноманітна література для мирян. Це – «Богословія нравоучительная» (сім видань, починаючи з 1751 року), «Народовіщаніє ілі слово к народу кафоліческому» (три видання – 1756, 1768, 1778 роки), «Краткоє на краткія вопросы и отвіти способом катехізма» (1776), «Поученіє о обрядах христіанских» (1779), «О христіанском житії» (1783), «Богогласник» (чотири видання – 1790, 1791, 1805, 1821), «Науки парохіальні» (1792), «Наука христіанская» (1821) тощо. Друкувалася тут також навчальна література для шкіл.

0e529a94-c099-48de-b77f-8e91d9fe99bb w1023 r0 s

Ченці-василіани вважали, що слід проповідувати зрозумілою для народу говіркою. Тому деякі свої видання друкували мовою, наближеною до розмовної. Звісно, це було нелегко. Адже тоді в Греко-католицькій церкві мовою богослужінь лишалася мова церковнослов’янська. Саме на неї орієнтувалися, пишучи книги. Була витворена так звана книжна мова, яка мала чимало церковнослов’янізмів, але яка поєднувала й розмовні елементи. Ця руська (фактично, українська) книжна мова послужила основою для російської літературної мови.

Одним із перших почаївських видань, де відчувалася народна мовна стихія, була згадувана книга «Народовіщаніє…» Це – збірка проповідей. Хоча тут чимало фрагментів подано церковнослов’янською мовою, все ж, коли роз’яснювалися питання віровчення, використовувалася мова, максимально наближена до народної.

rsz 1screenshot 2022-08-26 02-13-32Богослужебна книга «Тріодь цвітна», видана в Почаєві у 1747 році у друкарні Успенської лаври. Цей примірник книги зберігається в Острозі.

У передмові до видання цієї книги 1768 року ігумен монастиря Богоявлення Господнього в Кременці Ієронім Калентинський вказував на необхідності зрозумілого викладу істин віри, підкреслював, що навчання вірних має на меті показувати не риторичну майстерність священника, а бути корисним для порятунку душ тих, хто слухає: «Каждого хрістіанского проповідника урад єсть і повинность не хитрословіи риторскими віщати, но простою бесідою о повинностех христіанских, о воли и заповідех Божіх простих людей поучати».

Ще однією книгою, де помітна стихія народної мови, була теж уже згадувана книга «Науки парохіяльні». Це не випадково. Адже вказане видання також мало на меті роз’яснювати положення віри. А робити таке бажано було простою мовою.

Також твори, наближені до народної мови, зустрічаються в почаївському «Богогласнику». Це видання містило 248 релігійних віршів та пісень (з нотами). Невелика частка з них була польською (33) та латинською (3) мовами. Більша ж частина інших віршів написана тогочасною українською книжною мовою, а мова деяких із них наближалася до народної. Окремі фрагменти, вставки мовою, близької до народної, зустрічаємо і в інших виданнях Почаївського монастиря. Тобто можемо твердити, що в тодішній Греко-католицькій церкві (не без впливу почаївських василіан) почала утверджуватися розмовна українська мова.

4B9458A3-9BBF-44BA-9CFE-D1A7ACA38647 w650 r0 s
76E44E75-358F-48C7-AAB5-DBEE63C8B6E0 w650 r0 s
2137B309-17C7-4098-B928-64925A1F0C68 w650 r0 s
9D08ECA7-1DE8-4432-95B8-4652F88B5A9D w650 r0 sСторінки «Богогласника», виданого 1790 року в друкарні Почаєвського монастиря, який на той час належав греко-католицькій церкві. «Богогласник» – перша нотна антологія духовних пісень XVII–XVIII століть в Україні.

Дослідниця почаївських друків Йоанна Ґетка справедливо вказує наступне:

«Руські (тогочасні українські – ред.) василіанські друковані видання водночас відображають процес формування сучасної нації, яка спирається на культурну спільноту, на відміну від більш ранньої політичної нації. Особливо вступи до видань показують: монахи досконало розуміли, що мова має першорядне значення для цього процесу. У цьому контексті їхня діяльність має цивілізаційний вимір: завдяки глибокому розумінню місцевих реалій, задовольняючи потреби місцевих читачів, василіани створили ґрунт для майбутніх національних рухів. З огляду на цей момент релігійної діяльності василіан, їхню місію можна порівняти з тою роллю, яку відіграла Католицька церква у збереженні польськості під час поділів».

На жаль, ці тенденції не отримали свого розвитку. І пов’язане це було зі зміною політичних реалій. Після поділів Речі Посполитої вкінці XVIII століття Почаїв опинився в складі Російської імперії. Це змусило почаївських василіан дещо згорнути свою діяльність, зокрема і в сфері книгодрукування. А після польського Листопадового повстання 1830–1831 років російська імперська влада вирішила забрати у греко-католиків Почаївський монастир. Сюди спеціально були завезені ченці, які не плекали крамоли й вірно служили «православному цареві».

467f02d5-0e57-4ebd-9fe2-049e5e13aeb7 w1023 r0 s
Screenshot 2022-08-26 02-02-26
Screenshot 2022-08-26 02-02-49
Screenshot 2022-08-26 02-03-01Художні роботи Тараса Григоровича Шевченка. Почаївська лавра.

Українізація Почаївської лаври у 1920-1930-х роках. Синьо-жовті прапори замайоріли на масовій акції протесту

На початку ХХ століття навіть з’явилася ідея перебудувати Почаївську лавру, бо вона була «занадто католицькою». На місці колишнього палацу графа Миколи Потоцького, завдяки якому й була розбудована лавра вкінці XVIII століття, в 1906–1912 роках спорудили Троїцький собор. На це будівництво були затрачені величезні на той час кошти – близько чверті мільйона карбованців. Цей храм був точною копією Троїцького собору Сергієвої лаври, що під Москвою.

Screenshot 2022-08-26 02-20-46Троїцький собор Почаївської лаври. Фотографія з періоду 1918–1934 років. Троїцький собор був збудований у 1906-1912 роках за проєктом архітектора Олексія Щусєва (1873–1949), якого називають водночас і співтворцем «неоросійського стилю» в архітектурі. Він, зокрема, є автором проєкту і архітектором Мавзолею Леніна у Москві

Під час Першої світової війни та визвольних змагань 1917–1921 років лавра зазнала значної руйнації. На початку вересня 1920 року Волинь зайняли польські війська. Почаїв опинився в складі Польської держави.

Screenshot 2022-08-26 02-22-23

Screenshot 2022-08-26 02-22-09

Боротьба за українізацію церковного життя

У міжвоєнній Польщі виникла незалежна (автокефальна) Православна церква. Її проголошення відбулося в 1922 році, а канонічне визнання (томос) вона отримала від Константинопольського патріархату у 1924 році.

Відбулося це не без підтримки тодішньої польської влади, яка була зацікавлена в тому, щоб унезалежнити православних віруючих своєї країни від Московського патріархату. Переважаючу частину вірних цієї церкви становили українці (70%). Помітний відсоток складали білоруси (28%). Проте в цій церкві, незважаючи на незначну кількість росіян, останні користувалися значним впливом. Річ у тім, що більшість її духовенства становили люди, виховані в російських семінаріях. Також деякі колишні білогвардійські офіцери стали священнослужителями цієї церкви.

У першій половині 1920-х років керівництво церкви з певним співчуттям ставилося до українізації релігійного життя. Деяку роль у цьому плані відігравала й політика Польської держави, яка в той час відносно толерантно ставилася до української національної меншини.

У 1921 році волинське православне духовенство почало проголошувати проповіді народною мовою; було видано кілька богослужбових перекладів (1923–1925); дозволено українізацію богослужіння як взагалі, так і в окремих приходах (1921–1925); видано українські підручники для навчання в школах релігії (1925–1926). На високі церковні становища, окрім росіян, почали призначати й українців.

Screenshot 2022-08-26 02-24-52

На початку 1920-х років неабияку роль в українізації Православної церкви в Польщі відіграв варшавський митрополит Юрій (Ярошевський), який був етнічним українцем й прагнув відгородити Православну церкву в Польщі від російських впливів. За це й поплатився життям. У лютому 1923 року на нього здійснив замах ректор Волинської духовної семінарії Смарагд (Павло Латишенко), застреливши його з револьвера.

Цього ж місяця предстоятелем Православної церкви в Польщі став етнічний росіянин Діонісій (Валединський). Його титул звучав так – митрополит варшавський і волинський і всієї Православної церкви в Польщі і священноархімандрит Почаївської Успенської лаври. Діонісій, хоча й належав до прихильників автокефалії, був значно обережніший у діях. Невдовзі з православних церков почали вилучатися україномовні книжки. Їхнє місце зайняли російські видання, в тому числі й календарі, де «старий стиль», церковнослов’янська мова трактувалися як ознаки справжнього православ’я.

У 1933 році, на день преподобного Іова 28 серпня (10 вересня за новим стилем), відбулася грандіозна Почаївська демонстрація. Її учасниками було близько 20 тисяч осіб. У цей день Волинська єпархія планувала відзначити 20-літній ювілей єпископства митрополита Діонісія. Закономірно, до лаври прибув сам предстоятель Православної церкви в Польщі. Цю маніфестацію описав видатний вчений, фольклорист, громадський та церковний діяч Іван Огієнко: 

«Перед закінченням Богослужби двоє юнаків повісили на величезній дзвіниці довжелезного українського жовто-блакитного прапора. І тільки прапор замаяв, як сотні інших українських прапорів та транспарантів замаяли скрізь на монастирському подвір’ї. Написи на транспарантах були головно такі: «Хочемо Української церкви!», «Хочемо тільки українського єпископату!», «Хочемо української богослужбової мови!», «Діонісій, геть до Москви!», «Почаївська лавра мусить бути українська!» і т. ін. Митрополит Діонісій утратив притомність і духовенство на руках понесло його до архієрейського дому. А молодь не переставала вигукувати на всі голоси…

rsz 1screenshot 2022-08-26 02-30-56

Потім у центрі Почаєва, неподалік лаври, розпочалося велелюдне віче, де обговорювалися питання українізації Церкви. Участь у ньому взяли українські посли (депутати) польського Сейму Степан СкрипникМихайло Тележинський та Іван Головацький. Маніфестація, схоже, справила враження і на митрополита Діонісія, й на єпископат. Тому вони змушені були піти на певні поступки. Діонісій зрікся кафедри Волинської єпархії. У 1934 році волинським архієпископом став українець Олексій (Громадський). На поступки пішло й духовенство Почаєва. Проповіді в лаврі почали виголошуватися українською мовою. Цією ж мовою почав виходити журнал «Церква і народ». Позникали написи російською мовою. Хоча в лаврі й далі продовжували домінувати русофіли, однак вони змушені були зважати на вимоги громадськості й робити певні кроки в українізації церковного життя.

Почаївську лавру заселяли ченцями з Росії та Молдови

Річ у тім, що ще в період Перебудови в другій половині 80-х років ХХ століття керівництво РПЦ здійснило низку кроків на випередження, аби зберегти за собою «канонічну територію», власне терени Радянського Союзу, де воно розповсюджувало свою діяльність. А перспектива втратити деякі з цих теренів для РПЦ існувала. Зокрема, це стосувалося земель на заході України. Тут із підпілля почала виходити Українська греко-католицька церква (УГКЦ), формувалася Українська автокефальна православна церква (УАПЦ). Серед православних віруючих України набуває популярності ідея створення своєї незалежної від Москви церкви.

rsz 1screenshot 2022-08-26 02-38-33

Особливо прискіпливо керівництво РПЦ слідкувало за Почаївською лаврою. Адже це був найбільший монастир не лише в цьому регіоні, а й один із великих православних монастирів на теренах Радянського Союзу. До того ж він продовжував функціонувати і в 60-і роки ХХ століття, коли радянська влада масово закривала православні храми й монастирі. Лавра користувалася великим авторитетом серед віруючих, була місцем паломництва.

Основна маса ченців монастиря були вихідцям з України, західних теренів зокрема. Звісно, серед них були люди проукраїнськи налаштовані. Це не задовольняло керівництво РПЦ. У часи Перебудови лавру починають заселяти ченцями з різних регіонів Радянського Союзу – передусім Росії й Молдови (тоді ще Молдавії, – ред.).

Про це (звісно, як факт «позитивний») пише священик Української православної церкви (Московського патріархату) В. Зелінській у книзі «Объятия Отча…: Очерки по истории Почаевской лавры». Там читаємо: «Еще в середине 80-х годов в жизни Почаева произошло сближение с другим величайшим центром духовной и монашеской жизни древней и нынешней Руси – Троице-Сергиевской лаврой. Численность почаевской братии в то время немного пополнилась за счет иноков Сергиевской обители. В то время часть почаевских иноков ушла в другие монастыри, где приняла участие в их возрождении».

9ad63218-81ac-4af0-9a80-7788a2fe0857 w1023 r0 s

Як бачимо, керівництво РПЦ здійснювало свідому «міграційну політику». Місцевих ченців із Почаївської лаври виселяли, переводили в інші монастирі, зокрема в Росію. Натомість на їхнє місце посилали більш «надійних монахів». І це спрацювало.

Без нього не було б Київського патріархату

Річ у тім, що настоятелем лаври в 1990 році став Яків (у миру – Іван Панчук). Варто сказати кілька слів про цю людину. Народився він у селі Лосятин, неподалік від Почаєва 1931 року. У 1955 році, після служби в радянській армії, став послушником у Почаївській лаврі. Отримав вищу богословську освіту, став кандидатом богослов’я. Перебував у різних монастирях України. 14 грудня 1990 року його висвятили на почаївського єпископа. З того часу настоятелі лаври отримали єпископське достоїнство.

dde702d9-4d51-40a8-a9e4-a7e7b6bdf87e w1597 r0 s

Єпископ Яків займав проукраїнську позицію. У лаврі він почав запроваджувати богослужіння українською мовою. Говорив ченцям: ми живемо не в Римі, не в Росії; будемо читати й співати по-українськи. Звісно, така позиція не подобалася російським та проросійськи налаштованим ченцям лаври, яких тут була більшість. Зрештою, й керівництво РПЦ не дрімало.

fd55fad9-6473-4a79-a6cb-ce774861a61d w1023 r0 s

1992 рік став драматичним для православ’я в Україні. Керівництво РПЦ відмовилося надати автокефалію Українській православній церкві (Московського патріархату), хоча відповідне звернення надійшло від єпископату цієї церкви. Почалось переслідування київського митрополита й тодішнього глави Української православної церкви Філарета (Денисенка). У цій ситуації останній пішов на створення автокефальної Української православної церкви Київського патріархату. Більшість єпископів, що були проросійськи налаштованими, не підтримали свого предстоятеля й далі орієнтувалися на Москву.

Одним із небагатьох, хто пішов разом із Філаретом, був єпископ Яків. 23 січня 1992 року його призначили тимчасово керувати Тернопільською єпархією, де в багатьох парафіях віруючі бажали створення незалежної української православної церкви. 27–28 травня в Харкові на території Покровського монастиря відбувся собор під керівництвом харківського митрополита Никодима (Руснака), інспірований із Москви. Його учасники засудили митрополита Філарета, його дії зі створення незалежної церкви.

560EA482-8C1A-48F3-9910-CFB0E8FB8AC0 w1023 r0 s

Єпископ же Яків у цій ситуації підтримав Філарета. Останній навіть сказав, що якби не єпископ Яків, то Київського патріархату не було б. 10 червня 1992 року Якова перепризначили керуючим Тернопільською єпархією й затвердили настоятелем Почаївської лаври. Проте російські й проросійські ченці (не без підтримки з боку Москви) вчинили бунт. І брутально вигнали настоятеля лаври. Слабка ж українська влада в цій ситуації просто «умила руки».

Як бачимо, шанс зробити Почаївську лавру українською все ж існував. Тим паче, що її настоятель митрополит Яків у 1992 році готовий був це зробити. Однак цього не сталося. Плоди тих далеких уже подій пожинаємо до сьогодні, маючи на теренах заходу України такий осередок «русского мира».

BAAEE432-3816-4E56-82D8-9036202E4B47 w1597 r0 s

Автор: Петро Кралюк – голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія», професор, заслужений діяч науки і техніки України. Подається зі значними скороченнями. Оригінал на сайті "Радіо Свобода".

© Портал SPADOK.ORG.UA


Підписатись на електронну розсилку нових матеріалів: