Книжкова підбірка травників, зільників, лікарських збірників і порадників

Травники, зільники

Репертуар давньоруської книги не обмежувався книгами релігійного змісту. Поширення мали книги енциклопедичного (довідкового) змісту, з лікувальної справи. Останні на Русі мали різні назви: «зільники», «травники», «врачебники». Найдавніша назва для рукописних книг такого типу – «зільник». При цьому слово «зілля» мало набагато ширше поняття, ніж в пізніший час (лікувальні трави). Це слово використовувалося для означення усіх лікувальних засобів: власне цілющих трав, камфори, ртуті, сірки, тощо. За відсутності в той час на Русі професійної медичної освіти, травники (врачебники, фармакопеї) були єдиним джерелом лікарських знань. Вони містили відомості про лікарські засоби та способи їх використання для лікування хвороб.

Слід сказати, що лікарські порадники і взагалі наша давня рукописна медична література вивчена надто слабко. А це – цінні джерела для багатьох фахівців: від медиків до істориків і мовознавців. Наприклад, в таких працях XVI–XVIII широко представленіназви тогочасних медичних понять,здебільшого найменування праслов’янського походження (недуга, неміч, слабість, короста, лишай, гостець), а також іншомовні термінолексеми (дизентерія, холера, чума, малярія). Носіями знань ставали, зазвичай, мандрівники, знахарі, волхви.

Лікувальне мистецтво нашої Прабатьківщини славилося на весь світ - батько медицини грецький вчений Гіпократ навчався в знаменитого скіфського ладувальника Асклепія, про це пише видатний історик древності Геродот. Та й сам Гіпократ у неперевершеній книзі "Corpus Hippocraticum" захоплюється скіфськими знахарями й методами їх лікування, наголошуючи на властивостях аїру - чудодійної рослини, що ще й досі таїть багато незвіданого. Знахарство й волховство у Скіфії особливо шанувалося, а нехлюйство й шарлатанство каралися нещадно. Якщо твоє пророцтво не справдилося або хворий з твоєї вини помер, невдаху-знахаря саджали на віз сухих дров, підпалювали й пускали волів у степ. Жаль, що в сучасних медиків нема відповідних засторог, окрім моральних, зокрема, совісті.

Римський військовий лікар Марк Пліній-старший теж не раз відзначав високе лікувальне мистецтво праукраїнців. Розкопки давніх курганів засвідчують, що слов'яни широко користувалися в своїй лікувальній практиці цілющими зіллями, з-поміж них й отруйними. У Київській Русі зільництву приділяли особливу увагу, що відбилося в знаменитій пам'ятці давньоукраїнської культури "Ізборнику" великого князя Святослава Ярославовича (1073 р.). Українське християнство пишається ладувальниками старокиївської доби Антонієм, Агапітом, Смером, Сиранином, Святошею та іншими. Не на порожнім місці здобули всі вони знання - у них глибока язичницька основа. А саме з язичництвом церква й повела нещадну боротьбу. У той час, як під впливом буддизму тибетські монастирі перетворювалися у справжні медичні академії, де акумулювалися унікальні цілительські знання людства.

Нова релігія, принесена на Придніпров'я з ворожої до Русі Візантії, вкрай жорстоко поставилася до тисячолітніх надбань української національної культури. Поза законом було поставлено цілий пласт високодуховної народної інтелігенції, яку представляли волхви, відуни, знахарі, зільники, цілителі, ворожбити, кощуни, черторізці, вузольники. Як не прикро, а їх гоніння тривали досі. Ще недавно, понад шість десятків літ тому, більшовицькі інквізитори завдали найчутливішого удару по народних традиціях голодоморами тридцятих та повоєнних сорокових, передчасно звівши в могили дідів і бабів, серед яких було чимало хранителів успадкованих від предків народних знань і мудрості. То чи ж можна було говорити про українську народну медицину? Противники такого виразу можуть аргументувати свої заперечення тим, що Україна довгий час не мала своєї державності, своїх шкіл і тому, мовляв, звідкіля могла взятися українська медицина. Але вона була, вона розвивалася на староукраїнському матеріальному і духовному ґрунті. Це, насамперед, предковічна народна медицина-ладування. Це благодійницька медицина, документально констатована з часів Київської Русі як перший паросток своєрідної, хай і спонтанно-стихійної, системи охорони здоров'я.

Відомі українські фітотерапевти і травознаї

X–XVIII століття

Євпраксія Мстиславівна (нар.1108 — пом.1172)
Стефан Фалімірц (~1534) — русин, ботанік, лікар, дворянин подільського воєводи Яна Течинського
Нестор Максимович Амбодик-Максимович (нар.1744 — пом.1812)

XIX–XXI століття

Носаль Михайло Андрійович (нар.1886 — пом.1950) — український священик, травознавець, фітотерапевт
Носаль Іван Михайлович (нар.1913 — пом.1996) — український травознавець, фітотерапевт
Євген Товстуха (нар.1934) — український фітотерапевт
Василь Володимирович Кархут (нар.1905 — пом.1980) — лікар-фітотерапевт
Федір Іванович Мамчур — лікар-фітотерапевт
Наталя Земна (нар.1942) — український травознай і цілителька
Данило Никифорович Зубицький (нар.1924 — пом.2003) — вчений-фітотерапевт
Олександр Данилович Зубицький — лікар з народної і нетрадиційної медицини
Вікторія Олександрівна Зубицька — лікар-терапевт, представник п'ятого поколіннями династії лікарів Зубицьких
Інна Іванівна Брижань — лікар-фітотерапевт з Рівного.
Север'ян Григорович Боровик (нар.1932) — травознавець з Рівненщини
Нечай Михайло Михайлович (24 лютого 1930 — 15 липня 2011) - знахар, мольфар, мешкав у Верхньому Ясеневі (Івано-Франківська обл.)

Книжкова підбірка травників, зільників, лікарських збірників і порадників

Попов, О. П. Лікарські рослини в народній медицині /О.П.Попов. Київ : Здоров'я, 1965. 344 с.
Носаль М.А., Носаль І.М. Лікарські рослини і способи їх застосування внароді. Вид 2, доп. і вип. Київ Здоровя 1962р. 300 с.іл.
Гоянюк Іван. Народні рецепти. лікування захворювань лікарськими рослинами. поради на кожен день. - Писаний Камінь 2013 р. 352 ст. , палітурка.
Жогло Ф.А., Попов В.П., Олійник П.В. Вітаміносні лікарські рослини.1992.
Осадча-Яната, Н. Лікарські рослини. що їх уживає населення Правобережної України в народній медицині.- Українська Вільна Академія наук. - Авсбург : Накладом Т-ва прихильників УВАН, 1949. - 38 с.
Товстуха Є. С. Фітотерапія. 2-е вид. - К.: Здоров'я, 1995. - 368 с.
Нiмчук В.В. Мова українського травника XVI ст. // Мовознавство. 1976. № 5. С. 43-55.
Мартыняк Т.П. Домашний лечебник: Советы и рецепты народной медицины. Справочное издание. - Харьков, Прапор,1995. – 720 стр.
В. А. Передрієнко. Лікарські та гоподарські порадники XVIII ст. (Серія: Пам’ятки української мови). — К.: Наукова думка, 1984. — 128 с.
Ивашин Д.С., Катина З.Ф., Рыбачук И.З. и др. Лекарственные растения Украины(справочник для сборщика и заготовителя. Киев Урожай 1974г. 360 с
Чубинский П. П. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край, снаряженной ИРГО. Юго-Западный отдел, материалы и исследования, собранные д. чл. Лечение болезней. c.111
Сырку П.А. Отрывок малорусского простонародного лечебного травника и два заговора. (Филолог. записки, 1883.)
Травник 1534 р. із бібліотеки Івана Грозного. Том І-ІІІ.
Морозов Б.Н.. Судьба травника любчанина из библиотеки Ивана Грозного. - "Про книги" №1, 2007.
А.Л. Топорков, А.А. Турилов. Отреченное чтение в России XVII-XVIII вв. Из травников и лечебников. - 2002.с. 578.
Мази. Добродея. Византийский медицинский трактат XI - XIVст. (по рукописи Cod. Plut. VII, 19 Библиотеки Лоренцо Медичи во Флоренции).
Можаровский А. Травник. 1890.
Н.П. Гундобин. Домашний лечебник. 1911.
Забивкин И. «Травник» 1911.
А.С. Малахова, С.Н. Малахов (Армавир). Традиции древнерусского врачевания в народной медицине кубанских и донских казаков.
Целебные силы природы. Полный целебный травник 1871 г. - Санкт Петербург, типография Скарятина.
Древнерусский лечебник // Редкие источники по истории России. Под ред. А.А. Новосельского и Л.Н. Пушкарева. М., 1977.
Самолечение простого народа по травникам // ОГВ. 1884. № 40. С. 385–386. № 41. С. 395–396. № 42. С. 405–406. № 43. С. 414–415. № 44. С. 423–424. № 45. С. 430–431. № 46. С. 441–442. [Статьи из травника 1767 г.]
Русский старообрядческий лечебник - Г. А. Леонтьева 2006 год.
Общедоступный народный лечебник - В. Павловский 1907 г. - Составил врач В. Павловский. -Типография С. Г. Кнорус Санкт Петербург 1907 г.
А.Б. Ипполитова. Русские народный травники XVII-XVIII веков.
Бенедиктов К. Будьте здоровы и лечитесь сами, когда нет врача, или Самоучитель сельского лечения. - СПб.: В печатне В. Головина, 1866. — 400 с.
В. Ларин. Тайны русских знахарей. Целебные составы, обряды и ритуалы.2014.
Домострой. Травник. Лечебник. /сост. Л.Г. Кравченко. Донецк - Сталкер. 2006.
Аксенов А.П. 1300 рецептов знахаря. - Д.: Сталкер, 1999. — 315 с.
Бугрова С.А. Обереги. Знахарская ботаника. - М.:АСТ:СПб:Астрель- СПб, 2005. - 217, (7) с. - (Здоровье - это просто!).
Тимкина.М., Черников.Г. - Астрологический ключ к тайне целебных растений. - 2003.
Медведев, А. Собака-целитель. 10 основных методов канистерапии / А. Медведев, И. Медведева. – М.: АСТ, 2007.
Профилактика и лечение заболеваний ароматами.- Амрита-Русь, 2004 г. - 36 c.
Данилина О.В. Целебные и магические свойства растений. 1992.
Элен Дуган. Волшебство в вашем саду. 2011
Скотт Каннингем. Магия трав от А до Я. 2015
Васант Лад, Дэвид Фроули. Травы и специи. 2006
Советы травницы Лидии Суриной.
М. Буров. Лечение пчелиным ядом. 2005.
Ян Раздобурдин. Аюрведа. Философия и травы.- Москва, 2014.
Виолетта Городинская. Тайны целебных трав. 1989
Марлин Добкин де Риос. Растительные галлюциногены. 1990.
Артем Фролов. Травы для йогов.
В.Астахова. Волшебные травы Гекаты.
В.Г. Астахова. Загадки ядовитых растений. 1977.
Поль Седир. Магия растений.
Келлер Борис. Дикие сьедобные растения, 1941.
А.К. Кощеев. Дикорастущие сьедобные растения в нашем питании. 1981
Т. Иванова, Л.Путинцева. Лесная кладовая. 1993.
Батурицкая Н.В., Фенчук Т.Д. Удивительные опыты с растениями. Минск, 1991.
Г.З. Берсон. Дикорастущие сьедобные растения. 1991.
Этноботаника: растения в языке и культуре / В. Б. Колосова, А. Б. Ипполитова. — Acta linguistica Petropolitana. Труды Института лингвистических исследований РАН. — СПб.: Наука, 2010. — Т. 6. — 386 с.
Ю. С. Николаев, Е. И. Нилов, В. Г. Черкасов. Голодание ради здоровья. 1988.
Будилов С.А. Инструкция эксплуатации человеческого тела.2010
Будилов С.А. Новое тело. Новые органы. 2010
Бутенко В. Зелень для жизни.2012
Замятина Н.Г. Кухня Робинзона.2013
Тарасов Н.В. Сырая пища и ее приготовление.1931
Уголев А.М. Теория адекватного питания.1991
Когаров. Культ фетишей растений, и животных.