П'ятниця
29 бер., 2024
     

Ukrainian English

Традиційні та сучасні види лозоплетіння на Хустщині

Рейтинг 4.5 з 5. Голосів: 8

Лозоплетіння на Закарпатті

У статті проаналізовано основні заняття та промисли, характерні для жителів Хустщини ХІХ ст. - 40-их років ХХ ст., а також розглянуто один із розвинених промислів – лозоплетіння. Промисел перебуває в процесі щоденного розвитку і удосконалення різноманітних форм, які користуються попитом.

Серед Хустсько-Солотвинської долини, на стародавній терасі лівого берега Ріки за 5 км. від Хуста розташоване знамените на всю Україну село Іза – знаний центр лозоплетіння всього закарпатського краю.

Село Іза

Це колишня територія історичної Марамороської жупи (сучасний Рахівський, Хустський, Тячівський, частина Міжгірського й Іршавського районів), яка була створена у 1303 році. У документальних письмових джерелах село вперше згадується у ХІV ст. Літературні джерела та експедиційні польові матеріали автора за різні роки [1] виявили, що у ХІХ ст. – 40-х років ХХст. господарський розвиток жителів Хустщини базувався на натуральному господарстві, вони самотужки виготовляли все необхідне для домашнього вжитку.
 
Карта Марамароської жупи
 
Основним заняттям було землеробство, скотарство, значною мірою були розвинені домашні промисли і ремесла. Це, насамперед, ті, що пов'язані з веденням сільського господарства. Оскільки промисловість не забезпечувала селянина різноманітними знаряддями праці, і купівельна спроможність була низькою, то вони вироблялися самими селянами-хліборобами, які поєднували основне заняття з ремісництвом. В кожному селі були ковалі, гончарі, шевці, ткачі, бондарі, римарі, стельмахи, теслярі.
 
Домашніми виробами селяни задовольняли свої потреби. Пряли, ткали, обробляли шкіри, шили собі взуття і одяг, виготовляли дерев'яний і глиняний посуд. Довгими осінніми і зимовими вечорами із уст в уста переповідали різні народні легенди і повір'я. Усе це полегшувало одноманітну роботу. В містах і селах діяли кооперативи-артілі по виготовленню кошиків, меблів, дерев'яних виробів, полотна.
 
Призабутий Мармарош
 
Промисли відігравали роль додаткового заняття при землеробстві, носили сезонний характер і припадали на час, вільний від землеробських робіт, заготівлі сіна – осінь, зиму та ранню весну. Селяни працювали на тартаках, гутах, фабриках, млинах, лісосіках, залізній дорозі, в кар’єрах, на заготівлі та сплаві лісу, на будівельних роботах у містах, спорудженні шляхів. Возили кльоци, тесали дерево, заготовляли клепки, луб'я, гонти, різали вручну дошки, будували будинки.
 
Щоб вижити люди окрім землеробства і скотарства займалися бджільництвом, рибальством, полюванням, збиранням грибів та ягід. На початку ХХ ст. в селах Іза та Кошелеве Хустського району уряд державними коштами підтримав створення народних шкіл з лозоплетіння. Приблизно в той самий час у Вишковому, що поблизу Тячева, освоїли плетіння з листя сухої кукурудзи, а в Берегівському районі почали робити речі з болотяного очерету. І от на щорічних господарських виставках-ярмарках у Львові, Коломиї та Тернополі з’явилися, окрім кошиків, хлібниць і килимків, плетені валізи, дитячі колиски, крісла-гойдалки, комоди, й дивани із Хустщини. Публіка не шкодувала грошей на оригінальні - за формою, орнаментом, застосуванням - речі. Це був «мистецький вибух» - на початку 20-х років минулого століття в моду увійшли плетені дерев’яні прикраси, ажурні панно.
 
Базар у Хусті - стара поштівка
 
Земельні простори села по берегах Ріки багаті на лозові породи - найпоширеніший природний матеріал, який став основою виготовлення побутових плетених виробів. 
Здавна в цьому селі «красний хосен мают люде із того, ож різні коши, колиски, ожичники (ф.11) для ложок плетут, правлят стільці, постелі (ліжка) із вербової лози. Русин дуже любить таке ремесло, што коло домув може провадити, народ в селі велику наклоность має ид сеї роботи. Любить майструвати, но ще ліпше любить сімейтво своє і лиш у крайній нужді пустить дитину свою до чужих людей у чуже місце» [8] — так писав дослідник Ю. Жаткович у ХІХ столітті. 
Вироби з лози на Закарпатті

Промисел набув великого поширення наприкінці ХІХ ст. й давав селянам неабиякий прибуток. Пересічний майстер у день виплітав 8–10 кошиків. «Село заробляло в місяць у 20–30-их роках ХХст. до 20 тисяч крон». За цих часів мали попит великі кошики з неочищеної лози для транспортування яблук. По-різному збували свій товар: на ярмарках Закарпаття, на возах доїжджали до Сеготу — там ліпше продавали». На підводу входило 150–200 різних виробів — носили по селах, продавали, обмінювали. Поширеним був натуральний обмін на зерно, мелай (кукурудзу) — «всяк приходилося».

З часом цей промисел удосконалювався і пристосовувався до запитів населення. Наприклад, для мешканців Севлющини (нині Виноградове) Берегівського району, де розвинене виноробство, обплітали лозовим пруттям скляні пляшки та бутлі (ф.11). Незабутнє враження сьогодні справляють нові або перебудовані добротні оселі, розташовані обабіч доріг.

Лозоплетіння села Іза
 
Центральна вулиця села довжиною в сім кілометрів — суцільна виставкова траса, проїжджаючи, милуєшся розмаїттям виплетених з лози меблів, великим вибором різних за формою, розміром, призначенням кошиків, декоративними хатніми прикрасами, виставленими біля кожної садиби, прикріпленими до тинів або розміщеними у дворах під обплетеними виноградом альтанками. Плетіння цього села, давнє за своїми традиціями, різноманітне за видами і формами, здавна привертало і привертає увагу дослідників народної культури, мистецтвознавців не лише в Україні, а й за її кордонами.
Іза - старі фото
Досвід плетіння передається від старших, підростаючим, діти переймаються цією роботою: «то так ся веде з плеча — на плече» [2]. Із розповідей Кашкова Михайла Дмитровича та інших старожителів дізнаємося, що «матеріал для плетіння заготовлявся у всі часи літом і восени: починали заготовляти зрізали лозу серпами, ножами. Літня лоза ріжеться на початку серпня, а осіння — з середини вересня («як лист відпаде») і до грудня, до снігу». Тепер дехто навіть садить 2–3 ряди вербової лози біля хиж (хат), вона росте упродовж 12–15 років, і її здебільшого використовують для виготовлення меблів, вона виростає висока і «май груба». Зрізані стебла складають у сніп (ф.9), зв’язують «вожовкою» (скручений товстий прут) і переносять додому, де кусаками обчищають від листя: «коли файна погода — чистиме, а коли дощова — накриваєме личчям, поливаємо водою, щоб не сохла, і чекаємо погоди» [3]. Почищену розставляють, розстеляють, як сіно, щоб швидше на сонці висохла. Просушені, очищені прути зв’язують у пучки і сортують по довжині та товщині (ф.4). З літньої лози кора легше знімається, її не треба варити, вона тоненька (ф.3), має світло жовтий колір (місцева назва — «зарінка»). З неї роблять сувеніри, делікатні, невеличкі речі. В усі часи із «зарінки» плели різні за розмірами партицьові [4] корзини, які використовували на кожен день до базару, а на свята — до міста чи до церкви.
 
Так виглядає лоза
 
Осіння лоза «май буш грубша (міцніша)». Аби зняти з неї кору, треба її годину кип’ятити, потім облити холодною водою — загартувати. Раніше були великі металеві баняки, котли, які стояли по берегах Ріки, Тиси і в них варили лозу. Проварена лоза набувала коричневого кольору, з неї плели «корзини» — вони були міцнішими за ті, що плелися з літньої лози. Розповідали, що кожного року, наступного дня після Покрови (14 жовтня), вся Іза — дві з половиною тисячі дворів — виходить на береги Тиси і Ріки. 
Варіння лози
Цілий день селяни ріжуть вербове пруття. Потім знову всі разом чистять його і проварюють у величезних чанах. Тут посміхаючись кожен переповідає, як люди із сусідніх сіл про цю роботу говорять між собою: «Кажете, гори димлять? Та то в Ізі лозу варять». Різна за структурою лоза диктувала використання відповідних технічних прийомів плетіння при створенні різних форм ужиткових речей. З нечищеної лози плели: великі кошики з двома ручками — для збору городини, носіння худобі сіна, «зваряльники» [5]- для прання щойно напрядених ниток, полотна, одягу, великі діжки — для тримання полущеної кукурудзи «на подах» (на горищах). Очищена кругла і колена лоза годилася для плетення різних за формою і призначенням кошиків, дитячих іграшок, меблів. Колиски виплітали із грубої круглої очищеної лози, вони мали конусоподібну форму— це ті, що підвішували до «селемен» (поперечних балок стелі), а прямокутної форми колиски кріпилися до дерев’яного стояка і ставилися на долівку в хижі. До наших днів дійшли традиційні форми і назви кошиків: різних розмірів «феделкані» з однією ручкою — для винограду, фруктів, овочів. 

Очистка і варіння лози на Закарпатті
Поширеним у господарстві був і залишається зручний для перенесення на далекі відстані «гаті-кошар» (ф.16), він має рівні, розширені догори, стінки, кріпиться пасками за рамена на спині. В ньому носили сіно, білизну до річки — прати, з лісу — дрова, а виноград і фрукту везли і несли на продаж аж до Угорщини. У багатьох господинь побутували форми, в яких підходило тісто до того, як «сажати у п’єц» (піч), плетені «ожичники», де тримали ложки. Кашков М.Д. розповів, що із 1940-их років до сьогодення дійшли форми кошиків: бомкало, феделкані, йопанка, рибак (ф.13), різні хлібниці, вази, меблі, які запровадив у селі і вдосконалив його тато — Кашков Дмитро Кирилович, 1901 року народження (нині покійний) та його односельці.
Гаті-кошар
«Бомкало — кошик ( звужений догори, з двома ручками, має дві опуклі по довжині стінки, а по боках — прямі , закривається кришкою) він приніс зі світу, увидів і дома зробив, а потім воно повсюдно поширилося по селу, бо в ньому зручно перевозити фрукти, овочі. Робив дитячі іграшки «цоркало». Щоб цоркотало, усередину клав зерно, дрібні камінчики. В меблевий комплекс, який робив мій нянько, входили 4 стільці, крісла (стула), столик, велике рекоме (диван). У ті часи лише він робив меблі» (ф.20-23).
Кошик «йопанка» і в наш час плететься із круглої світлої лози, він має прямокутну форму із заокругленими внизу стінками і кутами. У минулому столітті його використовували як великодній кошик. «Гаті кошар» (ф.) зручний для перенесення різних речей на спині [6].
Великодні кошики з лози
До 1940-их років всі вироби плели із однотонної лози, інколи підфарбовували її гашеним вапном, що давало коричнюватий колір — її вплітали у дитячі іграшки, інколи — в кошики. А «катіоновими» барвниками почали користуватися від 1940-х років: тоді було започатковано плетіння у вигляді мережива, яке рельєфно виступало вгорі на стінках кошика «рибак». Таку назву він одержав через те, що в ньому носили виловлену з річки рибу. Кожна господиня і до цього часу має такий кошик і використовується лише до риби.
Кошики з лози
В наш час, щоб пофарбувати лозу її «варять у спеціальному розчині, його називаємо «бейц», він різних кольорів: бордовий, рудий, коричневий» [6]. Інструменти для роботи: ножиці, ножі, шило, серп, колець (колюк, кулець, кілець), кусак — зігнуте металеве пруття, яким обчищали листя, кору, станок «дялу». Раніше був дерев’яний колець на три, чотири грані, ним кололи цілий прут, а ще раніше кололи перстом (палець з нігтем), тепер же його роблять із міцного текстоліту з гострими 3–4 гранями (ф.8). «Дялу» — дерев’яний ручний саморобний станок для стругання пруття, на ньому регулюється відповідна товщина прута і знімається серцевина. Інколи розповідали молоді майстри: «Прут зділяє як папір — тоненько. Основна вимога – лоза має бути міцна, пружна, щоби гнулася, але не ламалася. Я се май сокочу (бережу), бо ще нянько (тато) муй на ньому дялував» [7] .
 
Інструменти для лози

Товсту лозу розколюють на три частини, потім дялують і лише після цього фарбують. При плетінні опукла сторона прута йде назовні, а дялована рівненька — усередину. Перед тим, як плести, лозу задля гнучкості намочують. В залежності від призначення продумується форма виробу і підбирається відповідна лоза. Плетення будь якого кошика починається знизу, з денця. Якщо дно велике, беруть 4–5 міцних вербових лозин, для меншого виробу - 3. Робиться хрестик, заплітається навколо лозою і по формі виробу розділяється (ф.5-7). Коли денце набрало форми і заплелося, кінчики прутів обрізаються. У денце вставляють круглі загострені прутики, внизу їх згинають і для міцності обплітають «вуєм» (який водночас є прикрасою), а вгорі зв’язують «вракаш» (разом) і потім поперечними круглими чи колотими прутиками заплітають стінки виробу. Ручку вставляють останньою, загострені кінці пропихають з двох сторін углиб, доки вони щільно увійдуть у стінки. Творчий доробок
жителів Ізи надзвичайно різноманітний: здається, немає такої речі, яку не зуміли б зробити ці майстри! Вони приймають і ексклюзивні замовлення, інколи порадять хороший дизайн. Вражають якісно виплетені набори меблів для веранди, вітальні, кухні (15,20,22). Форми і розміри столів, диванів, стільців, ослонів, крісел- гойдалок (ф.21) у кожного майстра є неповторними.
 
Вироби з лози
 
За бажанням можна придбати кутові і прямокутні шафи для білизни на 4–5 шухляд, діжки з кришками для брудної білизни (12), окремо табурети, стільці, крісла-качалки, журнальні столики, рами для дзеркал, підставки для квітів, торшери, люстри, вішаки для одягу, різного призначення шафи. Милує око дитячий асортимент: колиски, сани, крісла-гойдалки, маленькі ослінчики для різних потреб, дитячі забавки, дитячі кошарочки. А що вже казати про кошики — найрізноманітніший вид плетених виробів: для квітів, для котика («кошарник»), для квочки, для бутлів; різноманітні жіночі «ташки» (сумки); господарчі кошики — «рибак», «бомкало», «феделканя», «гаті-кошар», «йопанка», кошарки, великі коші. Є кошики згідно вимог часу – це кошики «голандери» (для маши, для пікніка), такий кошик всередині має переділ на кілька місць і закривається кришкою, з ним зручно ходити в ліс, на прогулянку (ф.18-19). Є кошики «дроварі», їм місце біля пічки, в них складають дрова. Великий вибір кошиків для Великодня, серед них є кошики на підставці, ажурні, «протягувані», із зубчиками зверху, з косою, тощо. Є класичні зразки форм і є змінні тенденції.
Меблі з лози
«От цьогоріч всі просять ажурно обплетену широку ручку - це «кобра» називається. Навіть для дітей такі шукають, «кобровані», а також мальовані (білі, бузкові, рожеві, зелені), а в ці роки найбільш запитувані «прибрані» - прикрашені квітами, стрічками, - розповіла майстриня Ізай Тамара.
Хатні меблі з лози
Привертають увагу й декоративні прикраси для інтер’єрів: «руг» (ріг) для сухоцвітів, «сонечко», соняшники, ромашки. Усі ці вироби стали частиною нашого по буту, вони зручні, гарні і, поза всяким сумнівом, є справжніми витворами мистецтва.

dyvan-z-lozy

Етнодизайн у наш час виступає важливим засобом самовираження та самоідентифікації сучасної етнокультури в матеріальному світі людини. Це яскраво і переконливо підтверджує приклад розвиненого лозоплетіння в с.Іза Хустського району Закарпатської області. Таке традиційне, національне мистецтво розвинулося на основі природнього матеріалу – лози, яка росте тут повсюдно по берегах Ріки і Тиси. В зв’язку з необхідним потребами у сільському побуті протягом ХХст. воно змінювалося, набувало інших форм, видів використання, техніки плетіння. Наприклад, із звичайного кошика для господарських потреб виникло до тридцяти видів кошиків для різних потреб (ф2,12, 15-19). Якість виготовлення цих кошиків дозволяє користуватися ними і у місті. Перед Великоднем київські базари і торгові місця на всіх станціях метрополітену заповнюються привезеними кошиками із Хустщини. І не тільки їх можна бачити в Києві, вони продаються повсюди по Україні і за її межами.
Автор: Гайова Єгенія (Клапчук Євгенія)
 


Джерела та література:
  1. Звіт про науково-пошукову роботу в Хустський район 20.11-1.12 1985р.;
  2. Звіт про науково-пошукову роботу в Хустський район з 8-25.05. 1986р.; Звіт про науково-пошукову експедицію в Хустський район з 23.09-06.10.1991р.;
  3. Звіт про наукове відрядження до Хустського району із 8-18.09.2006р. Архівний номер №50.
  4. Записано Клапчук Є.В. (Гайова Є.В.) в с. Іза від Сабов Михайла Васильовича.
  5. Записано Клапчук Є.В. (Гайова Є.В.) в с. Іза від Щербан Калини Мхайлівни. 
  6. Партиця — 4–6 прутиків лози, які плетуться вкупі.
  7. Зваряльник — виплетена велика діжка, яка знизу мала отвір, зсередини обкладалася полотном, в ній зваряли (відбілювали, упарювали) напрядені конопляні нитки, полотно, зшитий з полотна одяг. Складені речі пересипали буковим попелом, заливали гарячою водою і певний час золили (відбілювали), а потім на річці чи у потоці прали.
  8.  Записано Гайовою Є.В. в с. Іза від Ізай Тамари.
  9. Записано Клапчук Є.В. (Гайова Є.В.) в с. Сокирниця від Сабодаш Олексія Васильовича 1926р.н.
  10. Жаткович Ю. Етнографічна історія угрорусів. / Етнографічний збірник, т. ІІ, — Львів, 1896.

- Культурно-історичний, просвітницький портал "Спадщина Предків"


Долучайтесь до спільноти та діліться публікацією у соцмережах:

Підписатися на Twitter та Viber