Середа
28 жовт., 2020
      
завантаження...

Параска Плитка-Горицвіт - гуцулка, яка повторила шлях Сковороди

Рейтинг 3.8 з 5. Голосів: 8

Гуцулка Параска Горицвіт

Параска Плитка Степанівна Горицвіт - народилася 1 березня 1927 року в селі Бистрець, тепер Верховинського району на Івано-Франківщині, в сім’ї Штефана Плитки. ЇЇ батько був знаменитим ковалем на весь косівський край, окрім того – людиною освіченою, багато читав, знав мови. Мати – Анна – талановита ткаля та вишивальниця. Згодом сім’я перебралася у Криворівню.

Параска встигла закінчити тільки 4 класи. Завдяки батькові дівчина знала мови, зокрема, німецьку. Пристає до національно-визвольного руху, стає зв’язковою УПА (псевдонім – Ластівка), носить повстанцям у ліс їжу й теплі речі. Потім – арешт. "Па малалєтству" Параска уникає розстрілу, їй дають 10 років таборів.

Взимку 1945 року тисячі засуджених молодих дівчат із Західної України товарними ешелонами відправляють у Сибір. "Замість теплого одягу видавали закривавлені шинелі з розстріляних", – згадувала Параска Степанівна.
В ешелоні на Колиму дівчина відморозила ноги, і її залишили в уральському тюремному госпіталі. Дивом обійшлося без ампутації, але майже п'ять років пересувалася на милицях. З 1947 року відбувала строк у спецтаборі в Спаську (Казахстан).
Пізніше, після звільнення, Параска уникала розмов про табірне життя, і справа була не лише у власному травматичному досвіді – вважала, що ці розповіді нічого, окрім зневіри, болю та ненависті, не можуть викликати в слухачів. Вона підкреслювала, що тільки любов і милосердя людей, лікарів і засуджених, яких зустріла в ув’язненні, допомогли їй вижити.
   
Ще в таборі Параска Плитка дала собі обітницю – якщо залишиться живою, буде славити Мир Божий на землі.

Батьки сподівалися, що дівчина знайде собі пару. Однак особисте життя Параски мало свою драматичну історію. Ще в таборах вона листувалася з іншим ув’язненим, нібито, грузинським художником, ім’я якого так і залишилось невідомим. Шляхи їх на численних пересилках загубилися, та Параска встигла переслати додому його адресу. Батьки, по-своєму бажаючи щастя своїй дитині, знищили цього листа. Дізнавшись про це, Параска спочатку тривалий час не могла пробачити такого вчинку. Навіть наполягла побудувати їй невеличку хату, щоб жити окремо. І на все життя залишається самотньою. Так вона стає Плиткою-Горицвіт. Поступово віддаляється і від суспільного життя для сповнення даної нею колись обітниці – славити Мир Божий. Спосіб її життя з того часу можна було б назвати улюбленим Парасчиним словом – "захованість".

paraska-pluyka-gorycvit-guculka 
Для односельців її життя було незрозумілим. Не мала городу, бо віддала свою землю взамін за те, щоб не зрубали двох "її" беріз на пагорбі біля хати, не тримала худоби. Жила з того, що приносили люди. Проте, коли працювала, могла не пустити на поріг навіть священика – потребувала цілковитої зосередженості.
   
Це послух Духові поза будь-якими посередниками, служіння Творчій Окрасі. Її хатка на дві кімнати була схожа на барвисту вертепну скриньку: всюди книги, зошити, де залишилися навіть записи з філософії йоги, папки з газетними вирізками, невеличка бібліотека, де було чимало книжок про Індію, на столі – друкарська машинка, десь тулилося "поліграфічне" та фотообладнання, стіни суцільно завішені картинками, фотографіями, рушниками, серед однієї кімнати стояла наперед приготована труна, де теж зберігалися книги.
   
В її господі завжди був чай з карпатських трав і сухарики, якими частувала гостей. Їх завжди було багато: етнографи, фольклористи, студенти, літератори. Їхали до неї з усієї України та навіть із-за кордону – за етнографічними матеріалами, бесідою, за піснями й текстами.
 
paraska-gorycvit3
   
Доживала віку в страшній бідності, самотній немочі, майже втративши зір:
"Сповідаюся перед Тобою, Окрасо благосна, бо в Тобі пробуває Надприродна Вічність… І бачу в Тобі Благість Божу. Бачу в Тобі безсмертіє, якому клонюсь ісповідаючо. Прости мені, прости, Окрасносте землі за неуважність до Тебе... за велику зайнятість самою собою. Іменно тоді, коли треба було з Твоїх квітників росою поранковою уписати Благосну подяку, за те, що єсть Окраса Божа на Землі".

Параска Плитка Горицвіт - "Життя в обсязі" (1927-1998)

  • Життя — це Повчання. Великий Гарт.
  • Чи витривалість за нами? —
  • Не слід передчасно вгадуванням передзвонювати.
  • На поручених своїх ділах випробовуємось, як те желізо, яке, однаково, гнеться від знемог.
  • Бо, що для нього гарт? Скільки не гартуй, марно чекати витривалости довгочасної.
  • Так і ми. Хоч і гартує нас всяке-всякенне життя, а найбільше — всякденне, та гнемося... і гинемо від найменшого надмірного пертя.
  • Життя — краса Сонця. Тепло його і його невитерпна гарячка.
  • Усе в житті бувале... І стелиться без запитів о дозвіл на людські плечі.
  • А ми несемо сю ношу... з оглядами і… без оглядів. З огріхами, і без огріхів... Визираємо те Сонце, що вміє обігріти душу. Життя — це тільки Чин Надії.
  • Життя — це Великий Дім, вбудований на міцних підмурівках. Будівничий мав задум не лише о собі, але й о майбутніх поколіннях. Цей Дім — дочасний для Нього, але надовго залишений нам, «з Його роду».
  • Життя — це голубина пара, хмара, що вітер її в небі колише і, хоч підносить вище, не розбиває... Вділи, Боже, щастя людині, так високо, як хмарі і так, до кінця, як пташині.
  • Життя — це різні покликання і різні таланти, а з ними й неоднакові справи, обставини... що ними підносимося заслужено і, навпаки, що вони нас підносять, а ми їх не варті.
  • І це — добре, і це — славне, і нехай би услід ходило... А вести його — нам, і кликати за собою — нам, а коли воно веде і кличе, — іти за ним знову... нам!
  • Життя — це ранки. І вічне їхнє світло і святе. Дерева, квіти, трави п’ють вологість, а ми голодні Світла й Божества.
  • Життя — це нескінченні моря, розбурхані, всепоглинаючі і спокійні благословенною погідністю. А ми? Потопаюче неуцтво і в тиші... а що вже казати про бурю! З науки своєї необачні діла ділаємо непробачні. Самі Себе не рятуємо, о поміч не просимо, плюємось в море і ногами: відпихаємо берег. Ми тонемо і на суші своїй, лиш в думках про море.
  • Життя — це Дівчина чудесна, Зоря ясности, поранкова милість Сонця, відпочинок дерева зночі, і знов буря, ніч, змагання... І це — життя, що неправдою відгородилося, і те, що свідкує істину. Проява потуги людського духу і запропасних безвістей серед незичливого часу.
  • Життя — це вічний вітровій, любий неспокій, двобій із силою, прояви якої бачимо, але обличчя не знаємо, як не знаємо обличчя вітру. І ти, людино, як м’ячик в покоті серед цієї повсюдної стихії, безпритульна, невдоволена від ударів, задоволена мусиш бути хіба тим, що не одразу розпукнешся і зникнеш, досить маєш часу помиксатися то в один кут, то в другий, куди тебе твої долі і судьби несуть... Звинувачуймо... Але, хіба лиш себе? Наше «Я» надто гомінке. Найчастіше, це пробита гума, ні собі, ні вітрові не цікава
  • Життя — це почин радощів.
  • Життя — це закличний спів, на який ідемо й біжимо і в страсі невідання, і в часі добрих днів.
  • Скільки було б змоги — стільки солодись! І плач, скільки вгодно. Біжи за піснею і красою все життя, бо ти — людина, найдосконаліша створеність.
  • Життя — це матері краса, з чистою і святою любов’ю. Доки ти дитина, не питай затаєних глибин, вони самі тобі признануться, відтак...
  • Коли доля тебе зневажить і щастям твоїм злісно знехтує. Всього забракне тоді.
  • І ти задумаєшся не раз про материне молоко, погідні дні, солодкі, коли тебе ніщо не вражало так, як тепер.
  • Все тоді нашіптувало ніжність, бо інакше, як вивести тебе, дитино, у люди і до вершин.
  • Життя — це простір. І в тобі, людино, безкінечні водні простори, живі, рухливі. Ти п’єш і п’ють тебе. Хоч ти й не вино, а чимось таки п’янке твоє будення.
  • Життя — це ніч, без зір, без місяця, без днини, що ближиться. Уперто йдеш, і ця ніч стає тобі підвладна, хоча буває й так, що не маєш з того жодного хосену. Ідеш, як воїн, полем градобою, і щастя і нещастя смертельної доби за тобою вслід. А як інакше?
  • Життя — це стремена. А ти, людино, кінь. З усяким найменням і з ріжним погоненням. І не тебе годують їздові, а ти їх годуєш. Чи знаєш про це?
  • Життя — це не маленьке дзеркало, а люстро для дорослого, в повен зріст — Душечеркало.
  • Життя — це мільйонний водопад людських очей і поглядів.
  • Життя — це вузькі дороги, якими заледве карабкаємося. Відчай тих доріг з нами завжди.
  • Життя — це велика нива орана, покинута без обробітку до Лишидня.
  • Життя — це захований скарб. Що там, не знаємо пильнуємо, хоч, би, там і постіл без зап’яток. І добре робимо. Напевне, добре. Бо з незрячого починається величне, в часто надто болюче і разюче. А за тим — добре і безпечне.
  • Життя — це повинність кожного, гарт вистояти до останку і не гнутись ні перед чим, а йти змагатися і перемагати так, щоб і закінчення було початком. Ось воно життя — амбіція. Для надто відчутого серця — велика бездушність. Обійми, які всіх зовуть до себе, як лисиця своїм язичком колобка кликала... Ось воно — життя. Невдоволене, не чує, просить, аби ми наблизилися до нього... ще. Доки молоді, то йдемо і пісеньку свою стараємося голосніше заспівати, все зчислюємо, від кого вдалося втекти. Ось воно — життя. Глупість нікому не потрібних перемог.
  • А ти, людино — ЛЮДИНА ВИСОКА!..

[матеріал оброблений Оксаною ЗЕЛЕНЧУК-РИБАРУК]

Документальний фільм "Світ Параски Горицвіт"

Це єдиний документальний фільм про Параску Плитку–Горицвіт, знятий ще за життя мисткині. У фільмі ви зможете почути і побачити, як Параска викладає свою оригінальну життєву філософію, читає власні вірші і розповідає про свою творчість. Режисер - Павло Фаренюк. 



 
- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"

Не забудьте поділитись статею у соцмережах та вподобати нашу сторінку:


Теги:     гуцулка      карпати      література      генії

завантаження...
blog comments powered by Disqus

Опитування

Якого Ви віросповідання?
 

завантаження...