Гуцульська вишивка - унікальне явище в мистецькій культурі українського народу. До неї, як до життєдайного джерела, звертаються вчені різних профілів, аби глибше висвітлити давні традиційні основи матеріально-духовного життя гуцулів. їх вишивка розвивалась у загальному руслі еволюції вишивального мистецтва українського народу на базі давньоруської культури.
Упродовж віків у цьому етнографічному районі України ішов складний процес кристалізації стійких художньо-стильових канонів вишивання. В розробці орнаменту гуцульські вишивальниці досягли вершин художнього рівня. Це вони створили вишивки, які оцінюються як високомистецькі твори, що здобули визнання і всесвітню славу. Важливо, що вишивка Гуцульщини зберегла давні магічні мотиви-символи. Вона майже нічого не втрачала із своїх надбань, а поступово нагромаджувала орнаментальне багатство. Вивчення архаїчних пластів орнаментального гуцульського мистецтва допомагає аналізувати складні питання взаємозв'язків, взаємовпливів і локальних відмінностей в традиційно-побутовій мистецькій культурі населення Карпатсько-Балканського регіону.
Вишивка гуцулів - це найпоказовіший вид українського народного мистецтва, який має широкі аналогії в культурі сусідніх народів (румунів, угорців, словаків та ін.), що зв'язані етнічними контактами в загальних шляхах розвитку мистецтва слов'янських народів. Художнє багатство вишивок гуцулів визначають численні відмінності, які сформувались під впливом конкретних історичних, географічних, соціально-економічних умов. Гуцульщина славилась окремими центрами, осередками-школами вишивального мистецтва. Приклад: вишивки сіл Космач, Рахів, Яворів, а також Путили, Вижниці та ін. В них при спільних ознаках є типові локальні риси, виявлені в орнаменті, колориті, техніках виконання, що сформувались давно і стали традиційними, улюбленими. Як розгадати-розшукати джерельні основи локальних художніх особливостей гуцульської вишивки? Це актуальне сьогоднішнє завдання мистецтвознавчої науки вимагає комплексного дослідження, залучення опрацьованих відомостей істориками, етнографами, археологами, мовознавцями, соціологами та ін.
Передовсім необхідне глибоке детальне вивчення, картографування орнаменту вишивок в усіх селах, де здавна живуть гуцули. На жаль, мистецтвознавці України не мали можливостей (до проголошення державної незалежності) ґрунтовно вивчати вишивку гуцулів, які живуть за її межами. У вітчизняних наукових працях питання історії, мистецьких вартостей вишивок українського зарубіжжя поки що, в основному, залишилось білою плямою. З початку 90-х років минулого століття в Україні розпочалась нелегка робота над дослідженням матеріально-духовної культури українського зарубіжжя. Зокрема в Інституті Народознавства Національної Академії Наук України готується відповідна програма і створення окремого наукового відділу. Проведене історико-етнографічне дослідження "Лемки і Лемківщина". В ньому ретроспективно висвітлено певну регіональну своєрідність укладу, господарського життя, побуту, традиційну і духовну культуру лемків - цієї етнографічної групи українського народу, які у воєнні лихоліття насильно виселені з рідних земель і тепер живуть поза українською державною територією.
Історики, етнографи працюють над складними проблемами етнографічної науки України, над комплексним дослідженням її численних етнографічних районів. Так, Роман Кирчів, доктор, професор пише:
"Визначаючи етнографічні райони і підрайони, не можна обмежуватися лише етнічною територією, окресленою теперішніми державними кордонами України. Звичайно, ми не пропагуємо перегляд існуючих державних кордонів з нашими сусідами, але як етнографи не можемо замовчувати того, що східна частина етнографічної Слобожанщини належить тепер до Росії, а північно-західна частина українського Полісся (Берестейщина) - до Білорусії і Підляшшя - до Польщі; що в межах Польщі опинилися продовження західної Волині - Холмщина, перемисько-Ярославське Надсяння, західна окраїна Бойківщини і вся територія галицької Лемківщини; що південна частина Лемківщини (Закарпаття) знаходиться у Словаччині, а південно-східна частина буковинської Гуцульщини - в Румунії".
Життя українців поряд з румунами в Буковині закономірно позначилось на їх традиційній культурі. Перед наукою стоїть завдання об'єктивного, правдивого узагальнення локальних особливостей, закономірностей традиційної культури українського народу. Це стосується і порівняно молодої в Україні мистецтвознавчої науки. Йдеться про узагальнене цілісне дослідження історії українського народного мистецтва, характеристики всіх його видів і визначення їх науково-художньої цінності та введення в світовий науковий обіг.
Збираючи матеріали про гуцульську вишивку до колективної історико-етнографічної монографії "Гуцульщина" і до книги "Українська народна вишивка"..., я обстежувала вишивальне мистецтво провідних районів Гуцульщини в Україні. Але ж мені бракувало матеріалів про вишивки гуцулів, які живуть поза межами України. Це позначилось на цілісній характеристиці гуцульської вишивки.
Зрозуміло, що в мистецтвознавчих дослідженнях окремих явищ не можна обмежуватися лише етнічною територією, окресленою державними кордонами України. Поза нашими дослідженнями залишився цінний пласт українського народного мистецтва Буковинської Гуцульщини в Румунії.
Виходячи з цих обставин, надзвичайно важлива науково-дослідницька, популяризаційна, практична творча діяльність Мирослави Шандро. Народилась вона 16 травня 1916 р. в селі Стирча Глибоцького району в родині вчителів. Дитинство її пройшло в селі Берегометі над Серетом Чернівецької області. В 1936 році закінчила Чернівецьку вчительську семінарію. Вчителювала в школах сіл Киндешти, Рожешти та ін. Ботошанського повіту. Останні двадцять років учителювала в школі села Нісіпіт Сучавського повіту в Румунії.
Вона перша в Румунії розпочала детальне вивчення народного мистецтва цього краю. Зацікавлення до нього у Мирослави Шандро виникло в юнацькі роки. Розповідала:
Все моє дитинство та юнацькі роки пройшли в горах, між гуцулами. Я ознайомлювалась з їхніми звичаями, побутом, зуміла заглянути в їхню щиру душу. Відтоді плекала до них глибоку і сердечну симпатію, захопилася матеріальною і духовною культурою верховинців... Упродовж 40 років вивчала щоденне життя гуцулів. У цій околиці записувала все те, що було гарне: пісні, колядки, перекази, повір'я, примовки. Окремо збирала матеріали про гуцульське весілля. Завжди іще та іще раз переконувалась, що гуцули - доброзичливий, поетичний і життєрадісний народ, з природи кмітливий і чутливий, з багатою творчою уявою і все це відбувається у його фольклорі... Мною керувало бажання, щоб не пропали безцінні скарби народного мистецтва.
Вона була ретельним та невсипущим записувачем афористичного, влучного, запашного, дзвінкого и дотепного. її записники ще чекають своїх дослідників. Копітка наукова праця. Майже двадцять років Мирослава Шандро записувала пісні переважно в околицях села Нісіпіт Сучавського повіту, про яке говорила, що воно "неначе колиска, опутане віковими смерековими лісами, бистроплинною річкою Сучава". її збиральницькою роботою цікавились науковці Румунії, України. В 1974 р. видавництво "Критеріон" у Бухаресті видало окрему книгу упорядкованих Мирославою Шандро пісень під назвою "Ой ковала зозулечка" (відповідальний редактор Микола Корсюк). Обгрунтовану передмову до неї написав Михайло Михайлюк. Висока оцінка опублікованої праці, схвальні відгуки читачів спричинились до оформлення, підготовки другої книги, в якій вміщені легенди, балади-бувальщини, записані Мирославою Шандро в селах Ульма, Нісіпіт, Бродина, Рогожешти та ін. Назва книги "Співаночки мої любі". Вона опублікована в 1977 році з підібраним епіграфом: "Співаночки мої любі, кілько вас умію, хіба піду в полонину, по шварі посію". В передмові до книги Мирослава Шандро пише:
"З часу заселення цих околиць пісня, народившись, супроводжувала людей у їхнім щоденнім труді, в боротьбі за існування, розкривши їх болі та радощі, сміх та тугу. І була вона, народна пісня, чи не єдиною їх розрадою та порадницею. Насамперед, гадаємо, слід відзначити неперевершеність творіння, життєвість і силу народнопісенних традицій, адже майже в кожному селі цих околиць є прекрасні знавці і носії української народної творчості різних фольклорних жанрів".
Вважаю, що ця оцінка поетичної творчості гуцулів, шана їх мистецького генія була своєрідним кредо Мирослави Шандро у ставленні до різних видів народного мистецтва: вишивки, різьблення і випалювання на дереві, взагалі деревообробництва, писанкарства, кераміки, художньої обробки шкіри тощо. Адже Мирослава Шандро безперервно поруч із словесним фольклором збирала твори народного декоративного мистецтва. її колекція має важливу науково-мистецьку цінність. Фахово скомплектовані збірки кераміки, різьблення дерев'яних виробів, тканин, вишивок, писанок, жіночих прикрас - ґерданів, тобівок таін. На особливу увагу заслуговує кераміка із села Кути, що біля м. Косова: миски, тарілки, куманці, плесканки та ін. В колекції є численні авторські твори. Індивідуальна манера розпису керамічних виробів фарбами білого, жовтого, коричневого кольору з цікавими мотивами трилисників, квітів, завитків притаманна творчості відомого майстра з м. Радівці К. Колібаби. Ним створені оригінальні, неповторні композиції з кониками, птахами, їздовими, виконані технікою рижування і розпису.
З дерев'яних воробів виділяються вишукані за формою бочівки, коновки-близнята, пасківники, плоски-фляги, ложки, полички, тарелі, сопілки - "флоєри, телєнки", топірці, скопці, кужівки тощо. Вони виготовлені з різних порід дерева, продумано оздоблені випаленими орнаментальними мотивами; рельєфним, плоским різьбленням; інтарсією - викладанням кольоровим деревом; інкрустацією - викладанням перламутром, металічними пластинками, скрученим дротиком. Переважають у колекції за кількістю експонатів тканини одягового призначення - запаски, пояс: та ін. і тканини інтер'єрного призначення - ліжники-джерги, килими, скатерті, коци та ін.
До окремої групи віднесені одяг, вишивки і писанки. Знання давнього краю, матеріалів всіх компонентів складних ансамблів одягу, вироблених, встановлених методів їх композиційного конструювання, силуетного окреслення та різновидного прикрашання (вишиванням, мереженням, аплікацією та ін.) посприяли зібрати рідкісні пам'ятки мистецтва гуцульського народного моделювання.
Мирослава Шандро на основі укомплектованої колекції творів народного мистецтва проводила різні заходи для їх популяризації, підтримання добрим і веселим словом творчості народних майстрів, які працювали переважно в селах Нісіпіт, Ульма, Бродина та їхніх околицях. Вона часто організовувала виставки-свята, на яких експонувались твори народного мистецтва, демонструвались моделі традиційного одягу, де лунали мелодії пісень, коломийок. Горнулись до Мирослави Шандро її учні, односельці.
Наукові працівники різних музеїв Румунії - Бухареста, Сучави та ін., студенти, журналісти, всі, хто цікавився гуцульським мистецтвом, вивчали збірку творів Мирослави Шандро, завжди отримуючи фахові консультації, поради. Вона працювала над науковими розвідками про окремі види народного мистецтва. Так, у статті: "Гуцульська писанка в Сучавському повіті" дослідниця звертається до теми: фарбовані яйця-символи, історія їх виникнення. Описує технологію розгшсу, аналізує орнаментальні мотиви, класифікує їх за змістом, подає аналогії зображення в інших видах, жанрах народного мистецтва. В цьому плані цікаві її роздуми над зображенням у писанках оленів. Вона пише:
"Найдавнішим і найпоширенішим мотивом гуцульських писанок в гірських околицях Сучавського повіту є зображення оленя. Воно зустрічається і у вишивках на жіночих сорочках, на килимах, внутрішніх і зовнішніх розписах гуцульських хат... З ним пов'язано багато легенд, казок, повір'їв, в яких олень виступає як доброзичлива тварина. Невипадково його зображення можна зустріти на начільних місцях гуцульських хат"
Що це за явище? Чому мотиви-олені так поширені в гуцульській творчості, улюблені народними майстрами? Що це: олені-символи, що зійшли на землю до них з неба?! Такі здогадки про давній людський світогляд мають учені з питань макрокосмосу в мікрокосмосі. Тож, очевидно, місцеві назви орнаментальних мотивів: кругів - "сонечка", ромбів - "вічка", прямокутників - "віконця" невипадкові.
Мирослава Шандро записувала місцеву термінологію, назви мотивів тощо. Зібрані нею матеріали допомагають глибше осягнути розуміння-розгадку таємничої символіки багатющої орнаментальної мови гуцульського мистецтва, що беззаперечно заслуговує на окреме дослідження. В методі скрупульозного вивчення орнаменту Мирослави Шандро ключові питання детальний аналіз, зіставлення-порівняння різню відомостей з інших видів, жанрів народного мистецтва. Зокрема, як певні напрямки її пошукових роздумів звучать в одному ряді слова пісня - вишивка - писанка. Виняткове враження справили на неї творчість і розповіді вишивальниць Аспазії Гетеш (Нісіпіт), Анни Дарійчук (Бродина), Олени Шитрюк (Ульма), Марії Москаль (Нісіпіт), Олени Корійчук (Рогожешти) та інших.
Замальовувала вибрані її серцю милі узори і самг вишивала багато і творчо, не копіюючи мотиви, а постійно компонуючи нове, що подобалось людям. Вони просили її рушники, скатертини, серветки, щоб "відшити" узори.
Авторські вишивки Мирослави Шандро з традиційними мотивами і колоритом наділені новизною композиційного укладу. Певне полегшене розміщення складних архаїчних узорів з пробілами білого фону, Мирослава Шандро сміливо вводила у порівняно молоду за функціональною роллю вишивку інтер'єрного призначення - рушники, скатертини, наволочки на подушки, завіси тощо.
У вишитих нею доріжках, серветках різної форми (прямокутної, квадратної, круглої) на центральних площинах скомпоновані широкі узори з ромбових, розеткових, хрещатих мотивів Навколо них вишиті в ряд на певній віддалі не з'єднані між собою мотиви, елементи, які є в основному узорі. Вони неначе розсіяні на білому полі. Краї доріжок-серветок обметені широкими кольоровими стрічками, в яких позмінно повторюються - "перекладаються" усі кольори ниток, які є в узорі. Мирослава Шандро часто в своїх роботах застосовує важливий принцип залишає малі пробіли білого фону в середині широких орнаментальних смуг і обабіч них, між ними, аби виділити зміст і колір вишитого орнаменту. Для її авторських творів характерна чітка геометрія узорів, вишукана кольорова гамг тонка техніка виконання.
Талант Мирослави Шандро, винахідливість виявлені в інших видах народного мистецтва: мереженні, мережевоплетінні, виготовленні жіночих нагрудних, шийних прикрас - ґерданів. Це вузькі стрічки, зроблені технікою "силяння" -нанизування з допомогою голки на дуже тонкі нитки дрібних скляних намистин-бісеринок. З допомогою густо нанизаного, спеціально закріпленого бісеру формується фон стрічок (чорний, оранжевий, сріблястий), а на ньому "насилені" в різнокольоровій гамі розеткові, ромбові узори. Композиція, орнамент, колір ґерданів - неначе правдиве відлуння, що перегукується з традиційними жіночими прикрасами гуцулок. Вони продумані щодо декоративного акцентування в ансамблях жіночого одягу.
Заслуговують на увагу дослідників авторські вироби, виготовлені технікою ручного плетінні гачком. В її скатертях, доріжках, серветках цікаві орнаментальні мотиви - зорі, сонечка, ромби, квіточки - ажурно, проглядово виділені рельєфно окреслені розмаїтими петельчастими обрамленнями.
Працьовитості, винахідливості Мирослави Шандро, здавалось, не було меж. Це засвідчує ще одна оригінальна її колекція: дерев'яні вироби (тарілки, писанки, бочівки, касети, берівочки, вази та ін.) прикрашені різнокольоровим бісером. Непроста техніка їх виготовлення. Спочатку, згідно із замовленням, майстри-деревообробники виточували, вирізьблювали відповідні форми. Готові дерев'яні вироби Мирослава Шандро занурювала в розтоплений віск, який покривав зовнішні площини. На теплий грунт воску з допомогою голки щільно-густо викладала різнокольорові бісеринки, заповнюючи всю площину і зображуючи (малюючи бісером) стрічкові, концентричні композиції. Мотиви - розетки, ромби, квіти.
Беззаперечно, що цікава, важлива творча, практична діяльність Мирослави Шандро. Свої роботи вона радо показувала людям, заохочувала їх до праці, навчала всьому, що сама знала. Вона настирливо працювала, поповнюючи музейну збірку як творами народного традиційного мистецтва, так і власними авторськими роботами.
Та найулюбленішою її справою була вишивка. Завжди знаходила для неї час, незважаючи на нелегке багаторічне вчителювання в школі та домашні турботи. Часто любила повторювати: "Робота над вишивками - для мене справжня радість".
Опрацьовуючи зібрану колекцію народних вишивок (понад 1500 зразків), вирішила підготувати альбом з узорами для опублікування. Свій задум пояснила: щоб прекрасні зразки вишивок не втратились (в багатьох місцях вони вже замінюються іншими і несправжніми), вирішила віддати їх знову людям. Вибрала з колекції народних збірок найтиповіші геометричні узори, намалювала їх у кольорах, розмістила на окремих таблицях, написала пояснювальний текст і подала 11 січня 1982 р. у видавництво "Критеріон" м. Бухареста.
Невблаганна смерть 25 березня 1983 р. зупинила енергійну, творчу діяльність Мирослави Шандро. Впродовж 12 років, від часу подання праці Мирослави Шандро до видавництва, її син Остап Шандро постійно турбувався про опублікування маминої праці, щоб зберегти пам'ять про неї і виконати її заповіт - віддати узори людям для відшивання.
В народному мистецтві немає нічого випадкового. Все логічно обумовлене життям людини в аспекті - Людина - Природа - Віра в Бога - Життя. Вишивальниці зображували потаємний всесвіт продуманими формами.
Всі таблиці альбому з упорядкованими узорами переконливо засвідчують, що вершин художньо-образного рішення зазнав найпоширеніший у вишивці гуцулів геометричний орнамент, створений із простих прямих, скісних, ламаних, хвилястих і зубчастих ліній. їх перетинання, комбіноване розміщення обумовлює створення як простих, так і складних геометричних форм. Як провідні виступають квадрати. Обрамлені вони прямими, одинарними, попарними, потрійними лініями або із зубцями, цяточками, завитками, меандрами. Внутрішні площини заповнені хрестами, ромбами, розетками.
Трапляється, що обрамлення звучить сильнішими акцентами, ніж стриманіше заповнення площини квадрата меншими мотивами. Типовим у таблицях є те, що прямокутники і ромби зображені поруч із продуманою системою вписування однієї фігури в іншу або ж рядового розміщення.
Мирослава Шандро логічно подає в таблицях різноманітні контури ромбів. Це переважно виступаючі назовні сторони, загнуті під прямим кутом; чи спрямовані до їх центра; ромби із всіченими кутами чи з окресленням, пересіченні рисочками, зубцями, кружальцями, дугами тощс Майже в усіх намальованих узорах на таблицях ромби подані в супроводі кругів-розеток (цими графічними символами сонця). Вони в одних композиціях звучать рівномірно, в інших - ледь підпорядковані домінуванню зображених розеток і хрестиків. Розетки - хрестоподібні, зірчасті, чотири-восьмипелюсткові, інколи настільки трансформовані, що наближаються до квіткових мотивів.
Цікаві також композиції узорів з домінуючими мотивами хрестів. Вишивальниці своїм талантом, ерудицією, з допомогою ліній і кольор) опоетизували його. Хрести - рівнокінцеві -грецькі, скісні, хрещаті та ін. з розмаїтим окресленням, завершенням, обрамленням -звучать як велична святість, як символи життя і вічності.
За змістом основних орнаментальних мотивів виділені в таблицях хрещаті, ромбові і розеткові узори, а за характером їх розміщення - стрічкові сітчасті, концентричні композиції.
Найпоширеніші - стрічкові композиції. Вони скрупульозно відтворені з оригінальних зразків народної вишивки. Як правило, в кожній таблиці, в різних за висотою стрічкових смугах рапорт побудований з одного, двох або кількох мотивів. Вони розміщені строго симетрично згідно з орнаментальною сіткою, що складається з комплексу горизонтальних, вертикальних, скісних і прямих ліній. Різний темп орнаментального ритму створюють ширин; і висота смуги, провідні мотиви, характер їх розміщення, витягнення по вертикалі чи горизонталі, густота, кількість введених інших доповнювальних елементів. Все це визначає художню образність орнаменту.
В кожній таблиці альбому виділені широкі орнаментальні смуги і вузенькі стрічки з оригінальним зображенням пландрів, зубців, завитків, "кочел" та ін. Всі вони засвідчують графічну вишуканість, культуру народної декоративної лінії як домінанти вишивального мистецтва. Бо ж з неї починається безперервний процес творення - від простих елементів до складних мотивів, орнаментальних форм і їх строга організація в лінійно-стрічковому ритмі. Щодо кольорової гами, то в окремих узорах, здавалося б, занадто незвично для нас в багряно-оранжевих тонах звучить зелений та чорний кольори. Та це виправдовується численним фактичним матеріалом - зібраними конкретними вишивками-оригіналами.
В кожному узорі детально розроблені композиції з численними елементами, мотивами; показано, яка є закономірність їх лінійно-кольорового узгодження. Як своєрідний акорд-заспів усіх узорів у таблицях є виокремлений на видному місці головний мотив. Це переважно - квітучий ромб або сяюча розетка-сонце. Узори вишивок у таблицях логічно скомпоновані з порахованими хрестиками у відповідних кольорах та відтінках. Відчутний лад та зручність для відшивання. В цьому полягає пізнавальна цінність клопіткої роботи Мирослави Шандро.
Вона подає в пояснювальному тексті альбому описи узорів, рекомендує, як їх вишивати, радить молоді творчо працювати-думати, як і що прикрашати для хати, для одежі, згідно з теперішніми тенденціями розвитку мистецтва моделювання одягу. Не подані в таблицях анотації вишивок. Може, дослідниця не встигла, поспішила, а може, мала на увазі лишень популяризацію справжніх гуцульських узорів...
Мирослава Шандро сердечно дбала про чистоту, правдивість узорів, вболівала за долю вишивок, народного мистецтва, піклувалась про його сучасний стан і дальший розвиток.
її високомистецькі авторські твори, архівні матеріали бережуть-леліють син Остап і його дружина Лідія Шандро в м. Бухаресті, їх квартира - своєрідний музей народного мистецтва. Серед різних експонатів (тканин, кераміки, писанок, дерев'яних виробів та ін.) як дорогоцінні релікти бережуть вони мамині вишиті рушники, скатертини, завіси, серветки та ін. Окремі фрагменти узорів, оправлені в рамки під скло, висять у кімнатах на стінах, як живописно-орнаментальні твори. Експонати із збірок народного мистецтва часто демонструють на виставках у музеях Бухареста.
Наприкінці хочу висловити щиру подяку директору видавництва "Критеріон" п. Дюла Сабо за піклування про народну мистецьку культуру українців у Румунії.
Автор матеріалу: Раїса Захарчук-Чугай джерело матеріалу: Шандро Мирослава "Гуцульські вишивки" - Клуж-Напока: Критеріон; Чернівці Видавничий дім "Букрек", 2005. - 104с.;
