Четвер
28 бер., 2024
     

Ukrainian English

Михайло Драгоманов: потенціал його творчости й ідей

Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 1

Життя і творчість Михайла Драгоманова

У цій статті висловимо деякі власні міркування щодо того, ким був Михайло Драгоманов і які його ідеї вважаємо такими, що й донині заслуговують на нашу увагу та розуміння. Зауважимо, що, як і кожний дослідник, котрий сумлінно вивчає певну особистість та її доробок, документи та літературу, які з ним пов'язані, має завжди суб'єктивний погляд на предмет своїх наукових пошуків. Діапазон наукових поглядів та оцінних суджень щодо Драгоманова доволі широкий, а часом базується на протилежних оцінках. Наприклад, дослідники Надія Дюк, Раїса Іванченко та багато інших вбачають у драгоманівській спадщині чимало позитивів і далеко неповністю розкритий творчий потенціал. З іншого боку, Дмитро Донцов та його послідовники заперечують надто позитивне значення Драгоманова для України. Попри те, є і достойні прихильники М. Драгоманова серед українсько еліти, наприклад Михайло Грушевський, Михайло Павлик, Богдан Кістяківський.

molodyi-dragomanov

Спершу варто висловити деякі загальні зауваги про Михайла Драгоманова як особистість, життя і творчість якого тісно переплетені. Вчений пройшов не надто тривалий, але насичений подіями життєвий шлях (1841-1895). Народився у місті Гадячі, здобув там початкову освіту, а пізніше навчався в гімназії у Полтаві, яку, до речі, закінчив досить скандально: публічно й гостро заступився за свого однокласника. Через це його мали відрахувати з гімназії напередодні її закінчення, незважаючи на попередні успіхи в начанні. Тільки завдяки втручанню відомого хірурга М.Пирогова, котрий тоді був попечителем освітнього округу, Драгоманов отримав документ, з яким мав право вступити до Київського університету св.Володимира (нині - Київський національний університет ім.Т. Шевченка). В університеті навчався успішно і продемонстрував здібності до наукової роботи. Тому М.Драгоманову запропонували залишитися на кафедрі всесвітньої історії, щоби вивчати стародавню історію.

Спершу М.Драгоманов захистив дисертацію для "pro venia legendi" (право читати лекції), пізніше - магістерську дисертацію і його державним коштом відправила Російська імперія на стажування на Захід на 2 роки. За кордон М. Драгоманов поїхав разом з дружиною Людмилою Кульчицькою, яка була йому вірною подругою до кінця життя. У Західній Європі молодий вчений захопився вивченням історії та культури. У висновку, йому вирішили продовжити перебування за кордоном ще на рік. Згодом повернувся до Києва і обійняв посаду доцента Університету св. Володимра. Відтоді, особливо з 1860-х років активно залучається в громадське життя. Бере участь у київській "Громаді" (згодом - "Стара київська громада") - це осередок культурно-просвітницького руху, відстоював і розвивав концептуальні засади народництва, спрямований на формування національної свідомості українців, поглиблене вивчення духовної передхристиянської спадщини. Серед членів цієї "Громади" були такі діячі освіти, науки та культури України, як Нечуй Левицький, Микола Лисенко, Михайло Старицький, Микола Зібер та інші. Наставником, а пізніше ідейним опонентом М.Драгоманова був член "Старої Громади", проф. Володимир Антонович.

gromada-kyivska

Драгоманов активно дописував у київські газети та видання, зокрема "Київський Телеграф", який завдяки П. Галагану став на якийсь час неформальним друкованим органом київської "Громади". Деякі статті Драгоманова привертали суспільну увагу. Згодом Драгоманов став дописувачем, ліберальної на той час, газети "Санкт-Петербургские ведемомости", де полемізує з позиціями консерваторів та противників українофілів, які ті висловлювали на шпальтах "Московских ведомостей". Пізніше Драгоманов стає одним із співтворців Південно-Західного географічного товариства, діяльність якого була зосереджена на вивченні та дослідженні культурно-історичної спадщини, старовини, етнографії, історії і археології. Важливим доробком у співавторстві з В. Антоновичем стала фундаментальна праця "Історичні пісні малоруського народу" («Исторические песни Малорусского народа с объяснениями Бл. Антоновича и М. Драгоманова») - двотомний збірник давніх українських княжих (X—XV століть) та козацьких пісень (XV—XVII століть).

На фоні цих здобутків у Михайла з'являється чимало ворогів, які ширять плітки і чутки про нього, а згодом здійснюють як на "небезпечного лідера київських українофілів" доноси до імператорського уряду, який очолював Олександр ІІ. Влада боялася, що на фоні зростання українського руху та зацікавленням історії, Україна може відділитися від Росії, тим більше досвід нещодавного польського повстання 1863 року змушував імперську владу бути напоготові. У висновку, російська влада негативно оцініює діяльність Михайла Драгоманова, товариство "Громада", видання "Київський телеграф" й загалом  все Південно-Західне географічне товариство. Під увагу потрапляє друг Другоманова - фольклорист Пало Чубинський. З'являється сумнозвісний Емський указ, який посилює заборону української мови та культури, введену 1863 року Валуєвським циркуляром. На Драгоманова і його побратимів заводять справи.

Довідка: Емський указ — розпорядження російського імператора Олександра II від 18 травня 1876 року, підписане в Бад-Емсі і спрямоване на витіснення української мови з культурної сфери. Емський указ забороняв українську мову у багатьох сферах життя (церква, музика, театр, книгодрукування (заборона ввезення на територію імперії книг, що надруковані українською мовою) і обмежував її побутовим вжитком; забороняв театральні виступи українською мовою. Поява Емського указу була обумовлена пожвавленням на початку 70-х років XIX ст. українського руху. Емський указ був спрямований на придушення спроб національно-культурного відродження, далі зросійщення українського населення. Став черговим актом шовіністичної політики російського самодержавства, спрямованої на посилення національного гноблення українського народу. Залишався чинним до 1905 року.

Ems Ukaz plaque in Bad EmsПам'ятна дошка присвячена Емському указу в місті Бад Емс

Коли Михайла Драгоманова було звільнено з Університету за особистою вказівкою імператора, київська "Громада" в особі так званого комітету 12-ти вирішує, що йому не варто залишатися на Батьківщині. Оскільки над ним нависає загроза арешту і взагалі ймовірної подальшої ліквідації. За таких умов, звісно, жодна діяльність була б неможливою. Було прийнято якомога швидше виїжджати, найвірогідніше, в Австрію і там засновувати закордонний центр українського руху. Так починається, за влучним виразом Михайла Грушевського, "закордонна місія" Драгоманова.

Вчений погодився на доручення "Громади", яка обіцяла йому: а) видавати степендію на утримання його родини; б) кошти на видання українського журналу; в) регулярно надсилати йому кореспонденцію, щоби він міг наповнювати свої видання інформацією з України. У висновку, Драгоманову та деяким іншим членам т-ва "Громада" (М.Зібер, Хв.Вовк) таки вдається емігрувати. Однак його товариша П. Чубинського було відправлено у заслання.

Портрет Михайла ДрагомановаПо дорозі в Австрію, Драгоманов відвідує Галичину. Він був зацікавлений розгорнути там центр українства, але спочатку дещо скептично оцінив потуги тамтешньої інтелігенції, написавши у своїх "Австро-руських споминах", що "галицька інтелігенція нічого не вміє робити, окрім того, що сидіти у кав'ярнях, шарудіти газетами і пити каву". Швидше за все, це була просто гостра оцінка, викликана особливістю Михайла Драгоманова як персони - він був винятково ідейним та вимогливим як до себе так і до інших стосовно професійної та громадської праці. Усе це зумовлено його життєвою позицією, він був досить різноплановим, поглиблював знання, захоплювався сходознавством та індологією, був непростою натурою. Цікавими були його відносини з Іваном Франком. Франко залишив досить розмаїту палітру спогадів та оцінок про Драгоманова, то висловлюючи захоплення, то критикуючи. Вважаємо, що цей період потребує уважнішого дослідження і детальної реконструкції.

Невдовзі Драгоманова попереджають, що за ним пильно стежать в Австрії і є загроза "екстрадиції" на клопотання Росії. Це на якийсь час послаблює активність та відштовхує від активного розгортання українського центру на Галичині. Попередження було дуже слушним та своєчасним, оскільки імперська поліція вже нишпорила і винюхувала інформацію про Драгоманова. Влада Австро-Угорщини не бачила причин не видавати активіста російському імперіалістичному ладу. Власлідок цього, було прийнято рішення не залишатись в Австрії, а їхати в Швейцарію. І вже там, де значно спокійніше, Драгоманов осів і у 1876 році розгорнув повноцінну громадсько-політичну та наукову діяльність. Саме там учений видає альманах, а пізніше журнал "Громада". Це був рупор київської "Громади", який висловлював сміливі думки. Головна тема - дати якнайбільше матеріалів для вивчення України та її народу, його духовних починань та устремлінь до свободи і рівності серед світової спільноти.

У женевській "Громаді" Михайло Драгоманов видає свою першу, вільну від цензурних обмежень працю, де заявляє про низку важливих пунктів своєї політичної програми. До сьогодні багато критиків уважає, що це анархо-прудонівська програма, інші, що у ній мало національного. Зрештою, з часом й сам Драгоманов переглянув деякі пункти та окремі свої позиції, наприклад відмовившись від ідей так званого "слов'янського союзу". Драгоманов наголошує, що історія України - це серія трагічних помилок і невдач на шляху до свободи і волі. Для того, щоби відновити незалежність народ має здобути політичну свободу. Останню він вважає справжньою метою національного руху.

Стаючи недосяжним рупором для російського царату, видання продовжує свою продуктивну діяльність, видає низку публіцистичних творів та фольклорних праць, повідомляє про різні аспекти соціального, наукового, освітнього та культурного життя в Україні. Друкарня і видання "Громада" публікує гостросоціальний літературний твір Панаса Мирного "Хіба ревуть воли як ясла повні". Було висвітлено стан народних шкіл на українських землях. Драгоманов активно наголошував на потребі відродження української інтелігенції, аби простий народ, селянство, мали на кого спиратися у своїх діях і поглядах. Українській інтелігенції, на його думку, негайно потрібно сформуватися та почати діяти. Невдовзі до Драгоманова приєднуються інші громадські та культурні діячі - Михайло Павлик і Сергій Подолинський. Разом вони виношують та розробляють ідеї українства.

Титульна сторінка часопису ГромадаНевдовзі Драгоманов, розуміючи, що потуги поки що заслабкі, аби вирватися з лещат російського колоніального режиму, вводить свою діяльність у загальноросійську площину, популяризуючи свободолюбиві настрої у російському суспільстві, закладаючи цеглини правової держави в Росії, де кожен регіон чи народ має право на самовизначення і суверинітет. Він вважав, коли сама Росія стане демократичною, тоді визволиться від неї Україна. Ним відбуваються спроби започаткувати такий-собі "всеросійський визвольний рух", роблячи ставку на лібералів та ентузіастів. Але варто відзначити, що дехто на цьому фоні хотів мимоволі використати Драгоманова у своїх таємних справах та інтересах, робляти спроби проспонсорувати, наприклад у виданні тих чи інших газет, часописів. Але це не мало значного впливу, тому що Драгоманов завжди наголошував, що діє від імені українського руху, з українським баченням, для українців. Тому жодні інші, чужі інтереси його не цікавили.

У 1880-х роках умови та обставини благоустрою і життя Драгоманова погіршуються. У Женеві йому стає складно утримувати родину і продовжувати діяльність. Драгоманов був змушений продати своє майно на Полтавщині, заробляти різними додатковими заробітками, життя його стало складним і виснажливим. На цьому різноманітних життєвих труднощів та проблем відбувається певний розрив відносин з "Громадою", віддалення стосунків з тими чи іншими представниками, наприклад В.Антоновичем. Таким чином, Драгоманов фактично позбувся підтримки "Громади".

Настали сумні часи. Але в той час його донька вийшла заміж за Івана Шимшанова, який походив з роду староболгарського царя Шимшана і належав до болгарської аристократії, а тоді навчався у Швейцарії. Він поклопотався про те, аби Драгоманова запросили у щойно створену Софійську вищу школу для праці як професор всесвітньої історії на доволі гарних умовах. Драгоманов невдовзі опанував болгарську мову, після чого йому навіть запропонувати стати ректором, однак він відмовився, вважаючи, що першим ректором болгарського національного університету має бути болгарин, а не чужоземець.

У Софії для М. Драгоманова створилися найкращі за попередні часи умови роботи. Він знову активно поринає у роботу. Була створена Русько-Українська радикальна партія (РУРП), в яку входили також І.Франко, М.Павлик, С.Данилович та інші. М. Драгоманов стає її "духовним батьком", натхненником та провідним ідеологом. Не вступаючи формально у партію, він активно підтримує збір коштів на розгортання її діяльності й наповнює своїми текстами ключові партійні часописи "Хлібороб" і "Народ".

Драгоманов зазначає, що український рух, аби бути успішним, повинен не просто іти в ногу з часом, а й працювати на перспективу. Тобто, прогнозувати майбутнє, не виключаючи певної космополітичності за змістом, при цьому зберігаючи національну форму. У цьому контексті хочеться зауважити, що Драгоманов по-суті був чи не першим систематичним прихильником європейського шляху розвитку України. Ще тоді він висловлював переконання, що економічний та політичний розвиток країн Західної Європи призведе до їхньої неминучої інтеграції, яка, зокрема, виявиться у нівелюванні кордонів. Він фактично передрік створення Європейського Союзу.

Учений відзначав, що Україні спочатку буде складно проголосити повну незалежність через силу обох імперій - Романових і Габсбургів. Тому, він не пропагував одразу агресивне повстання, а вбачав сенс в поступових послідовних і ціленправлених діях по нарощуванні українства, роботі на перспективу, тим самим уникнувши різкого придушення і цілковитого знищення. Ці ідеї цілком відповідали реаліям того часу, в якому їх відстоював Драгоманов.

Таким чином, Драгоманов був гнучким і прагматичним політиком, громадським діячем, ідеологом, дослідником. Поглиблював і синтезував усе, що могло бути корисним для українства. Він намагався об'єднювати та працювати з різними силами, які могли допомогти українському руху.  За рік до смерті Драгоманова, українська громада у Львові провела величезне святкове віче, присвячене 30-річчю його літературній та науковій ниві. Михайло Драгоманов, у звичній йому іронії, тоді подякував своїм землякам, але відзначив, що це насправді була панахида. Не пройшло й року, як його слова підтвердилися. 20 червня 1895 року він помер і був похований у Софії. Його дружина Людмила Драгоманова повернулася до Києва, де дожила до початку громадянської війни.

smert-dragomanova

Для нас Драгоманов є тою людиною, яка постійно шукала шляхів розвитку свого народу. Таких людей не багато. Драгоманов - актуальний як провідний інтелектуал, який не боявся бути незрзоумілим як для своїх сучасників, так і нащадків, працюючи на ідею, не замислюючись над матеріальними статками і ціною власного життя. А це вже рівень зрілої й творчої особистости, яка обіймає поважне місце в історії.

За матеріалом: Анатолій Круглашов, "Вісник НТШ", число 56

Підбірка книг Михайла Драгоманова

istorychni-pisni-tom1

Скачати Том 1

Скачати Том 2

rsz dragomanov-pro-turkiv-i-tatar

Скачати

vybrane-dragomanov

Скачати

politychni-pisni

Скачати

ukraina-i-moskva-dragomanov

Скачати

propashchyi-chas-dragomanov

Скачати

© Опубліковано порталом SPADOK.ORG.UA


Долучайтесь до спільноти та діліться публікацією у соцмережах:

Підписатися на Twitter та Viber