Понеділок
30 лист., 2020
      
завантаження...

Іван Пулюй - перший винахідник X-променів

Рейтинг 3.7 з 5. Голосів: 6

Іван Пулюй

Дана стаття почерпнута з відкритих інтернет-джерел і може містити деякі неточності, та відображає особисту думку авторів. Матеріал викладений виключно для ознайомлення та, насамперед, популяризації геніального українського винахідника Івана Павловича Пулюя. Усі бажаючі запрошуються до обговорення у коментарях під цим текстом.

18 січня 1896 року нью-йоркській публіці вперше був представлений незвичайний прилад. Від бажаючих побачити вражаючі досліди з невидимим випромінюванням не було відбою, а журналістська братія на всі заставки розписувала неймовірні властивості Х-променів, включаючи їх здатність проникати в голову громадян і бути інструментом читання найпотаємніших думок. Проте, досі мало хто знає, що першим винахідником променів, які потім стануть "ренгенівськими" був українець Іван Пулюй (02.02.1845 – 31.01.1918). Про це та про інше у нашій статті.

1884 року професор Пулюй із своєю молодою дру­жиною переїхав до Праги й поселився у найманій квар­тирі на вулиці Яна Гуса. Помешкання було скромне, та молоде подружжя тісноти поки що не відчувало, а Пулюй і зовсім був щасливий: у темній просторій ко­морі розмістив свою першу лабораторію.

Настав перший Святвечір у новій празькій квар­тирі. Катруся готувала вечерю, а Пулюєві згадувалися далека гримайлівська колядка, шелест кожухів під вік­нами, скрип чобіт і слова колядки: "На небі зірка ясна засяла і ясним світлом сіяє...". 

І тихим світлом сіяє... тихим світлом... Він вийшов з-за столу, на якому вже стояла вивершена макітра медвяної куті, зайшов до ла­бораторії й зачинився зсередини. Скільки не благала дружина — весь вечір не виходив. 

Вже пізніше, "Пулюй вбіг до кімнати й розбудив Катрусю вигуком "евріка".

—   Я знайшов невидимі промені, які проникають крізь тверді тіла. Мені вдалося побачити невидиме, ти розумієш?

—   Ти повинен про це негайно оголосити світові, це ж відкриття віку! — порадила дружина.
—   Чи ти при своєму розумі? — сахнувся Пулюй,— Оголошувати світові про відкриття, яке я не вмію по­яснити? Наражатися на компрометацію? Ні, ні... 
—  У тебе ж перехоплять винахід. Спам'ятайся!..
—    Не переконуй. Не в моїх звичках вихоплювати­ся, мов Пилип з конопель.
  
З "конопель вихопився" Ретнген і в 1901 році, по-суті, за чужий винахід отримав першу в світі Нобелівську премію. 

Народився Іван Павлович ПУЛЮЙ 2 лютого 1845 в селі Гримайлів на Тернопільщині (на той час - територія Австро-Угорщини). Сім'я була заможною, релігійною і батьки хотіли, щоб він став священиком.  Після закінчення тернопільської гімназії, батьки відправили його до Віденського університету на богословський факультет. Щоб заощадити гроші, Іван до Відня добирався пішки. Факультет закінчив з відзнакою. Але за час навчання захопився ... фізикою. І відмовився стати священиком. Вступив на фізико-математичне відділення того ж вузу. Намагання батьків вплинути на таке рішення виявились марними і тоді вони надіслали листа, в якому відреклися від сина та позбавили матеріальної підтримки. Більше вони ніколи не бачилися. Щоб загладити провину перед ними, Іван Пулюй переклав українською мовою "Молитовник". Пізніше разом з Пантелеймоном Кулішем та Іваном Нечуєм-Левицьким зробив перший україномовний переклад Біблії (видана в 1903 році).

Іван Пулюй любив все, що було пов'язано з Батьківщиною. У гімназії заснував гурток з вивчення української історії та культури. Ще студентом перевів на рідну мову підручник геометрії, працював в організації "Віденська Січ". Живучи в Празі, організував фонд допомоги українським студентам, читав їм лекції рідною мовою. Сам знав 15 мов. У пресі відстоював створення у Львові українського університету. Був дійсним членом Наукового товариства імені Тараса Шевченка.

Іван Пулюй перший винахідник ренгенівських променів
 
Не дивно, що після закінчення вузу Пулюй хотів жити і працювати вдома. Але в Російській імперії його вважали неблагонадійним і відмовили у працевлаштуванні.

Іван Пулюй залишився у Відні, а в 1875 році став асистентом професора Страсбурзького університету Августа Кундта. Компанія на той час у Кундта зібралася цікава - Вільгельм Рентген, Нікола Тесла та Іван Пулюй. 

Пулюй і Тесла зайнялися електричними експериментами з катодними трубками і газорозрядними лампами. Рентген захопився проблемами фізики твердого тіла. 
 

ПулюйПристрій Пулюя для визначення механічного еквіваленту теплоти

У 1877 році Іван Пулюй став доктором натуральної філософії Страсбурзького університету, повернувся до Відня, де незабаром і винайшов прилад, відомий як "лампа Пулюя".  Паралельно винайшов лампу розжарювання нової конструкції, яка набагато підвищувала термін її служби. Отримав на неї патент. Запатентував і переносний шахтарський світильник. 

"Лампа Пулюя" не була чисто лабораторним приладом, випускалася серійно. У 1881 році була представлена ​​на світовій електротехнічній виставці в Парижі і навіть удостоєна срібної медалі. Кілька примірників лампи Пулюй подарував Рентгену, з яким він вів активну переписку.

лампа ПулюяРезультати дослідів і спостережень Іван Пулюй публікує у "Віснику Віденської Академії наук" впродовж 1880-1882 років. У ході експериментів робить перші в історії знімки в невидимих ​​променях, що випускаються "антикатодами", - рук і дочки і миші. 

Ці результати він систематично друкує в європейських наукових журналах в період з 1890 по 1895 рік. Загальний огляд явищ, відкритих за допомогою своєї лампи, вчений публікує в статті "Сяюча матерія і четвертий стан речовини".
 
Винахід Пулюя було відзначено на Всесвітній Паризькій електричній виставці 1881-го та 1900 року:
 
 

11 січня 1896 празька газета "Bohemia" опублікувала статтю про відкриття Рентгена. Син Івана Пулюя так описував реакцію батька на це повідомлення: "... Батько прочитав звістку про відкриття Рентгена, лежачи ще в ліжку. Зірвавшись з ліжка і обхопивши голову руками, він раз від разу вигукував: "Моя лампа! Моя лампа!..". 

Пулюй надіслав Рентгену лист з проханням відповісти, чи використовувалася його лампа в експериментах. Відповіді він так і не отримав.

Коли Рентгену вручали Нобелівську премію, він ухилявся від пояснення природи свого відкриття. А в заповіті розпорядився знищити всі свої записи стосовно Х-променів, що й було зроблено.

Іван Пулюй лампаАмериканські лікарі брати Едвін (ліворуч) і Гілман Фрост вперше діагностують перелом зап'ястя у 14-річного пацієнта Едді Маккарті за допомогою Х-променів. Цей досвід вони описали у наукових виданнях із зазначенням, що використовували лампу Пулюя. Фото 3 лютого 1896 року, Дартмутський медичний коледж, Ганновер, США

ПулюйПляжна вечірка в стилі Рентгена — напис на шведській поштовій листівці, надісланій з курорту Ландскруна в серпні 1900 року. Популяризація Х-променів та імені вченого вплинула на рішення Нобелівського комітету присудити йому премію

Подейкують, ніби-то Альберт Ейнштейн відреагував на це так:
"Не можу Вас нічим утішити: що сталося - не змінити. Хай залишається при Вас сатисфакція, що й Ви вклали свою частку в епохальне відкриття. Хіба цього мало? 

А якщо на тверезу голову, то все має логіку. Хто стоїть за Вами, русинами, - яка культура, які акції? Прикро Вам це слухати, але куди дінешся від своєї долі? А за Рентгеном - уся Європа". 
У відповідь Іван Павлович написав Ейнштейну:
"Що має статися - станеться обов'язково, і те, що відбудеться, буде найкращим, тому що така воля Господня!"
Використані джерела: 
  • Пулюй Іван Павлович  [Електронний ресурс] //Вікіпедія. - Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Пулюй_Іван_Павлович, вільний. ​
  • Іван ПУЛЮЙ (1845 - 1918) [Електронний ресурс] / ТОБМ.
  • Іван Пулюй  [Електронний ресурс] / ТНТУ. - Режим доступу: http://tntu.edu.ua/?p=uk/info/puluy, вільний.
  • Талан і таланти Івана Пулюя [Текст] : метод.-бібліогр. поради / [уклад. С.Воробель ; ред. З. Федорович] ; Упр. культ. Терноп. облдержадмін., Терноп. обл. б-ка для молоді : наук.- метод. відділ. – Т. : [б. в.], 2009. – 17 с. – Електронна версія видання: http://issuu.com/ternopilyouthlib/docs/_____/1.
Матеріал почерпнутий з джерела: https://youth.tobm.org.ua/2015/01/blog-post_23.html

Феноменальний Іван Пулюй

На прохання читачів, для об'єктивності та повноти інформації про Івана Пулюя, подаємо нижче авторський ексклюзивний матеріал авторитетного українського дослідника, автора багатох праць про Івана Павловича, доктора фізико-математичних наук Романа Пляцка. Оригінал статті був раніше опублікований в газеті "День" №19-20,  6-7 лютого 2015 рік. 

ivan-puluy-portret1915 року Іван Пулюй видав низку статей і дві брошури німецькою мовою. В них він обґрунтував тезу про необхідність створення самостійної української держави, яка стане ключем до миру і стабільності в Європі. Зокрема, сто років тому в брошурі «Україна та її міжнародне політичне значення» наголосив: «Вільна Україна означає бастіон, безпеку середньоєвропейських держав, тому її визволення лежить не тільки в інтересі цих держав, а й цілої Європи». Ніби сьогодні сказано...

Іван Пулюй був яскравою особистістю навіть для вчених із поза меж України, його сучасників — це при тому, що вони не могли належним чином знати та оцінити його громадську, політичну та освітню діяльність власне для українців. Австрійський професор Вільгельм Форман назвав Івана Пулюя однією з найцікавіших постатей науки ХІХ — початку ХХ століть і зазначив, що він спричинився до перетворень світу. 

Обсяг доробку Пулюя в науковій, гуманітарній і культурній сферах справді  грандіозний. Працюючи майже все свідоме життя за межами України, переважно в Празі та Відні, саме він узяв на себе обов’язок розбудови усієї системи освіти — від початкової школи до українського університету у Львові, від невеликого молитовника до повного видання Біблії, від підручників для  гімназій до публікації актуальних наукових праць українською мовою. Досягнувши особистих вершин у науці, він наполегливо торував шлях до таких вершин іншим. Його віра в майбутнє рідного народу була безмежною, а практичні кроки для його досягнення — надзвичайно дієвими.

Народився Іван Пулюй 2 лютого 1845 р. у містечку Гримайлові на Тернопільщині. Закінчив Тернопільську класичну гімназію, де заснував патріотичне товариство «Громада». У 1865 — 1869 рр. навчався на теологічному факультеті Віденського університету. Студенти-українці, які навчались на різних факультетах, 1867 р. заснували легальне товариство «Січ», роль якого згодом високо оцінив Іван Франко: «... в лоні самої «Січі» почали вироблюватися люди, що не їли даром університетського хліба, віддавались науці серйозно, не для посади та кар’єри, такі люди, як І. Пулюй, І. Горбачевський та інші». Студент Пулюй уклав і розпочав здійснювати велику програму видання українською мовою (не «язичієм») освітньої та релігійної літератури. Ще в перший рік навчання він переклав українською мовою підручник із планіметрії для українських гімназій, хоч на той час таких ще не було. Нема — то будуть! Він мусить про це дбати. У цьому характер і світогляд Пулюя.

Уже 1869 р. І. Пулюй видає у Відні свій переклад «Молитвослова» накладом три тисячі примірників, причому половина з них призначалася для українців, які служили в австрійському війську. Друге, доповнене видання надрукував власним коштом 1871 р. Цього ж року разом із П. Кулішем у Відні переклав і видав Євангеліє, а повністю Новий Завіт у їхньому перекладі будо надруковано 1880 р. у Львові. Пізніше над перекладом Старого Завіту працювали І. Нечуй-Левицький, П. Куліш та І. Пулюй, а повне видання всієї Біблії цих авторів вийшло друком у Відні 1903 р., причому організаційні та фінансові турботи лягли на плечі Пулюя.

У 1869 — 1872 рр. І. Пулюй навчався на філософському факультеті Віденського університету. «У природничих науках вічні закони і непохитна правда» — такими словами він у своїй автобіографії мотивував свій вибір продовжити навчання в університеті вже після закінчення теологічних студій. У 1872 — 1874 рр. працював у фізичній лабораторії професора Лянга у Віденському університеті, у 1874 — 1875 рр. — асистентом-викладачем кафедри фізики, механіки та математики Військово-морської академії в місті Фіюме (тепер Рієка в Хорватії), де сконструював прилад для вимірювання механічного еквівалента теплоти, який став широко відомим у науковому світі. Цей прилад було відзначено срібною медаллю на Всесвітній виставці в Парижі 1878 р. У 1875 — 1876 рр. Пулюй стажувався і працював у Страсбурзькому університеті, в Фізичному інституті професора Августа Кундта, де здобув ступінь доктора філософії. В 1876 — 1883 роках Пулюй працював асистентом і приват-доцентом у Віденському університеті, де й виконав важливу частину своїх фізичних досліджень.

 
***
radioactivity-puluyДля формування знань про Івана Пулюя як видатного ученого-фізика в світовому контексті надзвичайно важливу роль відіграє видана у 2016 р. фундаментальна монографія Radioactivity: Introduction and History, From Quantum to Quarks («Радіоактивність: вступ й історія, від квантів до кварків») відомого американського фізика M.F.L’Annunziata. Ця монографія в 2017 р. отримала високу міжнародну відзнаку на конкурсі книжкових видань з хімії та фізики й рекомендована для використання в університетських лекційних курсах відповідних спеціальностей. На початку монографії детально описано передісторію випадкового відкриття явища радіоактивності французьким фізиком Антуаном Анрі Беккерелем у 1896 р. З дотриманням хронології, перелік славетних імен починається з Демокріта (автора атомістичного учення античних часів), Рентґена (автора випадкового відкриття Х-променів) і Пулюя. Аналізові наукового доробку Івана Пулюя присвячено шість сторінок тексту книжки, проілюстрованих схемами сконструйованих ним приладів (дещо більше тексту подано далі лише про Резерфорда). Наголошено, що Пулюй був одним із провідних дослідників у фізиці 1880 — 1890 рр., зробив великий внесок у розуміння властивостей і природи як катодних, так і Х-променів. Підтверджено конкретні висновки щодо чотирьох пріоритетних результатів Пулюя стосовно фізики Х-променів, як вони сформульовані українськими істориками науки. У монографії наголошено, що Іван Пулюй «народився українцем і залишився патріотом України»; згадано про його брошуру «Україна і її міжнародне політичне значення», опубліковану німецькою мовою 1915 р. у Празі, в якій арґументовано необхідність створення незалежної України.

***

У фізиці І. Пулюй відомий як віртуозний експериментатор і проникливий теоретик. Своїми систематичними дослідженнями катодних променів саме Пулюй усунув хибні стереотипи, які побутували в середовищі відомих європейських фізиків щодо їхньої природи. Показово, що на відміну від Пулюя провідні європейські фізики аж до середини 1890-х років висловлювали щодо цього помилкові твердження. З огляду на особливу актуальність досліджень Пулюя Лондонське фізичне товариство 1889 р. видало його монографію, присвячену катодним променям і дотичним питанням, в англійському перекладі в книжці, де друкувалися результати найважливіших фізичних досліджень, виконаних поза межами Великобританії. Ця книжка містить праці чотирьох авторів — Гельмгольца, Гітторфа, Пулюя і Ван дер Ваальса,  ці імена добре відомі сучасним фізикам й історикам науки.

Саме І. Пулюй своїми глибокими дослідженнями катодних променів і конструюванням досконалих катодних ламп, здійсненими на початку 1880-х років, прокладав шлях до відкриття Х-променів, яке завдяки щасливому випадкові випало на долю Рентгена наприкінці 1895 р. Однак  роль Пулюя не обмежується етапом передісторії  становлення науки про нові промені: на початку 1896 р. він провів свої дослідження, результати яких опублікував у двох  статтях у «Доповідях Віденської академії наук». Серед цих результатів важливе пріоритетне значення мали: 1) відкриття властивості Х-променів іонізувати молекули та атоми; 2) з’ясування просторового розподілу Х-променів та точне визначення місця, де вони утворюються; 3) напрочуд точне пояснення їхньої природи і механізму виникнення; 4) демонстрація ефективності їх застосування  в медицині. Підкреслимо, що по усіх цих пунктах Пулюй був попереду Рентгена. Мало того, Рентген запропонував хибне пояснення природи X-променів. Що ж до знімків, які переконливо свідчили про широкі можливості застосування нових променів у медицині, наголосимо на тому, що саме знімки в Х-променях, виконані Пулюєм із допомогою лампи своєї конструкції ще з 1880-х рр., яка ввійшла в історію науки і техніки власне як «лампа Пулюя» («Pulujlampe»), використовувались для цих цілей, будучи неперевершеними за якістю. Зокрема, лондонський часопис The Photogram за 1896 р. подав знімок скелета цілого людського організму і вказав, що це перший у світі такий знімок і що його автором є професор Пулюй. Є задокументовані свідчення про першу медичну Х-променеву фотографію, зроблену в США. Це відбулося 3 лютого 1896 р. в Дартмутському коледжі, де була багата колекція газорозрядних трубок. Після перевірки близько дюжини цих трубок виявилося, що лише одна з них генерувала Х-промені необхідної інтенсивності — це була трубка Пулюя. Вона була виготовлена серійно на фабриці в Лейпцигу й мала  номер 1147. Зрозуміло, що за такого широкого розповсюдження трубок Пулюя у світі випадкове виявлення Х-променів могло трапитися в багатьох лабораторіях.

Те, що Рентген не мав бажання ділитися лаврами дослідника нових променів із Пулюєм, можна зрозуміти — подібні ситуації в історії науки не рідкість. Однак суттєвим недоліком є те, що гіпертрофовані оцінки доробку Рентгена набули поширення в науково-історичній літературі  пізніших часів. А з позицій нашого часу, коли наприкінці грудня цього року відзначатиметься 120-річчя відкриття Х-променів, було б невіглаством (принаймні, для фізиків та істориків науки) не знати про першорядну, пріоритетну роль І. Пулюя у становленні науки про ці промені. (Детальний аналіз історії відкриття Х-променів подано в книжці: Роман Гайда, Роман Пляцко. Іван Пулюй, Львів, 1998; там же можна знайти посилання на цитовані літературні та архівні джерела).

***

На початку 1880-х рр. Пулюй розпочав систематичну діяльність у галузі електротехніки з дослідження процесів у електричних лампочках розжарювання. Пулюєві вдалося сконструювати пристрої кращої якості порівняно з тими, які розробив відомий американський винахідник Едісон. Наприкінці 1883 р. Пулюя запрошують на посаду консультанта всесвітньовідомої фабрики зброї в австрійському місті Штайр для організації виробництва електротехнічної продукції. Генеральним директором акціонерної фірми був відомий австрійський фахівець  Йозеф Верндль. Саме він запросив до Штайра чотирьох найвизначніших фахівців Європи у галузі електротехніки: Шукерта, Пулюя, Кжижика і Пієтту. На пропозицію Верндля Пулюй організовує у Штайрі масове виробництво своїх електроламп на фабриці. Наскільки успішною була діяльність Пулюя у створенні електроосвітлювальної техніки, можна судити з того, що близько тисячі лампочок Пулюя освітлювали в серпні 1884 р. електротехнічну промислову виставку та прилеглі вулиці у Штайрі, і це стало сенсацією, що набула широкого розголосу. Така ілюмінація символізувала початок нової ери в технічному і господарському прогресі людства — ери індустріалізації, в основі чого лежать здобутки електротехніки. Виставку у Штайрі 19 серпня 1884 р. відвідав цісар Австро-Угорщини Франц-Йосиф і, як писали тодішні газети, тривалий час розмовляв із І. Пулюєм. А в жовтні того ж року Міністерство освіти запросило Пулюя на посаду професора експериментальної і технічної фізики в Німецькій високій технічній школі в Празі. Тут він почав читати крім фізики лекції з окремого курсу електротехніки, розробив системний план із організації  відповідних досліджень у празькій політехніці.  На 1888 — 1889 навчальний рік Пулюя було обрано ректором політехніки, а 1890 р. — деканом машинобудівного факультету.  1902 р. він заснував і очолив кафедру електротехніки. З нагоди 100-річного ювілею Німецької політехніки в Празі Пулюя відзначили орденом Залізної корони за його наукову та викладацьку працю (1906). Також його обуло нагороджено хрестом ордена Франца-Йосифа і надано високий титул Радника двору (1910). 1913 р. І. Пулюя обирають почесним членом Віденського електротехнічного товариства.

У 90-х роках ХІХ ст. Пулюй відіграв вирішальну роль як керівник проектування і будівництва багатьох електростанцій на змінному струмі в Чехії. Якість проектів і їх реалізації були дуже високими, із дотриманням екологічних вимог навіть сучасного рівня (тому, зокрема, мешканці Праги досі використовують електроенергію, яку дає їм «Пулюєва» електростанція).

Пулюєві належить низка винаходів, запатентованих у різних країнах світу та премійованих на міжнародних виставках. При вивченні проходження електричного струму у вакуумних трубках він розробив конструкцію серії оригінальних трубок, які знайшли широке застосування. Зокрема, одну з них завдяки конструкторським особливостям використовували як електричний вентиль для випрямлення змінного струму. На Віденській електротехнічній виставці 1883 р. привернула увагу безпечна електрична лампа для гірників, яка була особливо простою і дуже зручною в роботі. Багато уваги приділив І. Пулюй вдосконаленню телефонного зв’язку, особливо коли працював над спорудженням електростанцій. Важливо було гарантувати безпеку працівників, що користуються телефонним зв’язком зі споживачами електроенергії або віддаленими підстанціями. Значним технічним досягненням Пулюя став винайдений ним телетермометр, що давав змогу вимірювати температуру на великій віддалі від спостерігача.

***

Багато зусиль докладав Пулюй, щоб вибороти право поширювати Святе Письмо українською мовою для земляків у Російській імперії, починаючи від звернення 1881 р. через російське посольство у Відні до головної управи «по делам печати» в Петербурзі й закінчуючи багатьма листами до державних установ Росії аж до 1905 р. Зокрема, в листі до Петербурзької академії наук писав, що в «Росії тривають дальше такі пресумні відносини, що там вільно поширювати слово Боже на 40 мовах і діалектах, вільно мати Св. Письмо на рідній мові навіть монголам і татарам, тільки український народ, хоч одновірний з московським, позбавлений царським указом 1876 р. свого природного права мати в себе вдома слово Боже на рідній мові». Однак легше було знайти розуміння в японського генерала Ногі, який в листі від 1905 р. дозволив поширювати духовне слово українською мовою серед полонених вояків-українців.

***

Також І. Пулюй виступав із обґрунтованою критикою політики австрійських властей щодо права української молоді здобувати вищу освіту рідною мовою. Починаючи від 1902 р., він разом з І. Горбачевським та іншими відомими діячами науки й культури наполегливо домагався відкриття українського університету у Львові. Врешті послідовність і впертість Пулюя  мали своїм наслідком те, що в листопаді 1912 р. австрійський уряд оголосив проект заснування українського університету у Львові. Його відкриття призначалося на початок 1916 р., однак через війну цей проект не було здійснено. Прикметно, що в червні 1914 р. російський посол у Відні заявив міністру закордонних справ Австро-Угорщини, що заснування українського державного університету в Галичині уряд Росії буде вважати ворожим кроком проти себе та за можливий casus belli. Не більше і не менше!

Іван Пулюй з піднесенням сприйняв повідомлення про реорганізацію 1892 р. товариства ім. Шевченка у Львові в наукове (НТШ), яке поступово перетворилося на першу новітню українську академію наук. Він публікував результати своїх наукових досліджень і опис винаходів українською мовою на сторінках видань НТШ. Поряд з І. Франком, М. Грушевським, В. Антоновичем, І. Горбачевським та іншими українськими вченими Іван Пулюй був серед перших дійсних членів НТШ, обраних 1899 р. Високий авторитет провідних діячів цього товариства у наукових колах Європи дав підстави започаткувати обрання іноземних членів НТШ за їх згодою, серед них фізики  Планк,  Ейнштейн,  Йоффе.

З початком війни 1914 р. Пулюй разом із Горбачевським очолив Комітет допомоги українським біженцям з Галичини, окупованої російськими військами, а також пораненим воякам-українцям і військовополоненим. Заснував фонд для фінансової підтримки навчання української молоді. 1915 року видав низку статей і дві брошури німецькою мовою, в яких обґрунтував тезу про необхідність створення самостійної української держави, яка стане ключем до миру і стабільності в Європі. Зокрема, сто років тому в брошурі «Україна та її міжнародне політичне значення» наголосив: «Вільна Україна означає бастіон, безпеку середньоєвропейських держав, тому її визволення лежить не тільки в інтересі цих держав, а й цілої Європи». Ніби сьогодні...

***

1916 року професор Пулюй одержав пропозицію зайняти посаду міністра освіти Австрійської монархії, однак відмовився за станом здоров’я і вийшов на пенсію. Помер 31 січня 1918 р. у Празі, де й похований. Прощаючись з Іваном Пулюєм, ректор Німецької політехніки у Празі професор Бах мовив: «Ти був не тільки людиною твердих переконань і виразно викарбуваною особистістю, але також людиною, що знала, як дотримуватися вірності, передусім вірності народові, з якого ти вийшов. І немає більшої вірності, ніж вірність власному народові»...
 
***

Завдяки відкритості інтернетівських баз даних, за останні роки значно поповнились наші знання про бібліографію наукових праць Івана Пулюя. Донедавна вважалось, що основні результати його досліджень друкувались у періодичних виданнях лише Австро-Угорщини. Тепер знаємо про його статті у відомих журналах Annalen der Physik (Німеччина), Philosophical Magazine (Англія), Science (США).

На особливу увагу заслуговує стаття: J. Puluj, G. Glasser, The Fourth State of Matter. A Refutation у журналі Science за 1880 р., Том 1, № 5, стор. 58 (переклад назви — «Про четвертий стан матерії. Спростування»). Це єдина стаття Пулюя зі співавтором і, якщо судити з її змісту, роль співавтора полягала в стислому переказі (реферуванні) критичних висновків із німецькомовної статті Пулюя щодо тверджень про так званий четвертий агрегатний стан матерії відомого англійського фізика і хіміка Вільяма Крукса. Особливість полягала в тому, що в 1880 р. Пулюй був ще порівняно молодим (35 років) маловідомим ученим, тоді як старший від нього на 13 років Вільям Крукс на цей час був уже маститим науковцем, членом Лондонського Королівського товариства, від якого він 1875 р., отримав Королівську золоту медаль, а в 1880 р. удостоєний медалі від Французької академії наук. Тому рішення редакції новоствореного американського журналу Science (а почав він виходити саме 1880 р. і виходить по сьогодні як вельми престижний у науковому світі) опублікувати явно критичні оцінки Пулюєм висновків Крукса було досить несподіваним. Очевидно, прийняття такого рішення зумовлювалось невідпорністю аргументів І.Пулюя. Йшлося ось про що. У 1879 р. Крукс опублікував статтю, яка базувалась на його доповіді, виголошеній на зборах Британського товариства сприяння науці. В ній сформульовано твердження, що у вакуумних трубках розріджений газ перебуває в особливому агрегатному стані, якому властивий самовільний розпад атомів і молекул на менші неподільні частинки. За Круксом, у такому стані починається невідоме, яке в нього асоціювалося з таємничим потойбічним світом (Крукс ще й був прихильником спіритизму). Пулюй довів повну безпідставність твердження Крукса, зауважив, що всі спостережувані процеси у вакуумних трубках, зокрема дані спектрального аналізу, доводять, що за будь-яких тисків у трубках маємо справу з рухом матеріальних частинок, які зберігають свої хімічні властивості. Водночас задовго до відкриття радіоактивності та штучного перетворення атомних ядер Пулюй слушно пов’язував можливості розбиття атомів з відкриттям нових, набагато потужніших, ніж тодішні, джерел енергії.

Відкинувши твердження Крукса про четвертий агрегатний стан, Пулюй наголосив на важливості принципу, який лежить у основі розвитку всіх галузей науки: «Необхідність будь-якого нового припущення може бути виправдана лише тоді, коли явища не можна пояснити тим, що ми тепер знаємо».
 
Згадаймо тих наших попередників, хто в радянський час, незважаючи на негласну ідеологічну заборону на поширення відомостей про Івана Пулюя (передусім через його послідовну патріотичну позицію, зокрема відстоювання прав українців жити в самостійній державі), докладали практичних зусиль для того, щоб постать Пулюя не перетворилась у суцільну білу пляму нашої історії. Передусім зазначимо, що відомий математик, професор Львівського університету імені Івана Франка Микола Чайковський, упродовж 1967 — 1968 рр. опублікував кілька статей у періодиці, в яких подав відомості про Івана Пулюя, хоч і вельми дозовані з цензурних міркувань. М.Чайковський особисто знав Пулюя ще з часу свого навчання в Празі. Він же був одним із ініціаторів проведення у Львівському університеті конференції пам’яті Івана Пулюя в 1968 р., під час якої із доповіддю «Життєвий шлях Івана Пулюя» виступив Роман Ґайда. Інші доповіді, в яких висвітлювалась наукова діяльність Пулюя в галузях фізики та електротехніки, а також як перекладача, виголосили викладачі фізичного факультету Львівського університету Ярослав Дутчак, Богдан Палюх, Олександр Пізіо, Роман Ґайда. За матеріалами цих доповідей Р.Ґайда опублікував статтю «Видатний український фізик Іван Пулюй (До 50-річчя з дня смерті») у Віснику Львівського університету, серія фізична за 1969 р. Спробі Р.Ґайди опублікувати відповідну статтю в Києві у відомому науково-популярному журналі «Наука і суспільство» перешкодила недремна цензура.
 
Хоч і невеликим, а все ж успіхом, можна вважати подання дуже стислої довідки про Пулюя в першому виданні «Української Радянської Енциклопедії» (1963 р.) за підписом Михайла Сеньківа, викладача Львівського університету. Однак у другому виданні цієї енциклопедії жодної згадки про Пулюя немає. Стисла інформація появилась знову в «Українському Радянському Енциклопедичному Словнику» (1987 р.).

З лібералізацією політичного режиму в Україні наприкінці 1980-х років відкрилась можливість для нових публікацій про Івана Пулюя. Зокрема, слід віддати належне редколегії журналу «Наука і суспільство», яка звернулась до львівських фізиків із пропозицією опублікувати на його сторінках статтю про Пулюя (пам’ятаючи, що зробити це 20 років тому не могла). Стаття Р.Ґайди з співавторами вийшла в цьому журналі в 1989 р., № 4, с. 18-25, стимулюючи низку подальших публікацій та виступів на наукових конференціях. Поступово до поширення знань про І.Пулюя долучились фізики з Києва, Тернополя, Дніпропетровська, Івано-Франківська та інших міст України. Ініціативна група, до якої увійшли Роман Ґайда, Ольга Збожна, Василь Шендеровський, Олександр Рокіцький та ін. виробила пропозиції щодо відзначення 150-літнього ювілею Івана Пулюя на державному рівні. Упродовж усього 1995 року в Україні відбулось багато конференцій, ювілейних засідань, виставок, відкриття пам’ятників Пулюєві в його рідному Гримайлові й навчальному закладі Тернополя, найменованого тоді на честь Пулюя (тепер це Тернопільський національний технічний університет імені Івана Пулюя). Для належного опису цих небуденних подій необхідна окрема публікація.

Пам’ятали про Івана Пулюя українці в діаспорі. Цікаво, що вже в 1946 р. газета «Нові дні», яка виходила в таборі для переміщених осіб у Зальцбурзі (Австрія), помістила про нього невелику замітку. У 1957 р. В.Березюк опублікував статтю «Іван Пулюй — людина науки» в газеті «Вільне слово». В подальшому були публікації Е.Бурштинського, В.Хилецького, В.Скибіцького, Ю.Мовчана та ін. Помітною подією став вихід у світ першої книжки про І.Пулюя, яку написав Юрій Гривняк і видав українською мовою у Великій Британії. Хоч з фахового і науково-історичного погляду ці публікації далеко не бездоганні, їх автори спричинилися до популяризації імені Пулюя. Є відомості про Івана Пулюя в cьомому томі діаспорної «Енциклопедії українознавства», виданому в 1973 р.
 
ivan-pavlovych-puluy
 
***

Дуже важливо, що роль Івана Пулюя як основоположника науки про X-промені й конструктора найдосконаліших на той час променевих трубок висвітлювали іноземці в англомовних виданнях, які виходили в США. У 1930 р. професор Едвін Фрост у журналі Дартмутського коледжу (США) опублікував статтю, присвячену першим експериментам з Х-променями в Америці. Як учасник цих подій, він зазначає, що перші вдалі експерименти, в яких на шляху Х-променів до фотопластинки ставали різні предмети, зробили надзвичайне враження: «Ніхто ніколи не забуде хвилювань в очікуванні проявлення перших фотопластинок... Відразу виявилось, що трубка Пулюя була найефективнішою... Вона була старанно зроблена і не згоряла, як це було з багатьма іншими трубками в інших лабораторіях». Далі йде опис подальших подій: 03.02 1896 р. у лабораторію Едвіна Фроста його брат, Гільман Фрост, професор медицини в Дартмуті, привів 14-річного хлопця Едді Мак-Карті, який під час їзди на ковзанах зламав руку. За допомогою Пулюєвої лампи було зроблено Х-променеву фотографію, на якій дуже виразно видно перелом кості руки. Цю світлину, яка дотепер зберігається як постійний експонат у музеї Дартмутського коледжу, опублікували різні американські часописи в 1995 і на початку 1996 рр. з нагоди відзначення 100-ліття відкриття Х-променів. Вони помістили й фотографію самого історичного експерименту, а також знімок трубки Пулюя як джерела X-променів. Зокрема, цьому присвятив свою статтю П.Спіґель під назвою «Перша медична Х-променева фотографія, зроблена в Америці, — 100 років».

Вагомий внесок у популяризацію імені Івана Пулюя в Австрії зробив професор Вільгельм Форман. У 1958 р. він опублікував статтю під назвою «Богиня з лампою розжарення над головою», в якій досить детально описав значення електротехнічних винаходів Пулюя в європейському і світовому контекстах. Також В.Форман у 1968 р. присвятив Пулюєві газетну статтю «Теолог, патріот, фізик» і радіопередачу «З Біблією і Пулюєвою лампою» тривалістю понад годину. Саме Форман назвав Пулюя однією з найцікавіших постатей науки (не лише фізики) ХІХ і початку ХХ століть та зазначив, що він спричинився до перетворення світу. Тут можемо уточнити: якщо брати до уваги не лише наукову сферу діяльності Івана Пулюя, а й усі інші напрями його творчої активності в загальнокультурному контексті (націєтворчу діяльність, політологію, публіцистику, літературні переклади з давніх мов, громадську діяльність, а ще технічні винаходи й електричну енергетику в промислових масштабах та ін.), то є всі підстави назвати його не лише однією з найцікавіших постатей науки, а й таки найцікавішою постаттю науки й культури, тобто культури в широкому розумінні.

Починаючи з 1995 р. низку публікацій чеською мовою присвятив Пулюєві професор Чеського технічного університету в Празі Іво Краус, він же суттєво сприяв вивченню архівних джерел цього закладу, який став наступником колишньої Німецької політехніки, де Пулюй працював з 1884 р. до пенсійного віку.

***

На закінчення перелічимо головні книжкові видання, присвячені І.Пулюєві, які вийшли в Україні. Збірник праць Івана Пулюя й окремих статей про нього вийшов у світ 1996 р. у Києві за загальною редакцією професора В.Шендеровського у видавництві «Рада». У 1998 р. Наукове товариство ім.Шевченка у Львові (НТШ) у серії «Визначні діячі НТШ» видало монографію «Іван Пулюй» авторів Р.Ґайди і Р.Пляцка. Адаптований німецькомовний варіант цієї книжки під назвою Johann Puluj. R?tsel des universalen Talents» опублікувало 2001 р. львівське видавництво Eurowelt за фінансової підтримки Петера Пулюя з Австрії, внука Івана Пулюя. У 1999 р. у Тернополі С.Нагорняк і М.Медюх видали книжку «Фізико-технічні ідеї Івана Пулюя» українською і англійською мовами. В 2007 р. у тернопільському видавництві «Воля» Ольга Збожна видала зібрані, упорядковані й пояснені нею 298 листів Івана Пулюя. Також у Тернополі 2015 р. вийшла книжка «Іван Пулюй: «Лампаду одні другим передадуть» авторів О.Збожної та Р.Пляцка. У 2019 р. НТШ у Львові здійснило друге, уточнене й доповнене, видання монографії про Івана Пулюя авторів Р.Ґайди і Р.Пляцка під назвою «Іван Пулюй. Життя і творчість» у серії «Українознавча наукова бібліотека НТШ», готується до друку адаптований англомовний варіант цієї книжки. Зовсім скоро в тернопільському видавництві «Навчальна книга — Богдан» вийде в світ збірник «Непропаща сила», до якого увійшли науково-популярні та публіцистичні твори Івана Пулюя з додатком аналітичних матеріалів з погляду сьогодення (упорядкування, стилістична адаптація, загальна редакція та коментарі В.О.Тадеєва).

Треба надолужувати прогаяне в осмисленні величезного внеску Івана Пулюя в українську та світову науку й культуру.
 
Автор: Роман Пляцко
 
- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"

Не забудьте поділитись статею у соцмережах та вподобати нашу сторінку:


Теги:     наука      винаходи      культура

завантаження...
blog comments powered by Disqus

Опитування

Якого Ви віросповідання?
 

завантаження...