Іван Карпенко-Карий (справжнє прізвище — Тобілевич) народився 1845 року в селі Арсенівка поблизу Єлисаветграда (суч. Кропивницький). У старовинній дворянській зубожілій родині, окрім Івана, підростали Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марія Садовська-Барілотті – ціла плеяда корифеїв українського театру. Освіту, до якої так тягнувся хлопець, довелося через матеріальну скруту обмежити чотирикласним училищем і з чотирнадцяти років заробляти на життя.
Майже два десятиліття забрала в І.Тобілевича служба в різних канцеляріях — від писарчука до секретаря міського поліційного управління. 1863 року в Бобринці утворився драматичний гурток, одним із найактивніших учасників якого став І.Тобілевич. Він грав різні ролі в п’єсах Котляревського, Квітки-Основ’яненка, Кухаренка, Гоголя, Островського, Грибоєдова. Тоді ж актор вступив до трупи М.Старицького, гастролював із нею по Україні й Росії. Він жив театром, розчинявся в ньому:
«Сцена – мій кумир, театр – священний храм для мене».
У захопленні від творчості Т.Шевченка актор обирає псевдонім «Карпенко-Карий», що поєднує в собі ім’я батька та улюбленого літературного персонажа Гната Карого з п’єси «Назар Стодоля». На честь великого поета Іван назвав навіть своїх дітей іменами героїв п’єси – Назар і Галя.
Демократичні переконання І.Тобілевича привели його до участі в організації таємного гуртка, на засіданнях якого вивчали праці М.Чернишевського, Ф.Лассаля, Д.Мілля. Члени гуртка планували перекласти українською мовою ряд творів російської белетристики, підготувати загальний нарис політичної економії за М. Чернишевським. Свої перші твори: оповідання «Новобранець» і драму «Бурлака» (1883 р.) – письменник читає та обговорює саме на засіданнях нелегального гуртка. За участь у діяльності цієї спілки та за допомогу політичним «злочинцям» драматурга було вислано до Новочеркаська.
У 1886 році в Херсоні було видано перший «Збірник драматичних творів» І.Карпенка-Карого, до якого увійшли драми «Бондарівна» і «Хто винен?» та комедія «Розумний і дурень», а в 1887 році опубліковано «Наймичку». Але їх майже не купували, оскільки публіка не була навчена читати п’єси.
Іван Карпенко-Карий став творцем новітньої суспільної драми в нашій літературі на межі століть. Його драматургічна спадщина складається з 18 закінчених п’єс і трьох невеликих уривків, що залишилися в чернетках. Найвищого рівня він досяг у жанрі комедії. Саме сатирична комедія стала творчою стихією митця.
Навесні 1887 року І. Карпенкові-Карому було дозволено повернутися в Україну, але ще до кінця 1888 року він перебував на власному хуторі «Надія» під гласним наглядом поліції. Діставши громадянські права, І.Карпенко-Карий приєднався до нової театральної трупи, створеної його братом П.Саксаганським, у якій до кінця життя працював активно й напружено як артист, режисер, драматург. У 1897 році він складає «Записку до з’їзду сценічних діячів», де з болем пише про безправне становище українського театру, про цензурні та інші урядові утиски.
І. Карпенко-Карий помер 15 вересня 1907 року в Берліні, куди їздив на лікування. Поховано його на хуторі “Надія”.
Екранізації й театральні вистави за творами Івана Карпенка-Карого
- Культурно-історичний, просвітницький портал "Спадщина Предків"
