За два дні перед Великоднем наступає Велика П'ятниця. Християни присвячують цей день згадці про страждання, смерть Ісуса Христа та називають її Страсна П'ятниця. Хоча, цей день має значно давніші, язичницькі витоки. У цій статті поговоримо про звичаї і обряди Великої П'ятниці, а також що можна і не можна робити у цей день.
Ось що пише про Велику П'ятницю визначний дослідник українських звичаїв і традицій, Олекса Воропай:
"Віруючі люди в цей день нічого не їдять до виносу плащаниці з вівтаря на середину церкви; а це звичайно бувало коло другої години пополудні.
У містечку Бар, на Вінниччині, як і в багатьох інших місцевостях України, існував звичай у Страсну п'ятницю обносити плащаницю тричі навколо церкви. Це був гарний звичай: в ог-раді біля церкви в кілька рядів стояли люди, по-святковому одягнені, і панував спокійний урочистий настрій.
На Галичині в Страсну п'ятницю дзвони замовкають. У дзвіниці до бантини чіпляють грубу дерев'яну дошку, і замість дзвонів дзвонар двома дерев'яними молотками «виклепує» по цій дошці, сповіщаючи людей про службу Божу. В момент виносу плащаниці діти також вистукують спеціяльними ручними калакільцями.
Повернувшися з церкви, родина звичайно сідає за стіл обідати. Обід у Страсну п'ятницю — пісний, навіть риби їсти в дей день не можна. Здебільшого обходяться городиною: капустою, картоплею, огірками...
Ні шити, ні прясти в Страсну п'ятницю не можна. Великий ріх рубати дрова або що-небудь тесати сокирою. Колись наші зсподині в селах робили в цей день дві роботи: пекли паски та садили капусту — вважалося, що це робити можна, не гріх.
«В п'ятницю печуть паски. Як тільки господині посадять іаски в піч і загнітять їх свяченою вербою, вони йдуть на город і садять розсаду — «щоб капуста була здорова, як паска». Паски їв печі вони накривають хусточками, які потім зберігаються і, Іяк треба, вживаються на підкурювання від бешихи. Якщо верх паски западе або вона виявиться порожня всередині, то це віщує І нещастя — хтось, кажуть, помре в цьому році».
Самі ж паски пеклися так: робили опару на молоці, до опари додавали муки та яєць і місили тісто. В тісто клали імбер (жовтий і білий; жовтий — для «краси», а білий — для «духу». 'Додавали ще настоянки на шафрані. Виробляючи паски, клали їх у високі форми, а зверху накладали хрест із тіста і «шишки». На якийсь час ці форми з пасками ставили в тепле місце — «щоб паски посходили». Коли паски вже посходили, їх садовили в напалену піч. Паски пекли завжди з білої пшеничної муки і тільки один раз на рік — на Великдень.
Поки паска не посвячена, їсти її не можна — гріх! Навіть господині, коли вона витягне з печі паски, не вільно розламати ні однієї з них, щоб покуштувати, — це було б грубе порушення традиції.
В Західній Україні щодо печення паски існує такий звичай:
«В п'ятницю над вечором разчиняють тісто на паску. В суботу рано саджає ґаздиня до печі з того тіста паляницю. Коли вже спечеся, виймає, всі в хижі кусають по кусникові; як прийде хто чужий до хижі, дають коштувати, а навіть до сусідів несуть. Відтак саджає ґазда на широкій лопаті, нароком під паску зладженій, паску до печі, а також пасчину посестру, робить лопатою хрест на повалі, а далі злегка ударює нею кожного челядника по голові і йде до стайні й ударяє кожну худобину». В Галичині та в Закарпатті паски печуть переважно у вигляді круглого хліба з спеціяльним орнаментом зверху: жайворонок у традиційному вигляді, з складеними «восьміркою» крильми, мотив геометричного колоса, «баранячі ріжки» та квіти. Трапляються ґаздині, що їхнє обрядове печиво на Великдень зроблене з таким мистецьким смаком, що воно могло б зодовольнити найвибагливішого критика.
Вважається, що спечений у Велику П'ятницю хліб ніколи не запліснявіє і зцілить від усіх хворіб. Моряки вважали хліб, спечений у Велику п’ятницю, талісманом проти корабельних аварій. А гаряча хрестова булочка, спечена в цей день, буде захищати будинок від пожеж до наступної Великої П’ятниці.
Також є народне повір’я для мам – в цей день можна відлучити дитину від грудного вигодовування – такий малюк буде здоровим та сильним.
Богиня Параскева П'ятниця (П'ятничка)
Є свідчення, що в дохристиянські часи П'ятниці вважалися богинями й ходили землею, щоб освятити людей на добрі діла і покарати тих, хто вчинив провину. Й дотепер з вуст сільських людей можна почути:
— Чого це ти прядеш у п'ятницю? Гріх великий береш на себе. Як прийде свята П'ятниця, то покарає — руки покорчить...
Справді-бо, віруючі літні люди найбільше пошановували серед тижня п'ятницю. Цей день мав особливу магічність. Літні жінки остерігалися щось робити і лише постились.
Цікаві легенди про те, як П'ятниця карає тих жінок, що порушують обітницю, записав на Гуцульщині Володимир Гнатюк. Вона застала одну молодицю, що вправляла тісто.
— А що це ти робиш у святу П'ятоньку?
— А що ж, не бачиш — тісто мішу...
П'ятниця не сказала їй ні слова, тільки спустила очі в землю й вийшла з хати. Невдовзі жіночі руки задерев’яніли у тісті.
Другу молодицю зустріла П'ятниця при рубанні дров, здерла з неї шкіру й розвісила по тину на сміх цілому селу.
Інший варіант записав П. Чубинський. В одному селі жінка ткала полотно в п'ятницю. Вона була сама в хаті. Коли це нагло відчинилися двері, і до хати увійшла П'ятниця, здерла з неї шкуру й повісила на верстаті.
На Поліссі, крім повір'їв, на честь П'ятниці переповідали й вірші. Ось один з них:
Ще й сонечко не заходило,
Щось до мене та й приходило.
Чи то Середа чи П'ятінка,
Чи то моя рідна матінка.
Вона в мене не обідала,
Вона в мене не полуднувала,
Тільки прийшла та пожаліла.
Устану я рано в П'ятінку,
Та й проведу свою матінку
За дві гори та високії,
За дві річеньки глибокії —
Сама стану під калиною
Із малою із дитиною.
На думку відомого українського етнографа Василя Скуратівського, у пошані до святої Параскеви можна побачити залишки культу богині Мокоші. Вона — єдине жіноче божество серед слов'янських язичницьких богів. Її ідоли за князя Володимира Великого стояли на дніпровській кручі на місці теперішньої Андріївської церкви. Вважалася покровителькою водойм, дощу, жінок і жіночої роботи, особливо прядіння й ткацтва. Мокошу шанували як божественну пряху, що при народженні випрядає нитку долі кожній людині.
Мокошу також вважали покровителькою торгівлі. З язичницьких часів залишалася традиція влаштовувати великі базари й ярмарки в п'ятницю. До кінця ХVІІІ ст. в Україні був звичай на торжищах ставити дерев'яні фігури Параскеви-П'ятниці.
Прикмети і заборони у Страсну П'ятницю
- У давнину вважали, що якщо в це день небо зоряне – буде хороший урожай зернових, якщо весь день хмарно, "хліб буде з бур'яном", тобто буде неврожай.
- У цей день не можна плювати на землю. В народі кажуть, що хто плюне на землю, від того на весь рік всі вищі сили відвернуться.
- Прати у Велику п'ятницю не можна. Існує повір'я, що якщо у цей день випрати білизну і вивісити її сушитися, то на ньому з'являться сліди крові.
- За народнім віруванням, в Страсну п'ятницю не можна співати — гріх. На Херсонщині кажуть, що хто співає в Страсну п'ятницю, той на Великдень буде плакати.
- Людина, яка повністю утримується від їжі і води весь цей день, буде знати за три дні час своєї смерті.
- Хмари на небі в Страсну п'ятницю - до поганого врожаю зернових, зоряне небо - до родючого літа.
- Культурно-історичний, просвітницький портал "Спадщина Предків"
Використані джерела:
- Олекса Воропай. Звичаї нашого народу (1958)
- Володимир Гнатюк. Етнографічні матеріали з Угорської Руси (1911)
- Василь Скуратівський. Дідух (1995)
