Субота
05 груд., 2020
      
завантаження...

Клечальна неділя

Рейтинг 2.9 з 5. Голосів: 10

Зелені свята

Зелені свята - дуже давнє народне українське свято, яке символізує остаточний прихід літа. Це завершення весняного і початок літнього календарного циклу. В основі Зелених свят лежить культ рослинності і аграрна магія наших пращурів, спрямована на заклинання майбутнього урожаю. З прийняттям християнства Зелені свята почали називатися Трійцею, яка відзначається на 50-й день після Паски і співпадає з Зеленою неділею.

За уявленнями наших предків, зелена сила лісу, духи трав і дерев допомагали людині зміцнити своє здоров’я - духовно і фізично, вберегти господаря від вад і шкоди, а господу від лиха, а також сприяли врожаюйності, плодючості, родючості. Клечання як оберіг ставилося біля входу  - на дверях, вікнах, воротах тощо.

Троїцьке зілля не викидали, а сушили й у відварах із нього мили волосся — щоб не боліла голова, парили хворі ноги, також клали під голову покійникові — «щоб йому і на тім світі пахло». Сухе зілля, покладене в місце зберігання жита, мало відганяти мишей, а в гнізді квочки — допомагати виводитися курчатам.

Клечання

Першого дня Трійці в Україні подекуди (Рівненщина, Волинь) і у наш час справляють найбільш архаїчний за походженням Обряд водіння Куста. Молоду дівчину вбирають у зелень, прикрашають стрічками і з піснями водять селом, отримуючи гостинці від господарів осель. У центральних районах України обряд мав іншу назву — «водити тополю». Водячи «тополю», дівчата співали:

Стояла тополя край чистого поля.
Стій, тополенько, не розвивайся,
Буйному вітрові не піддавайся...

На Чернігівщині у день клечальної неділі на сільському майдані встановлювали так-звану "віху" — високу жердку, обвиту зіллям, із колесом від воза нагорі. На Київщині вкопували височеньке, прикрашене квітами і стрічками дерево — явір. Біля них гуляла, співала, танцювала молодь. Очевидно, що "віха" і "явір" — втілення світового дерева, аналога відомого всім європейським народам «майського дерева».

zeleni-svyata-derevo

Із зеленими святами в українців (так само і в болгар, поляків, чехів) пов’язано багато повір’їв про русалок. Вважалося, що впродовж тижня після Трійці (він називається русальним, Русальницею) по землі ходять русалки. Колишні духи вологи й рослин із прийняттям християнства перетворилися на «погань богомерзку».

Згідно з народною уявою, русалки — це дівчата або молоді жінки, які під час купання втопилися. Русалки на віки відійшли від буденного земного буття й переселилися в таємничу сферу, на дно глибоких рік і озер, у казкові палати, що чудом збудовані із прозорого кришталю. Місяць і зорі викликають русалок із води. Із тихим плескотом хвиль, розгортаючи своїми блідими руками густе латаття, русалки виходять на берег. Вони не мають на собі одягу, у них бліде тіло, довге хвилясте волосся, зелене, як трава, стан високий і гнучкий, а очі палкі й сині, як морська глибочінь. На голові у кожної русалки — вінок із осоки, і тільки у старшої, царівни, він із водяних лілій. Вийшовши із води, русалки сідають на березі, розчісують своє довге волосся або беруться за руки і водять дивовижні, з таємничим шепотом, хороводи. Іноді русалки вилазять на дерева й гойдаються на гіллі, як на гойдалці, співаючи пісень. Русалчині пісні небезпечні: хто почує їх, то, як зачарований, підійде близько до них, а русалки тоді заманять пришельця до себе, візьмуть у своє коло, і будуть гратися з ним, а потім залоскочуть і затягнуть у річку, на дно.

rusalky

В Україні довго зберігався звичай серед жінок — у Русалчин тиждень розвішувати по деревах полотно, що його нібито русалки брали собі на сорочки. А на вікнах розкладали гарячий хліб, гадаючи, що його парою русалки будуть ситі. В русалчин тиждень не слід кидати лушпиння з яєць, бо як потрапить воно на воду, то серед нього плаватимуть русалки й робитимуть шкоду людям. У русалчин тиждень, у четвер, не можна працювати, щоб не розгні­вати русалок; щоб вони не нашкодили домашній худобі, птиці й усьому господарству. Цей день називається — Русалчин Великдень. Вранці, як тільки зійде сонце, дівчата йдуть у поле на хліба й беруть із собою хліб із житнього борошна, спеціально для цього спечений. Міситься цей хліб на свяченій воді. В полі дівчата ламають хліб на декілька шматків, діляться ним порівну, а потім кожна йде на ниву свого батька, де росте жито, і там на межі кладе той хліб для мавок — «щоб жито родило». Крім того, дівчата в цей день ще ходять таємно в ліс, маючи при собі полин, любисток або ще й додатково часник, і там у лісі кидають сплетені вінки русалкам, щоб ті насилали їм багатих женихів. Починаючи із четверга русалчиного тижня дівчата не ходять поодинці в поле й не купаються — «щоб русалки не залоскотали».

Зелена неділя

Майже по всій Україні неодмінно відвідували кладовище в понеділок Трійці. Це обрядове дійство має назву - "розигри". Могили прикрашали клечанням. Цікаво що, у греків теж подібна традиція, Трійця була винятково поминальним днем — із приготуванням колива та панахидами у церкві.

Не залишились поза увагою і свійські тварини. Так, на Волині громадські пастухи на Трійцю прикрашали корів вінками (щоб добре доїлись), за що отримували гостинця від господарів худобини (до речі, така ж традиція існувала в Голландії). В інших регіонах України господиня на Трійцю неодмінно виносила пастухові гостинця. 

У мовознавчій науці існує кілька пояснень походження слова "клечання". Етимологічний словник української мови зводить його до давньоруського "клекнуть" - "в’янути‚ зморщуватися‚  висихати»‚ припускаючи первісне значення«зелень для висихання» (Том ІІ‚ с. 459). Проте, існує ще одна версія. Член-кореспондент Національної академії наук України В. Німчук у своїй праці «Давньоруська спадщина в лексиці української мови» (К.‚ Наук. думка. 1992) припускає‚ що слово клечання походить від праслов’янської форми *klekъ(клєк) - «яловець», що стосується вічнозеленої хвойної рослини з сильним запахом.  Яловець здавна вважався магічним засобом від усього злого та негативного. Можливо, клечання спочатку було ялівцеве‚ а потім до його складу включено й інші «магічні» рослини (переважно з сильним запахом— лепеха‚ полин‚ чебрець і т. д.). Що яловець використовувався в такій ролі‚ свідчить‚ зокрема‚ й етнограф Д. К. Зеленін‚ який писав‚ що «по всьому дому розміщують гілки ялівцю для захисту від злих духів».

За матеріалами книги Олекси Воропая "Звичаї нашого народу"
 - Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"


Не забудьте поділитись статею у соцмережах та вподобати нашу сторінку:


Теги:     звичаї      традиції      українці      традиція

завантаження...
blog comments powered by Disqus

Опитування

Якого Ви віросповідання?
 

завантаження...