Четвер
28 бер., 2024
     

Ukrainian English

Самійло Величко — перший історик Козаччини

Рейтинг 4.3 з 5. Голосів: 3

Літопис Самійла Величка

Козацькі літописні джерела XVII — початку XVIII століття — винятково цікава та високою мірою важлива частина національної історичної спадщини українського народу. Чи ведемо ми мову про непересічні літературні достоїнства творів Самовидця, Григорія Грабянки та Самійла Величка, чи розглядаємо ці визначні пам’ятки історико-філософської думки з точки зору науковця, що вивчає на основі наявних документальних матеріалів минуле рідної землі — в кожному разі неможливо не визнати особливу цінність та непроминальну пізнавальну й естетичну вартість доробку цих трьох видатних «Геродотів» козацької доби. Але можна, очевидно, стверджувати, що й з-поміж названих літописців козацької України особливе місце в історії відведено Самійлові Величку.


Самійло, Василів син, Величко походив із козацького роду з Полтавщини. Освіту здобув, очевидно, у Києво-Могилянському колегіумі, де оволодів латинською, німецькою та польською мовами. 1690-го - "на самому його початку, в міжсвяття Різдва Господнього" - 20-річним потрапив до генерального писаря Василя Кочубея. З того й вираховують його дату народження - 1670-й.

Отже, Величко почав "служити в Запорозькому війську в поважнім домі малоросійських панів, шляхетного його милості пана Василя Леонтійовича Кучубея, писаря на той час військового генерального", - пише він у своїй "Передмові до читальника". І додає: "За згаданого Мазепиного гетьманства служив я вірно і дбало, як веліла мені моя цнота, не тільки в домашніх усіляких ділах мого пана, найбільше писарських, але й у військових найпотрібніших і секретних на той час справах".

Що то були за секретні справи? Величко пише, що йому довіряли готувати листи від гетьмана до самого царя Петра І. За дорученням свого господаря Кочубея займався таємною - зашифровану цифрами - кореспонденцією гетьмана Мазепи до волоського господаря. "Прослуживши відтак у таких великих невсипущих трудах упродовж 15 років, я був виправлений за ту мою службу на початку 1705 року до військової генеральної канцелярії, в якій з-поміж гірших братії моєї був я в ділах писарських не останній упродовж чотирьох літ", - розповідає про наступний щабель у своїй кар"єрі.

velychko-samiylo

Старшим канцеляристом він прослужив до переходу гетьмана Мазепи на бік шведського короля Карла XII. Побував у складі гетьманських посольств. Був у поході "через тогобічну малоросійську Україну, що лежить на захід від Корсуня й Білої Церкви". Побачив фактично все Правобережжя: "Перейшов я Волинь та князівство Руське до Львова, Замостя, Бродів і далі, і перед моїми очима постали численні безлюдні міста й замки, порожні вали, колись висипані працею людською, як гори й горби. Всі вони правили тоді за пристановище і поселення диких звірів". Запустіння, що настало після Руїни "отчизны нашей Украины малороссійской", Величка шокували. Коли згодом у його літописі про ті часи, з-під пера вирветься: "Паде, паде Україна тогобічна малоросійська, козако-руська з багатьма міцними містами й селами, як ото стародавній великий град Вавілон!". Це після описів спустошення Правобережної України наприкінці гетьманування Петра Дорошенка.

Самійло Величко знав про потаємні плани гетьмана Мазепи. Навіть писав від імені гетьмана до запорожців. Про що - невідомо, лист не вцілів. Зате збереглася відповідь кошового писаря Запорозької Січі Григорія Рогулі від 24 листопада 1708 року. Той, між іншим, просив Величка доповісти гетьманові, аби посли від шведського і польського королів на Січ "писма по руску (українською. - "Країна") писали для нашое не вмістности и для войскового латвійшого вирозумленья". А Величкові зичив щоби "з своими любымыми друзьями в мирном поведении во всецілом здравии всегда пребывал непремінно".

Московські драгуни нібито схопили Величка наприкінці 1708-го, коли той виконував завдання гетьмана чи генерального писаря Пилипа Орлика. Чи заслали його до Сибіру, як сотні мазепинців і їхні родини? У своєму літописі він лиш натякає, що на сім літ "змінив у той час добре своє життя на невільниче". Політкоректність його взагалі не зраджувала. У літописі Мазепа - "Махіавель" і "хитрий лис", а вже реабілітований Кочубей - "пан добрий, мудрий і побожний чоловік"

З ув'язнення вийшов 1715-го. Посприяв молодий Василь Кочубей - син страченого Мазепою Василя Кочубея-старшого. Відтоді мешкав у його маєтках - у селі Жуках під Полтавою, згодом у Диканьці.

Портрет Самійла Величка

У тому кочубеївському маєтку "в селі Жуках, уїзду полтавского, року 1720" колишній військовий канцелярист Самійло Величко закінчив "Сказаніє о войні козацкой з полякамі…" - перший том свого літопису. Писав для читачів "у малоросійській Україні, пообидвабіч Дніпра". Українців називав "козацько-руським народом". Його походження виводив від стародавніх сарматів і хозар. За його концепцією, українці та поляки були єдинокровними братами, бо пішли від спільного предка - сарматів. Зрада поляків призвела до кривавих козацьких війн.

Цікавим є уривок із "Сказанія о войні казацкой з полякамі", а саме Універсал Богдана Хмельницького, його Звернення до народу, написане 1648 року:

"...повстали напрасно і безсовісно на Русов, албо Савроматов, власную з древности природную братію свою, братію нашу Роксолянов в невольничає... ярмо запрягши, от віри отческія, православния душеспасителния к греко-руския отринули*, 'подчинили істинниє із древних віков землі і провінції наші Сарматскія Козакорускія ..."

Отже, усвідомлення кревної спорідненості з сарматами-роксоланами жила в руському-українському народі ще в XVII ст.

Поряд з тим в літописі Самійла Величка назва "українці" згадується по відношенню до нашого народу найчастіше. Про це свідчать рядки: “Уважъ къ тому и тое, же скоро ми на тебе подвигнемся, то всѣ обобочніи Украинци, братя наша, зъ нами сполне на тебе-жъ повстанутъ…”,  “…зъ коммисарами Дорошенковими, и для успокоенія Дорошенка зъ войскомъ Запорожскимъ и народомъ Украинскимъ, въ его желаніяхъ и прошеніяхъ”, "Митрополиту Кіевского, аби того которого всѣ духовніи и свѣцкіи Руского православного Украинского народу стани, зъ Гетманомъ и войскомъ Запорожскимъ”, “Сами зъ васъ зацнихъ людей старинніе Украинци знаютъ тое добре, якіе бѣди и якіе утиски и якіе винищеня…”

velychko-o-vojni-kozackoy

Чого взявся за писарську справу Величко? "Славу нашу сховано під плащем їхніх нікчемних лінощів. Бо коли хто з давніх слов'яно-козацьких письменників і відтворив якусь, варту пам'яті, сучасну йому подію, то записав це вельми куцим і короткослівним реєстриком", - писав він.

До речі, Величко писав так званим козацьким наріччям - книжною українською мовою або - бароковою строкатою сумішшю української народної і старослов'янської, густо приправленою полонізмами й латинізмами. Своє "Сказаніє" характеризує так: "вкратце стилем гисторичным и нарічіем малороссійским справленное и написанное тщаніем Самоила Велічка канцеляристи негдись Войска Запорожского".

Заробляв на хліб, навчаючи грамоти місцевих дітей-підлітків. Завершуючи другий том, почав різко втрачати зір і на схилі життя остаточно осліп. Останню працю - переклад із німецької "Космографії" книжною українською - надиктував у Диканьці 1728-го вже сліпим. Це була свого роду енциклопедія про культуру, географію та історію різних народів на 866 сторінках. Наприкінці залишив підпис: "Истинній Малія Росіи син з племени Хозарского и из слуг Войска Запорожского найменший слуга".

Помер Самійло Величко після 1728 року.  За 10 кілометрів від Полтави у селі Жуки, Віталій Зайцев – депутат місцевої сільської ради - показує місце, де планують побудувати Меморіальний музей Козацької слави: «Діди розказували по тих часах, що тут лежить писака якийсь. Ну, тоді люди не знали - хто тут лежить. Тепер ми уже точно знаємо, що він похований тут: Самійло Величко лежить тут – на нашій землі жуківській».

В центрі села Жуків, на узвишші, поруч із каплицею Покрови Пресвятої Богородиці й курганом пам'яті, встановлено гранітну брилу, яка символізує останнє пристанище славного історика Козаччини.

Могила Самійла Величка

Жорстоке знищення гетьманської столиці Батурина військами Меншикова, наслідки Руїни, тобто зруйновані міста та села Правобережної України, де кістки людей лежали десятиліттями непохованими. Все це на власні очі бачив Самійло Величко, що і спонукало його до написання літопису. Він охоплює період від часів повстання Богдана Хмельницького до початку XVIII століття.

Хоча, твір Самійла Величка літописом звуть умовно. Він більше нагадує розлогу військову повість-епопею на 785 сторінках, зіткану із численних оповідей. Побудований він на дуже багатьох джерелеах – праці А.Гваньїні, М.Кромера, С.Окольського, С.Пуффендорфа, С.Твардовського, козац. хроніки, документи Генеральної військової канцелярії, мемуари та ін. Величко тяжів до змалювання істор. діянь і повчальних подій минулого «високим» стилем за правилами риторичного мистецтва. В дусі такої методології та естетики він вдавався до літературної обробки джерельних текстів, вставок «під документ» (зокрема, йдеться про кілька неавтентичних листів Б.Хмельницького, а також запорожців до різних адресатів). Водночас історик досить коректно ввів до твору значний масив автентичних документальних матеріалів, причому досить часто спираючись на метод критики писемних пам’яток. Чимало з цих документів уціліли лише на сторінках літопису Величка.

1 aGskOSS60YcQtM5SbJ1CWQ

Iсторик наголошував на престижності походження, етнокультурній і етнополітичній самобутності козаків, а також українського народу в цілому. В політичному устрої українського суспільства історик виділяв конструктивну і стабілізуючу роль Запорозькій Січі, яка, доводив він, була ідеальним інструментом козацької демократії, служила противагою гетьмана-владолюбця і стояла на сторожі цілісності Вітчизни.

Величко ніколи не був людиною байдужою, його мучила трагедія України. Бачив наш літописець страшну картину: «Гніви, незгоди, властолюбства, роздвоєння, зміни, пориви, заздрості, ворожнечі, чвари з кровопролиттям та інші, подібні до цих, злопригоди й непотребства» (переклад з книжної української мови Валерія Шевчука).

Сам автор, який вже сліпим і у злиднях дописував твір свого життя, закликав: «Ласкавий читальнику, коли що здасться тобі в цій моїй праці непевне й неправильне, то може воно так і є …., але не знищуючи й моєї нікчемної праці, виправ мене даним тобі від Бога розумом».

Рукопис праці в автографі зберігається в бібліотеці у Санкт-Петербурзі, один зі списків - в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені Вернадського у Києві. Уперше в 1848-1864 роках у чотирьох томах його видрукувала Київська археографічна комісія.

Українська академія наук у 1926 взялась за перевидання праці Самійла Величка. Вийшла друком перша частина літопису, якій повернули оригінальну назву — «Сказаніє о войнѣ козацкой з поляками» (Київ, 1926, Акад. наук, 268 ст.)

14 жовтня 2020 р. в Батурині відбулась презентація повного видання «Літопису». Його вперше за 300 років було видано саме в такому вигляді, в якому автор створював його спочатку[6]. Видання містить повний текст праці Величка, реконструйований згідно з його задумом, біографію автора пам'ятки, кодикологічний аналіз оригіналу рукопису, історію його створення, зберігання і побулікацій, історіографію, археографічні коментарі, а також таблицю використаних Величком документів, літературних та історичних праць

Використана література:

  1. Самійло Величко - Сказаніє о войнѣ козацкой з поляками» (Київ, 1926, Акад. наук, 268 ст.)
  2. Величко, Самійло. Літопис. Т. 1 / пер. з книжної української мови, вступ стаття, комент. В. О. Шевчука ; відп. ред. О. В. Мишанич. - Київ : Дніпро, 1991. - 371 с. - (Давньоруські та давні українські літописи).
  3. Величко, Самійло. Літопис. Т. 2 / пер. з книжної української мови, вступ стаття, комент. В. О. Шевчука ; відп. ред. О. В. Мишанич. - Київ : Дніпро, 1991. - 642 с. - (Давньоруські та давні українські літописи).
  4. Збірник козацьких літописів : Густинський, Самійла Величка, Граб’янки. - Київ : Дніпро, 2006.
  5. Село Жуки – батьківщина літописця Самійла Величка (2020)

© Портал SPADOK.ORG.UA


Долучайтесь до спільноти та діліться публікацією у соцмережах:

Підписатися на Twitter та Viber