Четвер
28 бер., 2024
     

Ukrainian English

Чуб в культурі українських козаків

Рейтинг 4.3 з 5. Голосів: 14

davni-vytoky-ukrainskogo-kozactva

Чуб (чуприна) — старовинна чоловіча зачіска у вигляді довгого пасма волосся на голеній голові. Побутувала в українських козаків, а також древніх народів: скіфо-сарматів, гунів, готів, хеттів, степовиків, норманів та інших.


Чуб підстригався так: над лобом, на висках і на потилиці волосся голилося чи стриглося при тілі, і тільки серед голови зіставлялося на долоню широке, кругле пасмо довгого волосся. Те волосся розчісували на всі боки і підстригали кругом — вище над лобом, а нижче на потилиці. аким чином голені місця прикривались чубом і здавалось, що голова вся в волоссі; тілько коли чуб закочувався вітром, то голий череп відкривався, і від того обличчя людини робилось диковеличним і войовничим.

Зовсім інакше підстригалась чуприна: Вся голова голилась чи стриглась при тілі, над самим же лобом зіставляли кругле пасмо волосся пальців у три ширини. Волосся те часом відростало в довгу косу, яку можна було, зачесавши на лівий бік, або обвести кругом голови і замотати за ліве ухо, або просто довести до нього і замотати. Частіше, коли вона була не дуже довга, тілько спускалась на вухо, і кінець її теліпавсь на плечі. Така коса надавала лицю дуже войовничий вид і оригінальну красу.

muzichna-pop-kultura-getmanshhini was 13 1Козак-бандурист, XVIII ст. Національний художній музей України.

Чуби на Запоріжжі носили досвідчені воїни та старшина. Він був символом лицарського стану, ознакою шляхетності. Не всі могли собі дозволити цю зачіску. Чуприни заборонялося носити джурам, селянам-втікачам, недосвідченим воякам, брехунам, боягузам, злодіям, ошуканцям. Позбавити чуприни козака вважалося найбільшою ганьбою.

Культ козацького чуба відображений у численних козацьких антропонімах і прізвиськах: Чуб, Чубар, Чубей, Чубчик, Чубко, Чубатий, Чубенко, Чубинський, Чуприна, Чупринка, Красночуб.

Етимологію слова "чуб" деякі мовознавці виводять від праслав'янського *skubti - скубати, тримати за волосся.

Чуб ще називали "оселедцем", хоча кажуть, що ця назва не вживалася серед самих козаків. З чубом також пов'язане слово "хохол" - давня назва чуба-чуприни-оселендця, яка походить з праслав'янської мови й тлумачиться як "воїн сонця", "син неба", "навершя", "корона". Пізніше це слово стало етнофілізмом - перенесення зовнішніх ознак на загальну національну залежність. Воно стало вживатися по відношенню до українців російськими переселенцями, які заселяли південно-східну України.

Мальтійський козак
The Asian slave at Nicola Cottoner monument
На острові Мальта в каплиці Арагона знаходить цікавий надгробок Великого магістра Мальтійських лицарів Ніколо Котонера, виконаний скульптором Доменіко Гвіді (1628 - 1701). Один з "атлантів", що підтримує цей пам'ятник, схожий на запорожця, який розриває пута. Мистецтвознавці сходяться на думці, що це зображення козака, колишнього гребця на галері в турецькому полоні, і якого пізніше звільнили мальтійські лицарі.

Zakhary chepiga monument in ekaterinodarМонумент козака Чепіги на Кубані.

„Чуприну неодмінно носили за лівим вухом, як усі відзнаки і нагороди,— пояснював колишній запорожець Антін Головатий князеві Костянтину Павловичу, — шаблю, шпагу, ордени та ін. носять зліва, то й чуприну, як знак завзятого і відважного козака, слід також носити зліва”.

Я.Смирнов описуючи портрет Івана Підкови, подає наступні відомості:

«чуб, в левом ухе серга в виде бусины или жемчужины, прикрепленной на стержне к нижній части кольца; длинные узкие усы спадают вниз, непомірно високий лоб и острый подбородок придают портрету индивидуальный характер»

Ivan Pidkova only portraitПортрет Івана Підкови, козацького отамана. Невідомий художник, 1587 р.

Ось як описує запорожців історик Дмитро Яворницький:

«Запорожці зодягались добре, ходили браво, чепурно. Вони, бачте, голови брили: оббриє голову та ще й милом намаже, щоб добре волосся росло. Зоставляли одну тільки чуприну, довгу таку, з аршин, мабуть. Та чорну, та кучеряву! Замота за вухо разів два та й повісить, так вона й висить аж до самого плеча. А інший як візьме та вранці як розпустить, так вона зробиться, як хвіст у вівці. То все на вихвалку... Оце як накладати шапку, то зараз відбере від чуприни пучечок волосся, чуприну замота за вухо, а пучечок напустить наперед, та тоді вже й шапку наклада. Як наложить шапку, то він уже й козак».

kozak-chub

Російський цар Олексій Михайлович, батько майбутнього ката України Петра І, спеціальним указом вимагав від козаків: „прежде нашего пришествия разделение с поляками сотворите как верою так и чином; хохлы, которьіе у вас на головах, постригите”. Таким чином, московська влада наполегливо намагалася знищити ознаку українського воїна.

Чуб був своєрідним оберегом і символом козака. Вірили, що після смерті Бог візьме його за чуприну і душа підніметься в Небо. У вірші Степана Руданського "Чуприна" співається:

Питалися козака:
«Що то за причина,
Що в вас гола голова,
А зверху чуприна?»

«А причина то така:
Як на війні згину -
Мене ангел понесе
В небо за чуприну»

Zaporozhzhja DJavornyckyj 2005 Ch-1 Rys-03 web

Тарас Шевченко в творі «Іван Підкова» так зобразив запорозького отамана:

А попереду отаман Веде, куди знає.
Походжає вздовж байдака,
Гасне люлька в роті;
Поглядає сюди-туди
- Де-де буть роботі?
Закрутивши чорні уси,
За ухо чуприну,
Підняв шапку — човни стали.
Нехай ворог гине!...

У середовищі еліти Української Козаччини (Гетьманщини), знатних родів Великого Князівства Литовського та шляхти Речі Посполитої склалася така течія як "сарматизм" - це концепція етнічного походження (етногенезу), відповідно до якої шляхтичі і козаки розглядалися нащадками древніх сарматів-роксоланів-борисфенітів. Вважалося, що їх давньою столицею був Київ на Дніпрі. Козаки і шляхтичі наслідували сарматів в одязі і зачісці - носили чуби і чуприни, вибривали "оселедця" і "макітру", ходили у жупанах з довгими і вузькими рукавами, які були зшиті з дорогих ексклюзивних тканин таких як  атлас чи шовк червоного, рожевого чи синього кольорів. Носили пояси, оздоблені дорогими каменями і навіть золотом. Зимою були популярні натуральні хутра з рисі або ведмедя. У представників "сарматизму" була і певна ідеологія, котра базувалася на таких ідеалах як: любов до волі, свобода, щирість, відвага, самопожертва, гостинність, добродушність, індивідуальність, незалежність. Лицар повинен не думати про власну користь, а про добробут Батьківщини. Портрети представників "сарматизму" в історії називають "сарматськими портретами", вони виконувалися в епічному стилі з особливою пишнотою, не рідко прикрашені атрибутами влади та геральдичними елементами. У Національному музеї історії України зберігається одне із найбільших зібрань “сарматського мистецтва” в Україні – близько ста творів історичного живопису та портретів українських гетьманів (Іван Мазепа, Павло Полуботок, Іван Скоропадський, Юрій Хмельницький, Павло Тетеря, Іван Брюховецький, Іван Самойлович) родів Вишневецьких, Потоцьких, Острозьких, Сангушків, Четвертинських, Радзиминських, представників інших родин русько-польсько-литовської шляхти.

Dmytro Vyshnevetsky Baida
1585314052-795
Чуби у козацьких гетьманів і старшиниЛицарські портрети козацьких гетьманів і старшини.

Чуби у литовської знаті
Сарматські портрети козацьких шляхтичів"Сарматські портрети" представників Великого Князівства Литовського та Речі Посполитої.

Зачіска "чуб" була відома ще у хеттських воїнів (переселенці з Балкан до Малої Азії). Про це свідчать барельєфри з гробниці фараона Хоремхеба, що правив у Єгипті 3400 років тому. В хеттській традиції людська волосина вважалася вкрай важливим і водночас дуже небезпечним символом. Про це свідчить хеттський текст про водоноса Цулію, якого скарано на смерть тільки за те, що з його вини в царську посудину для пиття втрапила зрізана волосина.

chub-oseledec
Хетти з оселедцями на барельєфіБарельєф, ІІ тис. до н.е. Єгиптяни ведуть полонених хеттів. Характерна зачіска в одного з полонених.

Хеттські воїни на колісницях з оселедцямиХетські воїни на своїх колісницях з чубами.

В Індії "чуб" означав приналежність людини до варни (касти) воїнів-кшатріїв та брахманів. В давньоіндійських трактатах говориться:

"Нащадки Васіштхи носять тільки одне пасмо, посеред голови. Нащадки Атрі й Каш’япи – два пасма на кожному боці. Нащадки Бгріку залишаються без пасма, вони – мундіта (лисі). Нащадки Ангіраса носять п’ять пасем. Деякі носять одне пасмо волосся, а інші – чуб». Як бачимо, кількість пасем була родовою чи племінною особливістю, ознакою – за нею можна було відразу визначити, якого роду чи племені та чи інша людина". 

"Нехай вона завжди лишається зі священним шнуром і пасмом. Без них здійснення церемонії рівнозначне нездійсненню", - мовиться в трактаті "Вірамітродая". - Двічінароджений, що через засліплення, невігластво чи ненависть стинає пасмо волосся на маківці, очищується, виконуючи обряд покути…" 

Чуб у брахманів

Подібно українським козакам, чуби-оселедці носили деякі військові клани і роди боснійців та албанців на Балканах. Їх пов'язують з племенами пелазгів, які переселилися з Причорномор'я на Балкани. За описом Страбона, «за багато століть» до утворення держав Греції й Риму Пелазги заселили Фракію, Малу Азію, Палестину, Грецію, Македонію, острів Кріт, Італію, всі острови Егейського моря, Сицилію та інші території. Морейський півострів та Фессалія йменувалися Пелазгією (Pelazgia).

Боснійські воїни

Оселедець у албанців

Албанець козак

"Чуб" носив славтетний руський князь Святослав. Ось як змальовує його зовнішність грецький хроніст Лев Диякон:

З'явився і Сфендослав, що приплив по річці на скіфській турі; він сидів на веслах і веслував разом з його наближеними, нічим не відрізняючись від них. Ось якою була його зовнішність: помірного зросту, не надто високого і не дуже низького, з кошлатими бровами і ясно-синіми очима, кирпатий, безбородий, з густим, надмірно довгим волоссям над верхньою губою. Голова в нього була зовсім гола, але з одного боку її звисало пасмо волосся - ознака знатності роду; міцна потилиця, широкі груди і всі інші частини тіла цілком співмірні, але виглядав він похмурим і диким. В одне вухо в нього була просунута золота сережка: вона була прикрашена карбункулом, обрамленим двома перлинами. Вбрання його було білим і відрізнялося від одягу його наближених тільки чистотою.

h09TafjUBbY

Висновки

Козацька зачіска "чуб-чуприна" сягає далекого тисячолітнього минулого. Початково, вона була зачіскою козака, воїна, ватажка, вождя, родоначальника. Її знали і використовували майже усі індоєвропейські народи. Імовірно, через скіфо-сарматів, зокрема роксоланів, вона передалася українським козакам.

Чуб - не просто зачіска, а свого роду символ, позначення лицарства і шляхетності, приналежності до особливої касти (роду, варни, громади), тому вона дозволялась не кожному. Козацький чуб виступав ідентифікатором «свій — чужий».

Поступово чуб став своєрідною традицією. Його носили не тільки козаки, а й ті, хто був з ними генетично пов'язаний, наприклад - чумаки, кобзарі, бандуристи.

Цю зачіску намагалися у різні часи заборонити, щоби таким чином морально викорінити, зламати дух українського народу.

Отже, чуб - старовинна національно-культурна ознака українця на ментально-генетичному рівні, яка передавалася з покоління у покоління й вказує на самобутність та ідентичність українського народу, його тисячолітню історію, культуру, традицію, генеалогію, приналежність до давнього козацького роду.

Надзвичайно важливо продовжувати зберігати та популяризувати цю споконвічну зачіску українців.

Список використаної літератури:

  1. Дмитро Яворницький. Історія запорізьких козаків.
  2. Дмитро Яворницький. Запоріжжя у залишках давнини і переказах народу.
  3. Лев Диакон. Історія, книга 6. – М.: Наука, 1988. - 230 с.
  4. Олекса Воропай. Звичаї українського народу.
  5. Мандзяк О.C. Бойові традиції аріїв: На шляху до реалій українських бойових мистецтв. – Тернопіль: Мандрівець, 2006. – 272 с.
  6. Руслан Вінник. Хто такий хохол?
  7. Р.П. Радишевський. Сарматсько-роксоланський дискурс української поезії XVII ст.
  8. Олекса Кривоший. Вуса, чуприна і коза.
  9. О.П. Походяща. Сарматський живопис у колекціїї Національного музею історії України.
  10. К.М. Тищенко. Анти і хохли - гуннські назви-ровесниці.
  11. «Чуб і чуприна» Український Світ.- 1996. — № 1-3
  12. «Великий тлумачний словник сучасної української мови». — К.: 2004. — С.1426.
  13. О.Суховарова-Жорнова. Типологічна характеристика історичних портретів XVII-XVIII ст.
  14. Сергій Плачинда. Лебедія (Як і коли виникла Україна).

© Портал SPADOK.ORG.UA


Долучайтесь до спільноти та діліться публікацією у соцмережах:

Підписатися на Twitter та Viber