Мабуть, саме трипільці започаткували основи українського світогляду й ті космогонічні моделі, котрі досі зустрічаються в українських народних звичаях та обрядах, традиціях, народних піснях, колядках, казках та переказах українців. Мабуть, можна сказати, що трипільці були, фактично, творцями дохристиянського світогляду українців. Трипільська кераміка є найпершим джерелом до розкодування вірувань і світогляду трипільського народу. Другим джерелом є поселення, селища, протоміста, цілі мегаполіси, які з допомогою магнітної аерофотозйомки відкрились світу. Їх солярна схематичність, оригінальна і творча архітектура, інтер'єр може чимало розповісти про духовне життя трипільців. Третє джерело - кераміка, антропоморфна пластика, якою так густо всипана українська земля. Просякнуті символами і магізмами, вчені досі не можуть збагнути та дослідити чудернацькі і химерні статуетки, ритуальні посудини, дивовижні мініатюрні моделі у формі жител, чи то храмів.
"Це високорозвинена культура ефективних барв, складного орнаменту, орнаментальних прикрас, з пишною декоративністю мальованих хат, розписаних печей, фарбами розмальованого посуду", — так характеризував трипільську культуру відомий вчений археолог Віктор Петров.
Трипільці, задовго до легегдарних Шумеру і Вавилону, вперше почали споруджувати велетенські, оточені валами, з вулицями і центральними майданами в середині - цілі "протоміста" і "протофортеці". Це воістину дивовижно і фантастично, адже дає можливість стверджувати, що 7000 років до Різдва Христового в Україні існувала не просто археологічна культура, а ціла високорозвинута цивілізація.
Геомагнітна фото-зйомка трипільського поселення.
Антропоморфна пластика і кераміка
Моделі трипільських жител та храмів використовувались, очевидно, в магічній практиці. На це вказує численна символіка, яка має дохристиянське значення. Очевидно, трипільська символіка виконувала не тільки декоративну, а й ідеологічну і ритуальну функції. Властиві їй керамічні чотирикутні домашні вівтарі, виконані у формі хреста або квадрата, зорієнтованого на всі сторони світу
Подібна символіка відповідає символіці інших реалій життя — порам року, фазам доби, періодам життя. Вибудовуються смислові ланцюги: схід — південь — захід — північ; весна — літо — осінь — зима; ранок — полудень — вечір — ніч; дитинство — юність — зрілість — старість. Подібні відповідності, символічна кодифікація мікро- та макрокосму притаманна міфопростору давніх слов'ян.
З середини IV тис. до н. е. у декорації печей і стін переважав мотив червоних, білих та чорних спіралей, що характерно для міфологічного світогляду трипільських землеробів і скотарів.
З магічними землеробськими культами пов'язана антропоморфна пластика трипільців, яка засвідчує естетичні, духовні, релігійні пошуки давнього населення Праукраїни: до 90% становлять жіночі фігурки і статуетки з Луки-Врублівецької, Бернашівки у Середньому Подністров'ї, на межі Хмельницької і Чернігівської областей, Сабатинівки Кіровоградської області. Поширеними були і зооморфні статуетки (зображення богів у вигляді тварин), предмети — глиняні вівтарі, моделі столика і крісла, антропоморфні посудини, амулети.
Трипільські Венери. Cам вигляд однозначно говорить про те, що це не дитячі іграшки. Навіть важкувато уявити – як ними в принципі можна б було гратись. Усі розкриті дослідниками символічні знаки і всі (а їх більшість) загадки семантичного розпису давнини вказують на те, що це є давній «формат» жіночої молитви. В Україні здавна вважалось, що саме материнська молитва має найбільшу силу – «материнська молитва і гори зсуне», «молитва матері й з дна моря врятує», «мамина моля (моля – молитовне слово) визволить з горя», «молитва матері дивує - і до Неба долине і з Неба врятує» … (навіть після прийняття християнства в народній пам'яті закарбувалось – молитва матері сильніша за молитву батька, сильніша й за молитву священика – «молитва материнська – це не латина римська»… тощо.
Релігія трипільців
Символи інь та янь на древній трипільській кераміці. Модель трипільського храму. Культ бика. 3700-3500 рр. до Р.Х. За 1000 років до появи Давньокитайської цивілізації
За тисячу років трипільці опанували майже всю Україну. Якби не різкі кліматичні зміни з середини 3 тис. до н.е., то планомірна трипільська експансія могла тривати значно довше. Головним чинником тут зіграв культ сім'ї та продовження роду. Трипільці надзвичайно плекали й шанували матерів, а дітей виховували у щасті та радості. Згідно з українською традицією, звичаєвою нормою вважалося 10-теро і більше дітей у сім’ї. А у трипільців їх було ще більше, адже у них існував культ дітонародження, підтвердженням чого є величезна кількість ритуальних жіночих статуеток.
Художній малюнок на тему Рожаниць і Великої Богині Матері
Також у трипільців існував культ вогню і культ знищення старих речей - усе старе і непотрібне вони спалювали, позбавляючись від зайвого, не прив'язуючись до матеріального. Тому, мабуть, й прозвали їх - лелеками, "пелазгами", перелітними птахами. Покидаючи свої поселення, вони спалювали після себе свою рутину - свої наповнені спогадами і емоціями будинки. Й тим часом, немов, прохидили очищення. Напевне, важко було їм до цього пристосуватися, але кількість спалених домівок свідчить про масовість цього явища. Важче було б просто покидати рідний будинок, знаючи що більше ніхто у нього не прийде, не лунатиме материнська пісня, не прозвучить бабусина казка. І щоб процес цей був безболісним і якомога простішим - вони збирали усе, що не могли взяти з собою, усі свої ритуальні посудини, статуетки та підпалювали. Залишаючи старе у вогні, вони крокували в майбутнє, залишаючи кордони Праукраїни... Але вони ніколи не задумувалися над тим, а раділи кожному прожитому дню, кохалися, омолоджувалися душею і раділи новим пригодам, які чекали їх.
Індоєвропейська релігія - це справжнє свято Природи, трипільці обожнювалаи її і славили радість життя, вшановувуючи родичів. Ніщо не вганяло їх у смуток, хіба що смерть рідних і близьких, й то вони спокійно відпускали їх у наступне життя, адже вірили у переродження душ, у реінкарнацію. Щастя приносили їм свята з їхніми обрядами, ритуалами, зустрічами, іграми, священнодійствами, танками. Святість розумілася не як щось примарне і недосяжне, а як творча сила, що була водночас і матеріальним, доступним, і невимовним, безтілесним, несла просто енергію і втіху.
Танцюючі чоловічки на кераміці трипільців
Символізм Трипільської культури
Серед типових символічних моделей трипільців можемо виділити:
Коловорот. Світобачення трипільців наскрізь пронизане ним. Це прагнення Сонця, прагнення Творчості, безперервності, руху і ладуванням навколишнього простору з допомогою універсальної символіки круговороту Всесвіту (Сварги). Поняття про безкінечний плин часу передає нам трипільський безкінечник - меандр, який відомий нам на "візитівці" праукраїнської культури - мізинських браслетах. Уявлення про сакральний центр цього круговороту бачимо в плануванні поселень трипільської цивілізації, з обов'язковим майданом посередині, навколо якого обертається все життя його мешканців.
- Дуалізм. Увесь світ трипільців складався з двох частин - дня і ночі, світла і темряви, земного і божественного, землі і води. Впорядковуюча дія цих двох стихій, цих двох сил дарувала і вибудовувала гармонію в житті трипільців. У їх житті не було визначення - "позитивний-негативни". Усе сприймалося для них як Добре, як Мудрість, як Досвід. Ці три засади усвідомленого життя робили з трипільців відаючих людей. В основі їх знань лежали пізнання світу через зіставлення «космос хаос». На посуді двочленні композиції відображають одвічну боротьбу і єдність протилежних начал (два змії-дракони, закручені головами назустріч одни одному); бінарні опозиції (день ніч, літо зима, північ південь), вписані в цілісний виріб, що символізує єдність цих протилежних начал.
- Триєдність. Уявлення про вертикальну будову Всесвіту відображене в символіці розпису глечиків, макітр, великих посудин-зерновиків, на яких нижній ярус позначає землю, середній повітря, верхній небо. Тут значима кожна деталь, яка передає динаміку одвічного коловороту, що пізніше розвинеться у слов'янському світогляді і отримає тлумачення - Права, Ява і Нава. З неба (Прави) падає дощ, проростають (в Яві) злаки і плоди, а їхнє насіння, схоронене в землі (Нава), знову проросте навесні новими сходами. Обожнення природного циклу: життя, смерть, воскресіння основа релігії трипільців.
- Чотиричленна символіка відображає уявлення про чотири сторони світу: коло з рівнобічним хрестом або сваргоподібним знаком на тарелях, трипільський ромб (символ родючості поля), зображення місяців у різних фазах (перші зразки календаря). Про існування астрономічних знань і досліджень, які безперечно були професійним надбанням жрецького стану, свідчить відкриття трипільської обсерваторії V тис. до н. ч. (с. Казаровичі на Дніпрі). Символікою чотирьох позначені також «чотиригруді» посудини, які мають всі ознаки ритуально-магічного характеру, очевидно пов'язаного з «годуванням» (жертвопринесенням) землі, викликанням дощу тощо.
Трипільські культи
Культ Великої Богині-Матері
Жінка-прародителька представлена глиняними образами повнотілих зрілих жінок, що народжують. В глину цих статуеток додавали зерно або борошно з нього. Уявлення про «похорон» зерна в землі (засів) і його «воскресіння» (весняні сходи) відображають ідею вічного перевтілення, відродження душ покійних родичів через тіла новонароджених дітей Роду (що пізніше отримало пояснення як обертання душ через світи Нави, Прави і Яви).
На животі Богині зображений ромб, розділений начетверо з крапками (зернами) в середині символ засіяного поля. Вірогідно, вони символізують Свято Врожаю, осінній аграрний період. Часто статуетки Богині позначені спіралевидними зміями, що обвивають її груди або живіт (оберіг вагітності). На поселенні Майданецькому Богиня-Мати тримала біля грудей дитину. Поруч зі старшою Богинею археологи знаходять і юну постать стрункої молодої Богині-Діви, оновленої весняної Природи. Наявні також статуетки Богині в позі Оранти з піднятими до неба руками. Велика Богиня часто сидить на глиняному рогатому троні (у вигляді бика), що вказує на її міфологічний зв'язок з Богом-Биком (подібні знайдені на Криті).
Культ Бика
Символ бика нерозривно пов'язаний в трипільців з жінкою. Бичачі голови є домінуючим мотивом, символічно передаючи ідею регенерації. Вони або, вірніше, матка зображувалися над входом в печеру або поблизу від неї, в деяких печерах сам вхід мав форму волової голови з великими рогами. Щоб потрапити в це підземне святилище, треба в символічному сенсі пройти через священну утробу. Те, що між головою корови, бика або вола та жіночою утробою є тісний зв'язок, це також підтверджує наявність асоціації між волом і водою, джерелом життя. Згідно литовським легендам, віл з'явився з води, і волами створені хмари і озера. Неолітичні, мінойські або мікенські скульптурні зображення великої рогатої худоби були прикрашені візерунком у вигляді сітки чи яєць, покритих сіткою. Цей сітчастий мотив був символічним позначенням життєвої вологи або навколоплідної рідини. «Священні роги», які починають з'являтися в III і II тис. до н.е. і особливо характерні для мінойської культури Криту, продовжували служити символічним позначенням утроби і регенерації.
Бог-Батько у трипільській пластиці представлений переважно зооморфно у вигляді Бога-Бика (Тура) чоловічого начала Природи, зображеного на небі сузір'ям Тільця. Найдавніші пам'ятки з символами Тільця датуються з V тис. до н. ч. (за М. Чмиховим, приблизно 4400 рік до н. ч.) до середини III тис. до н. ч. період панування його в Зодіаку (коли весняне рівнодення випадало в сузір'ї Тільця).
У вигляді Бога-Бика давні греки уявляли Зевса-громовержця (його епітет Гиєнтій «дощовик»), а давні слов'яни з Биком ототожнювали свого Перуна-громовержця (небесний грім порівнювали з ревінням бика). У зв'язку з цим можна припустити, що частина трипільців стала предками протогреків (Крито-мінойська і мікенська цивілізації), а частина предками протослов'ян. Як для перших, так і для других проміжною етногенетичною ланкою стали племена Усатівської археологічної культури - а це пізньотрипільський період.
До аналогів Бога Бика належать також єгипетський Апіс (священний бик) та хурритський Хуррі (бик). До цього ж ряду можемо віднести перетворену на корову коханку Зевса Іо та Ізиду (зображувану з коров'ячими рогами й очима).
Трипільська релігія вже, вірогідно, мала міфологічний сюжет шлюбу Батька Неба (Бого-Бика) з Матір'ю-Землею (Великою Богинею). Аналог цього сюжету також має паралелі в грецькому міфі про викрадення Європи Зевсом, який обернувся биком. Його відгомін також поетично описаний у Велесовій Книзі як один з весняних обрядів шлюбу Землі і Неба: «се повінчаємо Сварога і Землю». Цікавою паралеллю є також згадка про Корову Замунь праматір «кравенців» та відому в західних слов'ян Богиню Подагу (зображену у вигляді корови).
Культ Змії
Займають третє місце в трипільському пантеоні як втілення земноводної стихії, яка водночас може виступати як земна (ріки, моря, джерела, повені), так і небесна волога (дощ, злива). Висловлюється припущення про наявність у трипільській міфології ідеї «священного шлюбу Великої Богині з обома провідними чоловічими постатями» Богом-Биком (Небом) та Богом-Змієм (Земноводним), завдяки чому у світі циклічно відтворюється життя, а також міфологема суперництва двох Богів-чоловіків. Змієнога богиня пізніше з'явиться у скіфів, котрих за легендою назвуть - зміїним народом. А також земноводні, гади і плазуни стануть тотемом карпатських мольфарів.
Аграрні й еротичні культи тісно перепліталися в світогляді трипільців та їхній релігійній практиці: вважалося, що статевий зв'язок чоловіка і жінки на полі сприяє родючості рослин і тварин.
Тотемізм, зооморфні зображення
Ймовірно всі вони мали відображати магію родючості тварин, рослин і роду людей одночасно: ведмідь з мискою (можливо для пожертв), бик, корова, тур, свиня, вівця, баран, коза, собака, олень, лось (поселення Блащанка, Кошилівці, Сушківка). Ведмідь (Ведмедиця) розвинулись в релігії давніх греків як рожаничні Божества. Відома Священна Ведмедиця і в західних слов'ян (кам'яне зображення на горі Слєнжі в Польщі). Малюнок собаки в динаміці (він наче летить у небо), як правило поєднується із зображенням рослини (дерева чи колоска) своєрідний прототип ірано-слов'янського Симаргла (Переплута), охоронця рослин.
А зображення олениць або лосих прототипи східнослов'янських Рожаниць, можливо відображення зодіакальної символіки Великої й Малої Ведмедиць. Свиня, вепр пізніше розвинеться в міфологему новонародженого Сонця (в обряді Різдва), чи Вепра початкового Часу (скіфської релігії), ритуальний вепр характерний для слов'янських ритуалів на честь Перуна-громовержця у військовій магії. Коза жертовна тварина в Святі Коляди (сузір'я Козоріг), її культ розвинеться пізніше в слов'янських обрядодіях, пов'язаних з магією родючості: «де Коза ходить, там жито родить».
Як бачимо, переважна більшість зооморфної пластики мала культовий характер, збережений в релігійних системах багатьох індоєвропейських народів.
Культ Предків
Поховання покійних під порогом жител чи підлогою (переважно жінок і дітей) та на території поселень (дорослих родичів) свідчать про важливість «загробного» життя в уявленнях трипільців в них не існувало нездоланних перешкод між світом живих і світом мертвих. Можна припустити, що «модельки жител», ці досить відомі і різноманітні за типом глиняні вироби, мали культовий характер як житло Предків, охоронців родини. Наявність у них жертовника і мініатюрного культового посуду може свідчити про поминальні звичаї годування покійних. Так формувалася ідея єдності Роду.
Культ Місяця
Містерія Місяця (лунниці) проходить червоною ниткою крізь усю трипільську молитовну символіку. Більшість сакральних трипільських образів безпосередньо тяжіє до семантики місячної царини. Молитовна символіка об’єднувала у певну систему місяць, воду в усіх варіантах (сльози, дощ…), ідею продовження роду, врожай, загробне життя та ритуали ініціацій (посвячення). Найдавнішим символом Місяця є спіраль – один з найпоширеніших «вічних знаків» трипільської орнаментики на посуді та жіночих фігурках. Безкінечна спіраль – це символ вічного оновлення, подібно до циклічного відродження Місяця (небесного світила) є й одночасно також символом мушлі (ракушки), що семантично пов’язана з еротичною сферою та водною стихією. Ріг – місячний серп (серпанок) – символ сили й вічної життєдайності чоловічого й жіночого начала. Акцентуємо – Місяць шанували не заради нього самого, йому вклонялись і його семантикою «молились» в ім'я того сакрального змісту, який через нього відкривали. Не випадково у сакральних традиціях майже усіх народів усі місячні божества зберігають неподільний зв'язок із стихією води. Вода (дощ, припливи…) напряму підпорядковані ритмам Місяця. Їх єднання пов'язувалось з таїною відродження та пророщування. Саме тому в трипільській візуальній традиції орнаментики в єдиний сакральний молитовний комплекс поєднувалась певна триєдність Місяця, Води і Змії. «Місяць – дощ – плодючість і енергія продовження життя – жінка – змія – смерть – відродження – магія» --- приблизно в рамках такого сакрального комплексу дійшла до нас молитовна таїна трипільської цивілізації. Яскрава і чітка «мова хтонічної символіки» говорить сама за себе.
Аграрні культи, культ плодючості/родючості
Аграрно-магічні дійства трипільського часу мають свої матеріалізовані докази в цілому ряді культового посуду, що використовувався в обрядах напування землі (так звані «біноклеподібні» посудини), обряди викликання дощу (макітри з грудьми), спеціальний обрядовий одяг для танцю дощу (малюнки жриць в спідницях з китицями на подолі), освячення перших плодів (різноманітні курильниці з двома, трьома і чотирма чашами вгорі).
Магія плодючості виявлялася у змішуванні зерен пшениці з глиною, з якої ліпилися фігурки рожаниць. Символом засіяного поля виступав квадрат або ромб, розділений на чотири частини, в кожній із яких зображувалася крапка (зерно). Такі ж зображення на животі жіночої статуетки означали вагітність. Ритуальні аграрні свята відбувалися двічі на рік – весною і восени. Свята весняного циклу присвячувалися процесу запліднення й визрівання врожаю. Осінні свята символізували одержаний приплід і врожай. Готуючись до магічного дійства, жінки розмальовували обличчя й тіла знаками-символами родючості. Довкола грудей і живота наносили оберегові знаки у вигляді вужів. Кульмінацією моління («чарування») було здіймання догори великої глиняної чаші (чари) для збирання життєдайної дощової води.
Культ Прародителя (Пуруша)
Важливе місце в релігійних уявленнях аріїв посідав Пуруша – першолюдина, з жертовних членів якої боги утворили Всесвіт. У ряді ґімнів знаходимо ім'я цього загадкового велета - Пуруша - символ безкінечності, символ всезростаючого життя, першолюдина, першооснова і концепт Всесвіту, а також сам Всесвіт:
Із духу його був народжений Місяць, із ока – Сур’я-Сонце, боги Агні і Індра – із рота, Вайю – з подиху. Пупок його став повітрям і небом, голова його, ступні – землею, простором – слух». В інших, більш пізніх Ведах Пуруша ототожнюється з Мітрою-Сонцем. Це пояснює наявність Сонця у малюнку з титаном.
"Величезна його святість, але ще більший сам Пуруша. Четверта частина його - все суще (на землі), Три частини - безсмертя в Небі, На три частини вознісся Пуруша у вись. Четверта частина його залишилася (у землі)". (Рігведа, X, 90)
Три фігури, як цілісність, вертикально вивищуються одна над одною, утверджуючи зростання життя: Предки—Отці—Нащадки.
На поселеннях зводилися святилища у формі кола, квадрата, трикутника. Вважалося, що невидимі боги спускалися з неба, всідалися біля входу, брали участь у жертвоприношеннях, а потім відлітали. Жертвоприношення було ритуалом, який відтворював творіння богами Космосу із розчленованого тіла першожертви – Пуруші. Вівтар символізував Всесвіт, що набував форми Пуруші. Посередництвом жертви досягалася також прихильність богів, які споживатимуть жертовний харч (вдихаючи аромат спалюваних пожертв). Жертовний вогонь виступав також посланником до богів, яким проголошувалася хвала. Керували ритуалом жриці. На вогонь вівтаря виливався священний напій – сома або олія. При здійсненні ритуалу використовувався культовий посуд: ложки, черпаки, горщики. Іноді могли приноситися в жертву тварини, в основному бика, коня. Людських жертовпринесень у трипільців не зафіксовано.
Домашні вівтарі-жертовники встановлювалися на чільному місці під стіною навпроти входу. Викладалися із глиняних валиків, мали форму хрестоподібного підвищення із закругленими кінцями. У центрі на глиняному «троні» влаштовувалася сидяча статуетка праматері роду, яку оточували стоячі статуетки жінок та дівчат. Збоку на високих підставках ставилися мисочки з дарами богині: зерном, плодами, овочами.
Культові споруди
У трипільців були громадські храми (один із них 18-метровий храм в Небелівці), що розміщувалися у центрі поселення. Вони мали по два вівтарі, на яких розміщувалися різні зоо- та антропоморфні фігурки Богів і Богинь, розписний культовий посуд для жертвопринесень та інших магічно-обрядових дій. Дрібні глиняні фігурки (кульки, конуси, кубики), функціональне призначення яких досі не встановлене. Висловлюються припущення, що вони були своєрідними мірилами (протогрішми), або використовувались для ворожінь чи інших священних обрядодій. Один з таких громадських храмів розкопано біля села Конівка. Окрім цього, кожна трипільська хата мала свій домашній вітар у формі рівнобічного хреста, прямокутника чи прикрашеного спіральним розписом кола.
Використана література:
- Відейко М.Ю. Енциклопедія Трипільської цивілізації. – Т. 1-2. – К., 2004. – 703 с.
- Видейко М.Ю. Путешествие в Трипольский мир. - Николаев: Возможности Киммерии, 2005. - 212 с.
- Відейко М.Ю., Терпиловський Р.В., Петрашенко В.О. Давні поселення України. - К.: Інститут археології НАНУ, 2005. — 193 с.
- Пашкевич Г.О. Відейко М.Ю. Рільництво племен трипільської культури. - К.: Інститут археології НАН України, 2006. - 145 с.
- Бурдо Н.Б., Відейко М.Ю. Трипільська культура: Спогади про золотий вік. Худож.-оформ. І. В. Осипов. - Харків : Фоліо, 2007. - 415 с : фото.
- Відейко М. Ю., Кот С. І. Наукова спадщина Олега Ольжича — К.: Наш час, 2008. — с. — (Сер. «Невідома Україна»).
- Видейко М.Ю. Украина: От Антов до Руси. Том II. - Изд-во Крион, 2009. - 250 с.
- Відейко М.Ю. Подорож до прадавньої країни. - К. : Вища школа, 2011. - 167 с. :іл., фото.
- Відейко М.Ю. Трипільська цивілізація у спадщині України: Матеріали науково-практичної конференції. – Київ: Видавничий центр “Просвіта”, 2004. 328 с
- Мицик В. За законом Світового ладу (2007)
- Мицик В. Священна країна хліборобів (2006)
- Шилов Ю. Давня історія України в контексті світової цивілізації.
- Шилов Ю. А. Космические тайны курганов. – Москва: Молодая гвардия, 1990. – 272 с., илл.
- Шилов Ю. А. Прародина ариев: История, обряды и мифы. – К.: СИНТО, 1995. – 744 с., илл.
- Шилов Ю.А. Гандхарва – арийский Спаситель. – М.: Сфера, 1997. – 192 с., илл.
- Шилов Ю. А., Даниленко В.Н. Начала цивилизации: Космогония первобытного общества. – Екатеринбург: Деловая книга, М.: Раритет, 1999. – 376 с., илл.
- Шилов Ю. А. Пращури. Цілитель. – М.- Мн.- К.: "Русская правда", 2006 - 432с.
- Шилов Ю. А. Давня історія України в контексті світової цивілізації. – К.: МАУП, 2007. – 280 с.
- Наливайко С.І. Таємниці розкриває санскрит. – К.: Вид. центр "Просвіта", 2000. – 288 с.
- Наливайко С.І. Українська індоаріка. – К.: Євшан-Зілля, 2007. – 640 c.
- Калайда Г. Рігведа для спраглих (2009)
- Лозко Г. С. Українське народознавство (2011)
- Підготував культурно-історичний портал "Спадщина Предків"
