Свою назву ця культура отримала завдяки селі Усатовому поблизу Одеси, так як на його території були знайдені сліди поселення і могильників. За висновками істориків культура існувала 2400 - 2000 pp. до нашої ери. За іншими свідченнями 3500-3000 рр. до нашої ери. Це пізньотрипільський період.
Усатівська культура була поширена між Південним Бугом та Дунаєм на сучасних територіях південної України, Молдавії і Румунії. Переважна більшість представників цієї культури мешкала на північно-західному узбережжі Чорного моря - в Південній Україні та Молдові, а також на нижньому Подністров'ї і Дністровська-Дунайському межиріччі. Саме у цих місцях були знайдені основні пам’ятки, в яких багато вчених, археологів та істориків вбачають самостійну культуру в археології часів енеоліту. Саме у сучасному селі Усатовому археолог Болтенко здійснив перші розкопки у 1921 році, знайшовши докази присутності пізнього етапу Трипільської культури у цій місцині.
Серед альтернативних назв: Коцофенська культура — від назви села Коцофень(рум. Coțofeni) в Румунії, Фолтештска культура — від назви міста Флорешти (рум. Floreşti) в Молдові.
Крім того, розкопки тут проводилися не один раз і їх продовжили вже у 1960-х роках. Так одне з найдавніших поселень усатівської культури розташоване на плато над Хаджибейським лиманом під Одесою – сучасна назва якого Шкодова гора (за легендою, таку назву плато дали козаки). На цьому плато археологами були знайдені залишки споруд з кам'яних плит з місцевого вапняку, а також скребла, вістря на стріли, а також вкладні до серпів і кам'яні зернотерки, глиняний посуд який був прикрашений так званим шнуровим орнаментом, також він був розфарбований коричневої і червоної фарбою. Також цікавими є і язичницькі глиняні культові вироби, жіночі статуетки, фігурки тварин.
Шкодова гора.
Козацький цвинтар на Шкодовій горі.
На території поселення була знайдена і велика кількість кісток свійських тварин, що є доказом того, що основним видом господарської діяльності усатівської культури вже тоді було скотарство. Переважно вони займалися вівчарством, також була і велика рогата худоба і навіть коні.
На землі представники цієї доволі цікавої культури багато не працювали. Завдяки розташуванню їх поселень біля Чорного моря та лиманів вони дуже спритно займалися рибальством. Про це свідчать і знахідки у вигляді рибальських гачків з кісток та кам’яних грузил.
Майже вздовж всього узбережжя нинішнього Хаджибейського лиману розташовані древні кургани. Так, біля колишнього поселення усатівської культури вчені розкопали 18 курганів, крім того, було знайдено ще два без курганні могильники. Особливістю обряду поховань у цих племен було те, що вони ховали померлих на лівому боці у скорченому стані. У центральних могилах під насипом було знайдено і родових вождів. Саме кургани вождів дивують тим, що в них були присутні мідні кинджали, сокири, шила.
Вчені також виявили факт того, що усатівська культура втратила багато рис, які були притаманні попереднім фазам трипільської культури. Змінився характер житлобудівництва, мальованої кераміки, з'явилися кургани як поховальні споруди. Археологічні знахідки свідчать про тісний контакт зі степовиками, культура яких була набагато менш розвиненою. Мідні знахідки в курганах вказують на зв'язки з країнами Північного Кавказу. Племена пізньоямноі культури, які просувалися зі сходу на північний захід Причорномор'я в кінці III тисячоліття до Христа остаточно асимілювали усатівські племена. Очевидно. що якась частина трипільців піддалася асиміляції, але більша уникнула зв'язку зі степовиками (орди кіммерійців, скіфів, сарматів, гунів, аварів і їх послідовників (до монголів включно)) і покинула ці території.
Усатівська культура дедалі менше схожа на Трипільську: на зміну витонченій та вишуканый мальованый кераміці трипільців приходить досить груба пластика із незграбними штрихами, схожа на витвори кам'яного віку. Перша половина ІІІ тис. до н.е.
Артефакти усатівської культури в Аюдському археологічному музеї
Відповідно до підрахунків археологів, на пізньому етапі Трипілля чисельність племен цієї спільності досягала 120000. Про те, яка катастрофа спіткала цю цивілізацію, свідчить порівняння цієї цифри із показником чисельності населення для попереднього періоду: понад 400000! и бачимо, що чисельність трипільців скоротилася у три-чотири рази. Цивілізації Старої Європи (культура Вінча, культура Хамаджія, культкра Гумельниця, культура Кукутені і Трипілля та інші) фактично "стоптали" громадні орди кочівників та похолодання.
Але приблизно у той час виникає Крито-Мікенська цивілізація із тою самою феноменальною мальованою керамікою, з тими самими культами Бика та Великої Богині, що дає остаточну відповідь - куди поділися трипільці на теренах України (читайте в статті: Куди зникла Трипільська цивілізація). Як вважає сама Гімбутас - одна із найавторитетніших вчених неолітичних культур, разом із Дж.Меллорі - саме Трипільська (Усатівська) культура стала ядром формування грецької цивілізації - тобто Мікенська і Мінойська цивілізації - пелазги (лебеди), які залишили Північне Причорномор'я (Праукраїну). Тобто Трипільська цивілізація могла стати колискою для однієї з найвеличніших світових епох. Однак, як знаємо, доля пелазгів теж трагічна - землетруси знищили їх цивілізацію, а підступні греки-ахейці їх добили і присвоїли собі здобутки цієї цивілізації (їх назвуть "прагрецькими").
На зміну трипільським статуетках Рожаницям, з'являються ось такі дебелі стовпотворіння, які нагадують нам період далекого Мізину. Очевидно, степовики таким чином перейняли Трипільську культуру та не змогли її досконало відтворити.
Фінал Трипілля в Україні припадає десь на 1750–1600 р. до н.е. «Трипільський експеримент» наочно показав, що земля, яку нині називають Україною, надає своїм мешканцям практично необмежені можливості. Це рай для хліборобів і скотарів, тут удосталь мінеральних ресурсів. Тут при наявності певних знань, умінь, а головне — волі та бажання цілком можна побудувати квітучу цивілізацію на диво і на заздрість сусідам, ближнім і далеким.
Однак солодкі плоди цивілізації так само можуть бути втрачені нащадками її творців у випадку, коли вони не зуміють вчасно відповісти на той виклик, що їм не раз і не два ставитимуть історія та Мати Земля. Те, що було створено на цих землях нащадками трипільців і їхніх сусідів у бронзовому віці наочний доказ того, що у історії існує безліч можливостей і факторів, що можуть визначити її подальший плин.
- За матеріалами Михайла Відейка "Україна: від Трипілля до Антів"
- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"
