Трипільське місто-гігант
З 1971 по 1991 рік тривали археологічні розкопки поселення-гіганта Трипільської культури біля села Майданецьке Тальнівського району Черкаської області. Над дослідженням трипільського поселення-протоміста 1971–1991 рр. працювали: Шмаглій Микола Михайлович, кандидат історичних наук (1931–1994); Зіньковський Костянтин Володимиривич, старший науковий співробітник Одеського археологічного музею; Дудкін Валерій Павлович, академік Академії Національного прогоресу (1943–2011); Глущенко Леонід Миколайович, радник ректора Національного Університету ДПС України.
Аерофотозйомка використовувалася вже на початку ХХст., геомагнiтна розвiдка в археологiї з кiнця 50-х рокiв, а в трипiльської археологiї - з початку 60-х рокiв. Новим явищем стало їх комплексне поєднання з традицiйними методами археологiї - розвiдками та розкопками. На знiмках читалися величезнi кiльцьовi структури, що складалися з окремих жител, вулицi та квартали, слiди ровiв. Тетяна Пассек назвала ці поселення "родовими", а Шишкін допустив, що вони - попередники майбутніх великих середньовічних мiст (Шишкін, 1973). В це важко було повiрити, i дiйсно, наукова громадкiсть сприйняла першi повiдомлення К. Шишкiна, що були зробленi наприкiнцi 60-х рокiв, з недовiрою. Однак справу було зрушено з місця завдяки комплексним археометрично - археологічним дослідженням, якi почалися 1971 року пiд керiвництвом авторитетного і досвідченого українського археолога, дослідника Трипільської культури з 40-річним стажем, Миколи Михайловича Шмаглiя (1931 - 1994) на трипiльському поселеннi бiля с. Майданецьке, яке ще у 20 - тi роки ХХ ст. дослiджував В. Безвенглинський.
Магнітна зйомка, проведена в 1971-74 рр. на площі 180 га під керівництвом В.П.Дудкіна показала, що у поселенні було не менше як 1 575 будинків, які були розміщені у чотирьох еліптичних структурах. Загальне число жител, враховуючи 20 га не охоплених дослідженнями, могло складати до 2000. Під керівництвом М. Шмаглія 1971-1991 рр. досліджено рештки 34 споруд - житлових та господарчих, в тому числі дво і навіть трьоповерхових. У поселенні проживало близько 10 тис. мешканців - це у 5 разів більше, ніж у будь-якому іншому поселенні тогочасного світу. Стільки не мав навіть Новгород до XII ст.
Як зазначає авторитетний археолог Трипілля Михайло Відейко, площа найбільших будівель Майданецького перевищує 1000 кв. м, тобто не поступається за розмірами громадським спорудам доби енеоліту у Месопотамії. За датуваннями Михайла Відейка, час існування Майданецького — 3500—3600 років до н. е. Традиційно вважається, що час заснування перших південношумерських міст-держав Ура, Урука та Джемдет-Насра — приблизно 3500 років до н. е.
Археолог Михайло Відейко пише:
«…рівень мікрогрупи поселень, що включає великі поселення, середні та малі, знаходить відповідність у такій структурі, як «ном» (назва месопотамського міста-держави). Їх зближують наступні ознаки: наявність ієрархії поселень, розміри території, чисельність населення, його моноетнічність».
Цікаво, що у Майданецькому знайдені глиняні жетони-вироби геометричної форми, аналогічні, що мали поширення в Месопотамії в 6-4 тис.до н. е.. Там вони застосовувалися, на думку дослідників, для найпростіших облікових операцій, а потім перейшли в графіку на глиняні таблички - як позначення ряду числівників і предметів у протописьменности Шумеру IVтис.до н. е.(Sabah, Оутс, 1986, стор348 -. 362).
Отож, можна сказати, що в серійному варіанті таке важливе цивілізаційне досягнення людства як місто-держава (ном, поліс і т. д.) вперше у світовій історії було випробуване на теренах сучасної України.
Освоєння району Майданецького почалося ще в ранньому Трипіллі, на трипільському етапі А, коли виникло невелике поселення в урочищі Гребенюк Яр (на західній околиці села), що налічувало не менше семи наземних будівель (Шмаглій, Відейко, 1987А). Потім довгий час район був вільний - аж до появи великого поселення в районі Веселого Кута, на Гірському Тікичі, датованого етапом ВI / BII і относимого до т. н. східно - трипільській культурі (Цвек, 1980, 1989). Потім тут, на відстані всього 11 км один від одного виникають два поселення - гіганти: Тальянки і Майданецьке. Всього в 7 км від Майданецького виявлено два невеликих селища - Тальне - 2 і Тальне - 3, синхронні з ним. Аналогічна вітка з трьох поселень, синхронний Тальянки, знайдена у с. Мошурів.
Будинки трипільці майстрували з дерева, стіни обплітали лозою, акуратно обмазували глиною. Фасади будинків фарбували жовтою, червонуватою або зеленуватою фарбою - свідчення того, що трипільці любили мистецтво, були обдарованими дизайнерами, всі інші стіни акуратно білили крейдою. Та й не тільки в оформлені будинків, так всюди: акуратно сплановані вулиці, уквітчані деревами, деінде, польовими квітами. Треба думати, що свій одяг, навіть простий, робочий, робили не абияк. В кожному будинку ставили кам'яну піч, а якщо будинок будували великий , то його розділяли на окремі кімнати, в кожній з них ставили піч-вогнище, лежанку, місце для роботи, жертовник – місце для моління. З кожної кімнати робили вихід на двір.
Дослідження розписної кераміки Майданецького Т. Н. Ткачуком виявило процес формування розвиненої системи графічних знаків-символів. Ця система, на його думку, удосконалювалася як шляхом створення нових знаків,так і шляхом монтажу їх у блоки. На її прикладі є можливість спостерігати процес зародження певної системи писемності(Ткачук, 1990а, с152 -153;..1990б, с20 -21).
Житла мали двоповерхову конструкцію. Перший поверх мав господарське призначення, другий — господарcьке та житлове. На другому поверсі було два приміщення: вхідне (сіни) та власне житлове. Вхідне та житлове приміщення розділені поріжком та «гребенем», утвореним завалом простінка. У сінях зазвичай фіксуються залишки «робочих місць» — коритець для розтирання зерна, вимосток, зернотерок. Там само, як правило, знаходять розвали посуду.
Подружжя «трипільців» могло мати до трьох-чотирьох дітей, а з появою останньої дитини перша вступала у шлюб або наближалася до шлюбного віку. Однак батьківська пара після вступу у шлюб усіх дітей, напевне, проживала окремо, а не з родиною молодшої дитини, як вважає О. Г. Корвін-Піотровський (Колесников А. 1993, с. 36—37). У такому разі велика патріархальна сім’я займала кілька розташованих поруч споруд на поселенні. На користь цього свідчить неодноразово відзначене дослідниками «гніздове» розташування споруд на різних пам’ятках та проведений Т. М. Ткачуком аналіз знакової системи, що дозволяє говорити про проживання близьких родичів у таких «гніздах», себто групах із трьох— чотирьох будівель (Ткачук 2005).
У Майданецькому крім того, були розкопані залишки будівель, які можуть бути визначені, як громадські. Наприклад, одие із комплексів може бути реконструйований, як велика двоповерхова споруда розмірами 24х7м, загальною площеюв 336 кв. метрів. На другому поверсі було два приміщення. Більше мало розміри 7х15м (105кв. Метрів) із глинобитним подіумом по периметру. У меншому приміщенні - 7х9м, що прямував за цим залом, ретельно виконана глиняна підлога, пофарбована червоною охрою. За плануванням та інтер'єром ця будівля помітно відрізняється від стандартної житлової забудови Майданецького поселення. Можливо, перед нами місце зібрань невеликої громади.
Розкопано залишки ремісничих, гончарних, ткацьких, зброярських, камене- та кременеобробних майстерень. Площа частини глинобитних будівель сягала більше 500 м2. Помешкання мали складне планування, щонайменше два поверхи, горище, де зберігалася їжа. У кожному будинку жила велика патріархальна сім’я.
У межах однієї фази співіснували великі, середні і дрібні поселення. Картографування показало, що вони утворюють своєрідні мікрогрупи, де відстані між пунктами не перевищують 3 - 10 км. При цьому мікрогрупи були прив'язані до певних річкових систем. До складу їх входили: 1 дуже велике (100 - 450га), поселення, 1 - 2 середніх (40 - 100га) або 2 - 3 дрібних (1 - 20 га). У межах локальної групи налічувалося від 2 до 4 мікрогруп.
Завдяки цим та іншим розкопкам, усвідомлюємо, що Майданецьке поселення - це не просто первісне місто, а чітко продумана концепція, система сіл, цивілізація.
«Агроміста Трипільської культури – це типові міста-держави з різноманітним осілим землеробським населенням, - відзначає український дослідник Валерій Сніжко. Розташовувались вони наближено одне від одного, а також не мали спеціалізованих військових оборонних споруд, що свідчить про неконфліктне господарське, суспільне та культурне співіснування цих поселень. Самі поселення розташовувалися таким чином, щоб протистояти різноманітним природним впливам, зокрема повені, буревіям, сніговим заметам, хижакам… (Катарсис. Природне осмислення українознавства. Журнал «Social Science»).
Дещо по-іншому розглядала процес формування Майданецького поселення відома дослілниця Трипілля Є. К. Черниш. На її думку, поселення-гіганти - це наслідок об'єднання декількох общин з метою оборони від загрози ззовні - з боку «степових» племен. При цьому вона дала критичну оцінку роботам Н.М.Шмаглія, присвяченим характеристиці трипільських протоміст (Черниш, 1977, с20;..1982, с239). Не заперечуючи думку про високий рівень розвитку трипільського суспільства, який знайшов вираження в появі даного типу пам'яток, Є.К. Черниш пов'язувала їх загибель передусім з економічною слабкістю трипільського суспільства - великою питомою вагою скотарства, відносно слабким розвитком ремесел, архаїчними знаряддями праці. Із - за цього трипільське суспільство, на її думку, не змогло подолати межі, які відділяли його від міської цивілізації (Черниш, 1982, с239.).
Неодноразово звертався до проблеми трипільських протоміст дослідник В.М.Массон. В якості основних він розглядав не кількісні (площа, ймовірне число жителів), а якісні характеристики пам'ятників, які б відображали внутрішню перебудову структури поселень. На думку Массона, поява в Східній Європі суперпоселень типу Майданецького було перш за все, свідченням концентрації населення. Сам же "суперцентр" був центро сільськогосподарської округи (Массон, 1975, с. 14).
Як село, Майданецьке (Майданець) згадується у документах починаючи з XVIII ст. В кінці XIX ст. у селі було споруджено цукровий завод, який проіснував до кінця ХХ ст.(нині - розібраний), з яким пов'язано будівництво каскаду ставків. В центрі села збереглася споруда водяного млина. В селі у 80-ті роки ХХ ст. було створено краєзнавчий музей, розташований у старому шкільному приміщенні.Один з експонатів - діорама трипільського протоміста, відтворена на підставі археологічних досліджень.
На сьогодні, Майданецьке поселення визнано усім науковим світом як потужний центр племінної округи, економічна база праслав'янського світу, основою якого було землеробство і скотарство.
Трипільське поселення Майданецьке разом з іншими трипільськими поселеннями Тальянки та Доброводи потрапило в список найбільших міст в історії людства - List of largest cities throughout history.
Знахідки з розкопок у Майданецькому експонуються у Національному музеї історії України, Обласному краєзначвчому музеї м. Черкаси та Археологічному музеї Інституту археології НАН України (Київ).
- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"
