Субота
05 груд., 2020
      
завантаження...

Культ здоров'я в українській традиції

Рейтинг 4.0 з 5. Голосів: 25

Культ здоров'я в українській традиції

Український народ з сивої давнини цінує та пропагує здоров’я як найвагомішу перлину, найвищу цінність життя. Наші предки ставилися до свого здоров’я пильно та уважно. Про це свідчать різноманітні порівняння, прислів’я і приказки: "Без здоров’я немає багатства", "Нема щастя без здоров’я", "Здоровий як вода", "Здоровий як дуб" тощо. В основі древніх колядок, щедрівок, співанок завжди є побажання здоров’я. Заповзятістю здорового способу життя відзначаються веснянки, петрівчані пісні, купальські, жнивні пісні тощо. Українська народна пісня славить здоров’я як вищу запоруку щасливого, гармонійного буття та усі його складники: чистоту тіла і помислів, чистоту побуту, навколишнього середовища, збереження природи, чистоту рідної мови від лихослів’я тощо. Здоров’я бажають при зустрічі і прощанні, у взаємних привітаннях: "Дай Боже здоров'я!". Важливе значення для виховання та здоров’я мали народні ігри, гартування і вишколи, фізична праця: "Як дитина бігає і грається, так їй здоров’я усміхається". 

Відомо, що піжмурки були в ужиткові ще в докиївські часи і призначалися не тільки для фізичного загартування підлітків, а й являли собою своєрідну школу етики й естетики, завдяки якій формувалося поетичне мислення у дітей, мистецькі смаки, а відтак - розуміння добра і зла. Вдома діти виконували посильну працю, фізично загартовувалися, а в своєму середовищі, граючись, опановували перші елементи грамотності, вміння вести діалог, завчали примівки,  скоромовки, лічилки.

Українки танцюють

Прадавні свята календарно-обрядового кола несуть у собі світогляд народу, його філософію, поетичне бачення світу і втілення свята у надзвичайно цікаве лицедійство, яке викликає оптимізм, чудовий настрій, жадобу до життя, охоту до праці. Спрямування свят завжди доброзичливе, оптимістичне. Дійства славлять могутні сили природи, світове буття, бадьорість, щирість, молоду спритність, кмітливість, високі чесноти. Вони зміцнюють нервову систему і вселяють творчі сили.

Однією з турбот кожного народу, якщо лише він задумується над своїм майбутнім, є моральне, психічне і фізичне здоров’я наступних поколінь – наших дітей. Дивовижні феномени життя «людина – здоров’я» варті того, щоб над ними поміркувати, не загубити серед інших вартостей. Адже здоров’я людини прямо залежить від ступеня її відповідності законам Природи. «Рід» і «природа» – недаремно однокореневі слова, і тут дуже важливо пробудити в дітях родову свідомість, закладену в циклічному ритмі життя. Лад, ладування життя - усе це втілено в українському звичаї та його обрядовому календарі, за яким циклічно з року в рік за Божими законами жили наші пращури й передавали знання з покоління у покоління. Це гарантований стан людського буття, упорядкований і життєво необхідний. Великий Кобзар Тарас Шевченко у поемі «Розрита могила» писав:

Світе тихий, краю милий,
Моя Україно,
За що тебе сплюндровано,
За що, мамо, гинеш?
Чи ти рано до схід сонця Богу не молилась,
Чи ти діточок непевних
Звичаю не вчила?

kult-zdorovja-ukr

Чим глибше вивчаєш звичай, традиції, тим більше пізнаєш світоглядне начало наших предків, їхнє ставлення до природи і самого себе. Надзвичайність звичаю полягає у тому, що він є не просто філософією життя, а самим способом життя! Що зберігає народ як етнос протягом багатьох тисячоліть. Звичай як імунітет! Ця воістину унікальна особливість звичаю визначає важливі віхи життя людини і стосунки з навколишнім середовищем: від самого його народження до становлення і смерті.

Звичай - як система, створена законами Природи. Неабияка логіка та духовність пронизує український звичай. Більше того, ці правила від самого початку були спрямовані на мирне співіснування, на підтримання світоладу, а не на завоювання життєвого простору. Тобто, український звичай - виховує не менталітет завойовників-кочівників, а менталітет творців (митців, деміургів), де основними темами є: вшанування пращурів, збережння знань та культурних надбань, культ рідної землі, культ роду, родини. 

Гуцули у танцю аркан

Видатний український етнолог Павло Чубинський відзначав, що ще до середини ХІХ ст. українське село жило за давнім народним звичаєм, який контролював взаємовідношення людини і природи, впорядковува людське життя. А сьогодні - ми губимо річки, вирубуємо ліси, засмічуємо гори і землю - як на побутовому, так і на соціальному рівні, утверджуючи право сильного. Колись можна було пити з кожного струмка і джерельця. Загублений звичай поважати старших і батьків, вже не говорячи про те, що, подекуди, забуваємо рідну мову, тим самим втрачаючи самих себе. Бо мова - це нація.

Як вже говорилося, звичай - це закони Природи, які відповідають космічному часу. Звичай - це закони Божі, це життя за цими законами. Як образно і влучно змалювала сьогоднішній стан поетеса Ліна Костенко:

Ми дикі люди, ми не знаєм звичаїв.
Ми нищим ліс.
Ми з матір’ю на «ти».
Ми свій кінець пришвидшуєм, пришвидшуєм
У колективних нетрях самоти…
Душа ніяк не вийде із-під варти.
То культ особи, то культура мас.
Колись ми, кажуть, виникли від мавпи.
Надалі мавпа виникне від нас.

Із звичаєм неподільно пов’язані свята календарного циклу, котрі відображають глибинний світогляд українського народу, який тягнеться ще з часів Трипільської культури. А календар свят – це узагальнене відображення ритму життя, основним завданням якого є утримувати людину в стані духовності, гармонійності, у стані святості. Саме такий космічно-природний і одночасно святково-трудовий календар був у хліборобів Праукраїни.

Засади цього календаря зафіксовані у найдревнішому літопису під відкритим небом - Кам’яній Могилі, а також на жіночому браслеті Мізинської стоянки, на кількатисячолітній трипільській кераміці. Головним призначенням будь-якого свята чи то обряду - утримувати зв'язок з Пращурами, з Богом, утримували людину в ладуванні, де немає місця ворожнечі, брехні, підступу тощо.

Духовні практики на місцях сили

Коли звичай втрачений, а традиція обірвана – приходить жорстока розплата силами розладу та руйнації. Захисний звичаєвий пласт, сформований із символів, звичаїв, традицій зникає і настає сіра, депресивна реальність. Перед народом постають численні випробування. Саме тому, усі вчення та релігії світу закликали і закликають берегти рідний звичай, пам'ятати минуле, бо хто не знає минулого - той не має майбутнього.

Наші предки щодня, вітаючись між собою, зичили один одному доброго здоров’я, Божого благословення, щастя. А щастя – це душевна рівновага людини, спокій, впевненість, гармонія з природою. Неписаний народний звичай поведінки вимагав при зустрічі родичів, друзів чи знайомих обов’язково запитати один одного про здоров’я. І не дивно, адже трудова діяльність наших пращурів потребувала неабиякої фізичної сили та вдачі, витривалості, спритності, наполегливості. Усі ці якості разом створювали добрі умови для повноцінної й активної родини, продовження роду.

Здорова родина

Повернемося до ігор. З етнографічних та історичних праць відомо, що у давнину серед дітей та молоді були поширені різноманітні обрядові ігри, здебільшого пов’язані зі змінами пір року. Восени – жниварські («Котився віночок по полю»), «вечорниці» (ігри в хатах), зокрема «Калити-Андрія» та «Катерини-Долі», далі – різдвяні та новорічні гадання, коляди, щедрівки, вітання та віншування; весною – ігри хлопчиків і дівчаток (хатні, надвірні) («Кіт і мишка», «Угадай», «Мовчанки», «Вовк і гуси», «Уперегонки», «Жмурки» тощо); весняно-великодні – «Кривий танок», «Подоляночка», «А ми просо сіяли», «У довгої лози», «Ой ходить жук», «Вербовая дощечка», «Не стій, вербо, над водою», «Горобчику, пташку, пташку!», «Наша жучка рибку ловила», «Ой ти, травко, ти муравко»; влітку – зеленосвятські та купальські («Зеленая дібровонько», «Та ходила дівчинонька по межі» тощо.

Усі ці ігри були пов’язані з сонячним культом та сільськогосподарським циклом, були спрямовані на вшанування культу Родючості і Природи. Історичні джерела подають основні ігри наших пращурів: біг, стрибки вгору, через вогонь, метання списів, стрільба з лука, кулачні бої тощо. Юнаки та старші хлопці влаштовували богатирські ігри, міряючись силою, відвагою, спритністю, хоробрістю. Особливо вшановувалася вода за її чудодійність (Без води не шукай здоров’я). Звучали пісні про воду у всі пори року: «Як пішла Ганна на Дунай по воду» (веснянка), «Наша Маланка-наддністрянка» (шедрівка), «Наша Маринка – купалочка» (купальська), «Заплету віночок» (купальська), «Та купався Йван» (купальська), «Зайшло сонце за віконце» (купальська) тощо.

0

У дівчат переважали ігри, пов’язані з культовими діями, гаданнями - ворожіннями, чаруванням, мріями про одруження, про щасливе майбутнє життя тощо. Головні ігри – великодні та зеленосвятські хороводи-танці, пов’язані з ритуалами плетіння та пускання вінків на воду, гра у «фортуну», «Лялю», «Тополю», «Морену, «Коструба» та ін. Хлоп’ячі ігри були рухливі, дівочі – спокійні. До цього часу живуть у народі ігри «Довга лоза», «А ми просо сіяли», гойдалки, ходіння догори ногами. В «Енеїді» І. Котляревського читаємо сцени, де розважалися відважні Енеєві побратими в Карфагені:

Тут всяку всячину іграли. 
Хто як і в віщо захотів 
Тут інші журавля скакали, 
А хто од дудочки потів, 
І в хрещика, і в горюдуба. 
Як загулялися в жгута; 
В хлюста, в пари, в візка іграли, 
І дамки по столу совали; 
Чорт мав порожнього кута.

Колядки ватага

Вершиною українських оздоровчих систем став культ фізичної досконалості глибоко релігійних запорозьких козаків. Гармонійне поєднання високої моралі і фізичної досконалості, яке традиційне ще з прадавніх часів, створило справжніх лицарів, еліту і гордість українського народу. Запорозькі козаки ніколи не обирали старшинами фізично недосконалих людей і свій вільний час практично присвячували виконанню фізичних вправ (різні змагання, тренування з шаблями тощо).

Споконвіку педагогіку творить народ, а ми, науковці, вчителі, журналісти - тільки досліджуємо. Відомо, що виховний досвід народу закріплюється в традиції, що є виявом його історичної пам’яті, його самовизначенням та оберегом культури, мови й релігії. Саме традиція, послідовність дій виступає як спадок із покоління в покоління передачі смислу життя, усталеного порядку як досвіду історії. Вона зберігається через народний календар – тисячолітній досвід життя і культури українського народу ще з дохристиянських часів. І саме свята календарно-обрядового кола передбачають просвітленість атмосфери, ігрову імпровізацію, витончений гумор і тонкий ліризм, одухотворену сердечність, що дуже позитивно впливає на здоров’я людини.

Народні свята свідчать про природний потяг українців до життя в громаді, до змагання інтелекту, до виявлення талантів, демонстрування мистецької майстерності, виготовлення та використання ужиткових речей: одягу, взуття, рушників, посуду, знарядь праці, музичних інструментів. Весняні і літні звичаї несуть бадьорість духу, здоров’я, бажання спілкуватися з людьми та природою. Аналізуючи народнопісенну обрядову творчість українців, можна зробити висновок, що це – відображення сонячного сільськогосподарського річного циклу, який увібрав у себе найважливіше – пошану до померлих предків та віддзеркалення віри в Сонце, у магічну дію руху і слова. Веснянка-хоровод «Розлилися води» – гімн хвали Весні і Сонцю. Найбільший вплив на людину – вплив звуком, тому важливе значення для виховання мали пісні, особливо колискові – перше, що має чути дитина з уст матері.

ukraina-dytyna

Пісня та український спів – наша національна цінність, наша гордість. Такої пісенності, яка була і є в Україні, не має жодна країна світу. В українському співі виявляється глибока душевність і висока духовність народу, пов’язана з прадавньою культурною традицією. Живий чистий звук є одним із основ життя людини і потреба музики та пісні завжди залишається актуальною.

Ріка життя немислима без оберегів, які можна поділити на архаїчні (природне життя) та архетипні (життя в культурі). Та найбільший оберег – людська душа. Без духовності вироджуються і знесилюються, перетворюючись у забобони, усі зовнішні обереги. Радіти життю – «рай діяти». З самого дитинства потрібно вчити дітей не розбазарювати їхнє життя, а зуміти присвятити його благородній меті. Якщо людина хвора – значить вона підтримує в собі безлад через негативні думки, почуття, поступки. Гармонія – основа всіх доброчинств.

Культ матері

Письменник, лікар і поет Дмитро Шупта зазначає:

"Як кожен із нас має тіло і душу, так і кожен народ має свою власну етнопсихіку, волю, характер тощо. Нині науково доведено, що і цілісність народу, і стан його колективного здоров’я захищені специфічним біополем, послаблення чи спотворення якого автоматично призводить до дезорганізації, непорозумінь, соціальних конфліктів, неврожаїв, екологічного занепаду, стихійного лиха, навіть глобальних катаклізмів. У згаданому біополі підтримується необхідний порядок атомів, молекул та всіх живих організмів завдяки зв’язку, узгодженості всіх вібраційно-хвильових процесів. Інакше може порушуватися електромагнітний каркас людського організму, як і всього живого".

І далі продовжує:

"Одним із рівнів організації Всесвіту є соціальний організм, вищим виявом якого є народ, нація. Порушується він також завдяки дії свого когерентного поля. Відповідно, цілісність цього поля, а відтак і здоров’я біосоціального організму безпосередньо залежить від того, яка мова та які пісні лунають у народному середовищі – рідні чи чужі. Як стверджують учені, мова (носій духовного розвитку народу) формує певні особливості генофонду, завдяки яким організм людини позитивно відгукується на мову свого народу, активізується, мобілізуючи свої зусилля, зцілюється… Якщо пращури з покоління в покоління користуються однією і тією ж мовою, то це веде до структурування роботи фізіології представників цього народу, сприяє виникненню стабільної вібрації, яка надзвичайно потужно підживлює кожного індивіда, тому спілкування саме рідною мовою дає можливість дійти до глибинних рівнів своєї пам’яті, «хто ти», а потім побачити, що з цим можна робити. Тобто мова і генетична пам’ять взаємопов’язані і їхній вплив обопільний. Та головне, що завдяки рідній мові налагоджується гармонійний стабільний зв’язок між людською свідомістю і прихованими талантами та нашими здібностями, що дрімають у підсвідомості кожного з нас, що забезпечує кращі перспективи самореалізації. Проте рідна мова робить людину не тільки здоровішою й талановитішою та щасливішою, а й виступає в ролі особливого каналу, через який кожен із нас черпає цілющу енергію рідної землі і рідного неба"

ukrainska-identychnist

Усі ми розуміємо: яка мова – таке й мислення, такі почуття і дії. Цей зв’язок в українців з рідною землею та мовою, на жаль, розірваний. Ми перестали розуміти один одного, нам важко планувати й узгоджувати свої дії. Ми чуємо нарікання на нещастя і слабке здоров’я. А звідки йому взятися, коли половина корінних українців не розмовляє українською мовою? Чи не в цьому ховається таємниця нашої беззахисності перед різними хворобами, змінами у стосунках між собою? І тут приходять до пам’яті застороги наших предків: не цурайся роду свого, його звичаю та мови, бо рідна мова і звичай зберігає енергію нації, а чужа пісня і молитва дає силу твоєму ворогові.

Нині на всіх рівнях маємо думати, як не втратити найціннішого в Україні – українського коріння. Ми повинні створити універсальний інтегральний загальнонаціональний український заповідник для збереження не тільки природи, архітектури, естетики, культури тощо, а й природного живого звуку людини через унікальний спів українських голосів, які нині вироджуються»3 . Але, на мою думку, зарано ще говорити про виродження українських голосів. Про їх наявність стверджують безліч фестивалів, пісенних конкурсів, телевізійних передач тощо, хоча настав час подумати про збереження цього унікального явища у нашій державі.

Культ здоров'я в традиції українців

Вчені світового рівня довели, що в сьогоденній ситуації український народ буде здоровішим, коли він спілкуватиметься українською мовою, співатиме свої пісні, матиме україномовне інформаційне і духовне забезпечення. І навпаки, злослів’я – це найстрашніша біда людства. Вчений С.Н. Лазарєв зазначає, що будь-яка фраза є інформаційним угрупованням («Слово – не горобець») і навіть внутрішня згода зі злослівною людиною може бути небезпечною, вкорочує наше життя, знищує нас фізично і духовно, впливає на наше довголіття. На здоров’я дитини впливають не лише хвороби й захворювання, а й події, що відбуваються в родині, у соціальному і природному середовищі. Агресивна поведінка, вандалізм, людиноненависництво, як і зневага до культури та знань, до національних цінностей несумісні з міцним здоров’ям. А добродушність, комунікабельність – це відсутність енергетичної атаки на людей і, відповідно, власний захист. До прикладу, японці є народом-довгожителем і одночасно найбільш ввічливим народом у світі. До цього часу, наслідуючи своїх предків, вони намагаються наповнювати своє життя духовними потребами.

Одна з найважливіших закономірностей педагогіки полягає у тому, що в процесі формування особистості найефективнішим є шлях пізнання від рідного до чужого, від близького до далекого, від національного до планетарного, світового. Тому, беручи до уваги реальність сьогодення й об’єктивні закономірності педагогіки, валеологічне виховання мало би бути глибоко національним, тобто базуватися на культурному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях, обрядах та інших формах соціальної практики. Головне в педагогіці не діти, а самі батьки, адже один поступок батька дитина всотує в себе глибше, ніж сотні повчань.

ukrainska-rodyna-batko

Духовність чоловіка в більшості виявляється його ставленням до жінки. Демонструвати дитині приклади безкорисливості, турботи про інших, зняття презирства й осудження там, де за земною логікою воно необхідне – це те, з чого складається здоров’я і щастя людини. Якими є майбутні потенції батьківства і материнства сучасних юнаків і дівчат? Чи достатньо в їхньому запасі пестушок, утішок, колискових, казок, щоб розважити дитину емоційно і морально підтримати її? Чи знає сучасна молодь звичаї й обряди, ці вічні цінності свого народу, щоб привити дитині почуття причетності до роду й родоводу, здатність протистояти згубним впливам, вдосконалювати себе і світ навколо себе. Важливе освітнє й виховне значення для теперішніх поколінь, на наш погляд, мають легенди і перекази про незвичайну фізичну силу богатирів, яка завжди гармонійно поєднувалася з моральною довершеністю. Ця єдність була і залишається ідеалом виховання всіх наступних поколінь («сила без голови шаліє, а розум без сили мліє», «сила та розум – краса людини»).

Основні зусилля сучасна наука має спрямувати не на винахід і використання ліків, на яких дехто збагачується, а на вивченні, розвитку та попцуляризації духовних структур, як головного фактора виживання людства. Найкраща медицина практикується щоденно - самим способом життя, манерою мислити, відчувати, вірити, любити, харчуватися. Але людина – не тільки тіло, вона має душу і не можна харчувати душу і дух лише м’ясом, овочами чи гормонами. Існують і духовні потреби. Коли душа і дух наповнені, вони діють на фізичне тіло і викликають у ньому нові процеси.

Великий мислитель Григорій Сковорода писав: «Не можна щось збудувати Словом, коли руйнуєш Ділом», тому нинішній час ставить перед нами завдання зберегти Людину. Культ здоров’я виокремлюється як феномен буття, як важливе завдання. У понятті "здоров’я" ми вбачаємо сукупність властивостей організму людини, впливу довкілля, які гарантують оптимальний розвиток розкриття всіх позитивних властивостей особистості, таланту й обдарованості, забезпечення фізичної та інтелектуальної працездатності на максимально тривалий термін життя». Тут поєднуються проблеми - особисті, державотворчі, планетарні. Збереження здоров’я – це збереження життя особистості, роду, родини, народу на Землі. Головною умовою фізичного здоров’я є знання і виконання законів єдності, духовності і любові як найвищої лікувальної сили. І саме українська мова, народна пісня з її первинною чистотою, звичай, традиція і надбання моральних та культурних цінностей можуть захистити Україну від агресії бездуховності. Суттю традиції є збереження, своєрідне повторення того, що триває в усі часи і збирає воєдино досвід різних поколінь. Зусиллям власної культури українська нація має навести лад на своїй землі, як домінуюча, елітарна і розкрити всю велич нашої культурної спадщини. А відродити державу можуть тільки ті, хто відчув цю велич, пам’ятаючи носіїв національного духу. 

За матеріалами Короті-Ковальської В.П. (Київ)
- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"


Не забудьте поділитись статею у соцмережах та вподобати нашу сторінку:


Теги:     Традиція      українці      здоров'я      культура      традиція

завантаження...
blog comments powered by Disqus

Опитування

Якого Ви віросповідання?
 

завантаження...