«Українські Соколи» - одна з кращих в історії авіації пілотажних груп. Ескадрилья була створена в Україні у 1995 році. До неї входили переважно льотчики 1-го класу. У кожного з них за плечима був солідний наліт і з десяток освоєних типів літаків. За підрахунками економістів, кожен з них «коштував» щонайменше $5 млн, саме в таку суму статистично оцінювалася підготовка одного льотчика-випробувача. Особливістю цієї групи було й те, що вони літали не на навчально-тренувальних, а справжніх бойових винищувачах. У людей захоплювало дух, коли українські аси злітали в небо і демонстрували вищий пілотаж. "Українські Соколи" представляли Україну на багатьох міжнародних авіаційних змаганнях, конференціях, салонах, виставках та авіашоу: у США, Канаді, Великобританії, Франції, Чехії, Румунії, Туреччині, Ізраїлі тощо. Майстерність їх не знала меж. На думку багатьох експертів, "Українські Соколи" по праву входили у ТОП кращих аеробатичних пілотажних груп всіх часів, на рівні зі знаменитими "Буревісниками" (США), "Снігурами" (Канада), "Червоними Стрілами" (Великобританія), "Патруль де Франс" (Франція), "Блакитний Імпульс" (Японія) та іншими.
***
Ідея створення української пілотажної групи зародилась у 1992-му, коли ВПС України здійснило турне Північною Америкою, присвячене Першій річниці Незалежності України та 100-річчю української діаспори у Канаді. Пілоти провели понад 30 виступів в 20 містах, зокрема в Канаді: Едмонтон, Віндзор, Чатман, Абботсфорд, Трентон, Альберта; США: Оклахома-Сіті (Оклахома), Сент-Луїс (Міссурі), Скрентон (Пенсільванія), Рокфорд (Іллінойс), Майнот (Північна Дакота), Спокан (Вашингтон), Колумбус (Огайо), Лінкольн (Небраска), Солт Лейк Сіті (Юта), Мохаве (Каліфорнія). Загальний наліт становив 103 години. Вперше тоді на килях МіГ-29 був зображений малий герб України — Тризуб. Одним з організаторів туру виступив Український летунський клуб в Канаді.
Бойовий літак ВПС України МіГ-29, який брав участь в Міжнародному показі льотної майстерності в Канаді у травні 1992 року. Едмонтон.
МіГ-29 перед авіаушоу в Скрентоні (США) у 1992 році.
До складу асів, яким була надана честь вперше представити світу Україну увійшли:
- Ярослав Скалько - очолив групу, перший заступник Командувача Військово-Повітряних Сил;
- Володимир Кондауров - заслужений льотчик-випробувач, під час турне у зв'язку з хворобою його змінив інший льотчик, полковник Віктор Россошанський (у подальшому саме він і стане керівником групи "Українські Соколи");
- Микола Коваль - старший делегації, льотчик-випробувач, афганець. Здобуде нагороди "Кращий дипломат 1992 року" (США) та "Суперкороль повітряного простору" (Великобританія);
- Олександр Головань - командир авіаескадрильї, підполковник;
- Валерій Солошенко - заступник командира авіаполку, підполковник.
Український МіГ-29 у супроводі американських F-16.
Українська діаспора вітає льотчиків ВПС України.
1992 рік, українські льотчики-випробувачі (зліва-направо): Володимир Кондауров, Олександр Голованов, Микола Коваль, Валерій Солошенко.
15 липня 1992 року. Представники України демонструють державний прапор після завершення авіашоу в Рокфорді, Іллінойс (США).
Результатами турне стало значне покращення іміджу України на міжнародній арені. Фактично, українські військові льотчики відкрили світу вже незалежну Україну. Про них довго згадували та писали в різних виданнях - на перших шпальтах обов’язково розміщували фото наших літаків або українських пілотів. Їх професіоналізм і майстерність надовго закарбувались у пам'яті людей. Виступи високо оцінили представники різних держструктур і почали запрошувати на наступні авіашоу, що проводилися в країнах-лідерах світової авіації.
На цьому піднесенні, ідея створення української національної пілотажної групи потихеньку почала втілюватись у життя. Володимир Кондауров разом з Россошанським, який налітав майже дві з половиною тисячі годин та освоїв понад 40 типів різних літальних апаратів, був пілотом-палубником, почали готувати українських льотчиків-випробувачів.
У 1995 році було прийнято рішення про створення пілотажної групи «Українські соколи» у Кіровському, під Феодосією (АР Крим), на базі льотно-випробувального комплексу Державного авіаційного науково-іспитового центру Збройних сил України.
Склад пілотажної групи «Українські соколи» 1996-2002:
- Віктор Россошанський - 2700 льотних годин;
- Михайло Лампік - 1300 льотних годин;
- Ігор Овчинніков - 1200 льотних годин;
- Сергій Ковальов - 1300 льотних годин;
- Володимир Топонар - 1900 льотних годин;
- Едуард Сотніков - 1000 льотних годин;
- Сергій Дудкін (загинув) - 1800 льотних годин;
- Павло Корольов - 1800 льотних годин.
Це були унікальні, закохані в небо пілоти-аси, неординарні, всебічно розвинені особистості. Фігури вищого пілотажу ними відпрацьовувалися роками ("Бочка", "Вісімка", "Кобра", "Петля", "Штопор", "Піке", "Переворот", "Ялинка" та ін.). Спочатку тренувалися на землі (авіасимулятори-тренажери), потім на навчально-тренувальних літаках, як і годиться. Це була титанічна праця. За один тренувальний політ льотчик міг втратити кілька кілограмів ваги. Група мала свій унікальний стиль, саме тому й здобула таку популярність. Керівнику не раз радили "з'їздити до російських "Витязів" або "Стрижів" повчитися", на що він відповідав, що у "Соколів" буде свій, не схожий на інших почерк і свої льотні секрети...
Схема фарбування літаків Міг-29 пілотажної групи «Українські Соколи» розроблена геральдистом і живописцем Валерієм Ляховим. Варіантів було чимало, проте керівник групи В. Россошанський обрав версію, у якій за його словами жовті промені допомагали в зміні смуги МіГ-29. Протягом декількох місяців Запорізький АРЗ на чолі з керівником - В. Каленовим, пофарбували літаки пілотажної групи.
Утримувати таку потужну групу було не просто. Потрібен був колосальний держбюджет і постійна увага збоку міністерств та різних служб. За один політ "шістка" спалювала близько 10 тонн авіапалива, а підготовка одного пілота, як вже згадувалось, обходилася у 5 мільйонів доларів. Необхідно було оновлювати техніку, обслуговувати аеродроми, готувати нових льотчиків, дбати про завтрашній день. У висновку, проблеми накопичувалися, а групі деколи доводилося шукати меценатів і спонсорів. При мінімум польотів потрібно було досягти максимальної практики.
1996 року пілотажна група розпочала перші тренування на навчальних літаках L-39С, а потім пересіли на МіГ-29 і МіГ-29УБ. У процесі відпрацювання пілотажної фігури «Бочка» сталося зіткнення у повітрі літаків. В однієї машини було пошкоджено крило, а у другої — кіль. Майстерність і витримка пілотів дозволила уникнути трагедії та благополучно приземлитись.
Вперше група продемонструвала свій пілотаж на навчаннях "Серпень-96" четвіркою МіГ-29. 9 травня 1997 "Українські Соколи" виступили над аеродромом «Чайка» біля Києва. Далі пішли запрошення взяти участь в найбільших міжнародних авіашоу: на британській базі Фейрфорд у відомому військовому аерошоу Air Tattoo, в чеському місті Градець-Кралове, турецькому Ізмірі, румунській Констанці... Звідусіль група привозила почесні нагороди. Філігранності та злагодженості "Соколів" змушені були віддавати належне навіть колеги з інших пілотажних колективів. І це виводило їх в еліту преміум-класу.
Паралельно з демонстраційними показами за кордоном тривали тренування вдома, в Криму. 26 березня 1998 року над аеродромом у Кіровському, де проводились тренувальні польоти "Українських Соколів", різко змінились погодні умови - піднявся сильний боковий вітер, а злітно-посадкову смугу на очах затягував густий туман. Два винищувачі з трійки "Соколів", які в той час були в небі, благополучно встигли сісти. Останнім, як найдосвідченіший, мав приземлитися Дудкін. На той час туман вже став настільки густим, що керівнику польотами, злітно-посадкову смугу взагалі не було видно і під час приземлення зазнав авіакатастрофи літак, пілотований полковником Сергієм Дудкіним. Це була перша втрата. Її важко пережили учасники групи...
Потрібно було відбирати нових кандитатів, і ними стали Михайло Лампік та Ігор Овчинніков. У тому ж 1998 році вони почали тренуватися у шістці. Свій перший публічний іспит в якості нових членів групи Лампік і Овчинніков склали під час навчань "Осінь-98". Імітація повітряного бою спільно з транспортним Ан-72 та комплекс фігур вищого пілотажу.
У вересні 2001 року "Соколи" вперше в один день виконали відразу два демонстраційних польоти - над набережною Дніпра в Кременчуці і над військовим аеродромом в Полтаві на День міста.
На той момент почали гостро проявлятися проблеми дефіциту палива, а деякі аеродроми страждали від відключення електропостачання. Багато речей трималися на ентузіазмі самих пілотів. Але не всі виявилися такими стійкими і самовідданими. На початку 2002 року Россошанський покинув групу (вирішив не продовжувати контракт). В інтерв'ю газеті "День" він сказав, що "Україна не була готова мати цю групу" і йому не раз доводилося самотужки "пробивати" пальне для польотів.
Так це чи ні, але менш ніж через рік, 27 липня 2002-го, сталася жахлива Скнилівська трагедія, яка забрала життя 77 осіб (серед них 28 дітей), постраждало близько 500 людей. За кількістю загиблих ця катастрофа є найбільшою в історії авіаційних шоу. На Скнилівському аеродромі у той день проводилося святкування, присвячене 60-річчю 14 АК ВПС України. Фігури вищого пілотажу на Су-27УБ виконував досвідчений екіпаж пілотів першого класу групи «Українські соколи» - полковники Володимир Топонар і Юрій Єгоров.
О 12:52 за місцевим часом Су-27УБ, під час завершення фігури «Коса петля з переворотом», яку виконав на дуже малій висоті з порушенням п.2.3 КЛЕ та виходом на критичні кути атаки, намагаючись перейти до горизонтального польоту та уникнути зіткнення із землею, зачепив стабілізатором дерево, потім крилом бетонне покриття рульожної доріжки, а далі — врізався в Су-17М4Р на землі, правим крилом зачепив штурманський ліхтар Іл-76ТД, і, виконавши три оберти навколо осі центроплану, впав у натовп людей, які вийшли на аеродром. Літак вибухнув і запалав. Обидва пілоти катапультувалися вже після контакту з землею і зазнали незначних пошкоджень внаслідок перенавантажень при катапультуванні. Пізніше, як вони сказали - до останнього намагалися уникнути зіткнення і вивести літак з піке.
Льотчик Володимир Топонар отримав 14 років ув'язнення, а льотчик Юрій Єгоров — 8 років. Хоча своєї провини вони так і не визнали. Також 5 років отримав керівник польотів із землі підполковник Юрій Яцюк.
Хтось каже, що їх підставили. Мовляв, це сталося завдяки цілеспрямованим зусиллям зрадників різного калібру та російської агентури, котрі розвалювали і добивали український військово-авіаційний комплекс, а "Українських Соколів" хотіли знищити як явище. Занадто вони їм муляли око. За різними чутками, у пілотів були помічені проблеми: з двигунами (різнотяга) і пальним під час польоту, але їм все одно наказали продовжувати виконання фігури; проблеми з мапою летовища, яка була у їх розпорядженні (пілоти не відразу зрозуміли де стоять глядачі), його невідповідність стандартам; відсутність попереднього тренувального польоту. Пізніше, на відеозаписі ніби-то зафіксували зайвий предмет, який непомітно промайнув біля падаючого винищувача. Ще одна причина - незлагодженість екіпажу. До кінця незрозуміло, чому до нього увійшов Єгоров, який до групи "Соколів" наче відношення не мав. На основі інформації, яку надає фільм "Українські соколи - тріумф і трагедія", Лампік або Ковальов були на той час вільними, ба більше чудово знали свого напарника Топонаря й запросто могли скласти йому пару у той злощасний день. Зрештою, Володимира Топонаря там теж не мало бути. Початково планувався інший пілот - Федір Тищук, який мав суттєвий досвід "соліста" в небі на Су. Отже, екіпаж дійсно виявився, як кажуть, "сирим".
Найбільш очевидна причина катастрофи - порушення всіх технік і правил безпеки, самовпевненість пілотів й командування, недостатній контроль збоку міністерств і спецслужб ("Соколами", за великим рахунком, ніхто належним чином не займався), халатність організаторів - подібні шоу не можна проводити над головами людей, які безперешкодно ходили собі по злітній смузі, щоби краще побачити видовище...
У часи Віктора Ющенко здійснювалися неодноразові спроби відродити пілотажну групу "Українські Соколи". Так, 26 вересня 2008 року було введено в дію рішення «Про невідкладні завдання з підвищення обороноздатності України» в якому, зокрема, говориться — «затвердити до кінця 2009 року державну цільову програму створення пілотажної групи „Українські соколи“». Однак найбільша проблема, з якою стикнулися - відсутність готових льотчиків-випробувачів і брак ресурсів. Щоби виконувати фігури найвищого класу недостатньо мати просто досвід і кілька годин нальоту. Треба бути фанатом своєї справи - асом. Витрати на утримання такої групи за різними підрахунками могли складати більше 200 мільйонів гривень (станом на 2009 рік). На жаль, грошей не знайшлося ні на техніку, ні на підготовку кадрів, ні на зарплату.
Весною 2014 року війська рф захопили аеродром Кіровське, на якому знаходились борти "Українських Соколів". Кажуть, деякі з них вдалося врятувати.
***
Чи завершилась історія "Українських соколів" на цьому? Маємо надію, що ні. Можливо колись "Соколи" злетять в небо знову, у синьо-жовтому камуфляжі, але вже у новому складі та порадують нас своїми непевершеними фігурами пілотажного мистецтва.
2022-го року в мережі з'явилося відео, на якому видно бойовий винищувач МіГ-29 у лівреї «Українських Соколів». Кажуть, це міг бути пілот під псевдонімом "Джус" (Juice), який є одним із втілень колективного образу "Привида Києва", що героїчно захищав небо над столицею від орд окупантів. Суспільству стали відомі імена й інших молодих льотчиків-Героїв, наприклад Karaya.
Українська авіація відроджується.
Сьогодні наші пілоти активно вчаться та освоюють винищувачі нового покоління F-16.
Що ж, будемо вірити в ЗСУ та пришвидшувати перемогу!
Слава Україні!
Героям Слава!
Використані джерела:
- Вікіпедія. Українські соколи.
- Вікіпедія. Льотчики-випробувачі України.
- Вікіпедія. Тур МіГ-29 ВПС України до США та Канади 1992 року.
- Вікіпедія. Скнилівська трагедія.
- Wikipedia. Ukrainian Falcons.
- Wikipedia. United States Air Force Thunderbirds.
- Wikipedia. Red Arrows.
- Wikipedia. Blue Impulse.
- Wikipedia. Snowbirds.
- Wikipedia. Aerobatic Teams.
- Facebook. Музей Повітряних Сил ЗСУ.
- Хроніки Любарта: Реквієм «Українським соколам»: польоти і долі повітряних асів.
- 24tv.ua: Як "Українські соколи" стали одною з кращих пілотажних груп світу.
- Український Інтерес. Українські соколи.
- Coffee or Die: Interview With a Ukrainian MiG-29 Pilot.
- Ukraine Paints Refurbished Frontline MiG-29 In High-Visibility Scheme.
- Привид Києва перейшов на Міг-29 у таємничому камуфляжі.
- Кращий льотчик-випробувач України Михайло Лампік у Тернополі розвиватиме малу авіацію
- BBC-News Україна: Життя та смерть льотчика-аса Володимира Топонаря
- Звання «суперкороль неба» льотчик з Рівненщини отримав з рук британської королеви.
- Газета "День": Перерваний зліт. Інтерв'ю з Россошанським.
- Aviastory.com.ua. Українські соколи.
- Авіація Галичини. Як роззброювалась українська авіація?
- Youtube. д/ф "Чорний ящик Скнилова".
- Youtube. Українські сенсації. Сповідь фатального льотчика.
- Youtube. Скнилів. Один за всіх.
- Youtube. Валерій Солошенко. 60 годин нальоту.
- Youtube. Інтерв'ю з льотчиком-винищувачем Karaya.
- Youtube. Герой нашого часу. Микола Коваль.
© Портал SPADOK.ORG.UA
