Велесова Книга: збірка статей

Велесова Книга

Зміст

Як постала Велесова Книга?

Наші жерці
Знання берегти речуть,
А вони украдені від нас.
І ми не маємо їх нині,
Ніби без заборола нашого,
І боїмося, що так і лишимося невігласами до кінця,
Не знаючи, звідки ми...
(Велесова книга (д.6-д)

Віками наші предки зберігали знання в усній традиції. Старці передавали легенди онукам, онуки виростали і перетворювались у вождів, передавали традицію нащадкам. Мова виступала ключовим компонентом у свідомості людини. Слова як зерна проростали у плодовитій землі і ставали заповітами.

Та найшла пліснява на наші землі. Мудрих волхвів було порубано і спалено живцем на очах народу, а вожді складали зброю – чужинська релігія забороняла їм чинити опір, нав’язуючи убогість і покору. Ми потрапили під важке іго злодіїв, які духовно і фізично нищили, грабували нас. Будь-які сплески опору безпощадно каралися катуваннями. Ті, що залишились – змушені були бігти і зашифровувати послання майбутнім поколінням в дощечки, бо з часом і їх буде убито.

Так і постала Велесова Книга – цілком закономірне явище в культурно-історичному процесі розвитку Русі-України. У 1919 році в маєтку Великий Бурлюк на Харківщині були знайдені загадкові дерев'яні дощечки з викарбуваною на них праслов'янською писемністю. Полковником Білої армії Алі Ізенбеком пам'ятки були вивезені до Брюсселю, де у 1925 році з ними ознайомився письменник-емігрант Юрій Миролюбов. Саме він почав перші переклади Велесової Книги. На жаль, не було тоді ані професіональних лінгвістів, ані дослідників, які б могли достовірно проаналізувати та перекласти невідомий матеріали. Багато літер було витерто, частина дощечок розбита, інша – загублена. Звідси і всі неточності та недостовірності перекладу.

Деякі “доброзичливці” відразу цим скористалися і разом з Велесовою Книгою заперечують існування й цілого українського народу, існування української мови. А від заперечення окремості існування народу, його мови та історії, лише один крок до заперечення права на його існування взагалі…

Тому доцільно було б не називати Велесову Книгу підробкою на догоду зайдам, а створити наукову комісію та ретельно проаналізувати фотокопії, визначити правдивість історичних фактів дощечок. Безумово, багато разів книга була писана-переписана і нумерація, яка є сьогодні - зроблена перекладачами-упорядниками в довільному порядку.

Тим не менш, Велесова Книга викладає світогляд та етнічні витоки русинів-українців, це вже готова концепція для нашого народу. Можна написати книгу, яка буде піднімати мотивацію народу, яка викличе цікавість до історичного коріння, але написати книгу, яка б пробудила генетичну пам'ять сотні поколіннь, пам'ять душі, пам'ять роду - практично неможливо... "За десяток віків забули своє родство, і так роди жили окремими племенами. Се називаються ті поляни, свередзі і деревляни: тут бо всі руські… За другу тисячу літ підпали розділу і лишились у самотності… І так за дві досьогодні тисячі літ не могли сутворитися до Русі, а там прийшли варяги..." (Книга Велеса).

Отже, Велесова Книга - виконала і продовжує виконувати свою роль, це скрижалі буття українського роду, це найперша книга, з якої варто почати свій Шлях українцю.

Велесова Книга рече

Велесова Книга

ДАРЕМНО ЗАБУЛИ СТАРІ ЧАСИ НАШІ,
БО КУДИ ЙДЕМО - НЕ ВІДАЄМ...
А ТАК ОЗИРАЄМОСЯ НАЗАД І РЕЧЕМО:
"НЕВЖЕ УСТИДИЛИСЯ НАВУ, ЯВУ, ПРАВУ ЗНАТИ
І НАВКОЛИШНІЙ СВІТ БАЧИТИ І ВІДАТИ?.."
(Велесова Книга, д.1)

СЕ ДУШІ ПРАЩУРІВ НАШИХ
ОД ІРУ ДИВЛЯТЬСЯ НА НАС...
І ТАМ ВІД ЖАЛЮ ПЛАЧУТЬ,
І ДОРІКАЮТЬ НАМ.
ЩО НЕ БЕРЕГЛИ МИ
НАВИ, ПРАВИ І ЯВИ,
НЕ БЕРЕГЛИ БОГІВ,
ТА ЩЕ Й ГЛУЗУВАЛИ...
ІСТИННО, ЩО НЕДОСТОЙНІ
БУТИ ОНУКАМИ ДАЖБОЖИМИ!
(Велесова Книга, д.5)

...А СЬОГОДНІ ЗАПЕКЛОСЯ КРОВ'Ю СЕРЦЕ НАШЕ...
ОД РАНКУ ДО ВЕЧОРА ХОДИМО
І ЗРОНЯЄМО СЛЬОЗИ ОСУДУ НАШОГО.
ЖИЛИ НІМИМИ В ЧАС ТОЙ,
ЗЛЕ ВІДАЛИ, ЩО ЧАС ПРИЙДЕ,
КОЛИ В СІЧУ ПІДЕМО НА ВОРОГІВ -
ЧИ ТО ГРЕКІВ, ЧИ ТО ГУНІВ,
ТИХ БО МАЄМО ЗАХОМУТАТИ І СТРИНОЖИТИ.
І НЕ СТАНЕ ТАМ ВОРОГА МЕРЗЕННОГО
ПЕРЕД ОЧИМА НАШИМИ...
І МАЄМО ПРИМУСИТИ ЗАПЛАТИТИ
ЗА СЛЬОЗИ ДОЧОК НАШИХ УВЕДЕНИХ
І СИНІВ, У РАБСТВО ВЗЯТИХ...
ПЛАТА БО ТА НЕ СРІБНА І НЕ ЗОЛОТА, -
ОДСІЧЕМО ГОЛОВИ ЇХНІ І НА ПАЛІ НАСТРОМИМО.
(Велесова Книга, д.7в)

...ГРІМ ГРИМИТЬ У СВАРЗІ СИНІЙ,
І МАЄМО ЛЕТІТИ НА ВОРОГІВ,
НЕНАЧЕ ЛАСТІВКИ ШВИДКІ І ГРОМОВІЇ,
А ТА ШВИДКІСТЬ - ТО ПРИКМЕТА НОВА, РУСЬКА.
І ОЗНАКУ МАЄМО ЗАРАЗ ІНШУ,
АБИ СТЕП СКІФСЬКИЙ БУВ ЗАРАЗ ЗА НАМИ,
І ВСЯКІ БРОДЯГИ У НЬОМУ ПОЩЕЗЛИ.
І ТІЛЬКИ НАШІ КОРОГВИ ТАМ ХОДИТИМУТЬ,
І НАШІ РОДИЧІ ЖИТИМУТЬ...
(Велесова Книга, д.8)

...БОРИСЯ ЗЕМЛЯ РУСЬКА,
І БОРОНИ СЕБЕ,
ЩОБ НЕ БУЛА НА ТОМУ ХРЕСТІ,
ЩОБ ВОРОГАМИ НЕ БУЛА ЗАХОМУТАНА,
І ДО ВОЗА ПРИВ'ЯЗАНА,
АБИ ТЯГТИ ЙОГО ТУДИ,
КУДИ ЗАХОЧЕ ВОЛОДАР ЧУЖИЙ...
(Велесова Книга, д.8)

...Б'Є КРИЛАМИ МАТИ-СЛАВА,
І ВЕЛИТЬ НАМ ІТИ ДО СІЧІ,
І МАЄМО ЙТИ.
І НАМ НІ ДО ЇСТВА БОРОШНЯНОГО,
НІ ДО М'ЯСА СМАЧНОГО.
БУДЕМО СПАТИ НА СИРІЙ ЗЕМЛІ
І ЇСТИ ТРАВУ ЗЕЛЕНУ,
ДОКИ НЕ БУДЕ РУСЬ ВІЛЬНА І СИЛЬНА!
(Велесова Книга, д.8)

СТАНЬТЕ ЯК ЛЕВИ ОДИН ЗА ОДНОГО,
І ТРИМАЙТЕСЯ КНЯЗІВ СВОЇХ,
І ПЕРУН БУДЕ КОЛО ВАС
І ПЕРЕМОГУ ДАСТЬ ВАМ!
СЛАВА БОГАМ НАШИМ
ДО КІНЦЯ ВІКУ ЗЕМЛІ ЧУЖОЇ,
ТА ДО БЛАГ УСЯКИХ РУСІ -
ОТЦІВСЬКОЇ ЗЕМЛІ НАШОЇ!
І ТАК БУДЕ, БО ТІ СЛОВА
МАЄМО ОД БОГІВ.
(Велесова Книга, д.8)

ТАКИМИ БУЛИ НАШІ ПРАОТЦІ,
І НАМ НЕ БУТИ ІНШИМИ.
А ГРЕКИ-ХРИСТИЯНИ ХОТІЛИ НАС ПОХРЕСТИТИ,
ЩОБ МИ ЗАБУЛИ БОГІВ НАШИХ
І ТАК ОБЕРНУЛИСЯ В ЇХ ВІРУ
І СТАЛИ ЇМ СЛУЖИТИ.
А ПЕРШЕ, КОЛИ НАШІ ПРАЩУРИ СУРОЖ ТВОРИЛИ
ГРЕКИ ПРИХОДИЛИ КУПЦЯМИ ДО НАС,
ПРИБУТКИ ШУКАЮЧИ І ЗЕМЛЮ НАШУ РОЗГЛЯДАЮЧИ...
АЖ ОСЬ ОДНОГО РАЗУ ПОБАЧИЛИ ВОЇНІВ ЇХНІХ
ПРИ МЕЧАХ ОЗБРОЄНИХ.
І СКОРО НАШУ ЗЕМЛЮ ПРИБРАЛИ ДО РУК СВОЇХ
І УТВОРИЛИ ІГРИЩА ІНШІ,
ЯКІ Й ЗАРАЗ БАЧИМО...
ПОСТЕРЕЖЕМОСЯ ТОГО, ЯК ПАСТУХИ,
ЩО ОБЕРІГАЮТЬ СВОЄ СТАДО,
І НЕ ДАЮТЬ ВОВКАМ ХИЖАЧИТИ НА ЯГНЯТ,
ЯКІ БО Є ДІТЬМИ СОНЦЯ...
(Велесова Книга, д.13-14)

...БОГИ - ЄДИНЕ І МНОЖЕСТВЕНЕ,
І ХАЙ НІХТО НЕ РОЗДІЛЯЄ ТОГО МНОЖЕСТВА.
(Велесова Книга, д.30)

Таємниці Влескниги

knyga-velesa-volhovnyk

1 Даремно забули доблесні наші старі часи,
бо куди йдемо – не відаєм.
А так озираємось назад і речемо:
“Невже ми устидилися
Наву, Праву і Яву знати
і навколишнє відати і думати?”

2 Cе Бо Дажбог створив нам яйце,
Яке є світ-зоря, що нам сяє.
І у тій безодні
Повісив Дажбог Землю нашу,
Аби тая удержана була.
Так це душі Пращурів суть
І ті світять нам зорями од Іру. (Дошка I)

«В(е)лескнига» названа по першому слову (Влескниго) на дощечці 16 і пов'язане з ім'ям слов'янського бога Велеса. Українські рідновіри вважають Велесову Книгу святинею українського народу. Вона викладає історичний шлях, світогляд, звичаї, вікопомні події, етнічні витоки та світосприйняття русів (українців-русичів і загалом слав'ян), а також давньоукраїнську релігійну концепцію створення світу – триєдність Яви, Прави і Нави, що знайшло своє втілення у Тризубі – сучасному Гербі України. Розглядаючи «ВК», перш за все зазначимо, що автори стародавніх текстів описують не всі події, а лише найголовніші на думку тодішніх авторів, до того ж не в хронологічній послідовності, бо «ВК» – не історична, а ідеологічна збірка текстів, покликана зберегти духовні надбання українців-русичів, що зазнавали нищівного впливу тлінної релігії чужинців, та надихнути спільноту українців-русичів до захисту землі отців наших. «ВК» охоплює події з ІІ тисячоліття до нашої доби і до 860 року нашої доби. Цей висновок підтверджений словами дощечки д.4б:

«За десяток віків забули своє родство, і так роди жили окремими племенами. Се називаються ті поляни, свередзі і деревляни: тут бо всі руські… За другу тисячу літ підпали розділу і лишились у самотності… І так за дві досьогодні тисячі літ не могли сутворитися до Русі, а там прийшли варяги (860р.)».

Як бачимо, двотисячолітній огляд історичних подій реально закладений у «ВК» і спонукає до переосмислення висновків, що побутують нині стосовно цієї літературної пам'ятки. Сучасному читачу важко осмислити усі події «ВК», бо це не по силі навіть іменитим науковцям, тож споглянемо загальну історичну картину, на тлі якої відбуваються події. Причому деякі з них переказуються по кілька разів кожним слав'янським родом з привнесенням свого бачення та амбіцій (докладніше про все дивитись далі по тексту). Загальний огляд «ВК» розпочнемо з формування праслав'янської спільноти (укрів-венедів-русичів) та створення релігійної концепції, коли «Дажбо нас народив од корови Замунь». Цей міфологічний світогляд відповідає зодіаку Тельцю (4400-1710 роки до н.д.). Утворилися наші роди в добу кімерійців (ХХ-VІІ ст. до н.д.) в «Семиріччі» (північне Приазов'я), де відбулась битва 950 року до н.д. («на берегах моря Готського») з азіатськими кочовими племенами. Першу битву на праотці виграли, але через кілька століть азіатські орди насунулися знову, причому більш чисельні. Це були скіфи – східні давньоіранські племена, що з’явились на Русі в VІІ ст. до н.д. Цій потужній навалі не зуміли протистояти наші праотці і відступили: частина пішла на північ на чолі з легендарним праотцем Орієм (розбудувавши Голунь та Києв у Подніпров'ї), частина – на захід (розбудувавши м. Кімерій в Італії), частина – до Малої Азії. Згідно існуючої історіографії, скіфи на чолі з царем Мадієм, переслідуючи кімерійців, через Кавказ вдерлися до Мідії і оволоділи на 30 років великою частиною Малої Азії. Це засвідчує розповідь «ВК» про відступ наших праотців з «Семиріччя» до Сірії та зворотне повернення на свою батьківщину:

«І вийшли з краю Семиріччя до гір Сірії, в Загрос, перебувши там вік» (д.15а), тобто наші Праотці перебули в Сірії деякий час, ймовірно вік одного покоління, перечекавши поки вщухне розгул азіатської орди.

Головна увага «ВК» зосереджена на тій частині наших праотців, котрі після виходу з «Семиріччя» не залишали межі стародавньої Руси. В першу чергу це стосується легендарної особи – патріарха Орія – батька Кия, Щека, Хорива, чиї роди утворили спільноту русичів на Подніпров'ї, Чехії та Дунаї (Хорватія). Після виходу з «Семиріччя», зумовленому навалою скіфів, частина наших пращурів на чолі з Орієм пішла на північ «у ліси» верхів'я Дніпра, звідки невдовзі повернулись на середнє Подніпров'я, де сусідили зі скіфами, що випасали у наших степах свою худобу («іранець Скотень»). Згідно «ВК», старотець Орій розбудував чи відбудував Голунь у голому степу на Ворсклі, а його сини, ймовірно після смерті батька, розійшлися по Русі: Кий разом з братами укріпив стародавнє місто Куява («матір городів руських»), після чого Щек і Хорив подалися на Дунай, де розбудували Старокарпатську державу, яка проіснувала близько тисячі років, слугуючи заслоном від римлян. Нащадки Хорива залишись на Дунаї (хорвати), а нащадки Щека у І-ІІІ століттях повернулись до Дніпра і замешкали долину Прип'яті, де перебували близько 500 років і поволі переміщувались на захід (чехи, поляки).

Переселення частини русичів з Подніпров'я до Карпат – це вікопомна подія, що зазначена у «ВК» як Карпатський Ісход (640 р. до н.д.), а вже від Карпатського Ісходу ведеться датування інших подій. У VІІ ст. до н.д. розпочалась Велика Грецька колонізація узбережжя Руського моря (воно ж Чермне море, перекручене у сучасну назву «Чорне» море). «ВК» розповідає про захоплення греками наших стародавніх міст – Сурож (суч. Судак) та Корсунь (суч. руїни м. Херсонес біля Севастополя), які були збудовані русичами (кімерійцями-антами-венедами) за «400 років» до греків, тобто наприкінці ІІ тисячоліття до н.д. Зауважимо, що в ті часи захоплення земель відбувалось за правом сили, тож наші праотці вели майже невпинні війни з загарбниками. Легендарне місто Голунь (суч. руїни біля м. Більськ на Ворсклі), згадане Геродотом як місто «Гелон», було спалене персами на чолі з Дарієм-І у 514 р. до н.д.; згодом відновлене русами. Крім Голуні й Києв, як головних міст русичів, «ВК» згадує Воронженець (суч. Вороніж), Росія-Град (суч. Ростов), Новгород (суч. Новгород) та інші. Згадуються й імена славетних героїв та перемоги русичів у неугавній боротьбі за землю Руську з численними ворогами.

У ІІІ столітті нашої доби з заходу посунули готи (германські племена), з якими розпочалися довготривалі війни. «ВК» згадує ватажка готів Германаріха (350-375 роки), від якого також ведеться датування подій. Крім готів серед ворогів «ВК» згадує єгуншів (суч. інгуші), які об'єднались з азіатськими гунами ІV ст., утворивши союз племен під назвою "Велика Болгарія" (м. Біла Вежа на території суч. Цимлянського водосховища). Також згадуються обри (вони ж авари), елани (алани) – іранське плем'я (предки осетинів), костобоки (геко-дакійці), язиги (яги, яси – іранське плем'я), хозари (Хозарія VІІ ст.), варяги – зокрема ватажки варягів Аскольди (загалом три однойменні особи).

Події у «ВК» викладаються не в хронологічній послідовності, а в довільній формі, тож розібратися в них сучасному читачу вельми важко. Адже те, що було добре відоме нашим праотцям, постає незбагненним навіть сучасним науковцям. Відтак, авторські коментарі допоможуть нашим сучасникам розібратися у вирі історичних подій «Велесової Книги».

4 Права бо є невідомо уложена Дажбом,
а по ній, як пряжа, тече Ява,
і та соутворює життя наше.
І та, коли одійде, Смерть є.
Ява текуща, а творена в Праві.
Нава бо є по тій: до тої є Нава,
і по тій є Нава, а в Праві ж є Ява.

5 Поучившись старому, зануримо
душі наші в нього, бо є те наше,
яко се бо вже найшло на коло нам.
Творящу богом силу узріли в собі,
бо то дано дар богів,
і не потребуємо бо се напраснити.

6 Се душі пращурів наших од Їру зрять на нас
і там з жалю плачуть і виказують нам,
що не берегли ми Праву, Наву і Яву,
не берегли того, а ще й глузували.
Істино, що не достойні бути Дажбожими внуками.
(Дошка I)

Вважається, що більша частина «ВК» написана з усних переказів аналогічно тому, як були записані індійські веди, складені на теренах України-Руси в 4-3 тисячоліттях до н.д., але записані лише в 2-тисячолітті до н.д. брахманами в Індії. Відомо, що тексти усіх вед заучувалися брахманами напам'ять, як обов'язкова умова посвяти в релігійний сан. Відтак, напевне, і «ВК» заучувалася волхвами (служителями рідної української релігії), але навряд чи повністю вся літературна пам'ятка була складена (записана) виключно з переказів. Бо маємо докази, що деякі дощечки записані з означенням часу їх написання. Одна з перших дощечок (д.5б) була записана у 374 році, де міститься згадка про битву язигів з костобоками у 174 році, згідно сучасної історіографії: «І була та убориця за двісті літ (до часу написання, тобто до 374р.)»; інша дощечка (д.29) була записана у 410 році, де міститься згадка про битву з римськими легіонами імп. Трояна у 210 році: «І се дідове наші пішли на легіони Трояна і розтрощили їх. І то було за триста літ до нашого часу (тобто до часу написання)».

Підтвердження давності написання деяких дощечок «ВК» убачаємо у вислові:

"Грецьколані не богів почитають і не людей. Їхні боги суть із каменя зроблені подобою до мужів".

Подібний вислів правомірний лише до повної християнізації грецьких колоній на Північному Причорномор'ї, після проголошення християнства державною релігією Візантії у 325 році. Нагадаємо, що насильницьке утвердження християнства почалося з християнізація Балкан. Візантія понесла нову релігію до болгар, з якими візантійські імператори розпочали неугавні війні і врешті перетворили на своїх васалів. Відтак, передбачаючи загрозу християнізації волхви-русичі почали створювати «Велесову Книгу», щоби зберегти релігійні традиції та духовні надбання пращурів. Тож не дивно, що тексти дощечок близькі до давньоруської літературної традиції дохристиянських часів за своїми лексико-граматичними характеристиками.

Щодо авторів «ВК» зазначимо слова самого Ю.Миролюбова, який безпосередньо тримав у руках дощечки з автентичним текстом:

«Букви були не всі однакової величини, були рядки дрібні, а були й великі. Видно, що не один чоловік їх писав».

При уважному прочитанні «ВК» можна помітити повтори і навіть різний стиль викладу, а це також засвідчує, що певні частини тексту (окремі дощечки) написані різними людьми. Зокрема дослідники «ВК» розрізняють дощечки, написані здебільшого волхвами Західного Полісся (басейну ріки Прип'яті, яка звалася Дніпром та Лукою), а також волхвами Наддніпрянщини та прибічниками отця Ора (патріарха й царя антів); декілька дощечок містять певну кількість чеських слів, що також вказує на причетність нащадків роду Щека (чехів) до написання цієї літературною пам'ятки. Не виключно, що до створення «ВК» долучились і прибалтійські руси (на це вказує згадка про величне святилище Світовида на о. Рюген в Балтійському морі). Зауважимо, що на просторах між Одрою й Лабою жили і поляни, і волиняни, і деревляни – родичі наддніпрянців (носіїв черняхівської культури), утворивши там Балтійську Русь. Згодом поляни-укри (нащадки Кия, Щека, Хорива) одержали перевагу і сформували державну спільність під назвою Русь. Проте лише укри-укріани Балтійської Русі зберегли традиції найдавнішого індоєвропейського етносу аж до ХІІІ століття.

Крім того, маємо пам'ятати, що «ВК» була написана різними представниками слав'янської спільноти, які розповідали перекази свого племені, котрі не слід переносити на увесь давньо-український етнос. Зокрема на дощечці «6в» розповідається про тиверців, які потрапили у вавилонський полон і згодом повертались в причорноморські степи й Подніпров'я через Кавказ. А загалом, за визначенням фахівців, у збірнику «ВК» не менше 15-ти пам'яток, складених у різний час різними людьми і зведених воєдино у VІІ – ІХ століттях, коли християнська релігія поточилась на Русь, несучи свої фатальні згубні наслідки. Не викликає сумніву, що «ВК» була складена для того, щоби донести нащадкам правдиву історію українців-русичів, не спотворену вітхозавітними вигадками. Саме завдяки «Велесовій Книзі» ми можемо з упевненістю сказати, що Русь була відома в Старому Світі за тисячоліття з-перед того часу, котрий зазначили християнські літописці «Повісті плинних літ», розпочавши літочислення Русі з 852 року.

Корова Замунь, чи помилка волхва?

Починаючи вивчення рідної Православної віри з книги В.Войтовича «Міфи та легенди давньої України», я дізнався про походження нашого, Орійського роду. Ось що пише пан Валерій:

«Отець Ор мав двох дочок, та таких вродливих, наче богині з якогось іншого світу. За прадідівським звичаєм, вийшов він одного разу у широкий степ, глянув довкола, але не знайшов там мужів, гідних величі і слави майбутньої Оріани. Багато років стояв отець Ор з піднятими до неба руками і молив Бога:

- Дажбоже наш, ти - досконалий розум світу. Ти об'єднав дух з тілом. Ти дав можливість бачити щастя тілесне в щасті духовнім. Шляхи твої, даровані людині, воістину великі і святі. Заопікуйся, Дажбоже наш, щоби діти мої народили щастя своє і надію свою, щоб вічнів рід синів і доньок твоїх, в ім'я світлого дня, твого безсмертя. Слава тобі, всюдисущий і милосердний господи Дажбоже, і нині, і завжди слава!

І така була велика святість отця, що його молитву було почуто. Таїною любові і краси, безмежності і вічності зійшов Дажбог на землю і своїм чарівним золотосяйним святим духом запліднив дочок отця Ора. Сам Велес, бог достатку, погодився тоді прийняти пологи. Зраділи діви-рожаниці:

- Бог зійшов межи нас. І будуть після нас діти та внуки Дажбожі вічно, на благо і на славу могутнього Роду, в ім'я святого духа предків.

Так народилися Дажбожі діти Оріани, майбутньої Русі - квітучої колиски Матері-Землі, осяяної життєдайним промінням лагідного сонця.»

Черпаючи духовні сили і натхнення у вірі славних пращурів, що дали початок найвидатнішим цивілізаціям стародавнього світу й створили наймогутнішу державу Русь, і порівнюючи цю віру зі штучною, облудною, лицемірною та людиноненависницькою юдо-християнською релігією, я спалахнув бажанням отримати якомога більше знань про нашу віру. Так у мене з’явилася

«Велесова книга» - справжній шедевр давньоруської культури.

Гортаючи її сторінки, натрапив на такий варіант походження нашого роду:

«І Дажбо нас народив од корови Замунь, і були ми кравенці і скіфи, анти, руси, боруси, і сурожці. І тако стали діди русове.»
(дошка 7-є)

Спершу мені здалося, що мова йде про різні події. Можливо, автор цієї дошки «Велесової книги» мав на увазі походження людини взагалі? Але ж – ні. По-перше, ніде не згадується, що це були перші люди, а також не згадується жоден чужинський народ (перераховуються лише народи, що проживали на наших теренах). По-друге, перечитаймо закінчення цього уривку:

«І тако стали діди русове», тобто йдеться про утворення саме руського народу й перераховуються лише ті народи, з яких він врешті й утворився. Тож маємо явну неузгодженість оповідей про одну й ту саму подію. А оскільки походження Роду – це поняття фундаментальне в будь-якій релігії (щоправда, мені до чужинських вірувань жодного діла немає), то я вважаю, що в це питання треба обов’язково внести ясність. Не маючи підстав брати під сумнів жодне з джерел (ані дослідження пана Войтовича, ані «Велесову книгу»), цілком природно виникає думка, що десь-таки закралася помилка чи сталася якась плутанина. Тому в мене виникло бажання це з’ясувати. Не те, щоб особисто мені не подобалось походження нашого роду від корови, але я припустив, що плутанина сталася саме в цій версії. На те було кілька причин:

Наш рід – Орійський, тож все-таки його походження має бути якимось чином прив’язане до Батька Ора, отже з цих міркувань версія пана Войтовича видається обґрунтованішою.
У самій Велесовій книзі Батько Ор неодноразово згадується, як засновник нашого Роду:
Дошка 2-а: "Тоді череди повели Праотцове наші, що були Отцем Орієм до краю Руського ведені, і понині там перебувають."
Дошка 4-г: "Од отця Орія походимо, і той час од часу... народжується серед нас";
Дошка 6-в: "Скільки раз виймали мечі і виходили проти ворогів і відкидали їх од своїх требищ отці од роду Орового, славного і сильного, який і Сирію воював, і Єгипет." тощо.
Отже неузгодженість наявна у самій «Велесовій книзі», тому й розв’язок проблеми слід шукати саме тут.
Походження від корови (нехай і священної) на той час, коли історія людства налічувала вже принаймні декілька тисячоліть виглядає не зовсім логічним. Отже, версія, подана в «Міфах та легендах давньої України» з цієї точки зору також має перевагу.
Окрім самої «Велесової книги» та праць, в яких «Велесова книга» подається в якості першоджерела, я ніде не знайшов згадок про корову Замунь.

Дехто може висунути заперечення щодо пункту 2 моїх міркувань, мотивуючи це наступними рядками з «Велесової книги»:

«І рушили всі і троє синів Орієвих: Кий, Пащек і Горовато, звідки і три славні племена виникли» (дошка 4-г) та «Од отця Ора до Діра пройшло тисяча п’ятсот літ» (дошка 6-в)

Тобто маючи на увазі, що ім’я батька Ора пов’язане саме з утворенням слав’янських племен (слав’янських, а не слов’янських – це не моя орфографічна помилка, а історично правильне трактування змісту та походження цього терміну), яке, виходячи і з першої цитати, і з досліджень сучасних істориків, датується VII – V ст. до н.е. Але ж походження роду Орійського сягає значно глибшої давнини – адже (цитую ту ж книгу В. Войтовича):

«Назва орійців зустрічається багато разів у Ведах…»,

Тобто Батько Ор був відомий ще до переселення частини арійців (орійців) до Індії, яке датується ІV–ІІІ тисячоліттям до н.е. Тому стверджую, що у наведених вище цитатах «Велесової книги» йдеться про одне з пізніших втілень Отця Ора. Але найвагомішим аргументом для мене став уривок із самої «Велесової книги» (дошка 16-а), який є практично тотожнім оповіді В. Войтовича:

«Во врем’я оне був муж, який був благ і доблесний, за що був прозваний отцем в Русі. І той мав жону і дві дочки. Мали вони худобу: корови і багато овець, і з ними бував він у степах. Та ніде не знайшов мужів для дочок своїх. Тож молив він Богів, аби роду згасання присікли. І Дажбог почув мольбу ту, і по мольбі дав йому вимолене, як було передречено таємно се: «Се Бог гряде межи нас і будемо народжувати, бо вже Ясна тче йому». Тут Бог Велес отроча несе йому. Грядемо їх назовемо до Богів наших і тому речемо хвалу: Буде благословен завжди, нині і прісно, від віку й до віку!» (переклад Г.Лозко)

Отже, як вже зазначалося, я вирішив шукати помилку чи плутанину саме у версії, поданій у «Велесовій книзі»:

«І Дажбо нас народив од корови Замунь, і були ми кравенці і скіфи, анти, руси, боруси, і сурожці. І тако стали діди русове.»

Тут варто зауважити, що існують деякі розбіжності у варіантах перекладу цього місця. Окрім зазначеного (Г. Лозко та Б. Яценко) я зустрічав ще такі:

«Дажбо нас народив од корови Замунь, і були ми не скіфи, а коровенці – анти, руси, боруси і сурожці; і тако стали дідо русове» (Дан Берест) та:

«І Дажбо нас народив од корови Замунь, і були ми кравенці: скіфи, анти, руси, боруси, і сурожці. І тако стали діди русове.».

В кожному з наведених перекладів зміст фрази дещо різниться (повернемось до цих розбіжностей трохи згодом), але основа співпадає:

«І Дажбо нас народив од корови Замунь, і були ми…»

Тож саме на цій частині я й вирішив перш за все й зосередити свою увагу.

Перше, що мені кинулось у вічі – це те, що слово корова містить буквосполучення ор. Отже, вже туманно вимальовується якась прив’язка до Батька Ора. Так народилася гіпотеза, що волхв – автор дощечки 7-є «Велесової книги» чи неправильно зрозумів відомий йому переказ, чи невірно переписав початковий текст, або ж ця помилка була вже в початковому тексті чи переказі – більш ймовірною мені видається саме ця, остання версія. Тут мені одразу можуть заперечити, що в оригіналі тексту «Велесової книги» (мається на увазі дослівний запис різ тексту книги кирилицею, виконаний Ю. Миролюбовим) ніякої корови нема, натомість є крава:

«а Дажбо нас родіве кренз краву замунь а то бедехшемо кравенце а скуфе антіве русы борусень а суренжецы тако сме стахом дедь русове»

Тут, звичайно, не посперечаєшся, але… Давайте не забувати, що наша православна віра була притаманна всім слав’янським народам (я не маю на увазі на час написання «Велесової книги», оскільки частина слав’янських народів на захід від Русі на той час вже була християнізована – тож я маю на увазі час написання первинного тексту чи виникнення переказу, з якого, ймовірно, взято досліджуваний текст). Звичайно ж, мова цих народів дещо різнилася, хоча загалом була цілком зрозумілою одне одному. Тому я вирішив подивитися корову в усіх слав’янських мовах (звісно ж, в усіх, окрім московської, оскільки її носієм є народ, дуже й дуже далекий як від слав’янських, так і від індо-європейських народів взагалі, тож мова ця розвивалася за власними, зовсім іншими законами, та й на розгляданий час цієї мови ще й близько не існувало, як власне і її носія, бо дикі угро-фінські мерянські племена –майбутні москвини тоді ще бігали в шкурах і полювали на ведмедів у своїх лісах, не маючи й гадки про такі поняття, як народ чи держава). Тож подаю переклад слова «корова» на інші слав’янські мови:

крава - болгарська, македонська, сербська;
карова – білоруська;
krowa – польська;
krava - словацька, словенська, хорватська;
krva – чеська.
Варте також уваги й литовське karve

Мудрість Священної Книги Арійських Народів

(Греки) встановили нам письмено своє, аби ми взяли його і втратили свою пам’ять. Тут був той Ілар, який хотів учити дітей наших, то повинен був ховатися по домівках тих, аби їх, неграмотних, навчити нашого письма і нашим Богам правити треби. А те повів нам, що повоюємо греків, бо знав те ясно: і знав, як Отці наші те говорили мені, що знищимо їх, зруйнуємо Хорсинь і Амастриду мерзенну, і будемо великою державою з князями своїми, городами великими і безліччю зброї залізної. І буде безліч нащадків наших. А греків зменшиться, і будуть минулим своїм дивуватися і похитувати головами...
Велесова Книга (8/3)

А греки хотіли нас хрестити, щоб ми забули Богів наших і так обернулися (в їхню віру), і стали їхніми рабами. Постережемося того...
Велесова Книга (6-Є).

Даремно забули доблесні наші старі часи, бо куди йдемо – не відаєм. А так озираємось назад і речемо: “Невже ми устидилися Наву, Праву і Яву знати і навколишнє відати і думати?”.
Велесова Книга (1).

Де пролита кров наша, там є земля наша. І це вороги знають, і це вони стараються, та це старання марне. Буде так, як у старі часи Отців наших. Кажем ті слова для пам’яті, аби жодне з тих слів не втратилося.
Велесова Книга (17-В)

Дивись, русе, до розуму, бо ум великий Божеський єдиний із нами. А тому творімо і речемо з Богами воєдино!
Велесова Книга (1).

Краще маємо зникнути, але ніколи не бути в рабстві, і не жертвувати Богам чужим.
Велесова Книга (6-Г).

Маємо працювати, да не ректи, що не можемо, і краще не кажімо, що не маємо віри. Старанно повчімося тому, що речено тут, аби ми не забували, а так діяли те щоденно. А те є для бояр так само, як і для простих огнищан.
Велесова Книга (38-А)

Муж правий, ідучи додому, не тоді, коли говорить, що йде правий. Але він правий, коли слова його і звершення збігаються.
Велесова Книга (2)

Наші жерці знання берегти речуть, а вони украдені від нас. І не маємо їх нині, ніби без заборола нашого, і боїмося, що так і лишимосяневігласами до кінця, не знаючи звідки ми.
Велесова Книга (6-Д).

Пиймо суру питну за славу ту п’ятикратно денно. І вогнища розпалюємо біля дубів і також Снопа вносимо і речемо хвалу йому. Ми – Дажбожі внуки і не сміємо нехтувати Славу нашу і заповіти!
Велесова Книга (24-Б)

Поучившись старому, зануримо душі наші в нього, бо то є наше, як оце Бог навертає на Коло нас. Творящу Богом силу уздріли в собі, бо це є дар Богів і не потребуємо це напраснити.
Велесова Книга (1).

Предречено од старих часів, що мусимо в спілці з іними створити державу велику. Відродити маємо Рускень нашу з Голуном і трьомастами городів і сіл. Вогнищ дубових там дим, і Перун наш є, і земля. Бо це Мати-Птаха співає про дні ті, і чекаємо на часи, коли крутитися стануть Кола Сварожі* до нас і часи ті настануть для нас!
Велесова Книга (36-А) (*Кола Сварожі – календар, річне коло Предківських Свят.)

Свароже! Ти, що сотворив світло, Ти єсть Бог світла і Бог Прави, Яви і Нави, се бо маємо їх воістину. І єсть ця істина наша, що переможе темну силу і виведе нас до блага.
Велесова Книга (15-А)

Се бо мали вказівку на часи наші, аби не хибно діяли й Отцям почесті справляли. Не бездіяльні персти товкли о дерево, а щоб руки наші утрудились о рала наші, а мечами добували незалежність нашу!
Велесова Книга (14)

Се старі родичі казали, що приймали клятву на вірність і тримали її аж до смерті: самі маємо помирати, а Русь визволяти! Розказують, якщо хтось не хотів іти до бою, а йшов до дому свого і його там ловили, то піймавши, віддавали грекам, як вола робітного. Кара його буде тяжка і Рід відкине його, і в жалю не оплаче його, ім’я його забуде. А самі витязі прославлені будуть від Родів до Родів наших.
Велесова Книга (32)

Слава Отцям нашим і Матерям, що вчили нас про Богів наших і вели нас за руку до Стежки Права!
Велесова Книга (8/2).

Станьте, як леви, один за одного, і тримайтеся князів своїх, і Перун буде коло вас і перемогу дасть вам!
Велесова Книга (8/3)

Так речемо, що маємо Красне вінце Віри нашої, і не мусимо чужої добиратися.
Велесова Книга (7-З)

То стрепенися, Народе мій, від сплячки і в злагоді йди до стягів наших. А захистить нас од ворогів на Русі могутній Сварог наш, не чужинські боги!
Велесова Книга (7-Г).

У Книзі Велеса стрінемося з невідомим в офіційних історіях ствердженням, що Аскольд і Дир, будучи чужими князями-узурпаторами в Києві, першими прийняли з Греції християнство та, пробуючи накинути його Києву, були вбиті громадянами Києва саме за цю спробу заведення чужої віри у столиці старинної Русі-України.
Володимир Шаян, "Віра Предків Наших"

Усяк Рід мав Чурів і Пращурів, які померли перед віками. Тим Богам почитання маємо дати, і од них радощі маємо.
Велесова Книга (38-А).

Це душі Пращурів наших од Іру дивляться на нас і там від жалю плачуть, і дорікають нам, що не берегли ми Прави, Нави і Яви, не берегли Богів, та ще й глузували. Це істинно, що не достойні бути Дажбожими внуками.
Велесова Книга (1).

Якоже видіти не дав Богдаждь будучину смертним, тож восхвалимо премудрість Його, а старе спом’янемо, і що відаємо – речемо.
Велесова Книга (38-А).

Якщо хтось захотів би землі вашої, то киньте йому до уст повно, хай покладе до пащі своєї і не каже жодного слова. Будете синами своїх Богів, і сила їхня пребуде з вами до кінця!
Велесова Книга (17-В)

Якщо йде ворог на нас, то опережемось мечами. І одержимі Матері Слави словами, що майбутнє наше славне, йдемо на смерть, як на Свято.
Велесова Книга (14)

Влескнига. Аргументована автентичність.

"Велесова Книга" вражає своєю надзвичайно високою Етнічною Свідомістю. У творі звучить добре осмислена і зважена ідея захисту прадавньої віри та власної державності.

Вперше в СРСР повний текст книги був опублікований 1990 року в кількості лише 3 тисячі примірників. Чому ж радянські історики так категорично і вкрай негативно поставилися до книги? Чого вони боялися? Справа в тому, що саме наприкінці 50-х років радянською історичною наукою, що базувалася на карамзінсько-погодинських підвалинах, була висунута теорія походження трьох братніх східнослов’янських народів - українців, росіян і білорусів. Тексти ж Велесової книги не тільки не залишали від цієї теорії каменю на камені, але й ставили під сумнів багато постулатів історії Давньої Русі, введених православно орієнтованими вченими, стверджували право українців-русів на власну історію. Згідно з аналізом текстів, Велесова книга була створена приблизно в IХ сторіччі нової ери у Великому Новгороді за часів правління князів Бравліна та Рюріка. До неї, певно, частково потрапили більш давні тексти. Остання за хронологією дошка відноситься приблизно до 864 року, оскільки в ній присутній заклик до повалення влади варяга Рюріка та поновлення слов’янської династії. Як відомо з історії, повстання новгородців було жорстоко придушене, а їхнього ватажка Вадима Хороброго було вбито. Під час московського панування в Україні нищення книг дохристиянського періоду було поставлене на державну основу. 1718 року агенти Петра I влаштували пожежу у сховищі давньоруських літописів Києво-Печерської лаври. Впродовж 200 років у Росії був заборонений будь-який переклад чи передрук стародавніх книг. Навіть у наш час, 1964 року, агент КДБ Погружальський влаштував пожежу у відділі україністики бібліотеки Академії наук УРСР, розклавши між книжками фосфор. У Велесовій книзі викладено історію слов’ян від початку I тисячоліття до нової ери до IХ ст. нашої ери, але деякі тексти описують події ще давніші - другого тисячоліття до нашої ери. Згідно з текстом книги, праслов’янські племена - арії, або оріі, походять із Семиріччя, яке одні історики ототожнюють із землями поблизу озера Балхаш, інші - iз сучасним Пенджабом. Докладно викладається історія переселення праслов’ян до Подніпров’я, родинні стосунки з іншими племенами, релігія, війни з готами, гунами, греками і римлянами. Причому все це - з конкретними іменами видатних ватажків і досить однозначною географічною прив’язкою, що збігається з давніми грецькими, візантійськими, перськими та індійськими джерелами. Згадуються в книзі й брати Кий, Щек та Хорив як сини Арія, які й привели слов’ян на Дніпро. І якщо це так, то справжній час заснування нашої столиці - Києва, слід віднести на багато століть назад. Справжність Велесової книги підтверджується й тим, що деякі факти, викладені у книзі, стали відомі європейським історикам лише в 70- ті роки нашого століття. Найголовнішим же доказом автентичності Велесової книги стали палеографічні та філологічні дослідження. Вони були розпочаті ще Л.Жуковською і продовжені Б.Яценком.

P.S. Хочу почути думку людей про давню історію України. Чому легенди, міфи про Еліаду, Рим ми знаєм, а про давнi часи рідної країни інформації немаємо. Наявні лиш поодинокі згадки - Велесова книга, Скіфська піктораль, скіфські кургани, трипільські захоронення. Невже країна з такими багатими ресурсами, а в той час найбільш цінились родючі землі, річки, ліси, наявність металу, гарний клімат була пусткою,нікому не потрібною. Чому ж ніхто не хотів цю територію завоювати, а воювали за значно гірші території? Мабуть на українській землі була могутня держава, історія якої нам невідома.

Зауваження до "Велесової книги" C.Лісного

Алфавіт, уживаний автором "Велесової книги", дуже своєрідний, хоча і близький до кирилиці. Жоден історичний документ не написаний цим алфавітом.
Мова книги своєрідна і неповторна.
Дуже великий обсяг матеріалу.
Книга містить велику кількість подробиць, які можуть бути підтверджені тільки маловідомими або майже забутими старовинними джерелами.
Апологія язичництва і напади на християнство.
Все у "Велесовій книзі" зосереджено на півдні Русі, а про середню та північну її частини майже не йдеться.
Якщо "Велесова книга" - фальсифікат, то постала вона як прагнення компенсувати те, чого нація Історично не витворила.

Прихильники автентичності

Зі спеціалістів автентичність текстів підтримують: Доктор філологічних наук, Бєгунов Юрій Констянтинович (Росія), професор Радивой Пєшич, переклад сербохорватською мовою якого був виданий у 1997 р. у Белграді (Сербія); доктор філологічних наук Радоміл Міроєвіч (Сербія), філолог-славіст Борис Яценко (Україна). Основна підтримка справжньості Велесової книги виходила від дослідників: професор філософії Володимир Шаян; доктор історичних наук Петро Панченко; доктор філологічних наук, професор Олесь Білодід; доктор філологічних наук, професор Григорій Клочек; доктор філологічних наук, професор Василь Васильович Яременко; професор-філолог Іван Ющук; письменники Валерій Шевчук, Володимир Коломієць, Микола Костенко, Микола Карпенко, Богдан Сушинський, Сергій Піддубний; філолог сходознавець-санскритолог Степан Наливайко; кандидат філософських наук Галина Лозко; кандидат технічних наук Олексій Шпоть. В Україні ВК протягом десяти років містилася в програмі з української літератури для середніх та вищих навчальних закладів

Чому деякі історики бояться визнання Влескниги ?

Після публікації текстів Влескниги, у березні 1957 року, російськомовним часописом «Жар-птица», що видавався у Сан-Франциско (США), серед істориків здійнялася буря.

І якщо серед західних славістів були як супротивники, так і прибічники книги, то в Радянському Союзі їй винесли однозначний вирок - підробка. Проти неї виступили відомі академіки Б.Рибаков та Д.Ліхачов. Особливо старався принизити значення стародавніх текстів О.Творогов. Мало того, Велесову книгу заборонили друкувати, а митники вилучали її на кордоні нарівні з антирадянською літературою. Вперше в СРСР повний текст книги був опублікований 1990 року в кількості лише 3 тисячі примірників.

Чому ж радянські історики так категорично і вкрай негативно поставилися до книги? Чого вони боялися? Справа в тому, що саме наприкінці 50-х років радянською історичною наукою, що базувалася на карамзінсько-погодінських підвалинах, була висунута теорія походження трьох братніх східнослов’янських народів - українців, росіян і білорусів. Тексти ж Велесової книги не тільки не залишали від цієї теорії каменю на камені, але й ставили під сумнів багато постулатів історії Давньої Русі, введених православно орієнтованими вченими, стверджували право українців-русів на власну історію.

Під час московського панування в Україні нищення книг дохристиянського періоду було поставлене на державну основу. 1718 року агенти Петра I влаштували пожежу у сховищі давньоруських літописів Києво-Печерської лаври. Впродовж 200 років у Росії був заборонений будь-який переклад чи передрук стародавніх книг. Навіть у наш час, 1964 року, агент КДБ Погружальський влаштував пожежу у відділі україністики бібліотеки Академії наук УРСР, розклавши між книжками фосфор.

Як же в тому вирі подій збереглася Велесова книга? Можливо останній новгородський жрець Богомил, передав книгу греку Іоакіму, який потім став новгородським єпископом. Цю гіпотезу підтверджує наявність витягів iз Велесової книги в Іоакімовому літописі. У наші часикнига, ймовірно, вперше з’явилася на початку XIX ст. у колекції Олександра Сулакадзева. Тоді, нагадаємо, діяла сувора заборона на переклад будь- яких стародавніх книг, тому навіть зберігання Велесової книги потребувало неабиякої громадянської мужності. Більшість експонатів із колекції рукописів Сулакадзева було втрачено. Від нього книга могла потрапити до родини Неклюдових. Княгиня Донець-Захаржевська, яка 1919 року загинула під час погрому червоногвардійцями садиби Великий Бурлюк, мала дівоче прізвище Неклюдова.

«...Матірсва б’є крилами о боки свої з обох сторін, які вогненим сяють світом до нас...»

«І та все птиця говорить, як вогонь жару поносячи на нас, і головою порушує, та то гребінь її», «А Перун, її видячи, гримить у сварзі ясній».

«Себто дивіться всюди, щоб мали птицю тую на чолі вашім, а та поведе вас до перемоги, ся ж бо єсми сини її, і там нею трималися, і тут красується перед нами, а летить світами до нас».

Ці рядки - підтвердження версії про те, що прадавній язичницький знак тризуб, наш національний герб - символ давньослов’янської Богині перемоги Матері Слави, атакуючий вогняний птах, який кличе в переможний бій, символ матері слов’ян, в яку втілюються душі загиблих героїв. Сама назва «слов’яни» пішла ще з часів матріархату, від головної на той час Богині - Матері Слави. І слов’янські воїни, і козаки, і січові стрільці, й воїни УПА йшли у бій з вигуком «Слава!». Цей бойовий клич зберігався понад дві тисячі років.

Отож Велесова книга - це видатна пам’ятка давньослов’янської писемності, джерело інформації про історію слов’ян, єдина священна книга на теренах Європи, що дійшла до нас з дохристиянських часів.

Автор: Сергій Граб