Субота
11 лип., 2020
завантаження...

Криниця-журавель та її священна роль у побуті українців

Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 1

Колодязь журавель

Криниця - глибоко викопана й захищена цямринами від обвалів яма для добування води з водоносних шарів землі. У більшості сіл та містечок без водопроводу криниці є основним джерелом питної води. Криниці переважно поширені на рівнинній частині України через відсутність наземних природних джерел води.

Керниця, кирниця, криниця - символ батьківщини; здоров’я, сили, багатства, родючості; святості і чистоти; краси, вірності; безсмертя народного духу; розлуки, туги; високої духовності. Символіка криниці тісно пов’язана із символікою води. Практично всі народи світу обожнювали водну стихію. У слов’ян володарками криниць вважалися Віли (Вили) - чарівні дівчата з крилами. За даними Огієнка, українці вірили:

"У криниці живе окремий криничний дід - криничник".

Криниця журавельІз криниць щодня брали воду для пиття, варива їжі, прання, купання дітей тощо. Саме біля них збиралася молодь на свята, водила хороводи, жартувала, освідчувалась у коханні. Звідси, напоївши коней, їхали козаки боронити рідну Україну. Тут прощалися з милою. Біля криниць ворожили, їх щоразу очищали, освячували. Традиційними були походи усім селом до криниці. Парубки спільно чистили їх, упорядковували, дівчата прикрашали їх вінками, клали на цямриння запашне зілля, у воду кидали аїр, любисток. Це, за віруваннями, проганяло лихі духи, умилостивлювало русалок, криничників.

С.Килимник зазначає, в українців криниця - це "Символ здоров’я, сили, багатства, родючості, плодючості, святості, чистоти. А для молоді - це символ дівочої краси, вірності, але й розлуки, суму, туги, жалю".

На подвір’ї має бути колодязь або криниця. Часто криниця була одна на цілу вулицю або околицю, сюди сходилися всі стежки, тут люди спілкувалися, отримували всю інформацію про життя села. Слово криниця за давніх часів означало «джерело», колодязь на думку деяких мовознавців означає сам зруб із дерев’яних колод або похідне від «холод». Якщо господар мав на подвір’ї власну криницю, то в спеку господиня зберігала в ній молоко й масло, опустивши посудину на мотузці. Криниці присвячено безліч народних казок, повір’їв, легенд. Кринична вода, взята до схід сонця (непочата), мала лікувальні властивості: її брали на омивання породіллі, на коровай брали воду з семи криниць, дівчата вмивалися криничною водою на красу. Деякі з криниць мали воістину «живу воду», якою виліковували навіть безнадійно хворих людей.

krynycia-vidroСвященна роль криниці полягає в тому, що за народними уявленнями, джерельна вода єднає три сфери буття: земне, підземне і небесне. В казках герой, стрибнувши в криницю, потрапляє в підземний світ. Хмари, збираючи воду через повітря, знову повертають її на землю. Кругообіг води ніби здійснює зв’язок людини з її минулим і майбутнім. В найдавніших звичаях українців збереглося повір’я, що виконавши певні магічні дії з криничною водою, можна викликати дощ. Наприклад, на Житомирщині вважали, що для цього треба збовтати воду в криниці. Українці Східної Словаччини мали такий звичай: дівчина брала в рот криничну воду і несла її до річки. Виливання криничної води в річкову мало замикати коло: криниця - хмара - річка. Особливою пошаною в народі користувалися люди, які вміли за допомогою вербової лози знаходити підземні джерела, щоб копати криниці, а також майстри, які копали колодязі. В стародавні часи біля криниць здійснювалися ритуали поклоніння Мокоші - покровительці жінок, матері всього живого. Пізніше над криницею ставили образи Параскеви-П’ятниці. Для подорожнього завжди біля криниці стояв посуд, щоб напитися води.

Криниця - символ єднання небесних та підземних вод. Кирничина - джерельна холодна вода. Давня назва лілеї - крин, у ній закладена магічна жіночність, енергія вологості. Лілея - улюблена квітка русалок, а тому її, особливо юнкам, не можна рвати, бо русалка за руку схопить і потягне у вирву. Вірили, що на Зеленому тижні на зрубах колодязів люблять удосвіта сидіти чарівні діви з розпущеним волоссям, яке все розчісують гребенем. Ці діви називалися криницями і русалками. Ріки та криниці в народних легендах обожнювалися, а тому у воду не можна було плювати: «Не плюй у криницю - доведеться води напиться», «Плювати у воду - все одно що матері в очі».

Святим обов’язком кожної людини вважалося посадити дерево і викопати криницю. І ніхто не смів називати себе власником криниці чи джерела, бо вода - священна, вона дана Богом усім, хто живе в цьому світі. Вірили, що криницю охороняють добрі духи-опікуни людського роду та що в кожній криниці живе дід - криничник. Криниця - символ здоров’я, сили, багатства, родючості, святості, чистоти. Для дівчат та хлопців - символ краси, вірності, але й розлуки, суму, туги, жалю. До криниці, особливо у водокресну, купальську та спаську ніч, стараються проникнути лихі сили, де вони справляють свої «розгри», після чого люди й тварини можуть захворіти. Аби запобігти цьому, криниці кропили водокресною, купальською та спаською водою попереднього року. У певні святкові дні (перед Великоднем, на Зелені свята, на Купала) переважно дівчата чистили джерела й криниці, прикрашали їх квітами. Чоловіків до цього дійства не допускали. Також робили священні походи до криниць усім селом - із танцями та піснями, заклинаннями та обкурюванням.

Криниця журавельЗа давнини біля жертовної криниці будували требище, біля якого проводили ритуали поховання та жертвоприношення. 19 березня обходили довкола криниць, освячували їх, щоб ті гіркими стоками не наповнювалися, щоб вода була добра, чиста й солодка, змивала всі хвороби. 22 квітня обходили криниці й Джерела, поклоняючись живильній воді. 21 червня вшановували Федора-Колодязника, на грози щедрого. На Федора копають криниці - вода тоді буде чиста, світла й п’янка, від усяких пристрітів корисна. Освячували нові криниці ж на маковія.

Криниці мають важливе символічне значення. У народному фольклорі часто оспівують криниці та колодязі у піснях, описуючи літній жаркий період року у селі. Є і сталі фразеологізми: «невичерпна криниця», «чиста криниця», «з народної криниці», "ой у полі та криниченька" що означає постійне живлення народними традиціями та символами.

В україномовного населення на Галичині, Поділлі, Заході України вживається слово «криниця» (діал. кирниця), а слово «колодязь» характерніше для русифікованого населення через запозичення цього слова з російської мови. На Поділлі також зустрічається синонім - слово «бурта». У Карпатах та Прикарпатті поширена також назва «студня».

Хвилюючим символом чоловічої вірності була так звана криниця-вдовиця. Коли помирала раптово кохана дівчина, парубок, бувало, вже не одружувався ніколи, "на віки залишався вдівцем". Причому він сам, без сторонньої допомоги, копав у полі криницю. Часто вода з’являлася на 20-30 метрів. Щоправда, дозволялося допомогти парубкові витягувати нагору землю. І все одно така робота тривала часто-густо кілька місяців. У давнину криниці були громадськими, їх копали кутком біля перехрестя доріг. Цямриння опоряджали вирізьбленими силуетами пташок, тварин, оздоблювали розмальовками. У дбайливих господарів обіч висаджували вербу чи калину, квіти, ставили лавку. При копанні криниці для утримування ґрунту ставили зруб, що складався з дерев'яних брусів. Ці бруси називалися циглі. Циглі, як правило, мали одноманентний характер.

У фольклорі, літературі часто постає образ криниці як пахучої квітки, живої істоти. Оспівані у піснях, криниці символізували батьківщину, рідне село, кохану, непорушну віру у безсмертя народу, джерело його високої духовності.

Уклонилась, повела мене в світлицю,
Пригощала за столом новотесовим.
Пив я воду, пив холодну із криниці -
Срібнодзвонну, срібноплинно-проліскову.
(Б.Олійник).

Словосполучення дзвонкова криниця в сучасній поезії вживається у символічному значенні "джерело, витоки, коріння, основа". (С.Єрмоленко).

Копав, копав криниченьку
Неділеньку – дві…
Любив козак дівчиноньку
Людям – не собі!
Ой жаль-жаль
Мені буде –
Візьмуть її люди!
Візьмуть її люди –
Моя не буде!
Ой жаль-жаль!
А вже з тої криниченьки
Орли воду п’ють…
А вже мою дівчиноньку
До шлюбу ведуть.
Ой жаль-жаль
Мені буде –
Візьмуть її люди!
Візьмуть її люди –
Моя не буде!
Ой жаль-жаль!
Один веде за рученьку,
Другий - за рукав,
Третій стоїть, гірко плаче –
Любив та не взяв!
Ой жаль-жаль
Мені буде –
Візьмуть її люди!
Візьмуть її люди –
Моя не буде!
Ой жаль-жаль!
(Українська народна пісня ХVІІІ ст.)

zhuravel-krynycia2

Край стежки, у полі
В рясну косовицю
Я викопав людям
Глибоку криницю.
Зове перехожих:
- Спиніться в путі!
Такої води
Не пили у житті.
Прозора та чиста,
Як небо, ясна,
Ще й квітами, травами
Пахне вона.
В ній райдуга стрічки
Свої умивала
І навіть, повірте,
Гарнішою стала.
Сюди прилітали
Ще й диво – жар - птиці,
Пили, смакували
Водицю з криниці.
Несли косарі
На луги її вранці,
Пили комбайнери,
Натомлені в праці.
В людей веселіють,
Яснішають лиця,
Їм силу бадьору
Вернула криниця.
(Степан Жупанин)

Проте криниця з журавлем має один вагомий недолік – складність відкривання і закривання кришки шахти. Тут є варіанти – або залишати колодязь відкритим, або прикривати його плоскою дошкою, що теж не завжди уберігає від сміття, а головне не знижує небезпеку, або ж витратити трохи часу і спорудити будиночок. Однак переваг все-таки більше – журавель можна спорудити самостійно, навіть не маючи особливих навичок, і він здатний прослужити дуже довго.

Джерела:

"Українська міфологія" Войтович В.М,
Килимник С. "Український рік".

- Культурно-історичний,  просвітницький портал "Спадщина Предків"


Не забудьте поділитись статею у соцмережах та підписатись:


Теги:     вода      джерело      криниця      традиція

завантаження...
blog comments powered by Disqus

Опитування

Якого Ви віросповідання?
 

Підписатися на email-розсилку:


завантаження...