Юзеф Ігнацій Крашевський (1812-1887) – видатний польський археолог, культуролог, письменник, багато років проживав в Україні, на Волині та Поліссі, милувався її краєвидами, з селянських криниць народної мудрості черпав сюжети для своїх невмирущих творів, відчував предвіковічний пульс благодатної землі. А ще мав особливий дар – умів бачити крізь глибину віків, тому був у душі археологом від Бога.
Найзначнішим твором Ю. І. Крашевського, який присвячений археологічній тематиці, є "Sztuka u słowian”, який не лише дає нам уявлення про розвиток цієї науки в ті часи, а й свідчить про значну обізнаність автора з речовими джерелами.
Найдавнішими пам’ятками, як пише автор, були насипані з землі могили, які з’явилися в далекому минулому. На них віддавна звертають увагу дослідники. Знаходяться вони на високих пагорбах, де часто проводились молитви на пошанування богів, здійснювалися жертвоприношення, поховальні обряди. Такі насипи зводилися людською рукою для згадки, збереження пам’яті про людину-героя, вождя. Покійникові в могилу клали його речі, зброю та ін. Такі могили різної форми, величини відомі в багатьох країнах, різних природних зонах. Ю.І.Крашевський пише що слово "курган" походить від татарського "Кур-гора", тобто "хане-дім", хоча і сумнівається в цьому.
Ці поховання належать до різних епох, часів давніх народів. Їх давність визначається за речами – поховальними дарунками. Згідно з прийнятими в той час уявленнями, ці могили поділяли на належні до епох каменю, бронзи, заліза. Сам автор пише, що в його присутності розкопано до десятка курганів. В них знаходилися вуглинки, можливо, від кремаційних поховань. Рештки похованих лежали випростані, часто орієнтовані зі сходу на захід, Для спалювання використовували дубові дрова. Не виключено, що подібні могили могли належати до доби бронзи або середньовічних часів. Юзеф Крашевський наводить приклади розкопаних п. Говорським язичницьких могил з території Білорусі. Ці округлі насипи обкладені були камінням і належали, як тепер відомо, ятвягам. Покійників клали на правому боці, обличчям направо в бік півдня, головою на захід.
Поховання в кам’яних скринях, або "кам’яні гроби”, він відносив до епохи каменю. Якщо це були поховання культури кулястих амфор, то їх можна датувати періодом пізнього енеоліту. Такі могили відомі в Мазовії, Прусії, Литві, на Волині. Серед них відомі видовжені насипи підтрикутної, овальної форми, які належали носіям культури лійчастого посуду. Тепер відомо, що звичай обкладання могил каменями виник на півдні Балтії приблизно на початку IV тис. до н.е. Такі поховання відносять до тілопокладальних (інгумаційних). В них знаходяться посудини (часто досить мистецьки зроблені), крем’яні шліфовані сокири, бурштинові вироби тощо.
Згадує автор відомі могили в Боремлянах на Галичині, деякі з них складалися з шести кам’яних плит. Біля похованих лежали кам’яні сокири. Іншу могилу виявили випадково в Кременці. З обох боків похованого чоловіка були крем’яні, старанно зроблені сокири.
Пише Ю.І. Крашевський і про велетенські скіфські кургани з півдня України, розкидані від Дунаю до Дону. Зібрані автором твору "Sztuka u słowian” численні дані про поховальні обряди (розділ V) показують стан археологічної науки півтори сотні років тому. Ще і в кінці XIX ст., як можна довідатись з праці В. Б. Антоновича, "Археологическая карта Волынской губернии”, вона залишалася на подібному рівні.
Але зважаючи, що Ю. І. Крашевський був винятково продуктивним письменником, а, крім того, обдарованим художником, музикантом, виконував безліч громадських обов’язків, то його знання про далеку минувшину, археологічний досвід, безперечно, гідні подиву. Згаданий автор відзначає і велику кількість виробів з каменю: сокири, молоти, клини, вістря списів, що їх знаходять на землях Польщі, Білорусі, України [Kraszewski, 1960, s. 29]. Особливо їх часто виявляли на Волині, де наявні значні поклади кременю та каменю, що дозволяло виробляти їх велику кількість. Як відомо з різних даних, Ю. І. Крашевський був відомим колекціонером етнографічних та археологічних старожитностей (артефактів).
Описуючи в VI розділі кам’яні вироби, автор щиро захоплюється досконалістю цих шедеврів первісних майстрів. При цьому він поділяє їх на 3 групи: зброю, знаряддя, напівфабрикати [Kraszewski, 1960, s. 30]. Вони трапляються в різних країнах: Данії, Голландії, Англії, Швеції, Ірландії, Франції, Іспанії, на півдні Балтійського моря тощо. Кількість знахідок кам’яних виробів доби первісності незліченна. Описуючи подібні знахідки Ю. І. Крашевський покликається на праці гр. Шашкевича, видані в 1842, 1850 p.p., збірки приватних осіб, зокрема Л. Павловського з Волині, який мав найбільшу колекцію, що походила з Дубенщини, а саме з Великої Мощаниці [Kraszewski, 1960, s. 31]. Всі ці вироби автор поділяє на групи. До першої з них відносить шліфувальні камені, зернотерки, округлі та плоскі розтирачі зерна. В другому (клини) докладно описуються крем’яні сокирки – плоскі або овальні в перетині з заокругленим чи шпичастим обушком, пришліфовані з робочого краю. Вони використовувалися для зрубування дерев, як зброя тощо. До третьої групи знарядь віднесено рідкісні крем’яні долота. Це вузькі, старанно пригострені з робочого краю вироби. Їх пов’язують зі згадуваною культурою кулястих амфор, а призначалися вони, крім іншо- го, до вибивання заглибин в дерев’яних руків’ях сокир.
Четверту групу становлять наконечники списів, що мають здебільшого широколисту форму з черенком для вставляння в древко. Тепер відомо, що вони належать до доби бронзи, а їх типологію розробив люблінський археолог Єжи Лібера.
Докладно, як знавець подібних артефактів, описує Ю. І. Крашевський крем’яні серпи, ножі. В той час дослідженість цих тонких, досконало виготовлених виробів була незначною, але натренований погляд художника і шанувальника предметів старовини чітко зафіксував їх розмаїття та особливості: вигнуті з широкою п’яткою (давніші); півмісяцевоподібні (як молодий місяць на небі); із гострими зубцями; такі ж, але мініатюрні (пізній період доби бронзи – початок раннього залізного віку: тшинецько-комарівська, лужицька культури). Ю. І. Крашевський не помилявся, вказуючи на жниварське призначення цих артефактів [Kraszewski, 1960, s. 32, 33].
Важливим є спостереження автора, що до найбільш чисельної групи належать кам’яні бойові сокири (їх кількість і розмаїття переважає на іншими). Оскільки сокири знаходять на полях, мало місце припущення про використання їх для обробітку землі [Оp. cit., s. 34] або у "поганських” обрядах, тобто їм приписували "міфічне (сакральне) призначення”. Щодо останньої гіпотези, то мотивом такого висновку дослідників були дуже старанна обробка та орнаментування деяких знахідок кам’яних сокир. Обушок деяких з них майстерно виділений, отвір оточений рельєфним кружечком (культури лійчастого посуду, шнурової кераміки).
Докладно описано Ю. І. Крашевським інший різновид предметів озброєння – молоти, тобто кам’яні вироби підовальної форми з отвором посередині. Виготовлялися вони з різних матеріалів, у тому числі з пісковика й серпентину. Розміри їх різні – від мініатюрних до досить значних. Чимало цих виробів виявлено біля с. Велика Мощаниця на Дубенщині.
Цікаво, що навіть в 19 ст. вважали, що такі знахідки мають особливі, у тому числі лікувальні властивості [Kraszewski, 1960, s. 35, 36]. Такі предмети озброєння відносять до кінця доби бронзи – початку ранньозалізного віку.
До більш рідкісних видів зброї належать також описані з великим знанням справи булави. Тепер відомо, що це були знаки влади, зокрема у військових вождів катакомбної культури (часто вони мають орнамент з вертикальними прошліфованими дольками, як цитринові, звідси й назва – цитриноподібні булави). Деякі з них відзначалися ще складнішим декором [Op. cit., s. 36, 37].
Описуються тут також "бердиші”, кам’яні кулі та ін. Останні нібито трапляються в похованнях. Потрібно зауважити, що це рідкісні випадки: округлі камені могли використовуватись до кидання з пращ і були покладені в могилу воїна як предмети озброєння.
Важливі повідомлення про знахідки давніх виробів з бурштину: прикрас, ґудзиків тощо [Op. cit., s. 40]. Частина з цих предметів могла бути виготовлена з волино-поліського бурштину!
В розділі VII "Епоха бронзи” в доступній формі подано відомості про наступний після кам’яного віку період, (в польській фаховій літературі і тепер після неоліту іде період ранньої бронзи, а в українській між ними вміщено енеоліт). Тут докладно описується поховальний обряд того часу із залученням інформації з різних віддалених територій, наприклад, Сибіру, їх курганів, рудників.
Автор слушно зауважує, що в поховальному обряді частіше практикується кремація (повна або часткова) [Op. cit., s. 45]. При цьому він відзначає дві важливі деталі: 1) облаштування могил, супровідний інвентар (посуд, зброя, прикраси) іноді красномовно свідчать про суспільне становище похованих; 2) часто для поховань виготовлявся спеціальний посуд, що мав більш мистецьку форму, пишний декор. Але в різні періоди в різних етнічних групах все це відбувалося неоднаково. Пильну увагу Ю. І. Крашевський звертає і на облаштування поховань: місця розташування посуду, бойових сокир, знарядь, якими мав послуговуватися покійник, різні – біля голови, під рукою, коло ніг тощо.
В ті часи, коли писався цей твір, звичайно, було багато незрозумілого та загадкового і для професійних археологів. Відповідей на багато питань немає й досі. Зокрема, для чого в поховання клали глиняні фігурки птахів? Така практика існувала, наприклад, в носіїв лужицької культури доби пізньої бронзи (рис. 1). Одна з них виявлена поблизу с. Рованці Луцького району.
Ю. І. Крашевський перераховує різні мідні та бронзові вироби, які належали до цієї епохи: долота різної величини, сокири-кельти, невеликі, тонкі серпи (найпізніший період), плоскі сокирки, ножі, окремі прикраси, що мають майстерно прикрашену поверхню [Kraszewski, 1960, s. 50–61].
З твору "Штука (мистецтво) у слов’ян” тут на ведено лише деякі показові спостереження та студії автора. Про цей твір маємо статтю Вальдемара Оконя "Sztuka u Słowian szczególnie w Polsce i Litwie przed chrzescijanskiej Jozefa Ignacego Kraszewskiego, czuli о archeologii romantycznei”. В ній дослідник пише: "cама "Sztuka u slowian”, "Śtara baśń” є бeзсумнівним підсумуванням його власних археологічних досліджень, а також роздумів на тему змісту мистецтва, рис племен, народностей слов’ян, а також впливу давньої культури на мистецтво, у т. ч. кластичне” [Quart, 2007, №1(3)].
Про цей твір пише також відомий польський археолог з м. Замость Єжи Куснєж: "Це перший докладний нарис праісторії Польщі та Слов’янщини. Крашевський тут описує знаряддя, їх призначення, датування, поховальні обряди. Робить порівняння давнього посуду з розкопок (почавши від перших відомостей, зібраних Яном Длугошем у XV ст.), подає їх класифікацію.
Наскільки археологія та колекціонерські захоплення були важливими в житті Ю. І. Крашевського, свідчать слова директора житомирської гімназії, письменника Антоні Пєшкевича, який описує (в 1853 р.) помешкання Крашевського: "На полицях і на малих столах поставлені та розложені були різні речі з розкопок,... на стінах висіла старовинна зброя...” [Kusnierz, 2008, с.238–242].
Багаті пам’ятками місця Волині та Волинського Полісся були сприятливим середовищем для формування у Ю. І. Крашевського інтересу до археології та накопичення інформації про матеріальну культуру племен, які мешкали в цьому краї у дописемний період. Місця, в яких проживав Крашевський, – Омельно, Городок, Житомир – були надзвичайно цікавими для допитливого колекціонера старовини. Тим більше, що його наукові мандри охоплювали значні території поблизу, скажімо, Омельного. В сучасному Ківерцівському районі біля цього села В. Коноплею виявлені крем’яні матеріали мезоліту або неоліту. Неподалік від с. Городок над р. Чорногузкою (сучасний Луцький район) маємо унікальне скупчення пам’яток різних періодів [Кучинко, Златогорський, 2010, с. 203-206]: неоліту (культура лінійно-стрічкової кераміки), енеоліту (волино-люблінська культура), доби бронзи (городоцько-здовбицька, стжижовська, тшинецько-комарівська культури), ранньозалізного віку (лужицька культура, лежницька група), волино-подільської групи, вельбарської культури, давньої Русі. Тут проводили розкопки Ю. І. Крашевський (поряд з маєтком, в якому проживав, де виявив пам’ятку пізнього палеоліту з кістками мамонта та ін.), Ян Фітцке в 30-ті pp. XX ст. (досліджував поселення та поховання неоліту, доби бронзи, періоду Київської Русі) (Fitzke 1936–1937, s.333), Денис Козак керівник експедиції Інституту археології НАН України та Волинського державного університету (в уроч. Острів розкопана площа займає 3900 кв. м). [Козак, Оприск, Шкоропад, 1999, с. 7–70]. Дослідження проводились і в уроч. Пасовище [Козак, Оприск, Шкоропад, 1999, с. 71–125]. Ігор Свєшніков та Микола Пелещишин у 1959 р. проводили тут розвідки. За 1,5 км на південний захід від села на території Коршівецького городища в довоєнний період продовжували дослідження Зигмунт Леський та ін. Розвідки поблизу с. Городок проводили Віталій Конопля та Василь Івановський [Конопля, Івановський, 1997, с.26-29; Кучинко, Златогорський, 2010, с. 204, 205].
Марія Краєвська в статті "Jozef Ignacy Kraszewski na Wolyniu” пише, що Ю. І. Крашевський в польській літературі, культурі, науці займає особливе місце завдяки значному літературному доробку, всебічним зацікавленням, працьовитості. Його літературні твори (оповідання, повісті, поезії, драматургія) складаються з 560 томів! Цикл історичних повістей налічує 29 назв. В ньому охоплено період від IX ст. до часів короля Августа III. Цикл відкриває повість "Śtara baśń”, в якій він використав свої археологічні знання. У XIX ст. Ю. І. Крашевський був відомий серед інтелігенції як великий пошановувач старовини та колекціонер.
Волинський період письменника припадає на 1837–1859 pp. Жив спочатку в Омельно (до 1840 p.), потім в Городку (до 1849 p.), пізніше в Губині. У 1853 р. переїхав до Житомира, де був директором театру, членом Товариства Доброчинності, Шляхетського клубу, шкільним куратором. Будинок Крашевського називали "притулком літератури, науки, мистецтва”. Тут проходили "музейні вечори”. Як відомо Ю. І. Крашевський був здібним художником. Вчився в школі малярства у Вільно. Збереглися його картини, виконані олійними фарбами, акварелі, шкіци, рисунки, літографії, дереворити. Оскільки Ю. І. Крашевський цікавився архітектурними пам’ятками Волині, то частина його художніх творів була присвячена їм. Завдяки йому зберігся вигляд ратуші в Олиці, замків Луцька, Чарторийська, Клеваня, кляштора тринитаріїв у Луцьку та багато інших пам’яток археології та архітектури. Будучи керівником статистичного комітету Волинської губернії, Ю. Крашевський багато працював над документуванням та інвентаризацією старожитніх джерел, пам’яток, описуючи, зарисовуючи їх. Він самовіддано реалізовував романтичну програму збереження, нагромадження матеріалів старовини. Ще з часу перебування у Вільно Ю. І. Крашевський збирав матеріали до наукових праць з історії, археології, історії мистецтва. В цій справі йому допомагали колеги в різних місцях краю. Частина з них співпрацювала в журналі "Ateneum”, видавцем і редактором якого був Ю. І. Крашевський. В цьому виданні вміщувалися археологічні повідомлення та статті як самого Крашевського, так і відомих в той час фахівців Міхала Грабовського, Адама Платера, Євстахія Тишкевича, Людвіка Павловського.
Доктор Яцек Ян Павловіч писав, що творчість Ю. І. Крашевського захоплює читачів та істориків літератури дотепер [Pawłowicz, 2012]. Письменник був феноменом працьовитості, всебічних зацікавлень, талантів. Я. Я. Павловіч в повістєписьменництві Ю. І. Крашевського виділяє три періоди: юнацький (1830–1838), волинсько-варшавський (1838–1863), дрезденський (від 1863 року).
У часописі "Polski informator Źytomierza i Berdyczowa”, за 2012 р. (№ 1, 17 березня 2012), присвяченому великому письменникові, вміщено змістовну статтю про його життя та творчість – "Józef Ignacy Kraszewski – wielki nauczyciel historii”. У ній зазначається, що 2012 рік Сейм Речі Посполитої Польщі оголосив роком трьох великих поляків: Пьотра Скаргі, Януша Корчака та Юзефа Крашевського. У цьому році виповнюється 200 річниця від дня народження цього найпродуктивнішого польського письменника – автора 232 повістей, у тому числі 144 творів на теми суспільного, побутового, народного життя та 88 історичних. З останніх найвідоміша повість "Śtara baśń” про часи середньовіччя.
У 2003 році за повістю було знято історичний художній фільм "Давня Легенда: Коли Сонце було Богом" (Stara baśń: Kiedy słońce było bogiem) режисера Єжи Гофмана. Одну з головних ролей виконав український актор Богдан Ступка.
Не можна не погодитись з думкою В. В. Обозного, що серед багатьох поляків, життя і діяльність яких була тісно пов’язана з Україною, найвизначнішим був письменник і громадський діяч Юзеф Ігнацій Крашевський. Його внесок в в культуру та освіту очевидний та незаперечний, проте в Україні доробок Ю. І. Крашевського залишається недостатньо вивчений та узагальнений [Обозний, 2007, с. 96].
Світлана ЛОКАЙЧУК (Луцьк)
__________________
- Козак Д. Пам’ятки давньої історії Волині у с. Городок / Д. Козак, В. Оприск, В. Шкоропад. – К. : Ін-тут археології НАН України, 1999. – 128 с.
- Конопля В. Нові археологічні пам’ятки Надстир’я (Луцький район): монографія / В. Конопля, В. Івановський. – Львів : Історичний музей, 1997. – 137 с.
- Кучинко М. Пам’ятки археології Луцького району Волинської області: навч. посіб. / М. Кучинко, О. Златогорський. – Луцьк : Волинські старожитності, 2010. – 276 с.
- Обозний В. В. Краєзнавча полоніана Юзефа Крашевського / В. В. Обозний // Українська полоністика. – 2007. – Вип. 3–4. – С. 96–103.
- Krajewska M. Józef Ignacy Kraszewski na Wołyniu / M. Krajewska // Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. – 2007. – Вип. 11. – С. 394−398.
- Kraszewski J. І. Sztuka u Słowian, szczególnie w Polsce i Litwie przedchriscijańskiej. – Wilno, 1860. – 391 p.
- Kuśnierz J. Józef Ignacy Kraszewski jako archeolog // Кучинко M. Культура Волині та Волинського Полісся княжої доби: навч. посіб. / M. Кучинко, Г. Охріменко, В. Савицький. – Луцьк : Волинська обласна друкарня, 2008. – С. 238–242.
- Okoń W. Sztuka u Słowian szczególnie w Polsce i Litwie przedchrześcijańskiej” Józefa Ignacego Kraszewskiego, czyli o archeologii romantycznej / W. Okoń // Quart. – 2007. – №1 (3). – S. 13–26.
- Pawłowicz J. Józef Ignacy Kraszewski – wielki nauczyciel historii / J. Pawłowicz // Polski informator Źytomierza i Berdyczowa – 2012. – № 1 (102) – 17 marca 2012 r.
______________________________________
Минуле і сучасне Волині та Полісся : Науковий збірник : Випуск 43 : Юзеф Ігнацій Крашевський і Волинь. Матеріали XLIII наукової історико-краєзнавчої конференції, м. Луцьк. / упоряд. А. Силюк. – Луцьк, 2012. – С. 49-52.
