П'ятниця
29 бер., 2024
     

Ukrainian English

Арбалети в Київській Русі

Рейтинг 3.2 з 5. Голосів: 5

Арбалети Русі

Арбалети (від лат. arcaballista - дуга) або також самостріли, стріломети - були надзвичайно поширенні в часи Київської Русі. В данній статті проаналізовано появу і подальший розвиток самостріла як різновида метальної зброї на теренах Русі за археологічними матеріалами. Описано найважливіші знахідки, що стосуються арбалетів.

Незважаючи на свою пробивну силу, високу точність стрільби і простоту у застосуванні, самостріл не здобув поширення на території Русі. На наших теренах переважав лук, який підходив під тактику руських військ. Але ми маємо невелику кількість археологічних пам’яток, які свідчать про його використання, зокрема при веденні облогової війни. Вони підтверджуються і писемними згадками, а також літописними мініатюрами, яких теж, на жаль, є недостатньо.

Попри досить мізерну джерельну базу, використання самостріла, вже починаючи з ХІІ ст. на руських землях не викликає сумніву.

Якщо узагальнити давньоруські археологічні пам’ятки, що стосуються самострілів, то їх можна умовно поділити на дві категорії. До першої ми відносимо деталі, що входили до конструкції самого самостріла і його натяжних механізмів: спускові гачки, дуги, стремена, Натяжні механізми, але цих артефактів є доволі мало. При цьому, ми не маємо хоча б частково збережених самострілів. Причиною цього є те, що арбалети головно складались із дерев’яних елементів. До другої групи відносимо арбалетні болти.

Застосування руськими військами арбалета переконливо підтверджується двома дуже важливими і цікавими знахідками. Одну з них віднайдено у волинському містіІзяслав, де під час розкопок було виявлено рештки стрільця-арбалетника (який судячи з усього, загинув під час захисту міста від монголо-татар) у замковій вежі [3, с. 57]. На тілі покійника було знайдено поясний гак, що використовувався для натягування тятиви самостріла. Він являв собою залізну пластину з двома металевими крюками, на ній також розташовувались чотири заклепки, які прикріплювали шкіряний ремінь до поясу стрільця. Це був один з перших і найпримітивніших пристроїв переведення самостріла в бойову готовність. Стрілець нагинався, зачіпляв гак за тятиву, ставав на дугу чи стремено і розгинаючись натягував тятиву. Цю знахідку історики називають найстарішою в Європі, попередньою найдавнішим вважали поясний гак знайдений в шведському замку Аранес, який зруйнували у 1305 році. Ізяслав ж було засновано в середині ХІІ ст. і знищено після монгольської навали 1240 р. [8, с. 57].

Друге цікаве відкриття зроблене Б. Рибаковим під час його розкопок на території села Вщижа. Тут у культурному шарі ХІІ – першій половині ХІІІ ст. було знайдено залізну зубчасту шестерню, що була частиною коловорота – складнішого натяжного пристрою [1, с. 4]. Цю знахідку теж вважають однією з найстаріших в Європі. Підтвердженням використання коловоротів на Русі є згадка в Іпатіївському літописі під 1291 р. (“самострілами коловоротними, великими і малими” [4]). 

Арбалетчик РусіАрбалетчик давньоруського періоду

Дослідник військової справи Русі А. Кірпічников уважав, що подібні знахідки вказують на те, що на наших землях у цей час відбувались технічні і військові перетворення, що випереджали свій час і мали загальноєвропейське значення [3, с. 13]. Але це твердження доволі суперечливе, оскільки, якщо на Русі відбувались би такі процеси, то ми мали б набагато більше подібних археологічних знахідок. Також, хоча ця знахідка датується як найдавніша у Європі, не слід забувати, що самостріл із складним механізмом і металевими деталями поширився на наші терени саме зі Заходу.

У Гродно, в горизонті XIII–XIV ст. знайдено кістяну деталь арбалета – спускового механізму: круглу собачку з півкруглим вирізом для утримання тятиви напоготові [2, с. 167]. Коли воїн зводив курок, то ця собачка силою натягнутої тятиви зривалась і випускала в ціль самострільний болт.

Цікаві матеріали були знайдені при розкопках городища в селі Зелена Липа на Буковині. Там віднайшли поясний гак і упорну скобу – пристрої для полегшення натягування тятиви стрільця. У верхній частині гака був прямокутний отвір, за який він кріпився до пояса [6.].

arbalety-rusi

Власне арбалетним болтам потрібно приділити найбільше уваги, оскільки саме їх найчастіше знаходять з усіх деталей самостріла. Зауважимо при цьому, що їхня кількість невелика, порівняно з вістрями стріл від лука. При розкопках давньоруських міст, що зазнали монгольських набігах,  арбалетні болти становлять не більше 5% від загального числа усіх наконечників. Так, за підрахунками російського археолога А. Кірпічникова з 600 наконечників стріл, знайдених на городищі Княжа Гора Київської обл. арбалетних всього лише 10, що становить дуже малий відсоток [3, с. 57.].

Загалом арбалетні болти поділяють на два види: втулчасті і черешкові. Втулчасті просто натягались на древко. Черешкові болти вставляли в древко і закріплювали, обмотуючи ниткою [7, с. 83]. Багато самострільних наконечників знайдено при розкопках ряду колишніх городиш. Так в Новгороді знайдено понад 40 болтів різної ваги, розміру і типу, в Бузьку – 20, в Ізяславі – 15 [5, с. 93]

Але справжнім феноменом є знахідки з городища Зелена Липа, про яке вже було згадано. Тут знайдено 82 залізних наконечника арбалетних болтів. Велика кількість самострільних стріл, знайдених на городищі, демонструє передове місце саме цього виду метальної зброї. Це підтверджує і той факт, що арбалетних болтів є більше, ніж стріл до лука, що є унікально для руських міст.

Різні розміри і маси наконечників свідчить про застосування арбалетів різної потужності. Наприклад, знайдені тут великі самострільні болти, вага яких сягала 50–70 г, використовували для стрільби з потужних арбалетів, сила натягування яких була не менше 400 кг [6].

Отже, беручи до уваги археологічні матеріали можна вважати, що на території Русі самостріл був досить важливою зброєю при штурмі і облозі міст. Найчастіше з деталей арбалета знаходять саме наконечники стріл, але вони не несуть в собі достатньо інформації про саму зброю, лише допомагають зрозуміти територію її поширення, масовість у застосуванні, а також дають дані про потужність самостріла. Набагато цікавішими і інформативнішими є викопні деталі арбалетів: стремена, коловороти та інші натяжні пристрої. Завдяки їм ми можемо дізнатись про конструкцію зброї та її вбивчу силу.

Автор: Любомир Гуменюк,
Львівський національний університет імені Івана Франка 

Джерело


ПРИМІТКИ

  1. Бережинський, Володимир. Зброя Київської Русі. Самостріл. Київ: Академія Збройних Сил України, 1995.
  2. Воронин, Николай. Материали и иследования по археологии древнерусских городов. Древнее Гродно. Москва: Изд-во АН СССР, 1954.
  3. Кирпичников, Анатолий. Военное дело на Руси в XIII–XV вв. Ленинград: Наука, 1966.
  4. Літопис Руський. Переклав Леонід Махновець. Київ: Дніпро.
  5. Медведев, Александр. Ручное метательное оружие. Москва: Наука, 1966.
  6. Пивоваров, Сергій. Середньовічне озброєння з городища у XIV ст. у Зеленій Липі. 02.11.2017.
  7. Шокарев, Юрий. Арбалет. Москва: Оружейний двор, 1997.
  8. Шокарев, Юрий. Луки и арбалети. Москва: Астрень, 2001

Долучайтесь до спільноти та діліться публікацією у соцмережах:

Підписатися на Twitter та Viber