Понеділок
26 вер., 2022
    

Ukrainian English Polish

Медицина Давньої Скіфії

Рейтинг 3.6 з 5. Голосів: 8

travy-medycyna-skifiv

У всіх народів першими лікувальними засобами були рослини та рослинні продукти. Не стали винятком й скіфи, котрі в далекому минулому населяли територію сучасної України. Відомості про життя і культуру скіфів донесли до нас праці грецьких та римських істориків. Найбільше — роботи Геродота (бл. 485 — бл. 425 рр. до н. е.), котрий власною персоною відвідав Скіфію. 

ВІн помітив, що скіфи ведуть культурне землеробство: вирощують пшеницю, просо, сочевицю, цибулю, коноплю, льон, часник, а також різні трави і зілля, які вживают в їжу. Крім цього скіфи збирають мед і використовують його як важливий засіб для лікування. З лікувальною метою скіфи використовували сало ведмедя, жир бобрів, а також складні суміші, до складу яких входили змії, жаби, ящірки та інші плазуни.

Цікавим є опис гігієни скіфів. Вони дуже частко купають в річках, морі і ще частіше - гарячих лазнях, яких на землях Скіфії було дуже багато. Про схильність скіфів до чистоти і їх санітарно-гігієнічні заходи свідчить культ ріки, зокрема богині води Дани. Корінь "дон" збережений майже у всіх гідронімах, назвах великих рік: Дон, Дінець, Дніпро, Дністер, Дунай.

На думку вченого, у людей півночі внаслідок кліматичних умов сформувався холеричний тип натури — вони «від природи енергійні і бадьорі до праці та різної діяльності». Крім того, «ці люди для мистецтв гостріші й здібніші та більш придатні для ведення військових справ».

Скіфи

В «Історії» Геродот також характеризує деякі лікарські рослини, якими лікувалися скіфи: купер, локриця, полин, аїр, ганус, селеру, ладан, корінь солодки, або скіфський корінь, рослину «акора», лозу, болілистник, полин, аліанду, що нагадує капусту, материну. Деякі із цих трав (подрібнений купер, ладан, насіння ганусу та селери) також застосовувалися для бальзамування тіл вождів. 

Скіфи проявляли велику турботу про своїх дітей. Допомогу матерям і дітям надавали «бабки-повитухи», які від покоління до покоління накопичували знання і навики. За свідченням Гіппократа, скіфи не сповивали дітей, а давали повну свободу їх кінцівкам і всьому тілу. Так само вирощували малих дітей і спартанці. Після народження малятко занурювали в холодну воду. Про цей звичай згадують Сорен Ефеський і Гален, що піддавали його жорстокій критиці. При потребі скіфи підгодовували новонароджених коров’ячим або кобилячим молоком.

Лікарські засоби скіфів описує також один із перших ботаніків стародавнього світу Феофраст (372–287 рр. до н.е.) у своїй знаменитій праці «Дослідження про рослини». Він вивчав флору Криму та інших районів Північного Причорномор’я. Про лікарські рослини скіфів згадували Пліній Старший (бл. 23–79 рр. до н. е.), Плутарх та ін.

Геродот зазначав:

«З насінням конопель скіфи входять під повсть шатра і там кидають насіння на розпечене каміння: від цього здіймається такий дим і пара, що ніяка грецька парова лазня не перевершить у цьому відношенні скіфської, — розповідає Геродот. — Скіфи захоплюються такою лазнею і виють від утіхи, це замінює їм обмивання» (Herod. IV, 75)

На його думку, в лазні скіфи не лише парилися. Оскільки коноплі мають здатність одурманювати людину, це служило своєрідною анестезією для проведення хірургічного втручання. Маємо також ще згадку Геродота:

«В їхній країні добре ростуть коноплі, схожі на льон, хоч не дуже товсті й високі. Порівняно до льону ці коноплі кращі. Їх сіють, але вони і самі виростають. Із них фракійці шиють собі одяги, зовсім схожі на льняні. І той, хто не має досвіду, не зможе розрізнити, чи ці одяги з льону, чи з конопель. А той, хто ніколи в своєму житті не бачив конопляну тканину, повірить, що одяг зроблено з льону» (Herod. IV, 74)

Крім лікувальних засобів рослинного і тваринного походження, скіфським цілителям були відомі: клістирне приладдя, масаж, холодні і гарячі процедури. Актуальною була допомога при побутових пошкодженнях, а також пораненнях на численних війнах. Документальним твердженням, що зображує життя, побут скіфів, є Культ-Обська ваза, знайдена в 1830 р. при розкопці скіфського кургану Культ-Оба біля Керчі. На вазі представлено чотири сцени. На першій зображений воєначальник або цар з чорною бородою і довгим, перев’язаним пов’язкою волоссям, яке спадає на плечі. Цар одягнений в короткий каптан з широким поясом і візерункові шаровари, опирається на спис, слухає доповідь воїна. На другій сцені - воїн натягує лук, на третій - скіфський воїн лікує поранену щелепу іншому воїнові, на четвертій - один воїн перев’язує іншому поранену (переламану) ногу. Сцена бинтування пораненої ноги повна життєвої правди. Про це говорить техніка бинтування знизу догори і страждання на обличчі пораненого воїна.

skifska-vaza-kurgan-kul-oba

Геродот свідчить, що у скіфів була школа народної медицини Токсаріса, який був не тільки лікарем, а й мудрецем і філософом. Він походив не з царського роду, а з простих скіфів, жив у добу Соломона (VII-VI ст. до н е ). Після того, як Токсаріс поселився в Афінах, його слава мудреця і лікаря поширилась на всю Грецію. Він вважався покровителем лікарів, йому приносили жертву як іноземному лікареві. Після смерті він потрапив у грецький пантеон. Крім Токсаріса був відомий скіфський царевич Анохоріс, якого за знання і винаходи стародавні греки зарахували до сімох мудреців світу. Токсаріс і Анохоріс мали учнів, які поширювали вчення своїх учителів.

У VII–VI ст. до н. е. у середземноморських країнах велику славу й повагу здобули скіфські лікарі Анахарсид і Токсарид. Ось що сказано про Анахарсіса у «Словнику античності»:

«Скіф із царського роду; вивчав грецькі звичаї, уклад життя і культуру, піддавав їх критичному осмисленню. Ідеалізуючи північні народи, греки нарекли Анахарсида Мудрим». Про лікаря Токсарида, визнаного в Греції героєм, говориться, що походив він із простого скіфського роду, був «чоловік мудрий, який відрізнявся любов’ю до прекрасного і прагненням до благородних занять».

Серед хвороб, які були поширені серед скіфів, Геродот зазначає, як не дивно, євнухоїдизм, біль у суглобах і виразки на тілі. Із властивою йому спостережливістю, він дуже точно визначив соціальну причину євнухоїдизму. На цю хворобу занедужували чоловіки «благородні й ті, котрі за племена скіфів, допомогою верхової їзди досягли найбільшої могутності; бідні ж страждають менше, тому що не їздять верхи». Крім того, тривала верхова їзда зумовлює захворювання суглобів, запалення сідничного нерва й подагру. На думку Геродота, наслідком верхової їзди був сильний біль у суглобах, виразки на стегнах і кульгавість скіфських чоловіків.

Описує він і деякі прийоми лікування, що застосовували народні цілителі: «Коли почнуть хворіти, то відкривають обидві вени за вухами, і коли кров мине, то внаслідок слабості охоплюються сном і засинають». За твердженням Геродота, землеробські племена скіфів вживали хліб, цибулю, часник, сочевицю і просо. Очевидно, вони знали про цілющі властивості цибулі і часнику, тому культивували їх у великих кількостях.

«…Скіфські жінки труть об шорсткий камінь кипарисове, кедрове і ліванне дерево, підливаючи до них води, і густою масою, що при цьому утворюється, намазують собі тіло і обличчя, — пише Геродот, — це дає тілу приємний запах, а коли на другий день знімуть мазь, то воно стає чистим і глянцевим».

Плоди названих рослин містять жири й ефірні олії, корисні у косметології. До цих засобів також могла входити подрібнена деревина як аналог сучасного скрабу. Втім, найголовнішою рослиною для скіфів була локриця, корінь якої вони застосовували при багатьох захворюваннях, а також для тамування спраги й голоду. «Скіфський корінь» сушили і вживали проти астми та кашлю, змішували з медом і прикладали до гнійних ран. «Скіфи живуть по 11–12 днів тільки на сирі з кобилячого молока і на цьому корені». Пліній називає локрицю скіфською травою: «Відкрили лікарські трави і цілі народи. Скіфи першими відкрили ту, яка називається скіфською; вона має дуже солодкий смак і надзвичайно корисна проти так званих астм (ядухи). Вона дуже рекомендується і тому, що, тримаючи її в роті, люди не відчувають спраги та голоду».

skifskyi-korin

А ще скіфи знали про лікарські властивості трави безіменки. За Плінієм, вона:

«…привозиться зі Скіфії прославленим авторитетним лікарем Ікеснем, а також Аристогітоном, і є чудовим засобом для заживлення ран, якщо прикладати потовченою з водою, а у вигляді пиття — проти уражень грудей і передсердя, а також проти кровохаркання; радили пити її пораненим для посилення серцево-судинної діяльності та зменшення болю».

На жаль, дотепер невідомо, яку саме рослину скіфи називали безіменкою. Вони також використовували рослину під назвою акора (мабуть, аїр). Пліній зазначав, що акора нагадує ірис і діє як «…гарячливий і полегшуючий засіб, потім проти синяків і потемніння в очах, а питво з соку — проти укусів гадюк».

air-skifski-travy

Полин — добре відомий скіфам лікарський засіб. Особливо цінувався полин, зібраний на берегах Чорного моря. Тим, хто вирушає верхи в дорогу, радили підкласти під себе гілочку понтійського полину. Із нього готували гіркі напої для лікування шлунково-кишкових розладів. Скіфський полин користувався попитом за кордоном, тому скіфи заготовляли його і для власних потреб, і для вивозу на зовнішній ринок.

skifskyi-polyn

Плутарх згадує, що на річці Танаїс (нині Дон) росте алінда, соком якої скіфи змащували тіло. Від цього воно зігрівалося й не страждало від холоду і застуди. Сік алінди скіфи називали «олією Віросса».

Плутарх також писав про рослину фрікса (злоненависник), якій скіфи приписували чудодійні властивості.

Діоскорид у книзі «De materia medica» розповідає про агарік, корінь якого нагадує лікарську рослину сільфій. Агарік зростав біля річки Агарі (річка Берда біля Бердянської коси на Азовському морі) та сповіщав про те, що неподалік можна натрапити ще й на понтійський амом — рослину з жовтуватими плодами і одурманюючим запахом. Вона схожа на імбир і застосовувалася як прянощі.

Гесихій Олександрійський описує дерево фапс, яке називали скіфським. Кору цього дерева скіф’янки використовували для фарбування волосся у світлий колір.

skify-bratchyna

Деякі стародавні автори запевняли, що у Скіфії росли й інші лікарські та отруйні рослини, проте відомостей про їхнє застосування з лікувальною метою не наводили. Так, Феофраст описує смертоносний корінь Acocanthera schimperi, від якого люди або гинуть за короткий час, або згасають дуже довго, а в Херсонесі Таврійському, за його словами, росте солодка цибуля, яку скіфи їдять сирою. Геродот Гераклійський у творі «Мова про Геракла» пише, що споживати скіфську цибулю Геракла навчив якийсь скіф Тевтар.

skify-harchuvabbya

Феофраст згадує про розповсюдження в Скіфії білої чемериці, Овідій у творі «Метаморфози» розповідає про аконіт, який свого часу Медея привезла зі скіфських берегів. Гесихій Олександрійський у праці «Лексикон» пише про скіфський напій мелітеїн, який варили з якоїсь трави з медом і водою.

Вергілій вустами свого героя Альфесібія промовляє:

«Ці трави і це чарівне зілля, зібрані в Понті, де їх родиться дуже багато, дав мені сам Мірид»; або «тут вони (скіфи) проводять ночі в іграх і весело, заміняють в чашах вино кумисом і кислим соком горобини».

kurylnycia-skifska

Скіфи були справжніми поціновувачами доброго вина, яке вони завозили з островів Егейського моря, Малої Азії, Херсонесу, а потім з Боспору, де виноробство виникло в середині IV ст. до н. е. Згодом, в I–II ст., почали виробляти вино самі, що підтвердили розкопки Неаполя Скіфського, під час яких знайшли цехи для переробки винограду.

Як ліки також застосовували олію, привезену до Скіфії з Самосу, Сінопи, Мілету.

Скіфські лікарі користувалися перев’язувальними матеріалами. Про це свідчить зображення на вазі V ст. до н. е., знайденій в 1830 р. у скіфському кургані Куль-Оба поблизу Керчі. Поміж різноманітних воєнних сюжетів на ній відтворена сцена, де показано як скіф-лікувальник накладає бинт на поранену ногу воїна. Можна припустити, що його було виготовлено з конопляного чи лляного полотна.

skifska-medytsyna

Пізніше племена етнічно споріднених зі скіфами сарматів також використовували скіфські трави. Скіфи, які перебували на вищому щаблі суспільного і культурного розвитку, мали значний вплив на уявлення сарматів про ліки рослинного походження.

skifski-travy-znahari

Лікарські рослини, знайдені і вивчені скіфами, користувалися попитом далеко за межами їхнього проживання. За свідченням Т. Плавта і М. Катона, скіфські лікарські рослини були відомі у III–IV ст. до н. е. навіть у Стародавньому Римі.

Використані джерела:

  1. Верхратський С.А., Заблудовський П.Ю. Історія медицини. — К.: Вища шк., 2001. - 431 с.
  2. Плющ Василь. Нариси з історії української медичної науки та освіти / Мюнхен, 1970
  3. Плющ Василь. Матеріали до історії української медицини.
  4. Ганна Дидик-Меуш. Українська медицина. Історія назв (2008)
  5. Геродот. Історії в дев’яти книгах. Білецький А. (переклад, 7. примітки). Київ: Наукова думка, 1993.– 576 с
  6. Євген Бліхар. Про медицину скіфів.
  7. О.Є.Фіалко. Медичні інструменти зі скіфських курганів IV ст. до н.е. з Херсонської області.
  8. Лариса Дедишина, журнал «Фармацевт Практик» #11′ 2011
  9. Сергій Горбаненко. Скіфи і Cannabis sativa L.
  10. Білоус В. І., Білоус В. В. Історія медицини та лікувального мистецтва. Чернівці. 2019. 284 с.
  11. Шегедин М.Б., Мудрик Н.О. Історія медицини та медсестринства. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2003. — 328 с.
  12. Мнушко З. М., Шевченко О. І., Шевченко О. В. та ін. Історія медицини та фармації: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закладів. Харків: Вид-во НФаУ: Золоті сторінки, 2009. 208 с.
  13. Болтрик Ю. В., Фіалко О. Є. Пружинні щипці в побуті скіфів / Болтрик Ю. В., Фіалко О. Є. // Музейні читання. Матеріали наукової конференції, присвяченої 30-річчю з дня відкриття Музею історичних коштовностей України. м. Київ, 16 лютого 1999 р. – Київ: Тов “ІІІ Лтд”, 1999.– С. 28–33.
  14. Шрамко Б. А. Металеві знаряддя виробництва лісостепової Скіфії (ножі) / Шрамко Б. А. // Питання історії народів СРСР. – Вип. 1. – Харків: Вид-во Харк. ун-ту, 1965. – С. 137–152

© Портал SPADOK.ORG.UA


Підписатись на електронну розсилку нових матеріалів: