П'ятниця
29 бер., 2024
     

Ukrainian English

Ярило весняний, Юр'їв день

Рейтинг 3.7 з 5. Голосів: 11

Ярило Весняний

Ярило Весняний (Яр, Юр) - покровитель землеробства й тваринництва, оберігач полів та врожаю, символізує родючість й плідність. За стародавнім народнім віруванням, у цей день «весна схо­дить на землю». Перед тим люди тільки кликали її, запрошува­ли, як бажаного гостя, зустрічали піснями й хороводами, а те­пер, мовляв, вона вже тут поміж нами, зійшла на землю й починає господарювати: з'являються перші сходи ярих, віджи­вають озимі посіви, зазеленіли гаї й сади...

Ярило Красний на білому коневі скаче,

Несе нам дідуха та серпа,
Та благословляє онуків Дажбожих на нову удачу.
Землю-Макошу запліднює, аби родила,
Сонцем ясним сяє, аби Землю зігріло.
Тож підіймай руки на зустріч Сонцю Ярилі,
Прославляй Богів Рідних, щоб благо творили,
Пам’ятай Предків славних
Та Прави тримайся!
Хай слава Богам Рідним луна стоголоса, 
Нехай, як ластівка летить над пшеничним колоссям.
Радіймо, як діти, Сонцю Ярилі, 
І Предки радіють у Наві щасливі,
Бо знають, що діти й онуки їх пам’ятають,
До Роду вертаються та Землю зерном засівають.
Дружньо ступають по Рідному Краю,
Побажання складають священному короваю!

5688

В народній традиції Ярило завжди зображувався молодим та веселим, у білій полотняній одежі, на білому коні, босим. На голові — вінок квітів як символ вічності й неба. У лівій руці — пучечок житніх колосочків — знак життя і щастя, доброго врожаю і благополучності, у правиці — мертва чоловіча голова — нагадування про те, що кожного чекає смерть, а тому треба жити яро.

Згідно з чеською та польською історіографією та філологією, слово «яро» тотожне «весна». Як і інші слова з коренем яр (jar), ім'я Ярила пов'язують з уявленнями про весняну родючість (пор. російське «ярий», «затятий», «весняний, посіяний навесні», українське яр, «весна»), хліб (ярину, ярина — ячмінь, овес; яр, яриця та інші позначення хлібів), тварини (бичок-яровик, ярка і т. ін.); можна порівняти також з російським «затятий» в значенні «сердитий, гарячий, вогненний», «яритися» — «проявлятися в повній силі, бушувати (про стихії, явища природи)», українське яриш, ярий, «весняний, молодий, повний сил, пристрасний», і ті ж значення слів з коренем яр у південних і західних слов'ян.

Культ Ярила був поширений на Русі дохристиянського часу, однак він перейшов і в християнську традицію, а як пережиток язичницьких часів у деяких місцях України, зокрема на Поділлі, зберігся до ХХ століття у звичаях «похорону Ярила» та «гоніння шуліки» у перший понеділок «петрівки». 

Свято Юра

yarylo-na-koni

Під впливом християнства магічна функція Ярила була перенесена на святого Юрія. Вичерпно про це розповідає Митрополит Іларіон (Огієнко) у своїй книзі "Дохристиянські вірування українського народу" (1965):

"Надзвичайно популярним весняним Святом став у нас Св. Юрій, що святкується 23-го квітня. Це велике народне дохристиянське Свято, про яке, як і про самого Юрія, склалося багато різних оповідань. Дослідники вказують, що Юрій замінив якогось стародавнього бога, але невідомо тільки, якого саме. І з бігом часу в нас постало два Юрії: один канонічний, церковний, а другий — утворений народнім віруванням, апокрифічний, і ці два Юрії мають між собою мало спільного.

Старші наші дослідники мітологічної школи в перемозі Юрія над драконом убачали перемогу сонця над зимою, бо самого Юрія приймали за символ сонця. Юрій зветься ключником, бо відмикає весною Небо ключем, якого дає йому Бог, щоб тепло йшло, відмикає й землю для весни, щоб зелена трава росла, відмикає землю на дощі та роси. Він весною сурмить у сурму, і все навкруги зеленіє. Приказка наша каже: „Святий Юрій по полю ходить, хліб-жито родить" (Номис, 433). Юрій зводить весну на землю.

  • Юрій має різні назви, як до місцевості: церковне Георгій, Юрій, місцеве: Юрко, Юр, Юрай, Урай, а то й просто Рай. Потебня доводив, що назва Юрія постала з стародавньої дохристиянської назви „Рай". В народніх творах він надзвичайно поважається, а в одній пісні зветься навіть „сином Божим".
  • Виступає Юрій і як громовик, пор. приповідку (Плавюк 355): Гур-гур, їде Святий Юр! Юрій — охоронець скота, і береже його від хвороби та звірини. Але що Юрій призначить звірині, те мусить їй піти: „Що в вовка в зубах, то Юрій дав", каже наша приказка, і на Юрія від звірини не можна відбирати того, що попало їй у зуби, бо це їй призначене.
  • Юрій керує також і звіриною: „Святий Юрій звіра пасе" (Номис, 434). Юрій також і вовчий пастух, а вовки — то Юрові собаки; взагалі Юрій — господар над усією звіриною. Він покровитель ловців: може звіря нагнати на ловця, або відігнати від нього. Коли він ходить, він оточений вовками, або звіриною. Юріїв день, 23 квітня, це Свято пастухів, коли починається новий пастуший рік; цього дня рано пастухові зносять їжу та дарунки.
  • Роса в Юріїв день надзвичайно цілюща, і подає здоров`я та красу, чому цього дня качаються по росі для здоров`я; качаються по росі й по посівах на чотири боки навіть господарі, щоб урожай був добрий і щоб бути здоровим. Худоба цього дня вперше виганяється в поле на пашу в череду, виганяється ще вдосвіта, на „Юрієву росу", що дає й їй здоров`я.
  • На Юрія так само й дівчата вмиваються росою для краси. В одній пісні співається, — Юрій проказує своїй матері:Ти подай, матко, ключі Одімкнути Небо, Випустити росу, Дівоцькую красу.
  • Відьма і всяка інша зла сила не може зіпсути скотину, яка побувала в Юрієвій росі. Деякі зілля, зібрані на Юрія, дуже цілющі.
  • Юрій їздить на білому коні ввесь у білому вбранні, звичайно в супроводі трьох псів-вовків. В нашому заговорі говориться про Юрія: „їхав Юрій на білому коні, білі губи, білі зуби, сам білий, в біле одягся, білим підперезався".15 Юрій виїзджує найсильніших коней.
  • Увечері під Юрія гуцули палять рясно вогні, — це „Юрика палити". На Юр`я в багатьох місцях України служать Молебні, кроплять череду освяченою водою і йдуть на поля з корогвами.
  • З бігом часу Юрій став найпопулярнішим Святим у всій Европі, а також і в слов`ян. Легенда про нього відома в римлян уже в ІV-V віках. Як Юрій поширений в Европі, вказує хоча б те, що на Заході відомо понад 190 топографічних назов на його честь.

Усі обряди на Юрія мають головно скотарський характер. Молодь йде на поле з піснями, хороводами та танцями. Уся худоба окроплюється свяченою водою; по церемоніях справляється громадський обід. Як знаємо, наш письменник XVII віку Іван Вишенський гостро виступав проти цього ходження на поле на Юр`я, і накликав знищити цей „празник диявольський на поле ізшедших сатані офіру танцями і скоками чи нити".

На передодні Юр`я, 22 квітня, по деяких місцевостях України справляється цікавий стародавній обряд „ляля". Хв. Вовк описує його так (Студії 185): „Дівчата обірають найкращу поміж себе, лялю, прикрашують її шию, груди, руки й ноги різними зіллями, а на голову кладуть вінка з квітів. Убравши так, лялю садовлять на дернову лавку, куди ставлять також глечик молока, сир, масло тощо, а до ніг кладуть кілька вінків з свіжого зілля. Потім навкруги лялі починають коловий танок і співають пісні. Нарешті всі частуються, а ляля роздає вінки всім присутнім. Де-не-де ці вінки несуть до води, ставлять на них запалені свічки та пускають їх за водою". На Волині ці вінки ховаються до другої весни" ("Дохристиянські вірування українського народу", 1965).

Та найголовніша дія, яка в цей день відбувалася - це вигін худоби на пасовисько, і ця дія в'язалася з цілим рядом магічних актів. У різних областях України цей обряд мав своїй регіональні особливості. Ось як про це розповідає Олекса Воропай:

"У різних місцевостях України перший вигін худоби відбу­вався по-різному. Так, у Куп'янському повіті на Харківщині, вигонячи худобу в цей день, господар розстеляв по землі черво­ний пояс і через нього перегонив корів, овець і всяку німину, потріпуючи над тваринами гілкою свяченої верби. В північно-західніх районах Київщини, де худоба, звичай­но, пасеться в лісах, як виганяють перший раз худобу на випас, то беруть глечики від молока, крізь вушка просувають ланцюг і замикають його колодкою. Той ланцюг із глечиками розстеля­ють посеред двору й женуть худобу так, щоб кожна з тварин через ті глечики переступила. Якщо тварина переступить і по­гою не зачепить, то не зачепить її в лісі ні звір дикий, ні злодій лісовий. Женуть худобу в цей день свяченою вербою. На Слобожанщині в цей день, вигонячи худобу в поле, «зна­ючі» люди виголошують замову від вовків: «Святий Ягорій По-бідоносець їхав на Осіянській горі, на червоному коні звір-вовків збирати, щоб не йшли моє стадо поїдати». У північних районах України, на межі з Білорусією, виганя­ючи худобу на Юр'єву росу, господар, звичайно, розстеляє ко­жуха вовною догори, розкладає кілька крашанок, що спеціяль-но на це залишені з Великодня, і через це все переганяє тварин: корів, овець і коней. На Підкарпатті ранком у день святого Юрія ґаздиня вино­сить коровам залишки свяченої паски чи хліба і годує їх «на щастя», ґазда вирізує кілька дернин із зеленою травою, кладе з обох боків воріт і застромляє в них гілки квітучого терену (Pranus spinosa L.). Крізь отак оздоблені ворота виганяють худобу гілкою свяченої верби, У південних районах Київщини, на Херсонщині, а частково і в Лівобережжі, виганяючи худобу на Юр'єву росу, тварин про­ганяють поміж двома тліючими головешками або обкурюють сухим святоянським зіллям (Hypericum perforatum L.). На Гуцульщині ранком у день святого Юрія ґазди розклада­ють ватри й поміж ними, як крізь ворота, проганяють тварин на пасовисько, потріпуючи над ними гілками свяченої верби." ("Звичаї нашого народу", 1958)

Парубки у цей день збирались на високу гору та вітали Сонце, проводячи обряди на очищення від скверни та від усього зайвого, будь то господарські, особисті чи суспільні негаразди. Ці обряди, виконані на Ярила Весняного, були найсильнішим засобом позбутися порчі, пристріту, проклять і будь-яких хворіб, навіть невиліковних. За деякими перекзами, після очищення чоловіки йшли в ліс і задоблювали тварин, кормили вовків, щоб вони не перешкодили Ярилу відкрити весняні ворота. Вовк - це не просто один із видів диких тварин. Вовк - це містична, повна таємниць, істота, уособлення незвіданих сторін буття, навіть шерсть якого була потужним засобом у руках чаклунів. Тому, цей день також називали днем «вовчого пастиря».

yarylo-sonce-min

І, третє чоловіче дійство у цей день - робота! Єдине, мабуть, свято, яке треба було провести в поті чола свого, ритмічно рухаючись з кінця в кінець свого поля, борознячи і зорюючи його, з раннього ранку і до пізнього вечора. І вже потім, ввечері, на тому ж полі, куди прийдуть дівчата в білому одязі, продовжити свято вшанування Ярила Весняного, скуштувавши їжі, зібраної в братчину та разом водити хороводи, прославляючи Мати-Землю і Отця-Сонце. 

Ось такий сакральний зміст цього свята!

Тож, хай береже нас Ярило від усякого зла та лиха і дарує Радість та Любов!

Слава Сонцю!

— Культурно-просвітницький проект "Спадщина Предків"


Долучайтесь до спільноти та діліться публікацією у соцмережах:

Підписатися на Twitter та Viber