Гроза з давніх часів викликала у простих людей почуття страху і тривоги. Це стихія, від якої неможливо сховатися. Ось і наповнювалася вона сенсом сокровенним, сакральним. Це було не просто природне явище в сучасному його розумінні, а символ Божественного провидіння чи кара. У дохристиянський період головним володарем грому і блискавок вважався язичницький бог Перун. Минув час, і на зміну йому прийшов Ілля-пророк.
За всіма повір'ями, він пересувався по небу на колісниці, запряженій «золотими кіньми». Ілля-пророк метав списи в бісів, і в цей момент відбувалася гроза, а грім - це гуркіт колісниці, котра мчить. Якщо блискавка потрапляла в дерево, значить, там ховався чорт. Вважалося, ніби на місці згорілого дерева можна знайти шматочок застиглої смоли, що було доказом влучного «пострілу». Якщо блискавка потрапляла в будинок, то це була Божа милість чи кара, а їй опиратися не можна.
Історія зберегла безліч народних повір'їв, пов'язаних з пожежами під час грози. В першу чергу це відноситься до способів гасіння вогню. Вважалося, щоб впоратися з вогнем, пожежу потрібно було заливати молоком. Природно, цистерни з ним, як правило, під рукою не виявлялося, і допускалося використання для цих цілей квасу чи пива. А ось вода, на думку селян, навпаки, тільки посилювала пожежу. Був ще один спосіб втихомирити вогонь - кинути в нього освячене пасхальне яйце. Ще один цікавий момент - це відношення до померлих від ураження блискавкою. До таких небіжчиків ставилися двозначно: вважалося, що, з одного боку, це покарання за гріхи, а з іншого - милість Божа, яка відзначила окрему людину і забрала його з собою. У деяких випадках загиблого від блискавки навіть визнавали святим.
Природно, люди намагалися вберегти від блискавки своє житло, а про громовідводи тоді ніхто і не чув. Вважалося, що блискавка двічі в одне місце не потрапляє, а тому головешки від згорілого від удару блискавки будинку ретельно оберігали і зберігали. А ось щоб захиститися від кульової блискавки, застосовували інший засіб - косяки дверей і вікон змащували молоком. Ще, кажуть, допомагали гілочки берези, освячені в Трійцю. Особливу тривогу у жителів сіл викликали сухі грози, без дощу. Якщо вони траплялися, господар просив у Іллі-пророка «розкритися» небесам і дати пролитися дощу. Вважалося, що найсильніші грози - в Ільїн день, 2 серпня. У храмах в цей день служили молебні, в будинках запалювали свічки і читали молитви. Зачиняли двері, труби, вікна, не можна було їсти й розмовляти. Наші предки вірили, що в відкритому роті міг сховатися біс, метання від блискавок Іллі-пророка. Щоб уникнути біди, худобу залишали на пасовищах.
Під час грози під лавками не ховалися, вся родина трималася в сінях, щоб встигнути врятуватися від пожежі, і при цьому вхідні двері залишалися відкритими в знак покори Божої волі. Був ще один «перевірений» давній звичай. Під час буйства стихії (хуртовини або грози) і пожеж - дзвонити в дзвін. Вважалося, що дзвін є оберегом від нечистої сили.
- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"
