Четвер
20 черв., 2024
     

Ukrainian English

Права Середа за українськими джерелами

Рейтинг 4.1 з 5. Голосів: 15

rahmanskyi-velykden-svyato

В Україні з давніх часів знали про рахманів-брахманів. В уявленнях наших предків "рахмани" - це святі люди, праведники. Дослідник Павло Чубинський писав, що за давньою легендою "рахмани — не мають власного літочислення і тому святкують Великдень тоді, коли до них допливе шкаралуща з яєць". Тому серед українців існує звичай класти шкаралущу з яєць на річку. Шкаралуща через три з половиною тижні допливає до рахманів, і ті починають своє свято, яке називається Рахманський Великдень.

06111903e

Олекса Воропай відзначає, що найдавніша літературна згадка про рахманів-брахманів зустрічається ще в літописі Нестора, котрий посилається на Георгія Амартола, що в другій половині ІХ ст. написав свою хроніку - одне з найстаріших джерел слов’янської історичної літератури. Одночасно Воропай подає повніші дані про рахманів і Рахманський Великдень: свято це традиційно відзначають по четвертій середі після Великодня — воно ще називається Переполовення (день, на який припадає половина (середина) періоду між Великоднем і Зеленими святами) або Права Середа. Ось один із записів, що його дослідник зробив на Полтавщині:

«Як їдять крашанки на Великдень, то лушпиння збирають і несуть до річки та кидають його на воду. Вода понесе те лушпиння десь далеко аж до моря до рахманів; припливе воно до них на десяту п’ятницю, тоді й буде Рахманський Великдень» (Звичаї Нашого Народу, 48).

На це свято гріх працювати, хто ж так не чинить, того бог карає. На Поділлі О.Воропай чув легенду, що на це свято сестра з братом поїхали в поле орати й були покарані за це: разом із волами й плугом обоє провалилися під землю і над ними постала висока могила. І якщо на Брахманський Великдень підійнятися на цю могилу й прикластися до неї вухом, то можна почути, як сестра і брат погейкують волів (Звичаї Нашого Народу, ІІ 48–50).

Рахманський Великдень

Подібну легенду, але вже з Галичини, наводить ще один український дослідник Степан Килимник: "Один селянин на Рахманський Великдень поїхав орати поле і провалився під землю разом із погоничем, плугом і волами. А коли на це свято прикластися вухом до землі, то можна почути, як погонич благає порятувати його" (Український Рік у віруваннях, ІІ 223).

С.Килимник подає деякі інші подробиці щодо рахманів. Звичай кидати шкаралущу з яєць, призначених для освячення, в річку, поширений в Україні й зберігся до початку ХХ століття. Коли кидають у воду ту шкаралущу, то або мовчать, або повільно промовляють: «Плиньте, плиньте в рахманські краї, про Великдень сповістіть…»

Дослідник зазначає, що серед численних християнських апокрифів є оповіді про рахманів і Рахманський Великдень. За ним, десь далеко, в раю, живуть блаженні люди рахмани. Одне сказання мовить, що цей рай на острові, інше — що під землею. Сказання про блаженне життя рахманів, навернених у християнських легендах на праведних християн, чи не найкраще, на думку Степана Килимника, подано в «Ходінні Зосими до рахманів». Преподобний Зосима сорок днів нічого не їв і благав Бога показати йому країну блаженних. Бажання його збулося — після деяких пригод він опинився в землі рахманів, пробув серед них 7 днів і побачив зблизька їхнє життя. Є також апокриф про “Зустріч Олександра Македонського з рахманами”, але він прямої відповіді на те, хто ж такі рахмани, не дає.

pysanka-alatyr

Рахмани день і ніч моляться, харчуються земними плодами й п’ють солодку воду, що б’є з джерела з-під кореня священного дерева. Вони не знають винограду, залізного посуду, ножів. У них немає осель, вогню, золота й срібла, одягу. Коли в подружжя народжується двоє дітей, рахмани розлучаються і живуть цнотливо. Вони сплять у печерах на землі, підіславши листя. Янголи прилітають до рахманів і сповіщають про праведних і грішних людей, і скільки кому визначено жити. У піст рахмани, замість плодів з дерев, живляться манною, що сиплеться з неба. По цьому вони знають і про зміну часу. Рахмани є довгожителями. Вони знають, коли настане їхня смертна година і вмирають без остраху і мук.

velykden-rahmanskyi

Один подільський переказ мовить, що шкаралуща, яку люди кидають у річку, поки вона допливе до рахманів, стають цілими яйцями. Одне яйце припадає на 12 рахманів, і їдять вони це яйце цілий рік, доки знову настане їхнє свято (Український Рік у віруваннях, ІІ 221–222).

Дослідик української дохристиянської міфології Митрополит Іларіон (Огієнко) зазначає, що мерці здавна звуться в Україні рахманами, що живуть вони на південному сході в далекій країні. Бо, за уявленнями українців, сторона, в якій сходить сонце — райська, там вічна весна, вічне світло й тепло. На сході живуть і померлі — рахмани або браміни (Дохристиянські Вірування, с.242, 290).

Аналізуючи словники, можна сказати, що у українській мові слово "рахман" має два значення: «мешканець міфічної місцевості», «праведник» і «жебрак», «старець», «прохач». Останнє навіть відбилося в приказці: Поти рахман плохий, поки собаки не обступили (СУМ, ІV 7). Прикметник рахманний означає «сумирний», «лагідний». Це означення вжиткове як щодо людей, так і щодо тварин (рахманний кінь), землі (рахманна земля) тощо. Сучасні поети знають і рахманну журбу.

Існує, як ми бачили, й означення рахманський: На Юра-Івана, на Рахманський Великдень (СУМ, IV 7). Митрополит Іларіон, з посиланням на В.Плавюка подає примовки: віддасть на рахманський великдень (тобто бозна-коли) й постимо, як рахмани (ДВ, 242).

Ця назва "рахман" збереглась в численних слов'янських і українських антропонімах: Рахманний, Рахманенко, Рахманець, Рахменченко, Рахманин, Рахманюк. Є також і топоніми з цим словом: історичне місто Рахманів на Чернігівщині, Рахманівка на Дніпропетровщині, Рохманів на Тернопільщині. Село Рохманів було в колишньому Стародубському повіті.

Отже, як бачимо Рахманський Великдень відомий в Україні відомий з давніх часів. Ймовірно, це свято — залишок стародавніх, дуже далеких дохристиянських вірувань українців.

Використані джерела:

  1. С. Витвицький. Історичний нарис про гуцулів (1863)
  2. С. Килимник. Український рік в народних звичаях (1957)
  3. В.Шухевич. Гуцульщина (1904)
  4. Як. Ковальчук. Свята на Україні у звичаях та забобонах (1930)
  5. С.Наливайко. Таємниці індоаріки України (2009)
  6. І.Франко. Людові вірування на Підгір'ю.

© Портал SPADOK.ORG.UA


Долучайтесь до спільноти та діліться публікацією у соцмережах:

Підписатися на Twitter та Viber