Вівторок
19 бер., 2024
     

Ukrainian English

Плахта - український жіночий поясний одяг

Рейтинг 4.4 з 5. Голосів: 7

Плахта

Плахта — незшита поясна частина жіночого українського національного вбрання в східній, південній, центральній Україні на зразок спідниці. Виготовлялася з полотнищ барвистої клітчатої вовняної тканини. Полотнище довжиною до 4 метрів (довжина 3,6 метри, ширина — 0,71 метри), виткане з пофарбованої вовни, завжди в кратки, з більше чи менше вибагливим узором. А потім ще часто вишите руками, вовною чи очками в кожній кратці.

Так само як і запаска, плахта є дуже старовиною одежею. Як запаска так і плахта були одежею нижньої частини тіла за козацьких часів, коли одяг відзначався особливою пишністю. Плахти за козацьких часів виготовляли з шовку, вишиваючи поверху золотими та срібними нитками.

Дівчатам, які досягли статевої зрілості, під час ініціації могли символічно надягати плахту — посвячуючи їх у «дівоцтво». Плахта як символ родючості, мала оберігати сакральні частини тіла дівчини, надаючи їм сили родючості майбутньої жінки.

За рік одна майстриня могла виткати 250 плахт. Плахту можна було виткати за тиждень. За способом ткання плахти поділялися на габілочки та накладні. Накладні мали менше переборів. В залежності від барви, плахти поділялися на черчатки (черчата). В такій плахті вся основа була червоною, окрім приміток (країв квадратиків малюнку). Напільні, в цих плахтах основа була наполовину червона і синя. Синятки — основа була вся синя.

zhinocha-plahtaНайбільш уживаними барвами для виробництва плахт були: синя, червона, жовта та зелена. Для червоної барви використовували червець, для жовтої — галун, жовті гвоздики, сировець, жовту шкірку.

Плахти ткали з перебором і без перебору. Плахти могли бути чорного, синього, червоного, зеленого та жовтого кольорів. Узор на плахтах розташовується в шахматному порядку. Сам узор і колір плахт залежав від конкретної місцевості. На Чернігівщині носили переважно зелені плахти, а на Полтавщині — жовті. Останні плахти ткалися в основному в Сорочинцях, вони були червоного, зеленого, синього та білого кольорів. В Диканьці, Шишаках та Pешетиловці ткалися плахти з зірочками. Узори з плахт поступово перейшли на узори подушок.

В кінці XIX на початку XX ст. плахти почали виходити з ужитку, були вони в той час ще в деяких місцевостях на Лівобережжі та на Київщині. Узори в той час стали простішими та невибагливими. Кожен з узорів мав свою назву: картата, синятка, рожева, рогатка, закладяна, трещата і т. і.

До плахти спереду, де був розріз, завжди носили попередницю. Плахти були вовняні, а заможніші носили напівшовкові плахти (шовк на сукні).

Гуцули та частково бойки носили замість плахти запаски, часто вибагливо ткані з металевою та шовковою ниткою. Такі запаски були найчастіше жовто-гарячої барви, інколи синьої чи зрідка і інших барв. Такі запаски були ткані в поперечні смуги, а не в кратки, як на великій Україні. В Буковині та Бессарабії запаски були чорної барви з більш-менш строкатим краєм унизу.

Зображення жіночих фігур, обгорнутих шматком тканини в клітку, зберегли ще малоазійські пам’ятки VII-VI ст. до н.е. Запаска, як різновид незшитого поясного одягу, побутувала майже на всій території України, відрізняючись при цьому різними варіантами оформлення, залежно від місцевості. Характерні для Середньої Наддніпрянщини запаски — це два шматки досить товстого неваляного однотонного сукна різної ширини, частіше чорного та синього кольорів (двоплатова запаска). Спочатку на талії пов’язували задню частину, ширшу і довшу, чорного кольору (відома під назвами “позадниця”, “сіряк”, “плахта”), потім спереду закріплювали другу, вужчу й коротшу, густіше зіткану синю запаску — “попередницю”.

Якщо з незшитим поясним одя­гом дівчата не носили фартух-попередницю (частіше її вдягали жінки похилого віку), то з плахтою вона була обов’яз­ковою як для старих, так і для молодих. Художньому оформленню плахт приділялася особлива увага.

Окрім описаної, побутував й інший вид плахти — без зовнішніх крил, тобто наче півплахти. Вона складалася з двох зшитих пілок; носили її на Чернігівщині та Полтавщині небагаті селянки.

Українські жіночі плахти

На генетичний зв’язок плахти із запаскою вказує той факт, що задня запаска іноді також називалася плахтою. Слово “плахта” в значенні “покривало, килим з картатої декоративної тканини” зафіксоване в Тлумачному словникові української мови. Його майстерно вжила Леся Українка, описуючи мальовничу українську природу:

Далі, все далі! Он латані ниви,
Наче плахти, — навкруги розляглись!

Наприкінці XIX ст. плахту замінила спідниця — вже не з домотканих, а з фабричних матеріалів. Це знайшло своє відображення, зокрема, в народних піснях. Наводимо уривок однієї з них (записана Павлом Чубинським):

Продай, милий, дві телички,
Та справ мені дві спіднички,
Щоб я в плахті не ходила,
Щоб я людей не смішила.

ukrainka-v-plahti

В деяких народних приповідках згадується про плахту, як ось:

  • "Не було в куми запаски, аж гульк: кума в плахті походжає!".
  • "Шовкова плахта не к будню, а к святу годиться".
  • "Скочила з пенька плахта рябенька".
  • "Не треба запаски, коли й у плахті гарно".

Джерела:

  1. "Енциклопедія українознавства для школярів і студентів". Донецьк: Сталкер, 2000. — 496 с.
  2. "Труды комиссии по исследованию кустарных промыслов Харьковской губернии. Ахтырский уезд".

- Культурно-історичний, просвітницький портал "Спадщина Предків"


Долучайтесь до спільноти та діліться публікацією у соцмережах:

Підписатися на Twitter та Viber