Львів пережив понад 750 років бурхливої історії. Місто заснував король Данило Галицький близько 1256 року на найважливішому європейському вододілі. Завдяки своєму вигідному розташуванню - на перехресті торгівельних шляхів, місто одразу почало стрімко розвиватися.
Його обличчя формувалося впродовж восьми століть: архітектурні та мистецькі традиції різних народів, які жили у місті, постійно поєднувалися з місцевими будівельними канонами. Тому такий багатогранний архітектурний ансамбль і різноманіття зразків з різних архітектурних епох, мають велику культурну цінність. Крім того інженери-будівельники використовували найкращі технології свого часу. До прикладу, львівська каналізаційна система до середини XX століття вважалася однією з найкращих в Європі.
Стара частина міста донині зберегла типову для середньовіччя чітку структуру планування з ринковою площею у центрі. Міські мури - частина оборонний фортифікацій - за останні століття перетворились на бульвари, які оточують середньовічне місто зеленим кільцем.
Давня житлова забудова на околицях міста і фахверкові будинки середмістя не збереглися. Переживши численні пожежі, вони були остаточно зруйновані великою пожежею 1527 року. Найдавніші будівлі Львова розташовані біля підніжжя Високого Замку. Це - дві церкви з княжих часів (IX-X століття): церква Св. Миколая та церква Іоана Хрестителя. З готичної епохи збереглася лише катедра.
Важливу роль для Львова відіграли епохи Ренесансу та бароко. У цей час постали цікаві сакральні об'єкти - ансамбль Успенської церкви, Бернардинський монастир, Домініканський монастир та собор Св. Юра, а також сформувався ансамбль площі Ринок.
Просторовий розвиток Львова у XIX-му столітті відбувався радіально. Від основного кільця й сьогодні виходять основні міські артерії, простір між якими щільно забудований. Магістральні вулиці з'єднані між собою вуличками, скверами та парками.
Особливо інтенсивно місто розвивалося у другій половині XIX століття, після того як Львів став столицею провінції Галичина у складі Австро-Угорської монархії. У цей час стрімко розвивалася будівельна індустрія: виготовлення цегли, дахівки, штучного каменю, пізніше - залізобетону. Під впливом європейського історизму та сецесії у Львові, та й у всій Галичині, споруджуються будинки з елементами народного гуцульського мистецтва - так постає своєрідна неповторна гуцульська сецесія.
Перед Другою світовою війною в архітектурі Львова простежується вплив європейських течій: арт-деко та функціоналізму. Однак, подальший вільний розвиток стилів перервала війна. Згодом місту була нав'язана нетипова архітектура - "імперський" стиль сталінської епохи, що переважав свого часу в СРСР.
Зміна соціально-політичних умов після Другої світової війни призвела до позбавлення власності приватних господарів міської нерухомості, а це спричинило швидкий занепад міської культури. Відсутність належного догляду за будівлями та міськими комунікаціями впродовж 50 років соціалістичного режиму, стала причиною втрати значних частин історичної забудови та її неповторних елементів.
Фасади
Фасад - це зовнішня поверхня стіни будинку, яка виконує не тільки важливу декоративну, а й конструктивну роль, оскільки захищає муровану кладку стін і забезпечує здоровий клімат у приміщеннях будинку.
Фасади відображаються відповідний архітектурний стиль і визначають загальний вигляд вулиці. Продуманий ансамбль вікон, дверей, балконів, лоджій, рельєфних поверхон, пілястрів, карнизів та найрізноманітніших декоративних елементів виражають творчий задум архітектора. В минулі часи декоративний вистрій фасаду вказував на функціональне призначення будинку та відображав соціальний статус його власника.
У старих кварталах Львова, в межах колишніх міських мурів, розташовані будівлі різних епох, а в історичній частині міста поза середньовічним центром переважають будинки в стилі сецесії та модернізму, а також будівлі часу соціалізму.
XV-XVII століття
Загалом, у Львові впродовж століть були чітко відчутні європейські тенденції в архітектурі, а зі зміною культурної епохи змінювалося й оформлення фасаду.
В епоху Ренесансу вигляд фасаду житлового будинку повернувся до античних мотивів і мав чітке геометричне членування: був найчастіше тривіконним, триповерховим та завершений аттиком. Поверхня фасаду часто вкрита діамантовим рустом. Декоративні елементи - це різьблені в камені портали дверей та обрамлення вікон, часто використовувались колони та пілястри. З періоду Ренесансу для декорації активно почали застосовувати об'ємну скульптуру та техніку графіто (видряпаний візерунок на багатошаровому кольоровому тиньку). Основною барвою фасаду часто обирали насичені кольори - різні відтінки червоного або інтенсивної охри. Дерев'яні елементи залишали в кольорі деревини, декоративні елементи виконували з природного каменю (вапняку або пісковику). Скульптурний декор найчастіше був поліхроним.
XVII-XVIII століття
В епоху бароко декор фасаду змінюється. Він стає пишнішим та багатшим, використовуються вигнуті форми (напр., спіралеподібні завитки та орнаменти у вигляді мушель). Над дверними та віконними отворами дедалі частіше з'являються вінцеві декори, так само як і лінія фасаду продовжується аттиком чи фронтоном з об'ємною скульптурою (на кантах дахів розташовуються окремі скульптури чи цілі скульптурні групи). Симетрія барокового фасаду доволі чітка, але послаблюється в період Рококо.
Характерними рисами цього періоду також є різні техніки тинькування та природний камінь. В епоху бароко та рококо найчастіше використовували світлі тони: блакитний, жовтий. Елементи ж ліпниним, зазвичай, підкреслювали світлішими за основний тонами, інколи використовували білий. Вікна фарбували білою фарбою, вхідні двері та дерев'яні галереї в основному залишали в природному кольорі і тільки трішки пігментували.
XVIII-XIX століття
У класицизмі фасад відзначається строгою симетрією. Вхід акцентований портиком з колонами. Скульптурний декор епохи класицизму зустрічається як у вигляді об'ємної скульптури, так і декоративних рельєфів (найчастіше на античну тематику: колони, пілястри, трикутні фронтони). Дедалі рідше використовується природній камінь. Натомість переважають багата ліпнина та тиньк.
Фасад будинку з епохи історизму імітує один із попередніх стилів, гіперболізуючи його. Це проявляється в надмірі декору або використанні елементів різних стилів на одному фасаді. Типові прикраси фасаду в еклектиці - різноманітні декоровані пілястри з капітелями, атланти і каріатиди, що підтримують балкони, портали з фігурками ангелів-путі, профільовані обрамлення вікон, а також карнизи з орнаментальним фризом.
Швидкий темп забудови від кінця XIX століття спричинив серійне виробництво декоративних елементів, тому часто можна зустріти ідентичні.
Вхідні двері та в'їзні брами
Прогулюючий старою частиною міста й уважно вдивляючись у фасади будинків, важко не помітити надзвичайного різноманіття історичних брам і воріт. Найстаріші збережені двері у Львові походять з XIV ст. Поряд із щедро декорованими дерев'яними брамами у Львові є багато металевих брам, в основному спроектованих архітектором Іваном Левинським. Кожна брама, кожні ворота гармоніюють із рештою архітектурних елементів будинку і є індивідуальним неповторним витвором. Крім того, що вони виконують функцію захисту мешканців будинку, вхідні двері є також візуальним центром фасаду, важливим декоративним елементом, що визначає зовнішній вигляд будинку. Брами багатоповерхових житлових чи торгових будинків мають дуже багато варіантів декоративних дерев'яних рельєфів та скляних шиб із вишуканими залізними гратами, тож знайти дві однакові брами у Львові практично неможливо. І вхідні двері, і в'їзні брами визначних споруд багато обрамлені декорованими порталами з каменю.
Вікна
Вікна - один з найважливіших елементів фасаду. Завдяки гармонійним пропорціям, профільованим обрамленням і дерев'яній столярці історичні вікна структурують фасад, надають йому неповторного художнього вигляду, а також розповідають про час спорудження будинку та його архітектурний стиль. У старій частині Львова збереглося ще багато історичних вікон різних епох та стилів. І цю архітектурну спадщину варто дбайливо охороняти. Історичні вікна виготовлялися з добре просушеного дерева на дуже високому рівні. Рами та стулки часто декорувалися різноманітними орнаментами, профілями та різьбою. У місті практично немає двох будинків з однаковими вікнами, часто на одному й тому ж будинку вікна за задумом архітектора відрізняються. Вікна, різноманіття форм, розмірів і декорів яких свідчать про художні уподобання будівничих, у той самий час є утилітарним елементом щоденного вжитку.
XV-XVIII століття
Величина та членування вікна спочатку залежали від можливостей виробництва скла і фурнітури, яке набуло широкого застосування в XVI-XVII ст. Вікна склили шматками скла розміром 14х16 си, які з'єднувались за допомогою свинцю. Саме цим можна пояснити симетричний поділ вікон та шибки невеликого розміру в епоху Ренесансу. У цей час вікно розділялось центральним стовпчиком і поперечкою, творячи хрестовину. Кожна рама притискалась до центрального стовпчика металевою закруткою. Столярка була кольорова, відповідно до поліхромного вирішення фасаду. Вже в кінці епохи бароко зникає симетричний поділ вікна з хрестовиною: з естетичних міркувань імпост (горизонтальна планка рами) зсувається вгору, вікна верхнього світла стають меншими, а нижні стулки - відповідно видовженішими. У цей час на зміну півкруглій планці віконних рам приходять перші профільовані стулки. Вікна обрамлювали пишно декорованв, профільовані та різьблені в камені відкоси і лиштви. Тематичні рельєфи часто повторювалися також під вікнами на декоративних тафлях.
XVIII - XIX століття
У класицизмі віконні отвори стають більшими та вужчими, вони прямокутні, з двома стулками та горизонтальною поперечкою.
В історизмі вікна зберігають пропорції, притаманні попереднім епохам, але членування вікна верхнього світла трапляється дедалі рідше. Частіше роблять кругле завершення вікон (півкруглі та лучкові світлики), які до цього часу були рідкістю. Притворну планку та центральний стовпець оздоблюють різноманітними профілями, здебільшого це імітація античної колони.
У XIX ст. почали виготовляти скло більшого розміру (22х30 см), яке вставляли в пази дерев'яного каркасу і закріпляли замазкою. Під кінець XVIII ст. уже почали застосовувати шибки 50х50 чи 40х40 см.
В цей час також змінюється конструкція вікна, з'являються стулки, які відкриваються. Стає поширеною столярка білого кольору.
До кінця XIX століття переважаючи одинарні вікна, в рідкісних випадках на зиму доставляли другу раму, так-звані "зимові вікна". Згодом, і в громадських будівлях поширилися подвійні, або так звані "коробкові вікна" з двома рядами рам.
Балкони
XV - XVIII століття
В епоху Ренесансу балкони на будівлях майже не зустрічались. Перші балкони на житлових будинках з'явилися в час бороко. Зазвичай, вони складалися з вигнутої опорної кам'яної плити, яка опиралася на декоративні консолі. Характерною рисою львівських барокових балконів є саме консолі різноманітних форм, прикрашені філігранною різьбою. Тематика різьби різноманітна: маскарони (пл. Ринок, 25,36), гірлянди (пл. Ринок, 5, 20), рослинна орнаментика (пл. Ринок, 15), дельфіни, леви, атланти (пл. Ринок, 3, 40; Краківська, 24; Вірменська, 13). Поручні зазвичай були ковані, з металу, рідше балясини виготовляли з каменю.
XVIII - XIX століття
В період класицизму балкони часто були завершенням портика і опиралися на колони. Форма балкону була здебільшого прямокутна, поручні виконані з витончених кованих решіток або балясин. У Львові можна зустріти різні художні композиції металевих прозорих балконних перил, які виконані з простих вертикальних і горизонтальних прутів з викуваними кругами, діагоналями, меандрами та листям аканту. Кронштейни балконів кам'яні, різьблені. Улюбленим мотивом різьби львівських класичистичних балконів були листя акаунту та маку.
XIX століття
В час історизму змінюється вигляд балконної конструкції. Консолі вже не виконують несучої функції, а стають суто декоративними: балкон опирається на залізні балки, які закривають декоративною гіпсовою конструкцією на каркасній основі з ліпним декором. В епоху історизму набувають поширення також чавунні консолі. Балконна плита вже не є суцільно кам'яною, зникають також кам'яні кронштейни. Форма балконної плити має багато варіантів, крім традиційної прямокутної зустрічаємо півкруг. Балконні перила набувають різних форм, трапляється традиційна балюстрада, як в епоху класицизму, кована решітка, як у бароко, або поєднання ліпних і металевих елементів. Орнамент декоративних елементів балкону визначає загальний стиль будинку. Найчастіше - це складна орнаментика, з флористичними чи геометричними мотивами.
XIX - XX століття
В епоху сецесії металеві балки, на які опирається балкон, вмонтовані в плиті, тому кронштейни виконують тільки декоративну роль. До вже звичних форм балкону додається півовал, балконні перила вже не вигинають. Їхній вигляд знову повертається до прямих ліній. Орнамент декоративних елементів балкону визначає загальний стиль будинку. Найчастіше це складна орнаментика, з флористичними чи геометричними мотивами.
Дахи
З вежі Ратуші чи з вежі Високого Замку відкривається чудова панорама і, якщо опустити очі, ми побачимо вже не бруківку, а особливий візерунок міста, орнамент його дахів. Звісно, ми дивимося на місто з висоти пташиного польоту не щодня, проте його можна впізнати з першого погляду за його простим, мов рисунок, силуетом дахів. До найбільш впізнаваних символів належать насамперед вежі церков, але не менш важливу роль відіграє також поєднання кольорів, форми, нахилів, покрівельного матеріалу дахів на будинках середмістя. Тому, серед усіх реставраційних заходів саме у випадку дахів особливо важливим є комплексний підхід з урахуванням загального архітектурного ансамблю міста.
XVI століття
До великої пожежі 1527 року житлові будинки у Львові будували з легкозаймистих матеріалів: більшість були зведені на фахверкових конструкціях (дерев'яний "пруський" каркас), а дахи покриті дерев'яним гонтом. Перші відомості про глиняну дахівку (черепицю) у Львові походять з 1491 року, коли магістрат уклав контракт з гончарем Миколаєм на її виготовлення для покриття катедри.
У трагічній пожежі 1527 року, яка перетворила Львів на суцільне згарище, вціліли лише Катедра, Ратуша і дім якогось Івана Бороди, бо були криті черепицею.
Магістрат вимагав будувати будинки з вогнетривких матеріалів: каменю та цегли, а дахи вкривати вкривати вогнетривким матеріалом. Саме з цього періоду походить назва будинків у середмісті - кам'яниці.
Відомо, що Вірменська церква мала покриття з кам'яних плит, а баня була вкрита свинцевою бляхою. Ратуша мала дах з керамічної дахівки жовтого і зеленого кольору. Більшість львівських храмів після пожежі дістали покриття зі свинцевої або мідної бляхи. Залізну бляху фарбували у брунатний або темнозелений колір. Однак, гнт залишався основним покрівельним матеріалом ще до останьої чверті XIX ст.
XVI - XIX століття
До середини XIX ст. у Галичині керамічну дахівку виготовляли лише вручну. Дахи багатих власників покривали мідною бляхою, або імпортованою дахівкою, яку привозили з Чехії або Відня. Після 1861 р., коли до Львова була проведна гілка залізниці, імпорт покрівенльних матеріалів до Львова збільшився, крім дахівки до Львова возили бляху, сланець.
Серійне виготовлення керамічної і глиняної черепиці у Львові почалося в останньому десятилітті XIX ст. У 1890 році відкрилася керамічна фабрика Івана Левинського, де зокрема виготовляли кольорову глазуровану черепицю.
© SPADOK.ORG.UA, за матеріалами Львівського музею етнографії та художнього промислу
