П'ятниця
29 бер., 2024
     

Ukrainian English
♦ Етнографія ♦ Українські Карпати » ♦ Гуцульщина

Мольфар Ґой із Шешор

Рейтинг 3.8 з 5. Голосів: 8

Мольфар Гой з Шешори - історія

Ґой з Шешор (Андрій Атаманюк) - гуцульський примівник, цілитель, ясновидець початку XX століття. Жив в селі Шешори, Косівського району на Гуцульщині. Ім'я цього відуна розрослося чутками та плітками, говорять, що був одним із останніх Великих Мольфарів. Вмів читати думки, лікував людей від найстрашніших хвороб. До нього часто приїжав Михайло Нечай. 

Андрій Дмитрович Атаманюк

Онуки Ґоя, пані Марія та пані Орися, кажуть, що дід справді мав надприродну силу, але нею його наділив Бог, і жодних зв’язків із нечистими у нього не було. Крім того, за їх словами, сам себе мольфаром Гой не називав, мовляв навіть слова такого не знав, ясновидцем - також, бо не міг передбачати майбутнє. Але за допомогою спеціальних молитов-примівок допоміг багатьом.

Ґой - це Андрій Дмитрович Атаманюк, людина з цікавою та непростою долею. Звідки він отримав таке прізвисько - нині вже ніхто не знає. У три роки залишився напівсиротою - померла мама. Андрія разом з двома братами виховував тато. Виховував синів суворо, але дуже їх любив — через те й не женився вдруге. Усіх трьох віддав до школи, що на той час було доволі проблематично.

molodyi-goy-z-sheshor

У 1914 році, коли Андрію було 11 років, він пас худобу неподалік резиденції священиків, і, як розповідав потім своїм онукам, побачив на небі Діву Марію. Дівчатка тоді не повірили. Дід на це образився і нічого більше не захотів розповідати. Цікаво, що через деякий час до рук пані Марії потрапив альманах Юліана Семенова «Цілком таємно», де вона вичитала, що головнокомандуючий російськими військами Олексій Брусилов у 1914 році підписав зі своїми офіцерами протокол про те, що бачив Діву Марію, яка йшла небом. Тоді внучка Ґоя зрозуміла, що даремно не повірила дідові. Бо за часом все збігалося. До речі, ще одним свідком того видовища була старша жінка, яка сказала тоді маленькому Андрію: «Пади дитинко на коліна, бо не кожному дано то видіти, і говори «Отче наш».

«Нема у мене дідька»

Гой з Шешор - фото мольфара

Андрій ріс незвичайною дитиною, хоча до 30 років ніяких надприродних здібностей не відчував. Як і кожен гуцул на той час, умів примовити від укусу гадюки, зняти вроки, примовити худобі. А після тридцяти відчув силу, яку майже неможливо пояснити. В руках мав сильні біотоки. Виліковував людей від епілепсії, зубного болю, переляку, енурезу. Внутрішні хвороби лікував зіллям. Зате ані собі, ані рідним допомогти не міг. Загалом Ґой визначав людські хвороби по воді. Кожен, хто звертався до примівника за допомогою, мав принести воду, яка напередодні цілу ніч простояла в хаті. Потім над тою водою Ґой примовляв і якимось чином визначав, як вилікувати ту чи іншу хворобу.

goy-sheshor

«Але якщо людина була у лікарні, у тюрмі чи в армії, де багато людей, то дід не бачив, бо людські енергії у воді перепліталися», - розповідає пані Марія. Онуки зауважують, що дід ніколи нікому не робив і не відробляв, майбутнього не віщував і не читав думок, незважаючи на всі байки, які про нього складають у народі. Міг допомогти при хворобі, але ніколи не обіцяв, що допоможе, тобто реально оцінював свої сили. Кажуть, що не міг допомогти людям, які не вірили у лікування.

Мольфар Гой на фото

Та плітки про Ґоя розповсюджувалися не безпідставно. Був випадок, коли прийшла до нього сільська вчителька, у якої захворіла маленька дитина. Дід взяв у неї воду і вийшов у коридор примовляти. А вона сіла, подивилася на стіну, а стіна у діда вся була в іконах, і подумала: «Не може у Ґоя бути дідько, якщо стілько образів». А дід зайшов і каже: «Ні, ні, у мене дідька нема». Незважаючи на подібні оповідки, внучки стверджують, що думки їхній дід не читав - просто добре розумів людську психологію. Онуки розповідають, що примівник брав мінімум грошей і тільки тоді, коли справді міг допомогти. У багатьох не брав нічого, а люди боялися - не візьме гроші, то й не допоможе. Тому часто залишали подяку в хаті під скатертиною, або ховали у іншому місці. Особливо це тішило внучок, які по черзі прибирали дідову хату. «Дід нам казав - прибирайте, які гроші найшли, то будуть ваші», - говорить пані Марія.

Легка смерть

Село Шешори
Вигляд на село Шешори

Коли Ґой помирав, то до нього з’їхалися мольфари з усієї Гуцульщини - молитися, щоб полегшити страждання умираючого. Кажуть, Ґой мучився через те, що не мав учнів і нікому не передав свої знання. Натомість, онуки примівника це спростовують. За словами пані Орисі, він не мучився, не був мольфаром і не міг знатися з темними силами, оскільки вірив у Бога, давав пожертви на церкву, ніколи не лягав спати, не помолившись. Щопонеділка постив за худобу. Дітей та внуків навчав:

«Якщо знаєш, як допомогти людині, то треба допомогти. Бо будеш мати великий гріх».

До того ж, не примовляв на свята і в неділю. Тож, яка нечиста сила? Щодо учнів, то внучки кажуть, що до Ґоя приходило дуже багато людей. І мольфар Нечай, і гіпнотизер Гуцуляк. Неодноразово відвідував діда письменник Степан Пушик.

Мольфар Гой з Шешор

Помер Гой 23 червня 1992 року. Подейкують, напередодні смерті дуже переживав, щоб була гарна погода, аби після смерті люди не розпускали дурні плітки. Адже, за народними повір’ями, коли вмирає мольфар чи відьмак, то одразу звіюються вітри та починаються грози - нібито той світ його душу не приймає. Як розповідають очевидці, помер Ґой дуже легко. Того дня гріло сонце, і не падав дощ. За годину-півтори до смерті він дав руку правнуку Радиславу - сину Орисі. Можливо, таким чином передав йому свої здібності, а тому й легко помер. Зараз там живе його внучка Орися. Вона каже, що жодного разу не бачила ані привидів, ані чорних котів, ані іншої нечисті. Вона також перейняла деякі знання від дідуся: може зняти вроки, лікувати зуби, примовити від укусу гадюки та ін. Натомість її старша сестра Марія до таких здібностей ставиться не зовсім серйозно. «Якщо треба комусь пригрозити, то я кажу: так зроблю, що виростуть хвіст і роги. Але насправді навіть уроки не вмію відговорити», - каже жартома пані Марія.

Доки будуть пам’ятати Гоя, доти будуть сперечатися щодо того, білою чи чорною магією він займався. Зазвичай, коли спілкуєшся з людьми, що мають якийсь зв’язок із потойбічними силами, відчуваєш втому, роздратованість, знесилення. І до якої б сили не мав відношення дід Ґой, поговоривши із його внучками, Марією та Орисею, маєш сильний приплив позитивної енергії. А це вже може означати, що з нечистою силою вони таки не знаються.

Нещодавно, сім'я Гойя дізналася, що в Україні з'явилось кілька мольфарок, які представлялися онукою Гоя. Родичі були дуже обурені й про цей конфлікт повідомляли засоби масової інформації. "Наші хлопці обіцяли зібратися і поїхати, подивитися на цю онуку. Вони заробляють на імені Гоя. Ми вимагаємо, щоб вони перестали називати себе нашими родичами", - розповідають в сім'ї мольфара.

Громовиця Бердник про Гоя із Шешор

В книзі "Знаки Карпатської Магії"  подається цікава розповідь про Гоя. Авторка, Громовиця Бердник, почула її у Косові.

Пішли якось до Гоя дві куми. Взяли, як годиться, дарунки (гуцули навіть сьо-"“годні рідко розплачуються з мольфаром грішми, частіше — харчами чи іншими гостинцями). Ідуть дорогою та й гомонять.

Одна з жінок і каже: «А може, то все неправда, що про діда говорять? Може, він і не вміє нічого?» А вона несла мольфарові кошик яєць. Та й вирішила: «Не понесу йому всіх яєць». Відібрала трохи яєць із кошика, сховала їх край дороги у бур’яні, лопухами прикрила. Та й пішли жінки далі. Прийшли на дворище до Гоя. Він спершу прийняв одну жінку, а до тієї, що не вірила, каже:
«А з тобою й говорити не хочу. Не вірила мені? Називала старим брехуном? Яйця сховала? То йди собі геть. І яєць теж узяти не зможеш».
Ідуть куми назад, дійшли до місця, де були яйця сховані. Жінка тільки туди, щоб узяти, — а там замість яєць гадюки...

Степан Пушик про Гоя

— Деякий час у молодості ви працювали у віддалених карпатських селах, то, певне, цікавилися таємничою силою всіляких ворожбитів, мольфарів та представників інших загадкових спеціалізацій, котрих горяни і шанують, і бояться.

— Так, на Гуцульщині проживає особливий етнос. Між іншим, на моє крісло у конторі яворівського колгоспу, що на Косівщині, коли я пішов до війська, сів Віктор Ющенко — нинішній Президент України. Села і присілки у Верховинському районі, де я теж працював, розтягнулися на цілих 47 кілометрів.

 

Звичайно, тоді і пізніше я цікавився знахарством, тому не плутаю мольфара з ворожбитом, як це часто трапляється в літературі. Це словоблуддя почалося від Михайла Коцюбинського, котрий градобура, хмаринка, що відвертає грозову хмару, об'єднав з мольфарем — володарем чорної магії, який, часто на замовлення, робить «мольфу», тобто ляльку, на ворога. Набиває її шпильками, аби так кололо того, проти кого спрямоване чорне дійство. Упродовж дев'яти місяців, під час дев'яти східних субот, коли настає новий місяць, мольфар виповідає над лялькою. Як дев'ять місяців жінка носить дитину в утробі, так цей чорний маг за дев'ять місяців зводить зі світу людину. Жінка ж, яка займається чорною магією, називається в горах мештеркою. А незнаючі люди сплутали баїльників (від слова «баяти», що по-тутешньому означає «примовляти») з мольфарами й очорнили їх.

     

— Відомий чарівник із Верхнього Ясенова Михайло Нечай, з яким я спілкувався років зо два тому, вважає себе стовідсотковим мольфарем, але не асоціює з темними силами.

 

— Так, він — чудернацький чоловік і немає нічого спільного з такими мудрецями, як Ватаманюк, більш відомий під прізвиськом Гой із Шешор, чи дід Сокур iз Гаврилівки. Спілкування з Гоєм, котрий жив біля шешорівського храму, утаємничило мене в багато непояснимих доти явищ. Я зрозумів, що велике гуцульське село Космач колись давно було не просто населеним пунктом, а потужним культовим центром. Між Шешорами і Прокуравою існує велике скельне святилище, а кілометрів за п'ять — рукотворне Лебедине озеро, що виконувало місію святилища води. У цій унікальній місцевості, звісно, мусили жити люди, наділені особливими знаннями, що передавалися із покоління в покоління. Гой розповідав, що він змалку був кволим сиротою і вижив лише завдяки своєму прадіду. Коли прадід помирав, то не залишив ніяких матеріальних цінностей, зате передав секрети, як лікувати людські недуги, як відмовляти укуси гадюк та інші невідомі загалу премудрості.

 

— З вами Гой не поділився чудодійними секретами?


— За три тижні спілкування з ним у 1984 році я справді почув багато дивного. Якби застосував усе, про що дізнався, то одночасно зблідли б Чумак із Кашпіровським. Гой тоді попереджав мене, що комусь розповідати про отримані від нього знання можна лише на Святий Вечір. Я посміявся з тих застережень, а потім дещо порозказував своїм знайомим. І відразу почалася в моєму житті така страшна смуга, що ледь не пішов iз цього світу. Тоді зрозумів: жарти тут недоречні.

 

— Може, щось не надто утаємничене і нам розповісте?

 

— Я знаю примовки від бешихи, госцю, укусу змії, ворожіння-примовляння тощо. Ось простий словесний засіб від головного болю:

 

      Місяцю молодий, запитай старого,

      Чи болить голова у мертвого?

      А як не болить у мертвого,

      Хай не болить у живого

      Петра грішного.

      Після цього тричі промовляється    «Отче наш».

 

— А ви впевнені, що ці примовки діють, так би мовити, за призначенням?

 

— Цілком. Так само, як позитивно впливає на людину лікувальна музика. В усьому цьому сконцентрована особлива енергетика. Раніше закохана дівчина завжди співала — саме пісня була резонатором піднесеного стану її душі: вона вірила в ангела-хоронителя, добрих духів, шанувала обряди та звичаї, що вберігало від прикрих несподіванок. Сучасний світ багато в чому змінився на гірше.

Поезія Василя Герасим'юка про Гоя

ГОЙ

Великий ворожбит живе в Карпатах.
Він ще живе. Його назвали – Гой
Він ще не має права помирати –
хай світ не той. Хай навіть дух не той.

Він ще уздрить у темнім закамарку
увесь мій недорід, увесь мій бруд.
І він ще скаже: повтирайся, шмарку, –
ти вже ногою там, хоч друга – тут.

Я не приніс йому свою хворобу,
Я ще прийду. Мені іще не час.
Йому велося лікувать худобу,
а довелося рятувати нас.

Яке із примовлянь від злого ока?
Від злого перестріту що спасе?
Ми й нині маєм знахаря-пророка,
готового відшіптувати все.

До нього жінка йшла і півприносу
сховала в лісі – розтягнули пси.
Він завернув її, стару і босу,
з порога: половину донеси.

Її, нещасну, проковтнула хаща…
Але у сховку зілля він відклав,
допоки ходить та душа боляща
поблизу – від снігів і до отав.

Він має зілля, корінці і трунки
від всіх недуг, що дав нам божий син.
Він першим був. Він зав'язав у клунки
коріння наших родин і родин.

На наше зло – його поганські чари.
В чужій душі – як риба у ріці,
невже ти нам не заховав, мольчаре,
й на судний день пуделка й корінці?

Яке ж із примовлянь від того ока
недремного? Є слово, що спасе?
Ми все ще маєм знахаря-пророка.
Він змушений відшіптувати все.

___________________________
* Житель с. Шешори на Косівщині. 

© Портал SPADOK.ORG.UA


Долучайтесь до спільноти та діліться публікацією у соцмережах:

Підписатися на Twitter та Viber