П'ятниця
30 жовт., 2020
      
завантаження...

Скельно-печерний комплекс в Розгірче

Рейтинг 3.8 з 5. Голосів: 4

Скелі в Розгірче

Розгірче - старовинне село Стрийського району, Львівської області, в долині ріки Стрий. Відоме з 1460 року. На південно-східній околиці села розташований скельний печерний комплекс. У язичницькі часи тут могло існувати поселення гальштатського періоду, а пізніше давньоруське городище. Десь приблизно з XIII століття скелі заселили монахи-скитники, через що пам'ятку стали називати - "печерний монастир Розгірче".

Архітектурно-археологічні відкриття околиці села Розгірчого зберегли значний комплекс пам'яток археології та архітектури. Усі вони сконцентровані в південній та південно-західній околицях села на невисокому хребті Сколівських Бескидів, що тягнеться зі сходу на південний захід і виходить своїми схилами до русла ріки Стрий.

Панорама села Розгірче

rozgirche-na-karti

Походження назви села має кілька версій. За легендою, невдалі і «щораз гірші» спроби татар оволодіти укріпленням дали назву селу. Зокрема, про один з боїв із татарами у XVІІІ ст. говорять таке: “З одного боку гора, а з другого – ріка Стрий. Відступати нема куди. Наші стояли там, де он той камінь, що в ньому пороблені печери. Там навіть два поверхи тих кімнат. Звідти відбивалися і метали камінням у татар… Наші одні билися, а другі відпочивали в печерах, і в підземному ході, що там був. Там і поранених тримали, мали продукти, воду (туда джерело з гори виходило). Нарешті нашим від ріки вдалось прорватись до того замку, що був біля каменя з печерами. Татарам їх начальник наказав здобути замок. Але скеля була міцна. Тепер уже татарам ставало щораз гірше. Вони тут гинули, як мухи. А наші їм кричали: “Ага, зайди паскудні, що раз гірше, раз гірше, ви тут всі пропадете, як роса на сонці!” То ж пішли татари переможеними. Від цього село і назвали Розгірче”.

За іншою версією назва походить від того, що тут розгорюються Карпати, тобто місцевість стає рівнинною.

Перші писемні згадки та наукові дослідження скельного масиву

Перші писемні згадки про Розгірче відносяться до другої половини XV ст. На початку XIX ст. починають з'являтися перші історичні розвідки. Це стосується передусім досліджень Івана Вагилевича, який у 1834 році у відбитку "Московский наблюдатель" опублікував замітку про "руни", начебто знайдені ним при обстеженні скельно-печерного масиву.

Розгірче - старі світлини

На Першому Археологічному з'їзді в Москві Яків Головацький виступив з рефератом "Об иселедпнании памятникон Русской старины, сохранившихся в Галичине и Буковині". Подавши загальний опис та основні розміри печер, навівши народні перекази про них, він заперечив наведені І. Вагилевичем факти існування "рун". Ці матеріали були опубліковані в 1869 та 1872 роках.

Скелі Розгірче на старій світлині

Про печерний комплекс продовжували з'являтись нові повідомлення та статті таких авторів, як Л. Плошанський, О. Партицький, Е.Гюккель. Останній у 1865 році відвідавши Розгірче, висловив припущення, що скелі служили пристанищем для монахів східного обряду. Про це, на його думку, свідчать грецькі хрести на скелях, різноманітні ніші для ікон та образів, а також різноманітні вибиті на скелях зображення святих та монахів-скитників. Таке розташування, якщо вірити переказам, захищало монахів від набігів татар. Саме татари, за тими ж легендами, і стали причиною появи скельного монастиря. 1240 року зі знищеного ордами Батия Києва кілька монахів втекло за сотні кілометрів – аж до Карпат, і оселилося у печерах.

hrest-na-skeli

zobrazhennya-na-skali

Проводячи археологічну розвідку на Стрийщині в 1878 році, археолог Адам Кіркор разом із Владиславом Шибисланським оглядали скелі в Розгірчому (“Bołdy w Stryjskiem”) і прийшли до висновку, що їх геологічна характеристика аналогічна до скель у Бубнищі.

У ці роки К. Пауль і Е. Тітце виокремили серед інших видів порід масиви пісковиків палеогенового віку, які утворюють скелі у Бескидах.

Розгірче

На поч. ХХ ст. дослідження скель продовжились. У 1903 р. скелі в в Розгірчому описує професор Ягелонського університету В. Деметрикевич у праці “Groty wykute w skałah Galicyi Wshodnej”.

Розгірче

Розгірче також досліджував Антоній Петрушевич. Мова йде про його працю "Сводная галичско-русская летопись с 1700 до конца августа 1772 года", видана у Львові у 1887 році, а також "Дополнения к сводной гали-чехо-русской летописи с 1700 до 1772 годов" — Львів, 1896 р. Зі згаданих робіт довідуємося, що перемишльський єпископ Онуфрій Шумлянський в описі своєї єпархії в 1761 році згадує про три жіночі монастирі чину св. Василія В. (василіянок) в Смольниці, Яворові та Розгірчому. Останній був знищений австрійським урядом у 1830 році. Напередодні знищення А. Петрушевич побував біля нього. "...Видів я ще в 1829 році за селом стоящую". Далі автор згадує про монастирські печери з погребами, висіченими в скалі, та про залишки на сусідній горі земляних валів, відомих у місцевих людей під назвою "Городище".

Скелі в Розгірчому викликали зацікавлення не лише в науковців, а й у митців. Йдеться про гравюру із зображенням скель М. Стенчинського, видану в 1847 році.

Бовди в Розгірчему - гравюра

rozgirche-graviura

Аналіз скельно-печерного комплексу

Скелі в Розгірче є геологічною пам'яткою історичного значення. Являють собою відслонення пісковиків вигодської світи еоцену, які формувались на дні морського басейну 34-55 млн. років тому. Внаслідок горотворень вони були підняті на денну поверхню в пізньому олігоцені (25 млн. років).

Розташовані скелі на схилі, майже у підніжжі невисокого хребта, на 200 м від південно-східної околиці села. У товщі скельного масимву вибито три печери, які знаходяться у двох рівнях. На першому рівні два приміщення, а на другому (до якого ведуть сходи) — одне приміщення.

plan-shema-rozgirche

Найбільш детально архітектуру печерного комплексу дослідив український археолог, етнолог Василь Карпович (Богдан Януш). Він вважав нижню велику печеру житловою кімнатою (місце проживання ченців), до якої примикала комора, а верхню печеру — монастирською церквою (“Скельний монастир у Розгірчі” (1930)).

rozgirche-monastyr

Келія в Розгірче

Археолог трактує цю "церкву" як тридільну однонавову споруду. Причому поділяє простори відповідно на передсінок, нартек, головну наву (основне приміщення) та присвітерію (вівтарну частину), що має підвищення над рівнем самої святині. Дві ніші, видовбані по краях вівтаря, виконували роль протезіса та діяконікона. Три ніші-аркасолії на протилежній стіні служили, на його думку, сховками для церковних риз. Аналогом для них є подібні ніші в старій вірменській церкві у Луцьку, що походить з XIV ст. Крім загальних ніш є ще одна більша, яка, на думку дослідника, служила як "місце супочинку помершої братії, заки їхні тлінні останки віддано землі".

kelija-rozgirche

Вхід в печеру

Виходячи з цього опису, Василь Карпович вказує на час заснування скельного монастиря у XIII—XV ст. При пізніших дослідження вчені виявили залишки слідів від дерев'яної конструкції на протилежній від входу стіні. Це довбані горизонтальні та вертикальні врубки, які використовувалися для закріплення дерев'яного каркасу. Утворена таким чином стіна прикривала собою пошкоджену тріщинами та корозією кам'яну стіну нави. До церкви вели двоє дверей, про що свідчать врубки для масивних одвірків. Вікна мали дерев'яне обрамлення з решітками і, ймовірно, склились круглим вітражним склом.

pechery-v-rozgirche

І ще одне: знизу до церкви ведуть витесані в скелі 18 сходинок, біля яких — вертикальні отвори. Вони використовувались для кріплення конструкцій дерев'яних перил. Що стосується нижніх печер — житлової кімнати та комори, то при детальному огляді вдалось встановити різночасовість їх довбання.

Сходинки на скелях в Розгірче

Перед цими двома приміщеннями витесаний в товщі скель невеликий ґанок. Над ним зовні продовбана канавка для відведення води. Третя келія з окремим входом знаходилась праворуч — вище від описаних печер — і була також знищена при розбудові монастиря. Тепер тут велике приміщення 8,20x7 м з окремим входом і круглим віконцем над ним. Як уже згадувалось, В. Карпович трактував його житловою кімнатою.

Скельний монастир в Розгірче
Келія в Розгірче

Таким чином, можна припустити, що печерний комплекс зазнав у своєму розвитку ряд перебудов. Час його найбільшого розквіту припадав на XIV-XVI ст.ст.

Городище

На вершині хребта, у підніжжі якої знаходиться скельно-печерний комплекс, на висоті 500 метрів у 1982 році Карпатською архітектурно-археологічною експедицією Інституту суспільних наук АН УРСР (тепер Інститут українознавства) було ваиявлене городище доби Гальштату VIII—VII ст. до нашої ери. Городище поросло лісом, проте зберегло сліди оборонних земляних валів, що оточують його по периметру. Воно неправильної форми, витягнулося з півночі на південь і має розміри дитинця 30x20м. Дорога, що проходить ровом із західного боку, піднімається вгору і виходить до городища з північного. Тут, у найвужчому місці, був заїзд на територію через в'їзну браму.

Стовпи брами РозгірчеБічні скелі блокової форми, які нагадують стовпи брами

За зовнішніми ознаками городище пізніше використовувалось як укріплення і забудовувалось вже в пізньосередньовічні часи. Така концентрація тут різночасових пам'яток викликана стратегічно вигідним місцем. Адже по р. Стрий проходив торговий шлях через Карпати.

На сьогодні скелі і печери в Розгірче є невід’ємною частиною пізнавальних та краєзнавчих туристичних екскурсій у західному регіоні України. Проте, на жаль, переважає історико-культурне сприйняття пам'ятки як печерно-монастирського комплексу, і практично зовсім не акцентується увага на його унікальності як геолого-геоморфологічного, історичного об’єкта. Несприятливим є й той факт, що скелі знаходяться поза межами національного природного парку “Сколівські Бескиди”, не мають належного природоохоронного статусу. Відсутній інформаційний щит та вказівники. Станом на сьогодні  пам'ятка перебуває у віданні ДП “Сколівський лісгосп” (Любинцівське лісництво, кв. 25, 26). Його “Створено з метою збереження частини лісового масиву в передгір'ї Українських Карпат (масив Сколівські Бескиди).

Список використаної літератури:

  1. Галина Байрак, Лариса Теодорович - Скелі “розгірче” та їхнє використання в геотуристичних цілях (2018)
  2. Я. Головацький - “Об исследовании памятников Русской старины, сохранившихся на Галичине и Буковине” (1870)
  3. В. Деметрикевич - “Groty wykute w skałah Galicyi Wshodnej” (1903)
  4. В. Карпович - “Скельний монастир у Розгірчі” (1930)
  5. Адам Кіркор - “Bołdy w Stryjskiem”
  6. Ю. Пеленський - “Долиною Опора і Стрия”
  7. Тарас Матвійчук - "Древні монастирі Стрийського району".
  8. Пастух Р. І. - "Стрийщина крізь віки" (2011)
  9. Г. Я. Гавришків - "Петрографія палеоценових відкладів «екзотичних скель» скибової зони Українських Карпат" (2008)
  10. Л.Я. Чень - "До питання про композицію історичних українських монастирів ХV–ХVІІІ ст."
  11. Л.Я. Чень - "Визначні монастирі Бойківщини".
  12. Бандрівський М. -  "Сварожі лики: нариси" (1992)

- Культурно-історичний, просвітницький портал "Спадщина Предків"


Не забудьте поділитись статею у соцмережах та вподобати нашу сторінку:


Теги:     Сколівські Бескиди      Розгірче      скелі

завантаження...
blog comments powered by Disqus

Опитування

Якого Ви віросповідання?
 

завантаження...