Розмаїття музичних купальських мотивів разом із пісенними текстами, в загальних рисах засвідчує і характер купальських хороводів, настрій і темпоритм яких відзначався мінливістю – чергування радісного збудження і прозорого смутку, повільного руху по колу й шаленого, з вигуками і стрибками, кружляння довколо вогню. Можна припускати, що темпоритм хороводів упродовж свята розвивався по висхідній – шлях повільного наростання, а чергування мотивів створювало своєрідний «ефект стримування».
Перша дія містерії відбувається напередодні купальської ночі. Увечері хлопці й дівчата збираються окремими гуртами за селом, коли смеркне, йдуть до лісу. У лісі чи під лісом на галявині роблять гільце, оздоблюють його різнобарвними польовими й городніми квітами, настромивши на вершку вінок із барвінку. Довколо гільця «сідають подвійним колом (мале коло: 6 дівчат), сидить навколо самого гільця й тримає його, а друге – значно ширше, а то й подвійне-потрійне – трохи далі.
Концентричні кола довкола гільця визначають малюнок хороводу, який до часу перебуває у статичному стані. На якійсь відстані від дівчат хлопці добувають «живий вогонь» шляхом тертя сухих гілок і розводять багаття. Дівчата роблять вигляд, що їх не помічають. Але коли вогонь поволі розгоряється, дівчата встають і розпочинають довкола гільця повільний хоровод, співаючи купальських пісень. Пісні адресовані хлопцям. Провідний мотив пісень – «Час тобі, Іваночку, женитися…». Хлопці звіддалік, від багаття, відгукуються: «Ой не час, не пора, ой ще ж моя дівчина молода…». Потім хлопці з усіх боків вриваються в дівочий хоровод і намагаються захопити гільце. Дівчата не дають, хоровод розсипається – дівчата кидаються навсібіч із фрагментам гільця, хлопці ловлять своїх обраниць. Далі шматки гільця хлопці й дівчата кидають у багаття і, згуртувавшись довкола вогню таким чином, щоб кожен хлопець тримав за руку свою дівчину, розпочинають спільний хоровод.
Подальші хороводні танці, як відзначає С. Килимник, мають уже «дуже жвавий характер», а веселе збудження, задаючи темп хороводам, дедалі наростає.
Наступними актами містерії є танці довкола вогню, стрибання через вогонь, пускання вінків за водою, купання тощо. Всі ці обрядодії супроводжуються піснями й танцями, які в певні кульмінаційні моменти мають екстатичний характер: хороводне коло закручується з наростаючою швидкістю, мовби втілюючи енергію вогню (замість пісень у ці моменти звучать лише ритмічні вигуки); вияв бурхливих веселощів біля багаття згодом мовби гаситься обрядодіями, пов’язаними з водою. Нестримний вибух радості, шаленої енергії життя в стрімкому хороводі довкола вогню, очевидно, сприяв досягненню стану найвищого емоційного піднесення, ритуального ототожнення енергії танцюристів з енергією природи, яка, за народними уявленнями, набувала в купальську ніч найбільшої сили (цієї ночі навіть дерева могли переходити з місця на місце). Первісний потужний вияв радості буття не згасав, а переходив у просвітлений смуток повільних дівочих хороводів біля води та обряду пускання вінків за водою з метою виворожити судженого, довідатись про свою долю.
Обрядова канва купальського свята надзвичайно насичена, багатоваріантна в межах єдиної парадигми. Водночас образна палітра купальських танців, наскільки можемо судити на матеріалі пізніх записів, відзначається меншою розмаїтістю порівняно з весняними гаївками. Першорядну роль у купальській обрядовості відігравав хоровод-коло, танцюючи в якому до знемоги й самозабуття, учасники дійства досягали стану осяяння, злиття з Природою. Спільне переживання цього екстатичного стану вочевидь було запорукою дійовості купальських обрядів українців.
Автор: Бойко О.С.,
кандидат мистецтвознавства
- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"
