Сакральна архітектура Львова є однією з найстаріших у місті та чи не найбільшою його окрасою. Зараз у Львові є понад сотня храмів, які будувалися як за незалежності України, так і за часів Галицько-Волинського князівства. Знайомимо з історіями п'ятьох найдавніших із них, перші згадки про які датуються ХІІІ століттям.
Церква святого Миколая
Чинна церква Православної церкви України традиційно вважається найдавнішим храмом Львова. Припускають, що її міг заснувати ще Данило Галицький. За іншою версією, фундаторами церкви були давні львівські купці. Археологічні розкопки, проведені у 1978 році, засвідчили заснування храму у ХІІІ столітті. Точна дата – невідома, найдавнішою називають 1264 рік. У одній із тогочасних грамот 1292 року вказано, що цей храм мав особливу опіку від великокняжого двору. Будівля довгий час була надвірним храмом галицько-волинських князів та їх родинною усипальницею.
Сліди укріплень того часу не збереглися, але з літопису відомо, що у дворі біля церкви була князівська скарбниця. Звідти у 1340-х роках нападники взяли списи та мечі проти захисників Галицького князівства, зруйнували замок і вкрали дві золоті корони, прикрашений діамантами престол, коштовні хрести, князівський плащ та інші цінності. Документи також свідчать про те, що храм Святого Миколая був власником полів і маєтків. У 1471 році церкву звільнили від податків, а 1543 року – від замкового присуду.
У часи відродження православної церкви храм Святого Миколая відігравав вагому роль як осередок віри та просвіти. Пожежа 1623 року завдала церкві пошкоджень, й упродовж усього століття вона зазнавала регулярної шкоди від набігів татар. З 1700 року церква належала греко-католицькій церкві, а з 1946 року потрапила під юрисдикцію Московського патріархату РПЦ. З 2018 року храм належить до ПЦУ.
Збудований храм з білого тесаного каменю, археологи вбачають у фундаментах одну з найдавніших будівель поселення, споруджену за зразком візантійського зодчества. Церква не зберегла свого первозданного вигляду, від первісної будівлі залишилися тільки фрагменти стін. Її змінили ґрунтовні перебудови після пожеж 1623 та 1800 років. У другій половині XVII ст. церкву перебудували, роботи закінчили у 1701 році, про що свідчить надпис на арці головної нави. У 1776 році прибудували захристя.
Після добудов і перебудов церква зберегла головні риси старовинної архітектури – план грецького рівнораменного хреста і центральний купол. Цим вона нагадує православні храми у південних країнах, поєднуючи в собі традиції балканської та вірменської архітектури. Мікс класичного візантійсько-руського хрестовокупольного плану з романською будівельною технікою витворює новий самобутній стиль, характерний для зодчества давньої Галичини.
У церкві зберігаються мощі Святого Миколая Чудотворця, котрі подарував церкві антіохійський патріарх Йоаким V, требник Петра Могили 1719 року, хоругва 1760 року, на одному боці якої зображення святого Миколая, на другому – Ісус Христос.
Храм Івана Хрестителя
Костел відомий з часів княжого Львова із середини XIII століття і вважається одним із найперших у Львові разом із церквою святого Миколая. Досі ведеться дискусія щодо року заснування святині, деякі дослідники пов’язують його появу ще з дерев’яним храмом 1234 роком. З храмом пов'язано багато легенд і гіпотез, як щодо його заснування так і конфесійної історії.
За більш традиційними версіями, костел постав у 1260 або 1270 році як дарунок князя Лева Даниловича молодій дружині Констанції. Брати-домініканці, яких до Львова запросила Констанція, начебто збиралися побудувати костел на місці колишньої дерев'яної церкви монахів-василіян. Княжна ж надала їм свій двір й церковцю св. Івана Хрестителя, що розміщувалися чи то на Старому ринку, чи на площі Музейній. І сталося це нібито на зламі 1246-47 років, зразу ж після її весілля з князем Львом I Даниловичем, або у 1270 році.
До другої половини XIX століття на арці, що з’єднує наву з пресбітерієм, існувала табличка, на якій було зазначено, що храм збудовано 1270 року. Під час реставрації 1855 року було встановлено пам’ятну таблицю із цією датою. Найдавніша документальна згадка про споруду відноситься лише до 1371 року. Проведені у 1989-1992 роках археологічні дослідження датують її першою половиною XIII століття.
У XVI столітті відбулася перша значна перебудова – з північного боку прибудували ризницю. У 1887 році відбулась радикальна перебудова костелу за участі архітекторів Юліана Захаревича і Тадеуша Мюнніха. Храм набув вигляду каплиці, виконаної у псевдороманській стилістиці. Лише вівтарний бік костелу зберіг середньовічний вигляд.
Монастир святого Онуфрія
Монастир датують приблизно XIII століттям. Збереглось мало відомостей про його ранній і, зокрема, княжий період до завоювання Львова Казимиром III.
За легендою, в монастирі зберігався образ Матері Божої, намальований євангелістом Лукою на кипарисовій дошці. Імператор Костянтин переніс ікону до своєї столиці, а з Константинополя він разом з візантійською царівною Анною потрапив до Києва. Через 300 років образ дістався князеві Леву, який і передав його до монастиря василіан. У кінці XIV століття ікона потрапила до польської Ченстохови і прославилася там дивами. Нині давній княжий образ Матері Божої Ченстоховської цінується як найбільша святиня Польщі.
Монастирська церква спочатку була дерев’яною і розташовувалася ближче до Замкової гори. Близько 1550 року на кошти князя Костянтина Острозького завершене будівництво двох нових мурованих церков на нинішньому їх місці. Це були церкви св. Онуфрія і св. Трійці, що прилягали одна до одної, але фактично функціонували окремо.
У 1573 році Іван Федоров заснував в монастирі друкарню, з якої вийшли львівський «Апостол» та «Буквар». За даними деяких істориків, у 1583 році його і поховали на території монастиря.
1589 року константинопольський патріарх Єремія II звільнив монастир від підпорядкування Унівському монастиреві. Від цього часу він перебував під протекторатом Львівської Ставропігії.
Монастир потерпів від великої пожежі Краківського передмістя у 1623 року, а також к 1655 році та під час турецької облоги 1672 року. Після цього комплекс відбудували та наново освятили у 1680 році. 1767 року монастир став Василіянським. У радянські часи приміщення монастиря використовувалися Музеєм етнографії, василіянам його повернули у 1989 році.
Надгробна плита, вмурована у стіну церкви святого Онуфрія
Церква Параскеви-П'ятниці
Нині чинна церква Православної церкви України розміщена у старому районі Підзамче неподалік від першої львівської торгової площі (нині площа Старий Ринок) і водночас на так званого «Волинського шляху». Ці фактори вказують на появу церкви ще у княжий період. За даними археологічних обстежень 1978 року, її звели в період від кінця XIII до першої половини XIV століття.
Грецькою мовою ім’я Параскева означає назву дня тижня – «п’ятниця», на честь якого і була названа свята великомучениця Параскева. Тому у назвах церкви присутні тотожні між собою слова «Параскева» та «П’ятниця».
Початково збудована з ламаного каменю, однонавова. На мурах церкви є залишки бійниць. Склепіння цегляні, ймовірно, з часів пізніших перебудов. Закінчена гранчастою апсидою, вдвічі нижчою за наву. Є дві бічні пізніші прибудови. Середню частину церкви покриває стрімкий двоспадовий дах із заднім фронтоном, над притвором чотирибічна висока вежа, колись розмальована назовні, з аттиком зі сліпою аркадою.
Церкву суттєво перебудували після пожежі 1623 року. Тоді ж була збудували і вежа над притвором, яка початково мала оборонне призначення. На стіні помістили пам’ятну таблицю, що сповіщає про завершення відбудови 15 серпня 1644 року.
Кілька разів пошкоджена, церква реставрувалася у 1870, 1886 і 1908 роках, зараз поєднує в собі елементи готики і пізнього ренесансу. У 1908 році під час перебудови за проектом Міхала Лужецького замість шатрового завершення церква отримала струнку баню із ліхтарем і наріжними вежечками. Під час цієї перебудови на вежі планувалось встановлення годинника, однак цього так і не зробили.
Найбільша цінність церкви – п’ятирядний ренесансовий іконостас львівських малярів і різьбарів середини XVI або першої половини XVII століття, до якого пізніше додали шостий ряд. Усього в іконостасі усього 70 ікон, барокові царські врата, завершені розп’яттям із фігурами по боках. Найпишніша частина іконостасу – портал із гарним архівольтом – іконою Христа-архієрея, по обох боках – ряд апостолів на позолочених із витисненим орнаментом дошках.
Храм Знесіння
Вірогідно на місці давнього святилища на Знесінні за Високим замком була закладена церква, від якої отримало назву поселення. Найстарішу відому будівлю храму звели 1602 року і вона згоріла в час облог Львова.
Рисунок старої церкви, опублікований А. Вольфскроном 1858 р.
Із найдавніших документів, що стосуються церкви наразі відомо про два – від 1687 і 1758 років. ідбудована дерев'яна церква простояла до 1901 року, коли на її місці звели сьогоднішній мурований храм. Але залишився опис і зображення старої церкви з середини XIX ст. Стіни церкви були розмальовані батальними сценами, було два бічні вівтарі з образами, покритими срібними золоченими шатами.
Першим дослідником, котрий звернув увагу на цінність пам'ятки був австрійський археолог Адольф Вольфскрон, котрий опублікував 1858 року рисунок та план у віденському виданні у статті про дерев'яні церкви Моравії, Сілезії, Угорщини та Галичини. У тому ж році опис мистецьких пам'яток подав Феліціан Лобеський у газеті «Rozmaitości» (додаток до Gazeta Lwowska).
Пізніше у своїх працях церкву згадували зокрема Федір Білоус (подав рисунок за Вольфскроном), Юзеф Лепковський, Казимир Мокловський, Богдан Януш, Михайло Драган. У середині XIX століття церква перебувала у поганому технічному стані. З'явились плани будівництва нової.
© Портал SPADOK.ORG.UA
