Пагорби Львова належать до трьох геоморфологічних систем: Гологор, Розточчя і Львівської височини. А за північними околицями міста починаються гряди Пасмового Побужжя. Різні географи по-своєму трактують межі цих височин. Зокрема, дехто вважає хребет, що тягнеться від Високого Замку до Чортової скелі, Розточчям, дехто твердить, що Розточчя закінчується на Гицлевій горі, і т.п. На карті зображено основні пагорби цих височин:
Розточчя
Розточчя — звужене горбисте пасмо з західної сторони Львова 15 — 20 км завширшки і до 400 м заввишки, яке простягається у напрямі зі Львова на південному-сході до Томашіва, Щебрешина і Красніка (Польща) на північному-заході. Над прилеглими рівнинами — Надсянською низовиною на південному-заході і Надбужанською котловиною на північному-сході. Розточчя підноситься на 100—150 м; на північному заході воно з'єднується з Холмською і Люблінською височинами.
Якщо глянути на карту Європи, можна помітити дві суттєво відмінні її частини. Берегова лінія півдня та заходу сильно розчленована: моря та затоки, які заходять далеко вглиб суші, та півострови, які простягаються на значну відстань у морські води.
Уся західна Європа фактично є величезним півостровом, який омивають Атлантичний океан та Середземне море. Рельєф її також різноманітний: великі площі зайняті старими, сильно зруйнованими, та молодими, з гострими формами, горами. Східна та північна частини Європи навпаки – монолітний суходіл із рівнинним рельєфом. Від Карпат до Уралу простягаються лише височини й низовини Східноєвропейської рівнини. Межа двох частин Європи проходить уздовж лінії, яка сполучає гирла Вісли й Дунаю.
Ця межа відділяє на заході України територію, до якої потрапляють Українські Карпати (із Закарпаттям та Передкарпаттям) і частина Львівської області – височини Розточчя й Опілля.
Заліснені горбисті ландшафти Опілля можна спостерігати обабіч шосе, яке сполучає Львів, Бібрку та Рогатин, та зліва від автомагістралі на Стрий.
В межах Львова горби Розточчя піднімаються на захід від Замкової гори, за долиною річки Полтви:
Гицлева гора
Гицлева гора (339 м над рівнем моря) височіє над старим єврейським кладовищем та нинішнім Краківським базаром. Її ще називали горою Страт або Справедливості. На її схилі стоїть занедбаний обеліск на честь страчених тут учасників шляхетського повстання 1846 року Теофіла Вісьньовського та Йосифа Капустинського.
Кортумова гора
Кортумова гора - геологічна пам'ятка природи місцевого значення, лісопарк у Шевченківському районі Львова. Розташований у західній частині міста, над Янівським цвинтарем (379 м над рівнем моря), на схилах однойменної гори, що є продовженням горбистого пасма Розточчя. Від найвищої точки Львова — Замкової гори — Кортумова Гора відділена долиною річки Полтви. Є найвищою точкою хребта, який тягнеться від Гицлевої гори. На два-три метри вища за Кортумову ще одна Лиса гора, яка знаходиться у Брюховицькому лісі.
Гологори
Гологори — невеликий, припіднятий північно-західний відріг Подільської височини із східної сторони Львова. Висота до 471 м (гора Камула). Розчленований відрогом (до 150—200 м) круто обривається до Малого Полісся і служить вододілом Дністра та Західного Бугу.
Замкова гора
Замкова гора - найвідоміша з поміж львівських пагорбів - на ній стоїть телевежа, шпиль якої є найвищою точною у місті. На Замковій горі розкинувся парк «Високий Замок» з оглядовим майданчиком (знаходиться на копці Унії Люблінської). На цій горі знаходився княжий Високий Замок, від якого сьогодні залишилися лише руїни.
За княжих часів ця вершина називалась Будильницею (в готичному Львові її називали Бідель). Сучасні історики вважають, що у давні часи на ній була кам’яна вежа. Під час розкопок Олексія Ратича виявлено основу круглої вежі, яку датують межею XII–XIII ст., тобто правлінням волинсько-галицького князя Романа Мстиславовича. Ймовірно це була дерев’яна фортеця з двома мурованими вежами.
Перша фортеця виникла тут за правління галицько-волинського князя Льва. За наказом польського короля Казимира ІІІ замок розбудували, гора стала називатись Замковою чи «Високим Замком».
У 1648 р. гору і замок здобули козацькі загони під проводом Максима Кривоноса. Під час штурму Львова шведським військом короля Карла ХІІ замок вже ніхто не боронив і протягом XVIII ст. він поступово перетворився на руїни, камінь з яких у ХІХ ст. використовували для будівництва кам’яниць та мощення вулиць.
За австрійських часів її називали Пісковою горою, а після того, як тут побував у 1851 р. цісар – горою Франца Йосифа.
З 1869 р. на горі почали сипати копець Люблінської унії. Його висота, за різними джерелами, коливається в межах 410–413 метрів над рівнем моря, а над підніжжям гори копець височіє (з боку Підзамча) на 150–160 метрів.
Курган Люблінської унії у Львові
За радянських часів Високий Замок пробували називати Княжою горою. Хоча, за версією Івана Крип’якевича, так слід величати сусідню, західну вершину, де колись знаходилися головні укріплення княжого Львова.
В парку Високий Замок півсторіччя тому встановили пам’ятний камінь з написом: «14 (24) жовтня 1648 року селянсько-козацькі загони під керівництвом героя визвольної війни полковника Максима Кривоноса розгромили військо польсько-шляхетських загарбників і здобули замок на цій горі». З нагоди 350-річчя цієї події були наміри використати цей пам’ятний знак як постамент для спорудження пам’ятника Максиму Кривоносу. Однак не знайшлося коштів для реалізації цього проекту.
У 1883 р. на нижній терасі гори з боку Папарівки було встановлено пам’ятний камінь на честь перемоги війська під проводом короля Яна III Собєського над татарською армією у 1675 р. Зараз на цій занедбаній пам’ятці можна прочитати лише фрагменти напису польською мовою, повний текст якого був таким: «Р. Б. 1675, дня 24 серпня на Лисиницьких полях, які видно з цього узгір’я, Ян III Собєський, король польський, великий князь литовський та ін. на чолі 6000 польських лицарів розгромив 40000 татарську орду, що наступала на Львів. Вшановуючи пам’ять героїчного захисника, Рада м. Львова в 200-ту річницю визволення Відня, 12 вересня 1883 р., поклала цей камінь».
Донедавна під копцем Люблінської унії стояла знищена фігура лева, що був фундований родиною Лоренцовичів і прикрашав стару ратушу. Тепер скульптуру забрали до Львівського історичного музею, де її мають від реставрувати.
Гора Лева (Лиса гора)
Гора Лева знаходиться на південний схід від Високого Замку. На горі активно використовувалися піскові кар'єри, однак завдяки рішучим протестам історика Ісидора Шараневича каменоломні на цій горі були ліквідовані. Тепер її вершина, на якій встановлено металевий хрест, знаходиться на висоті 388 м над рівнем моря. Гору ще називають Пісковою, Лисою, Княжою, «Кальварія», а в XV–XVII ст. львівські міщани називали її горою Стефана. На гравюрі А. Гоґенберга за рисунком 1607–1608 рр., автором якого вважають Аврелія Пассаротті, її названо: “гора Стефана, загально звана Левовою”.
Проте горою Стефана тоді офіційно мав би називатися невисокий горб над Стрільницею, бо від її підніжжя здійснювалось розмежовування земель (ланів), що належали місту. Львівські міщани перенесли назву гори на 400 м далі, щоби трохи збільшити площу своїх володінь. І довший час їм вдавалося дурити королівських ревізорів.
Пагорби Знесіння
Від Лисої гори простягаються узгір’я Кайзервальду, який періодично вирубували для опалення під час воєн, а потім знову засаджували новими деревами. Назва «Кайзервальд» (нім. Kaiserwald) дослівно з німецької перекладається як "кайзерівський", тобто цісарський ліс або парк. Причина її виникнення проста — цісар Австрійської імперії Франц Йозеф І оглядав лісисту місцину, і вона йому дуже сподобалась. Під час свого наступного візиту до Львова цісар знову відвідав Кайзервальд, який з того часу і отримав свою назву. На честь цього візиту у лісі навіть було встановлено скульптуру.
До XVIII Кайзервальд був власністю заможної львівської родини Алембеків. Потім його викупила багата львівська родина Лонгшамп де Бер'є (Longchamps de Bérier). Будучи у Львові, цісар Австрійської імперії Франц Йозеф І гостював у Лонгшампів і відвідував Кайзервальд.
З 1908 по 1914 роки на Кайзервальді діяв перший в Україні лунапарк з багатьма атракціонами та літніми ресторанами.
Найвища точка знаходиться тут на висоті 377 метрів над рівнем моря. Колись ці горби називали Кам’яними горами, бо на їх схилах було багато каменоломень та піщаних кар’єрів.
Старовинна церква Знесіння
Попередня церква на цьому ж місці була дерев'яною і походила з 1602 року. Із найдавніших документів, що стосуються церкви наразі відомо про два – від 1687 і 1758 років. Першим дослідником, котрий звернув увагу на цінність пам'ятки був австрійський археолог Адольф Вольфскрон, котрий опублікував 1858 року рисунок та план у віденському виданні у статті про дерев'яні церкви Моравії, Сілезії, Угорщини та Галичини. У тому ж році опис мистецьких пам'яток подав Феліціан Лобеський у газеті «Rozmaitości» (додаток до Gazeta Lwowska).
Пізніше у своїх працях церкву згадували зокрема Федір Білоус (подав рисунок за Вольфскроном), Юзеф Лепковський, Казимир Мокловський, Богдан Януш, Михайло Драган. У середині XIX століття церква перебувала у поганому технічному стані. З'явились плани будівництва нової.
Гора Баба-Рід
В районі Знесіння було поселення з дитинцем на Род-горі і датоване попередньо між VII та XI століттями. Існування цього поселення було тісно пов'язане з обслуговуванням складної розвиненої системи язичницьких святинь. Гора Баба — центр колишнього села Знесіння, біля якої збудована церква Вознесіння Господнього.
За місцевими переказами (записані А. Шнайдером), на цьому місці розташовувалось давнє слов'янське капище Рода та Рожаниці. Пагорб на якому зараз стоїть церква, в давні часи називали «Бабою», тобто тут стояла фігура кам’яного болвана у вигляді жінки. А на сусідньому пагорбі стояв другий болван, званий «Дідом». Обидва ті болвани, — розповідає легенда, — часто сварилися, з чого нераз починалася сильна буря і злива, особливо тоді, коли «Баба» плакала. Хоча й були ці болвани серед місцевого люду у великій пошані, однак в часи розбудови Знесіння їх було знищено, а остаточно довершено їх руйнацію у ХVІІ столітті.
У 1985 році львівський археолог Орест Корчинський проводив на Род-горі археологічні розкопки та виявив рештки давньослов'янського городища житлового характеру.
Від Святовитового поля на південь є пагорб, де стояла церква Воздвиження Чесного Хреста. Дослідники припустили, що там стояло давньослов'янське капище, яке було тут ще до закріплення християнства.
Ромб, який утворюється чотирма святинями із центром у Світовитовому полі, чітко зорієнтований за сторонами світу і первісно був пов'язаний комплексом доріг (як діагональних, так і периметральних), вимощених вапняковими плитками. Таким чином, на теренах прадавнього Львова, існував язичницький культовий центр.
Львівська височина
Львівська височина - плато з південної сторони Львова. Львівське Середмістя знаходиться у котловині (250–260 м над рівнем моря), де протікає річка Полтва та її притоки. Зараз вони усі сховані під землю. Котловина має вузький вихід на північ: між Замковою горою та горою Страт, і її оточують підковою узгір’я на краях плато – Львівської височини, що піднімається до 350 метрів над рівнем моря. Через цю височину та Розточчя проходить містом Головний європейський вододіл, що відділяє долину Полтви від басейнів річок Верещиці, Щирки, Зубри, Давидівки. Всередині котловини височіє кілька горбів, а довкола котловану піднімаються пагорби Верхнього Личакова, Погулянки, Снопкова, Софіївки, Вульки, Кастелівки.
- Каліча гора, гори Вроновських (Шембека, 325 м над рівнем моря), Пелчинська (Познанська, 326 м над рівнем моря) утворюють комплекс Цитаделі.
- Скелька - знаходиться на схід від Цитаделі у чотирикутнику вулиць Руставелі, Волоської, Тютюнників, Архипенка.
- Гора Святого Яцка (334 м над рівнем моря) розташована поблизу Погулянки східніше від Скельки.
- Горб Личаківського цвинтаря (найвища точка – 359 м над рівнем моря) піднімається північніше гори Святого Яцка.
- Шуманівка (321 м над рівнем моря) височіє ближче до центру міста, між вул. Пекарською та Костя Левицького.
- Святоюрська гора з греко-католицьким кафедральним собором та митрополичими палатами на вершині (висота тераси – 321 м над рівнем моря) є найвідомішою серед пагорбів довкола котловану.
- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"
